Непересічні мрії. Аналіз серіалу "Пісочний чоловік" / The Sandman

Микита Казимиров Журналіст, автор, біомедичний інженер. Вже 8 років спеціалізується на поп-культурі з невеликим елементами дуростей.

Комікс "Пісочний чоловік" / The Sandman Ніла Ґеймана є безумовно знаковим твором, який варто рекомендувати кожному. Хоча не можна з упевненістю стверджувати, що він припаде до душі всім або буде зрозумілим для кожного, це один з небагатьох коміксів, який вміло демонструє всі переваги цього формату, піднімаючи медіум на новий рівень, і, ймовірно, ніколи не втратить своєї значущості. Екранізація такого твору є практично неможливою, адже "Пісочний чоловік" глибоко залягає в специфіку коміксів, проте Netflix все ж вирішив створити серіал. Хоча він і поступається оригіналу в багатьох аспектах, велич самого коміксу настільки вражаюча, що навіть дещо вторинний проект все ж вийшов привабливим, захоплюючим і в деяких моментах справжнім шедевром.

Родина Безмежних керує концепціями, перед якими тьмяніють навіть боги. Однак це не гарантує, що самі Безмежні захищені від проблем. Це відчув на собі Морфей (Том Старрідж), у якого багато імен, але найпромовистіше - Сон. Він провів сотню років у неволі через людські амбіції, і за цей час змінилося абсолютно все. Тепер завдання Короля Снів - повернути минулу могутність і встановити порядок у химерній природі снів. Однак не всі поділяють його погляди, а різноманітні міфічні створіння, персоніфікації явищ та навіть інші Безмежні мають свої думки щодо того, ким повинен бути Сон.

Не буду нічого приховувати: я щиро захоплююсь коміксом "Пісочний чоловік" і вважаю його одним із найзначніших досягнень сучасної культурної спадщини. Українське видавництво "Рідна мова" нещодавно переклало всі десять томів, а також кілька якісних спін-офів, тому настійно рекомендую ознайомитися з цим твором. Коли я почав дивитися серіал "Пісочний чоловік" / The Sandman, мені було важко не порівнювати його з оригінальним коміксом. Це, можливо, не зовсім коректний підхід, адже багато глядачів, які відкрили для себе світ Сну, могли не знати про його першоджерело і, тим не менш, отримали велике задоволення від цієї незвичайної історії. Тож, будь ласка, беріть до уваги авторську точку зору при прочитанні цієї рецензії.

Однак навіть я не можу сказати, що з "Пісочним чоловіком" / The Sandman щось відверто не так. Це шоу з унікальним світом, цікавими та продуманими діалогами, безліччю нестандартних ситуацій та без п'яти хвилин божевільними персонажами, якими все одно починаєш перейматися майже миттєво. До того ж воно майже дослівно відтворює оригінальні комікси. Так, жертвуючи окремими фразами чи моментами, але всі ключові сцени на початку шоу передавали дух першоджерела ідеально.

Це зазнало змін у другому сезоні. Унікальність "Пісочного чоловіка" як коміксу полягає в його нелінійній структурі та постійному переключенні акценту з персонажа Сну на інших героїв. Перший сезон намагався відтворити цю концепцію, хоч і в меншій мірі, і в цілому це йому вдавалося. Проте творці серіалу зазначили, що багатьом глядачам було важко слідкувати за таким форматом. Тому в другому сезоні "Пісочного чоловіка" акцент був зосереджений переважно на Морфеї.

І це не прямо відверто погано, але точно знижує загальний рівень креативності. Взагалі, максимально дивно, як шоу про сни, явище ефемерне та невловиме, ближче до фіналу намагається стати прямолінійним і чітким для всіх, ніби набути фізичної форми. Це підійшло б якійсь іншій історії, але точно не "Пісочному чоловіку" / The Sandman.

