"Журналісти документують сучасність, тоді як письменники зберігають її для майбутніх поколінь. Проте іноді ці ролі виконують одні й ті ж особи."

У рамках Donbas Media Forum відбулася розмова "Від шпальт до форзаців: чому і як журналісти стають письменниками?", учасниками якої стали медійники, які видали власні книжки.

Під час бесіди обговорювали причини, що спонукали їх до створення книг, які аспекти цього формату подачі інформації вони вважають важливими, звідки черпають натхнення, як знаходять мотивацію для своєї діяльності та чи мають намір продовжувати цю справу в майбутньому.

У дискусії взяли участь: програмний директор громадської організації "Детектор медіа" та член наглядової ради Суспільного мовлення Вадим Міський, фрілансер-журналіст Юрій Луканов, кореспондент "Новая газета -- Европа" Дмитро Дурнев, журналіст і автор Денис Казанський, а також співзасновниця медіа-ресурсу The Ukrainians Media та головна редакторка онлайн-журналу Reporters Марічка Паплаускайте.

Модерувала розмову керівниця напрямку стратегічних партнерств DII Ukraine Марія Вереітіна.

"Сьогодні ми обговоримо книги, які допомагають нам зрозуміти минуле та сучасність. Журналісти щоденно документують реальність, але все частіше переходять до більш розширених форматів. Це дозволяє їм залишити глибший інформаційний слід і культурну спадщину. Журналісти фіксують момент, тоді як письменники зберігають його для майбутніх поколінь. Проте іноді ці ролі виконують одні й ті ж особи", -- зазначила Марія Вереїтіна, представляючи учасників дискусії.

Фото 2 Марія Вереітіна

Вадим Міський, спільно з Тамарою Гусейновою, створив книгу під назвою "Українське радіо: історія буремного століття", в якій він поділився, що видання присвячене сторіччю з моменту заснування першого українського радіомовлення.

"Це така форма трошки глибшого осмислення та рефлексії, коли можна подивитися ретроспективу якихось речей або просто про них ретельніше подумати й зафіксувати в довших формах. Не щось поточне, що несеться тут і зараз, із чим зазвичай працює журналістика, а спроба порефлексувати. Торік "Українське радіо" святкувало своє сторіччя, це дуже непересічна дата в українській історії загалом, тому що це медіа всі ці 100 років було фактором формування нашої ідентичності. Загалом книжка присвячена тому, як ідентичність українців формувалася разом із цим мовником, який ішов із народом пліч-о-пліч", -- сказав Вадим Міський.

Він зазначив, що "Українське радіо" протягом певного періоду було найпопулярнішим засобом масової інформації і зберегло свою значимість навіть з появою телебачення. Його вплив особливо відчувався в перші тижні повномасштабного вторгнення, оскільки радіо залишалося єдиним каналом зв'язку з окупованими районами.

"На початку повномасштабного вторгнення, коли в країні відбувалася масова міграція, взяти телевізор у дорогу було неможливо, а подорожі затягувалися на три-чотири дні. У таких умовах радіо стало надійним супутником для людей на окупованих територіях. Під час цього важкого періоду я сам став радіоведучим і проводив щоденні програми у вечірньому та ранковому ефірах, де спростовував російську дезінформацію. Найбільше відгуків я отримував саме з окупованих територій, з Херсона. Це було єдине українське медіа, яке змогло дістатися туди в умовах відсутності світла та інтернету, коли російське телебачення та радіо домінували на херсонських частотах. Тоді "Українське радіо" реалізувало спецоперацію, посиливши миколаївський передавач, щоб охопити Херсон. Роль радіо змінилася, але воно й досі залишається стратегічно важливим медіа", -- зазначає Вадим Міський.

У творчому доробку журналіста Юрія Луканова вже налічується близько десяти книг, серед яких варто виділити "Репортер Волковський" та "Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму". У своїй першій книзі автор узагальнює та художньо інтерпретує досвід журналістів, що працюють в умовах гібридної та відкритої війни. У другій книзі він висвітлює репресії проти свободи слова в Криму, який опинився під контролем Росії.

"Я журналіст, репортер, який віддає перевагу роботі в польових умовах, аніж редагуванню чужих текстів у редакції чи виступам перед камерою. Тому документальні фільми для мене є цілком природним форматом. Я давно не висвітлював події в Криму – востаннє це сталося наступного дня після захоплення Верховної Ради та Урядового будинку. Тоді я підготував кілька репортажів, подібно до моєї роботи з Майдану та з Донецька. Саме тому в мене накопичилося чимало матеріалів, які стали основою для моєї книги," – поділився Юрій Луканов, розповідаючи про старт свого творчого проекту.

