Раніше я з певним скептицизмом ставився до YouTube та блогерів. Як досвідчений журналіст з двадцятирічним стажем і випускник Інституту журналістики, я вважав цю платформу місцем для аматорських спроб. Моя кар'єра розвивалася на телебаченні: я працював на каналах "Сіті", "Тоніс", "Київ", ТВі... Останнім моїм притулком став телеканал "ЧП.INFO" (Магнолія-ТВ), де я виконуював ролі ведучого, редактора та журналіста. Проте велика війна внесла свої корективи, і врешті-решт я сам став блогером. Але давайте розглянемо все поетапно.
Коли 2022-го телеканал ЧП. INFO закрився, я фактично опинився на вулиці. Окрім журналістики, я більше нічого не вмів. Але був готовий на будь-яку роботу, щоб якось вижити. В результаті зіштовхнувся з реальною дискримінацією, про яку раніше лише знімав сюжети.
Мені було 38 років, і мене не взяли баристою, бо "вже застарий". Мене не взяли продавцем окулярів, бо я чоловік, а не жінка (хоча досі не розумію, кого я мав там зваблювати?). В медіа на той час скрізь були скорочення. Зрештою, я опинився в кол-центрі, де за 50 гривень на годину вислуховував матюки від пенсіонерів, які скаржилися на комуналку.
Це був період, коли здавалося, що професія втрачена назавжди.
Але у 2024-му я таки зміг повернутися в журналістику завдяки онлайн-медіа "Точка Сходу". Там я створював контент про переселенців, який розміщувався на YouTube. І тоді я зрозумів: YouTube -- це не лише про аматорство. Це реальний шанс для журналіста отримати свободу, якої немає в класичних медіа. І я вирішив ризикнути. 24 лютого 2025-го я створив свій YouTube-канал, а 5 березня того ж року вже випустив перше відео (про що писав "Детектор медіа").
Це стало для мене справжнім джерелом зцілення. У часи, коли навколо панують війна, вибухи і невизначеність, процес створення власного контенту допомагав мені зберегти розум і не втратити орієнтацію.
Я згадую, як починав знімати свої перші відео, намагаючись втекти від негативних новин. Це стало моїм особистим refuge. Замість того, щоб безкінечно прокручувати стрічку з тривожними новинами, я занурився у вивчення освітлення, монтажу в InShot на телефоні, запису чистого звуку за допомогою звичайної петлі та його обробки. Ця увага до деталей справді допомогла мені зберегти психічну рівновагу.
А ще я зміг реалізувати давню мрію -- робити відео не про політику чи кримінал, а про шоу-бізнес. Моя рубрика "Як я міг це слухати?", де я аналізую артистів свого підліткового віку з 90-х та їхню позицію щодо війни, стала тим містком, який з'єднав мій професійний досвід і щиру особисту зацікавленість.
Сьогодні я з упевненістю можу стверджувати: YouTube подарував мені більше можливостей, ніж традиційне телебачення. Ця платформа забезпечила мені свободу висловлювати свої думки без будь-яких обмежень та цензури. Вона стала моїм рятівним колом у найскладніші моменти життя.
Дізнайтеся, яку суму я заробив протягом цього року, які несподіванки можуть очікувати журналістів у світі блогерства та чи має сенс починати кар'єру на YouTube у 2026 році. Усе це я обговорюю у спеціальному відео, присвяченому річниці мого каналу.
#Медіа (комунікація) #Телебачення #Шоу-бізнес #Журналістика #Журналіст #Блог #Дискримінація #YouTube #Українська гривня #Детектор медіа #Цензура #Звук #Редагування #Прямий канал #TVi (телеканал) #Телеканал «Київ» #Вміст (медіа) #ЧП.інфо (телеканал) #Пенсії