Розглянемо, наприклад, візуальні аспекти. Костюми, декорації та комп'ютерна графіка, що часто залишає бажати кращого в сучасних проєктах, у "Пісочному чоловіку" / The Sandman реалізовані на високому рівні. Здається, що справжня причина, чому Netflix не бажає продовжити цю історію на більше сезонів, може полягати у великих витратах на CGI та інші візуальні елементи. Проте, малюнки коміксу значно краще передають хаотичну природу сновидінь, а також структура розташування об'єктів на сторінках створює додатковий рівень занурення в Царство Снів.

Можете називати мене снобом, який не сприймає нічого нового. Втім, подивимося на "Пісочного чоловіка" / The Sandman поглядом людини, яка комікси взагалі не читала, а переважна більшість персонажів шоу будуть для неї цілком новими, навіть якщо вони засновані на реальних легендах.

З такої точки зору, безумовно, центральною силою серіалу є його акторський склад. Том Старрідж у ролі Морфея виявився ідеальним вибором для цієї ролі. Йому вдалося майстерно передати відчуженість, меланхолію та ледь помітну вразливість прадавнього істоти, котра одночасно є володарем снів і їхнім в'язнем. Його глибокий голос і стримана міміка чудово відображають сутність персонажа, який скоріше спостерігає, ніж активно діє.

Однак справжніми коштовностями цього твору є другорядні персонажі. Гвендолін Крісті, що втілює Люцифера, випромінює величезну загрозу, а Бойд Голбрук у ролі Коринтянина поєднує в собі чарівність і страх. Дженна Коулман, граючи Джоанну Константин, дарує свіжий погляд на образ знаменитого екзорциста. Проте емоційним центром всього серіалу є Смерть, яку майстерно виконує Кірбі Гавелл-Батист. Її поява в шостому епізоді стала, напевно, найяскравішим моментом телебачення останніх років: тепла, мудра і сповнена співчуття, вона приносить катарсис і змушує переосмислити саму ідею завершення життя.

Для тих, хто вперше знайомиться з цим серіалом, його структурні недоліки можуть бути ще більш помітними. Ритм шоу вельми повільний та медитативний. Для одних це стане шансом поринути в загадковий світ і насолодитися його атмосферою, тоді як для багатьох інших перегляд може виявитися справжнім випробуванням.

Серіал вимагає від аудиторії максимальної уваги та терплячості, що в епоху швидкого контенту може відштовхнути. До того ж під час перегляду відчувається певна роз'єднаність між різними сюжетними акрами, наприклад, між пошуком артефактів Сну та історією Роуз Вокер. У коміксі все виглядало органічно, але в форматі серіалу створює враження, ніби різні сезони склеїли в одне ціле, що може збити з пантелику.

Незважаючи на це, "Пісочний чоловік" / The Sandman розкриває свою повну яскравість у ті моменти, коли відступає від основного сюжету, перетворюючись на своєрідну антологію окремих наративів. Саме в таких епізодах проявляється весь потенціал всесвіту, створеного Ґейманом: він не зосереджується на грандіозних битвах, а досліджує тихі, інтимні історії, що заглиблюються в найтонші аспекти людського та нелюдського буття. На жаль, серіал не завжди обирає цей шлях, особливо в другому сезоні, де акцент робиться на більш традиційній формі оповіді.

Зрештою, серіал "Пісочний чоловік" / The Sandman являє собою амбіційний, візуально вражаючий та надзвичайно шанобливий до оригінального матеріалу проєкт, чия поява вже сама по собі є справжнім дивом. Для шанувальників коміксів це довгоочікуваний подарунок, що відкриває нові грані їхніх улюблених персонажів. А для нових глядачів — це унікальна можливість зануритися в одну з найкреативніших фентезійних історій сучасності.

Однак повільний ритм, незвичайна композиція та спроби спростити сюжет у другому сезоні не дають змоги вважати його ідеальним. Це чудовий, проте не бездоганний сон, з якого іноді хочеться врешті-решт прокинутися.