1 серпня 1936 року в Берліні стартували літні Олімпійські ігри.
90 років тому в Берліні стартували XI літні Олімпійські ігри. Пам'ять про Олімпіаду, що пройшла у нацистській Німеччині, сьогодні набуває особливої актуальності в контексті злощасної тези "спорт поза політикою" та ганебного рішення Міжнародного олімпійського комітету (МОК) щодо відновлення у правах Олімпійського комітету Росії.
ОІ-1936 увійшли в історію з багатьох причин: перша естафета олімпійського вогню, перші Ігри, які транслювали по телебаченню, тріумф феноменального Джессі Оуенса, дебют в олімпійській програмі баскетболу, гандболу та греблі на каное.
Однак вони також стали першою помітною ілюстрацією того, що згодом отримало назву спортсвошинг. Це також виявилося проявом значного лицемірства з боку Міжнародного олімпійського комітету, чергові ознаки якого ми можемо спостерігати в даний момент.
Гітлер та Геббельс, підтримувані бароном П'єром де Кубертеном.
На 28-й сесії Міжнародного олімпійського комітету, що проходила в Берліні, 14 міст висловили бажання стати господарями Олімпійських ігор 1936 року.
Проте менш ніж через рік, на 29-й сесії основного олімпійського органу, 12 претендентів (Александрія, Будапешт, Буенос-Айрес, Дублін, Кельн, Лозанна, Монтевідео, Нюрнберг, Ріо-де-Жанейро, Рим, Франкфурт, Гельсінкі) вирішили зняти свої кандидатури. Що стало причинами цього рішення, залишиться лише предметом для здогадок...
Проте, в результаті залишилися лише два претенденти - Барселона та Берлін. Міжнародний олімпійський комітет вирішив на користь столиці Німеччини, що була під управлінням демократичної Веймарської республіки. Основні доводи на підтримку цього вибору були такими:
* реінтеграція Німеччини, яка зазнала поразки у Першій світовій війні, в глобальну спільноту;
Берлін був обраний для проведення Олімпійських ігор 1916 року, але через війну вони так і не відбулись.
Німеччина володіла відмінними ресурсами, що сприяли успішному проведенню Ігор.
Проте всього через два роки після їх приходу до влади в Німеччині встановилися нацисти. Країна зазнала кардинальних змін: під жорсткою однопартійною диктатурою політичні супротивники режиму були відправлені в концтабори, заборонені книги знищували, а почалися переслідування євреїв, ромів та представників ЛГБТ-спільноти.
Ці зміни торкнулися й німецького спорту. Численні спортсмени "неарійського" походження були фактично відсторонені від участі у спортивних змаганнях. Серед них можна згадати триразового олімпійського чемпіона з гімнастики Альфреда Флатова, легкоатлеток Гретель Бергман, Марту Якоб та Лілі Хенох, шахістів Емануїла Ласкера та Зігберта Тарраша, тенісиста Даніеля Пренна, футболіста Готфріда Фукса та багатьох інших.
Ідеологія Гітлера та події в Німеччині, зокрема, расові чистки, були добре відомі у світі. Тому постало правомірне питання: чи можна проводити Олімпіаду в такій державі? Адже Олімпійська хартія забороняє будь-які прояви дискримінації.
У 1933 році президент Американського олімпійського комітету, Евері Брендедж, висловив думку про те, що якщо участь спортсменів у Олімпійських іграх буде обмежена на основі релігійної належності чи раси, це суттєво підриває основи олімпійського руху. У зв'язку з цим, з'явилися пропозиції про можливий перенесення Ігор до іншої країни, а також почали звучати заклики до бойкоту.
У цьому контексті важливу роль відіграв один ключовий фактор. Відомо, що сам рейхсканцлер Адольф Гітлер спочатку охарактеризував Олімпійські ігри як "жидомасонську змову" і вважав, що "арійські" спортсмени не повинні змагатися з представниками "нижчих рас".
Проте міністр пропаганди Йозеф Геббельс разом із головою Національного олімпійського комітету Німеччини Теодором Левальдом змогли вмовити фюрера. Він усвідомив, що спорт може стати потужним інструментом пропаганди, який продемонструє міць "арійської раси" і силу тоталітарного режиму Німеччини. Тому він дав згоду на організацію Олімпійських ігор та виділив фінансування для реалізації цього проекту.
