Депутатиіз комітету нацбезпеки та оборонивикликали на килим представників Радинацбезпеки та офісу генпрокурора.Запитували про розслідування катастрофиБоїнга, а також чому силовики так довгограли в мовчанку після трагедії.Відповідями народні обранці залишилисянезадоволеними. Гість студії «Доброгоранку, Країно!» Вадим Трюхан – дипломат,юрист-міжнародник, підсумує те, щовідбувається з пошуками правди проавіакатастрофу в Тегерані:
«Тут двааспекти – міжнародний і український.Якщо говорити про міжнародний, то требаговорити, що станом на зараз Іран ведесебе цивілізовано, він визнав своюпричетність до цієї катастрофи, вінвизнав свою провину за те, що цей літакбуло знищено. Це дуже важливо, тому щочасто-густо в таких випадках, їх небагатов міжнародній цивільній авіації, державинамагаються не визнавати ані своюпричетність, ані тим більше вину.
Якщо ми,наприклад, згадаємо відомий випадок зізбиттям Ту-154 над Чорним морем Україною4 жовтня 2001 року, там навіть на рівніпрезидента Кучми спочатку ми йшли, якто кажуть, у відмову, що це не ми, що цене наша ракета тощо. І лише будучипридавленими фактами, ми визначали іпочали вже займатися питаннямиврегулювання наслідків катастрофи.Друге – те, що стосуєтьсявнутрішньоукраїнського. Тут є докатастрофи і після. На мою думку, докатастрофи ми діяли дуже непрофесійно.Тому що в нас була інформація, як вже мизнаємо, про те, що американці закрилисвій авіа простір. Більше того, запротоколами вони доводять цю інформаціюдо всіх своїх партнерів, в тому числідо України. Чомусь Україна не відреагувала.З цього треба зробити висновки з тим,щоб у майбутньому таке не повторювалося.
А те, щостосується реагування зараз, то тутможна довго займатися критиканством,але це не автобус десь в Броварах чиБорисполі розбився, це літак в чужійкраїні за дві з половиною тисячікілометрів. І займатися просто голослівнимизвинуваченнями, я вважаю, непрофесійно.Голослівними, тому що нічого ще незавершилося. Це тільки починається.Врегулювання по такого роду кейсах, якправило, йдуть місяці, а іноді й роки.Пройшов буквально тиждень, а ми вжезвинувачуємо і розвідку, і всіх на світі,що десь там щось недопрацьовують. Тутважливо, щоб Україна як країна, літакякої збитий, виступила об’єднавчоюланкою і згуртувала решту п’ять країн,окрім Ірану, це їхня внутрішня справа,з тим, щоб ми одним фронтом вимагали відІрану виходу на укладення міждержавнихугод про врегулювання наслідківавіакатастрофи 8 січня. Так, як ми зробилиз Ізраїлем і з Росією свого часу, уклавши,здається, десь наприкінці осені 2003 рокувідповідні дві угоди – з Ізраїлем іРосією, які були зареєстровані всекретаріаті ООН, згідно з якими мивиплатили по 200 тисяч доларів кожнійсім’ї з 78 загиблих пасажирів в той час.
Тут также само. Вже було проведена перша зустрічна рівні міністрів закордонних справ.Це добре, тобто Україна рухається вцьому напрямку. Але дуже важливо, щоб іюристи кваліфіковано спрацювали, ідипломати, тому що на їхніх плечах будележати цей переговорний процес. І щеодне: як правило, при врегулюванні є триаспекти. Перший – це компенсація родичам,другий – це компенсація авіакомпанії,і третій – це притягнення до кримінальноївідповідальності тих осіб, якібезпосередньо натискали на гачки,віддали накази тощо. Як правило,найскладніші це другі дві речі. Особливопритягнення до відповідальності. Дужедобре, що відповідні заяви вже зробленіна рівні керівництва держави, на рівніВерховної Ради, але треба за цимпрослідкувати, щоб не були цапи-відбувайли».
