"Творчі змагання: перші емоції від фестивалю-пітчингу Зеленського 'Тисячовесна'"

Один із гасел заходу звучить так: "Боже, благослови нас!"

Гічкок стверджував, що фільм повинен стартувати з вибуху. Антоніна, звісно, не є Гічком, але пропонуємо вам українську версію "Сам удома":

Шо, страшно? Тоді ось іще. Режисер ось цього:

і режисер ось цього (прошу добитися трейлером):

оцінюють нову роботу режисера ось цього:

Як ви розумієте, про експертів "Тисячовесни" у мене є що сказати. І я це зроблю.

Після вибуху емоції повинні загострюватися. Отже, спробуємо. До речі, від вашої авторки вже не чекають нічого позитивного. Вранці першого дня режисер Володимир Бакум прямо заявив: "Пишіть, як завжди — все фігня". А режисерка Ольга Гібелінда, яка вражала своїм словесним мистецтвом, висловила припущення, що я, як зазвичай, всіх обливаю леопардовим брудом.

До речі, без леопардового одягу мене далеко не всі впізнають. Бо на всіх гардеробу не напасешся. Зате були ось такі красіві конкурсанти:

Для тих, хто не в курсі, -- фестиваль-пітчинг "Тисячовесна" офіційно презентували у квітні. Назву, якщо що, придумав сам Зеленський, відкинувши варіанти, запропоновані Мінкультом. Формат -- теж креатив нашого з вами гаранта, бо ж ініціатива його. Достеменно не було зрозуміло, що цей фестиваль-пітчинг взагалі означає, але ми точно втямили -- 4 мільярди гривень на культурні проєкти планують роздавати з розмахом. Напевне, треба дописати, що ці гроші не могли піти на військо -- онлі культура.

З самого початку спільноті було чітко вказано, що події відбудуться не в Києві, а в одному з західних міст. Отже, зараз ваша Антоніна знаходиться у Франківську і готова поділитися своїми першими враженнями. Місце проведення поки що тримається в секреті, тому про нього розповім пізніше. А зараз давайте розглянемо, що таке фестиваль-пітчинг.

А це, друзі мої, страх і ужас. Я ж що думала -- зараз як прийду, як передивлюся конкурсні програми, як обгиджу всіх і поїду задоволена життям. Аж ні. Розмах став настільки неконтрольованим, що інтересні конкурси почалися аж у восьми залах одночасно! З ранку до вечора. Понад те -- ваша авторка могла б із важким серцем забити на музику, візуальне та перформативне мистецтво і зосередитись на кіно та серіалах (найбільша програма).

На жаль, нам не вдалося встигнути охопити все, адже кіно та серіали демонструвалися у п'яти залах, і навіть серед ігрових фільмів доводилося робити вибір. Оскільки я не є Герміоною, а просто Антоніною, все виявилося марним. На жаль, мушу визнати, що на сторінках нашого видання ви знайдете лише невелику частину з представлених проектів. Інші можуть лише порадіти, що їм не довелося зазнати цієї сумнівної долі. Проте в Мінкульті пообіцяли згодом викласти відеозаписи, тож хто знає, можливо, їм все ж вдасться уникнути цього.

Формат фестивалю-пітчингу виявився цілком зрозумілим — це поєднання фестивалю та пітчингу. З раннього ранку безліч людей метушиться між фудкортом і залами, де проходять виступи учасників. Дехто представляє свої проєкти, а потім вирушає смакувати шаурму з круасаном та обговорювати ідеї, інші ж слухають колег. Увечері — культурна програма. І так протягом п’яти днів.

Відверто кажучи, у Антоніни почалися тривоги — я, звісно, звикла до пітчингів у Держкіно, які тривають кілька днів з ранку до вечора, але описувати їх було набагато простіше. По-перше, кількість проєктів була меншою, тому кожен з них можна було коротко охарактеризувати. По-друге, всі завжди чітко усвідомлювали, хто саме бере участь у змаганні: документалісти, ігрові режисери, аніматори, короткометражники, дебютанти, серіалісти, автори, що працюють на широку аудиторію — усі вони були поділені на секції.

Усі ігрові фільми виявилися скупчені в одне місце, що призвело до втрати структурованості та зрозумілості. Тут ми чуємо авторів короткометражок, потім з’являються серіальні творці, далі – представники фестивального кіно, а за ними дебютанти, яких змінюють автори чергової версії "українського 'Самого вдома'". Дивує також те, що серіалісти тепер оцінюють кінематографістів, а творці авторського кіно – тих, хто займається комерційним. Це все ж досить різні сфери, які не так вже й часто перетинаються.