Геббельс та його помічники зосередили свої зусилля на впливі на провідних авторитетів у світі спорту. У 1934 році Евері Брендедж, який обіймав посаду голови спеціальної комісії МОК, відвідав Німеччину, зустрівся з нацистськими лідерами і радикально змінив свої погляди.
Повернувшись до США, він заявив, що Олімпіаду в Берліні проводити можна та потрібно - адже ставлення до єврейських атлетів там нормальне, і взагалі - треба відділяти спорт від політики, не потрібно залучати спортсменів до "єврейсько-нацистських суперечок", а заклики у США до бойкоту Ігор - це "єврейсько-комуністична змова".
Вражаючим досягненням Геббельса виявилося залучення на свій бік барона П'єра де Кубертена, видатного засновника сучасного олімпійського руху та почесного президента Міжнародного олімпійського комітету, шанованої та впливової особистості. Кубертен став жертвою маніпуляцій, які включали увагу, компліменти та фінансові пропозиції.
У той час він переживав певні труднощі з фінансами і відчував, що у Франції його недооцінюють. Тим часом німецькі діячі активно підтримували барона, хвалили його у ЗМІ, надали фінансування його фонду та висунули його кандидатуру на Нобелівську премію миру.
Кубертен, зі свого боку, висловлював щиру вдячність і захоплення масовим спортом у нацистській Німеччині, відзначаючи підготовку до Олімпійських ігор. Він проголошував Німеччину духовним хранителем олімпійських ідеалів та навіть називав Гітлера "одним із найвидатніших творчих геніїв нашого часу".
Нацисти дали обіцянку допустити до Олімпійських ігор євреїв, афроамериканців та інших "неарійців", в той час як Міжнародний олімпійський комітет, очолюваний бельгійським графом Анрі Байє-Латуром, ігнорував жорстокі реалії тоталітарного нацистського режиму. Змагання було вирішено провести, спираючись на відповідальність нацистів і після поверхневих перевірок. Більше того, МОК також ухвалив рішення провести зимову Олімпіаду 1936 року в германському місті Гарміш-Партенкірхен.
Таке рішення Міжнародного олімпійського комітету спричинило значне обурення у світовій спільноті. Пропозицію про бойкот Олімпійських ігор підтримали єврейські громади, деякі релігійні організації, комуністичні, соціалістичні та ліберальні групи, а також численні засоби масової інформації та громадські, профспілкові та спортивні організації з різних країн.
Президент США Франклін Рузвельт вважав за краще не втручатися в діяльність автономних олімпійських органів. А Евері Брендедж на конференції АОК у 1935 році переконав членів комітету проголосувати за відправку американської команди до Німеччини.
У прихильників бойкоту виявилося 56 голосів, у противників - 58. Значну роль тут відіграли погляди більшості афроамериканських атлетів, які виступали за участь в іграх, щоб продемонструвати світові свої спортивні успіхи та показати неспроможність теорії про перевагу "арійської раси".
Отже, концепція глобального бойкоту Олімпійських ігор була зруйнована, оскільки багато країн покладали свої сподівання на Сполучені Штати, які були беззаперечними переможцями минулих Олімпіад у Лос-Анджелесі.
Супротивники організації Олімпійських ігор в нацистській Німеччині намагалися об'єднати свої зусилля, формуючи координаційні організації та пропонуючи концепцію альтернативної "Народної олімпіади", яка планувалася в Барселоні. Ця подія була запланована на липень 1936 року, і до Іспанії з'їхалося приблизно 10 тисяч атлетів.
Але тоді почався заколот під проводом генерала Франсіско Франко, і спортивний захід було скасовано. Чимало потенційних учасників пішли добровольцями воювати за республіканську Іспанію у складі інтербигад.
Олімпійське селище як "потьомкінская деревня"
Незважаючи на свою антипатію до міжнародних спортивних подій, Гітлер вже на початкових етапах підготовки до Олімпійських ігор усвідомлював їхній потенціал у політичному та пропагандистському контексті. Зокрема, у жовтні 1933 року він відвідав будівельний майданчик стадіону, де планувалося проведення змагань.
"Коли ми відкриваємо двері світу для всіх, це мусить призвести до чогось грандіозного та чудового," - підкреслив лідер.
