Одинадцятьднів вона провела у німецькій лікарнііз діагнозом коронавірус і одужала. Проісторію українки, якій вдалося подолатинедугу, говоритимемо з Поліною Блащук– донькою українки, яка вилікуваласьвід коронавірусу в Німеччині.
Щовідбувалося з вашою мамою в Німеччині,після того, як в неї виявили недугу? Івласне сам підхід у Німеччині до того,як лікувати?
Мивже порівняли підхід в Україні і вНімеччині. Він насправді не відрізняється.Протоколи ті ж самі. Тобто лікування яктакого немає. Противірусного немає. Щолікували мамі? Їй робили підтримуючутерапію. Ставили крапельниці з різнимикорисними розчинами для зняттяінтоксикації, парацетамол давали. Цете саме, що радять наші лікарі. На жаль,іншого лікування поки що не вигадали.Тому з цим бореться майже виключноімунітет людини.
Аяк відбувається фіксація подібнихвипадків? Як відбулося з вашою мамою –вона сама пішла до лікаря чи зателефонувала?
Намій погляд, абсолютно неправильнонаганяють паніку щодо того, що легкиххворих не забирають. За кордоном роблятьабсолютно так само. Наразі моя мама булаі зараз перебуває в гостях у своєїподруги. Подруга переносить цейкоронавірус. Звісно, всі вони в цьомубудинку хворіють. А мама захворілатяжко, вона потрапила до лікарні. Подругахворіє на легку форму. В неї є температура,в неї є головний біль, але немає задухи,вона дихає нормально. І подруга переноситьце вдома, її ніхто не госпіталізує. Колимою маму госпіталізували? В неї спочаткуболіло горло, потім сухий кашель, нудота,температура. І госпіталізували її тоді,коли вже почалися в неї проблеми здиханням. Вона почала задихатися. Вонавтратила свідомість, викликали швидку,і швидка забрала маму до госпіталю. Докритичних симптомів хворий лежитьвдома. Більш того, в нас була проблема:наступного дня мамі стало вже в лікарнідуже зле. Їй дали кисневий балон, щобвона дихала, бо без маски не могла дихати.Їй полегшало, крапельниці підключили,а через годину сказали: все, вам краще,ідіть додому. І ми вибивали це місце, мизв’язувалися з МЗС, піднімали всіхнагорі, аби маму не вигнали з лікарні,бо ми вважали, що це є небезпечно –виганяти з лікарні людину, яка годинутому лежала з кисневим балоном.
Аяк ви взаємодіяли з працівникамидипломатичної служби?
Важкона них вийти. Тому що на момент, коли янамагалася з ними зв’язатися – це трохибільше тижня тому, 11 днів мама провелав лікарні, і десь на другий день їй сталозле, а потім їй сказали лікуватися вдома,я розумію, що треба зв’язуватися з МЗСабо з посольством. Всім за кордономнадійшли номери посольства на мобільні.Це екстрені номери у разі загрози життю.От туди я і зателефонувала. Там не дужеввічлива дівчина мені сказала: «Дівчино,що, ви думаєте, ми можемо зробити, якщоми у Дюссельдорфі, а ваша мама в Кельні?».То я ж і телефоную, щоб дізнатися, що виможете зробити. Ну з неї толку не було,тому я почала телефонувати по всімномерам, які ходять по «Фейсбуку», такожя почала телефонувати на гарячу лініюМЗС. Я телефонувала до МЗС разів 25 точно,ніхто не бере слухавку. Я дотелефонуваласядо них пізно ввечері, записали мій номертелефону, і десь через годину меніподзвонила дівчина і сказала, що воназ консульства. І ця дівчина була дужеприємною, вона нас повністю підтримала,направила лист на лікарню від МЗС, щодана пацієнтка перебуває на міжнародномуконтролі, вона телефонувала особистомоїй мамі. А це було дуже важливо, томущо стан важкий і емоційно дуже важко. Ісам факт того, що ситуація на контролі– це вже легше. Після листа з лікарнінас більше не виганяла, і ставленняповністю змінилося.
