Лише50 українських закладів, де борються зтуберкульозом, офіційно отрималифінансування, і ще приблизно стільки жпід загрозою закриття. Ба більше, уперспективі держава хоче залишити лишепо одному протитуберкульозному центруна область. Реформу, яка триває, та їїнаслідки для здоров’я українців,обговорять гість студії «Доброго ранку,Країно!» Віталій Руденко – головаправління громадського руху «Українціпроти туберкульозу», та Іван Нискогуз– гендиректор КП «Волинський обласнийфтизіопульмонологічний медичний центр».
Щопереживають зараз диспансери, і чи вонивзагалі передбачені нинішньою реформою?ІванНискогуз: Дійсно,така реформа, яка зараз відбувається,це реформа, я б сказав, непотрібна. Вонапросто призведе до тотального закриттянавіть тих регіональних фтизіопульмонологічнихмедичних центрів. Хоча ми маємо вжепозитивні меседжі від Міністерстваохорони здоров’я. Ми отримали буквальноперед вихідними листа, де вони пропонуютьпокращити стан фтизіопульмонологічнихмедичних центрів регіональних, самеобласних протитуберкульозних диспансерів,бо всім відомо, в якому стані вони були.В нас лише у Вінниці дуже кваліфікованийкерівник, який привів диспансер довідповідного стану, і Львів. Переважнабільшість диспансерів в такому стані,що їх потрібно насправді відремонтувати.Сама реформа – так, потрібно змінитипідходи. Раніше та сума, яка фінансувалася,вона була недостатньою. Я собі не уявляю,як можна проводити реформу, зменшившиу кілька разів фінансування? Світовийдосвід говорить, що реформа може бутиефективною, коли мінімум у три разизбільшити фінансування. От робилиреформу первинки, туди вклали кошти,одразу лікарям дали заробітну плату. Атут обіцяли реформу воринки, казали, щомедичні працівники отримають гіднузарплату після настання реформи, пацієнти– якісну медичну допомогу, і тіньоваскладова вийде у правове поле. Тобто небудуть пацієнти давати кошти будь-комуу вигляді якоїсь благодійної допомоги,а буде зрозуміло – якщо це якась платнапослуга, то вона за наказом відповіднозафіксована і пацієнт знає, за що вінзаплатив, а не якісь міфічні збори.
Скількиб ви мали отримати коштів, а скількиотримаєте, і скільки необхідно длявашого закладу?ІванНискогуз: Мипроводили реформу вже давно, протягомдвох років. Я два роки працюю керівником,одразу почали проводити зміни. Мифактично розуміли, що є закон, який буденеобхідно виконувати. Ми скоротили вжедва заклади протитуберкульозні, 1 червнябуде закритий ще один заклад. Залишитьсяєдиний фтизіопульмонологічний медичнийцентр. І на жаль, навіть після такоїзначної оптимізації нам недостатньокоштів навіть на заробітну плату.
ПанСтепанов ставить за приклад Одеськуобласть, де залишився один центр. Чидійсно цей приклад настільки успішний,що його можна вводити на всю країну?ВіталійРуденко: По-перше,дякую вашому каналу за те, що ви піднімаєтетакі важливі соціальні теми медичні.По-друге, я б не брав окрему область,навіть таку успішну, зі слів міністраохорони здоров’я діючого, за приклад.Тому що ми маємо розглядати всю системупротитуберкульозної допомоги в Україні.Тобто ми маємо проаналізувати, в якихумовах Україна підійшла до цієї реформи.Щодня в Україні помирає десятеро нашихспіввітчизників від туберкульозу.Україна займає друге місце по туберкульозуз широкою лікарською стійкістю, входитьв десятку країн світу за темпами розвиткумультирезистентного туберкульозу. ВУкраїні недовиявляється близько 25%наших співвітчизників. Тобто вони ходятьдесь по Україні і хворіють на туберкульоз.В Україні вперше виявлених вже 25% змультирезистентним туберкульозом.Тобто ми маємо казати вже про епідеміюмультирезистентного туберкульозу, напорозі якої ми стоїмо. Лікарі більшехворіють на туберкульоз. Діти більшехворіють на туберкульоз. І три рокиУкраїна жила без національної програмипроти туберкульозу, без стратегіїрозвитку протитуберкульозної галузі,без національного плану інфекційногоконтролю боротьби з туберкульозом. Ізараз ми вводимо реформу, і це фактичноє геноцидом українського народу. Я хочуназвати прізвище тих, то був, і діючих,хто мають відповісти за все це. Це впершу чергу колишнє керівництво МОЗ –пані Уляна Супрун, пані Стефанишина,яка зараз є народним депутатом України,пан Курпіта, який очолював ЦГЗ, панЛяшко, який нині є заступником міністраохорони здоров’я, але він з командиСупрун, і він має відповісти, чому досінемає національного плану інфекційногоконтролю в Україні. Тому приклад панаміністра, можливо, гарний, але ми маємодивитися ширше на ситуацію в Україні.