Основною метою організаторів Олімпійських ігор 1936 року було не лише здобуття спортивних рекордів, а й прагнення показати нацистську Німеччину в найкращому світлі перед світовою спільнотою. Це стало першим прикладом використання спорту для політичних цілей, про що нещодавно згадував Чемпіон у своєму матеріалі про феномен Саудівської Аравії.
Для використання всього пропагандистського потенціалу Олімпіади було створено образ так званої "нової Німеччини", який активно транслювався гостям країни. Нацисти по суті приховували проблемні та провокаційні деталі життя, створюючи "сприятливий для демонстрації образ країни".
Німеччина стала економічно потужною країною. Щоб досягти цього результату, було реалізовано масштабну програму будівництва та реставрації, на яку витратили 100 мільйонів рейхсмарок, хоча початковий бюджет складав лише 5,5 мільйона.
Олімпійський стадіон у Берліні, спочатку призначений для 80 тисяч відвідувачів, був модернізований за ініціативою Гітлера, щоб вміщувати до 100 тисяч глядачів.
Ще одним значущим проєктом стало створення олімпійського селища. Це селище відповідало всім сучасним архітектурним вимогам. Кожна будівля отримала ім'я на честь певного німецького міста, а спільні приміщення були оформлені картинами, які відображали культурні та економічні аспекти життя цих міст.
Берлін зазнав масштабної реконструкції: місто стало набагато зеленішим; вулиці прикрасили олімпійськими та партійними стягами; приватні житлові будинки, розташовані уздовж головних артерій, були відреставровані; вокзал Банхоф-ам-Зоо, куди прибували іноземні гості, отримав сучасне оновлення. Щоб створити ілюзію процвітання, в порожні магазини завозили різноманітні товари.
Крім того, з центру міста були вивезені бездомні та жебраки до нового табору, розташованого в районі Марцан на околицях Берліна. Напередодні туди прибули приблизно 600 ромів, які проживали в столиці.
Щоби виглядати зацікавленими в розвитку міжнародного спорту, нацисти запровадили низку нововведень в олімпійському церемоніалі. Одним з них стала естафета олімпійського вогню, яку запропонував генеральний секретар оргкомітету Олімпіади Карл Дім у 1934 році на зібранні МОК в Афінах. Маршрут естафети проходив з Олімпії до Берліна. Організатори подбали про те, аби естафета стала гарною рекламою "нової Німеччини" в Європі.
Однією з нововведень стали прямих трансляцій Олімпійських ігор по телевізору. Це новаторське рішення є особливо важливим, оскільки нацистський режим використовував телебачення для поширення свого вигаданого іміджу Німеччини серед міжнародної аудиторії. Згідно з офіційними даними, Ігри змогли побачити 162 228 глядачів по всьому світу.
Німеччина стала осередком культури. У часи правління Ігор активно відбувалися театральні постановки, виставки мистецтв та наукові конференції. Знову дозволили виконання джазу, який нацистський режим зневажав через його африканське коріння. Паралельно із цим відновилося авангардне мистецтво, що процвітало в період Веймарської республіки, але пізніше було визнане нацистами як "дегенеративне".
Важливими елементами в образі Німеччини стали приязність та щедрість до гостей. Альберт Шпеєр у своїх спогадах писав, що фюрер "дав вказівку створити у численних авторитетних гостей з-за кордону враження миролюбства Німеччини".
Сам Гітлер під час проведення Олімпійських ігор проявляв "доброту та скромність", проте один раз втратив самовладання: 3 серпня, покинувши стадіон, він відмовився вітати афроамериканського спринтера Джессі Оуенса, який здобув перемогу на дистанції 100 метрів.
Проводилася організація численних прийомів для високопоставлених гостей. Було створено спеціальний відділ для почесних гостей. На честь закінчення Олімпіади 16 серпня Геббельс організував грандіозне свято з феєрверком.
Для іноземних журналістів безкоштовно виділяли найкращі місця на стадіоні, що стало наслідком рекомендацій Геббельса. Він вірив, що створення комфортних умов для журналістів допоможе їм писати якісні матеріали про Олімпіаду та Німеччину в цілому, що, в свою чергу, вплине на позитивне сприйняття країни.
* До речі, тим журналістам, хто критично відгукнувся про зимову Олімпіаду, яка пройшла теж у Німеччині в лютому 1936-го, нацистський режим просто відмовив у доступі на літні Ігри.