Його твір виник на основі польових записів, зустрічей та навіть побутових дрібниць — наприклад, пошуку корка для пляшки вина в Краматорську серед руїн міста.

"Репортаж -- це жорсткий формат. А коли я писав про Крим чи Донбас, то розумів: є історії, які не втиснеш у газетну колонку. Хотілося трошки більше правди -- тієї, що за рядками. Така історія у звіті не поміститься, а в оповіданні -- живе. Воєнна проза або не воєнна, взагалі проза будь-яка, відрізняється від журналістики тим, що ти можеш щось посилити, щось зробити більш емоційним. І таким чином воно вийде більш об'ємним за своїм сприйняттям", -- каже Юрій Луканов.

Дмитро Дурнев шість років працював на окупованій території. Його книжка -- про те, як Росія руйнувала українську землю.

"Я журналіст. Ніколи не мріяв стати біженцем, тому в 2014 році вирішив переїхати до Маріуполя. Протягом шести років я працював на окупованих територіях до грудня 2020 року. Моя діяльність там була під прикриттям газети "Московський комсомолець", ми випускали в Донецьку "МК Донбас" за ліцензією. Я спостерігав, як окупанти руйнують українську землю. Спочатку не планував писати, але це вже мій четвертий проєкт. Коли я бачу, як на площі Леніна люди зібралися на мітинг у день вшанування пам'яті жертв Голодомору, розумію, що це важливо зафіксувати. Щоб наступні покоління знали, що таке Росія, коли вона приходить."

Дмитро Дурнев активно працює з видавництвами Європи. Його творчість вже отримала переклади шведською, фінською, португальською та кількома іншими мовами.

Під час дискусії "Від сторінок до обкладинок: чому та як журналісти стають авторами?"

Для Дениса Казанського книга виступає як засіб, щоб зберегти історичну пам'ять в умовах інформаційного шуму. Спільно з Мариною Воротинцевою він створив праці під назвою "Як Україна втрачала Донбас".

"Я та моя співавторка присвятили чимало часу дослідженню подій, що відбуваються в Донбасі, а також тих, які мали місце у 2014-му році. Ми усвідомили, що маємо велику кількість матеріалів, але більшість з них представлені лише у вигляді статей в інтернеті та новинних стрічок. Відсутня цілісна картина. Крім того, ми зіткнулися з проблемою, що багато джерел поступово зникають. Сайти закриваються, блоги зникають, а сторінки в соціальних мережах видаляються. Багато того, що було раніше опубліковано, стає недоступним. У паперовій книзі ми прагнемо систематизувати, зібрати та зберегти досвід і інформацію, що накопичилась", — зазначив Денис Казанський, коментуючи концепцію книги.

За його словами, основною метою цієї книги стало з'ясування причин і обставин, які призвели до втрати Україною контролю над одним з її регіонів.

"Ми вирішили не робити поділу між українцями на "східняків" і "західняків". Наша мета – писати для всіх, адже ця книга призначена для кожного українця, щоб усі могли читати, розуміти і пам'ятати, що відбувалося. Нам було важливо структурувати цю інформацію в послідовність подій. Тепер, як книга, вона стала цілісним документом, адже обсяги інформації зростають і перетворюються на справжній океан, в якому легко загубитися," – поділився своїми думками Денис Казанський.

Марічка Паплаускайте - творець художніх репортажів, відома завдяки своїм книгам "Бог дивовижних людей та інших грішників" та "Потяг прибуває за розкладом". Вона також брала участь у створенні збірки "77 днів лютого", що містить репортажі з періоду повномасштабного вторгнення. Паплаускайте розглядає документування подій як свою особисту місію.

"У мене є кілька книг, проте я ще не звикла до титулу письменниці; мені значно комфортніше відчувати себе журналісткою та редакторкою. Ми займаємося видавництвом книг, оскільки в умовах усіх цих подій, які ми переживаємо, хочеться зберегти щось тривале. Саме тому ми започаткували друкований журнал Reporter і вирішили видавати книги. Першою книгою, яку створила команда The Ukrainians Media після початку повномасштабного вторгнення, стала "77 днів лютого". Ця книга є збіркою репортажів, які ми публікували онлайн, але ми прагнули зберегти їх у книжковому форматі, щоб мати можливість повертатися до них у майбутньому," - поділилася Марічка Паплаускайте.