Олімпійське селище приділяло значну увагу комфорту спортсменів, враховуючи численні потреби делегацій з різних країн. Меню було розроблено з урахуванням кулінарних традицій кожної нації, а для японської команди спеціально збудували японську лазню, при цьому для всіх мешканців селища також була доступна фінська сауна.
Директори театрів у Берліні роздавали спортсменам до ста безкоштовних квитків на вистави щодня. Крім того, в селищі можна було побачити значну кількість нацистської символіки.
"Нова Німеччина" постала перед міжнародною спільнотою як економічно розвинена та доглянута країна, в якій відсутні прояви антисемітизму, про що неодноразово заявляли європейські політики. Завдяки відновленню іноземних медіа та "відновленим" культурним заходам нацисти створювали враження, що після встановлення диктатури культурне та соціально-політичне життя в Німеччині залишилося незмінним.
Гітлер досяг мети: значна частина світової спільноти не захотіла помічати конфліктні ситуації та інсценування. ЗМІ Європи та США писали в основному про гарну організацію змагань, про толерантну обстановку та доглянутість Берліна, про повернення Німеччини до "співдружності націй".
1 серпня 1936 року на переповненому Олімпійському стадіоні Адольф Гітлер урочисто відкрив літні Олімпійські ігри. У цих змаганнях взяли участь рекордна кількість країн — 49. Загалом 4066 спортсменів (з них 3738 чоловіків і 328 жінок) змагалися за 129 комплектів медалей в 19 дисциплінах.
Німеччина посіла на Олімпіаді перше місце за кількістю медалей - 89 (33 золоті, 26 срібних, 30 бронзових). Але радість нацистам затьмарили афроамериканський легкоатлет Джессі Оуенс, який став із чотирма золотими медалями головною зіркою Олімпіади, а також інші чорношкірі та єврейські медалісти.
Як на Олімпіаді-1936 ставилися до євреїв
Під впливом окремих країн світу, з якими змушений був рахуватися і Міжнародний олімпійський комітет, Гітлер пішов на деякі косметичні зміни в своїй антисемітській політиці. Акції проти євреїв були припинені, а з вулиць Берліна на період з 1 червня по 15 вересня 1936 року були прибрані антієврейські гасла та знаки, які забороняли євреям відвідувати громадські місця.
Група Геббельса навмисно включила до складу німецької команди фехтувальницю Хелену Майєр, яка була дочкою єврея. У 1928 році вона здобула титул олімпійської чемпіонки в Амстердамі, а на Олімпіаді 1932 року в Лос-Анджелесі зайняла п'яте місце. За два години до початку турніру їй стало відомо про загибель її нареченого в Німеччині під час військових навчань, що суттєво вплинуло на її емоційний стан.
Після завершення Олімпіади Хелена залишилася в США для продовження навчання, тоді як на батьківщині нацисти виключили її з спортивного клубу та національної збірної. У 1935 році вона втратила німецьке громадянство через Нюрнберзькі расові закони. Проте напередодні Олімпійських ігор 1936 року Геббельс згадав про Майєр, надіславши їй запрошення, при цьому заборонивши ЗМІ згадувати про її єврейське походження.
Майєр не могла відмовитися від запрошення рейхсміністра пропаганди, адже її єврейські родичі опинилися в концтаборі. Подібна ситуація мала місце під час зимових Олімпійських ігор 1936 року в Гарміш-Партенкірхені: до складу хокейної команди Німеччини ввели форварда Руді Балля, єврея-полукровку, який через переслідування нацистів був змушений грати у Швейцарії, а його батьки стали заручниками для забезпечення його участі.
Хелена Майєр, отримавши срібло, змушена була танцювати на п'єдесталі під час нагородження. Після Олімпійських ігор її відправили до США, а її близьких tragically вбили в концтаборі.
Ще один підступний маневр було здійснено щодо легкоатлетки Гретель Бергман, яка була рекордсменкою Німеччини у стрибках у висоту. У 1933 році її виключили зі спортивного клубу через те, що вона була єврейського походження. Після цього Гретель переїхала до Великобританії, де завоювала титул чемпіонки країни.
Коли нацистський режим вирішив створити ілюзію неупередженості, спортсменка змушена була повернутися, отримавши погрози репресій щодо своєї родини, що залишалася в Німеччині. У 1936 році під час внутрішнього чемпіонату Бергман встановила новий рекорд країни, подолавши висоту 1,60 метра.
Проте за два тижні до Олімпіади її викинули з німецької олімпійської збірної за "посередні результати": це сталося вже після того, як олімпійська команда США вирушила до Берліна, і бойкоту можна було не боятися. Світовій спортивній громадськості повідомили, що Гретель Бергман отримала травму.
Інші спортсмени-євреї значно зіпсували настрій нацистам, здобувши олімпійські медалі на Іграх у Берліні. У складних психологічних умовах, оточені прапорами зі свастикою, атлети єврейського походження з різних країн завоювали 11 нагород, серед яких 8 золотих медалей.
Олімпійськими чемпіонами стали атлети з Угорщини: Ендре Кабош у фехтуванні на шаблях (як в індивідуальному, так і в командному змаганнях), Карой Карпаті у вільній боротьбі, Дьордь Броді та Міклош Саркані у водному поло, а також Ібойя Чак у стрибках у висоту. Крім того, чемпіоном став американець Самуель Балтер у баскетболі, а австрієць Роберт Файн - у важкій атлетиці.
Срібні нагороди отримали Ірвінг Марецкі з Канади у категорії баскетболу та Хелена Майєр з Німеччини у фехтуванні на рапірах. А третє місце, і відповідно бронзову медаль, завоював Жерар Бліц з Бельгії у водному поло.
У той час нацисти доклали зусиль, аби зменшити кількість євреїв на змаганнях — вони ретельно збирали інформацію про кожного спортсмена, як місцевого, так і закордонного, який міг претендувати на участь у Іграх.
9 серпня двоє євреїв з американської легкоатлетичної команди, Сем Столлер і Марті Глікман, були відсторонені від участі у змаганнях. Вони мали представляти свою країну в естафеті 4 по 100 метрів, але вранці їм оголосили, що їх замінять Джессі Оуенс і Ралф Меткалф, які вже здобули золоту та срібну медалі на дистанції 100 метрів.
Основним доводом було те, що необхідно сформувати найкращу команду. Проте Столлер і Глікман спеціально готувалися до естафетних змагань, тоді як Оуенс і Меткалф планували брати участь у індивідуальних стартах.
Проте, Евері Брендедж наполіг на необхідності заміни - як згодом розповідав Марті Глікман, це сталося після розмови з Геббельсом, який зазначив, що Гітлер категорично не бажає бачити, щоб одночасно два євреї здобули "золото"; вже краще, щоб перемогли спортсмени африканського походження. Американська команда в підсумку здобула перемогу з новим світовим рекордом (39,8 сек.), тож питання скандалу було швидко затушене.
Слід зазначити, що перед Олімпійськими іграми 1936 року Брендедж висловив таку думку:
Протягом всієї історії тільки 12 євреїв представляли Німеччину на Олімпійських іграх, тому не слід дивуватися, якщо у 1936 році їх не виявиться жодного.
Після Другої світової війни МОК визнав свої дії в 1930-х помилковими і вибачився. Проте Евері Брендедж після війни пішов на підвищення: став президентом МОК і перебував на цій посаді 20 років (1952-1972).
Однак, якщо відсторонитися від єврейського питання, випадок Олімпіади в Берліні 1936 року став вдалим прикладом спортивного піару, який згодом був успішно повторений Москвою в 1980 році та Пекіном у 2008 році.
У націонал-соціалістичній Німеччині Олімпіаду-1936 небезпідставно вважали великим політико-пропагандистським тріумфом: світовій громадськості продемонстрували досягнення гітлерівського режиму.
Прем'єра документального фільму "Олімпія" (1938) видатної Лені Ріфеншталь сприяла формуванню образу миролюбних і толерантних нацистів. Водночас у Третьому рейху мали місце погроми під час Кришталевої ночі, а також активно готувалися до світової війни.
Таким чином, над Москвою піднімався "наш любий Міша" в той період, коли військовослужбовці Радянської армії виконували "інтернаціональний обов'язок" в Афганістані. Уроки, які залишив по собі доктор Геббельс, його духовні спадкоємці засвоїли на відмінно...
На жаль, Міжнародний олімпійський комітет продовжує сумну традицію ілюзорної аполітичності та лицемірства, що бере свій початок від барона Кубертена та графа Байє-Латура і доходить до "золотої дівчинки", як її назвав диктатор Зімбабве Роберт Мугабе, - Кірсті Ковентрі.
#