Зупинимося на мить, адже на другий день спілкування з представниками панства, ваша авторка чітко усвідомила найпоширеніші питання, які варто обговорити. Перше зауваження стосується безладного змішування різних категорій. Наприклад, в одній залі відбувалася оцінка авторської анімації, дитячих фільмів та стрічок для підлітків — це три окремі жанри, які потребують специфічного підходу експертів. Візьмемо, наприклад, анімаційний фільм Ірини Цілик "Червона зона" — це стрічка для дорослої аудиторії, яка буде брати участь у фестивалях, перш ніж з'явиться в українському прокаті, і її оцінка в значній мірі залежатиме від можливих нагород та мистецької цінності.

Інша справа -- другий сезон анімаційного дитячого серіалу "Пес Патрон", який ніякими фестами не їздитиме, а поїде одразу на ютуб, тому вже для цього проєкту важливо врахувати популярність, кількість переглядів, вплив на аудиторію. Епізоди першого сезону, нагадаю, набирали по кілька мільйонів.

І ще є третя історія з ігровими фільмами для дітей та підлітків. Взагалі, перед "Тисячовесною" на кожному кутку було мільйон розмов про те, що нам потрібен свій контент, нам потрібно протистояти "Слову пацана". Тому, чесно кажучи, ваша авторка думала, що на підліткові стрічки виділять значно більший шмат пирога.

Друга претензія - експерти. Давайте говорити на прикладі пітчу ігрових фільмів та серіалів. Ось маємо два зали, в одному 20 експертів і в іншому. Серед них - творці авторського кіно, комерційного кіно та серіалів. Три різні напрямки. Так само і конкурсанти. І це наштовхується на вражаючу неоднорідність та подекуди вузьколобість нашої спільноти, яка дуже полюбляє засісти у свої бульбашки і більше нічого не знати про світ навколо. Ось, приміром, ледь не усі виробники комерційного кіно (чи кіно для широкої глядацької аудиторії - називайте як хочете) обмежили свої погляди винятково грошима. Увесь їхній аналіз крутиться навколо бюджетів та боксофісів і, відповідно, успіх роботи вимірюється лише цими факторами. На інші цінності їм плювати. Схожий підхід існує і на телебаченні.

З іншого боку, творці більш креативного, авторського та мистецького кіно часто потрапляють в іншу крайність. Вони переживають за участь у фестивалях, що дійсно важливо, але, водночас, не завжди вміють або навіть не бажають просувати свої роботи, взаємодіяти з аудиторією, журналістами, займатися рекламою. Деякі справді чудові фільми взагалі не потрапляють в широкий прокат і залишаються відомими лише вузькому колу людей. Особливо вражена ваша Антоніна була колись, почувши фразу: "Як це так, українці не знають про мій фільм? Адже на "Docudays" зал був заповнений!"

У мене є захоплююча історія, яка може слугувати чудовим прикладом. Одного разу Анна Єлісєєва, продюсерка з моєї улюбленої компанії Film.Ua, почула моє виступ на "Радіо NV" і написала пост у Facebook, висловлюючи своє невдоволення, чому це "Радіо NV" надає слово таким некомпетентним експертам, як я, Чиченіна. Важливо відзначити, що я розповідала про скарги кінематографістів (авторів документальних та художніх фільмів) на Держкіно. У перші роки повномасштабного вторгнення вони часто зверталися з проханням про фінансову підтримку від іноземних організацій, але, на жаль, відповідно до процедур, допомога могла бути надана лише за умови, що Держкіно долучиться хоча б невеликою сумою. Проте Держкіно перебувало у стані анабіозу і не могло цього зробити. Це дуже розчаровувало, і про ці проблеми говорили як в приватних бесідах, так і на публічних заходах.

Отже, Анна виявилася настільки відстороненою від цих явищ, що навіть не могла уявити їхньої реальності, вважаючи, що я просто ділюся вигаданими історіями, схожими на казки дідуся Панаса. Насправді ж таких явищ існує безліч, адже авторські твори часто розвиваються зовсім інакше, ніж комерційні проекти. При цьому творці обох категорій перебувають у зовсім різних світах.

Цікаво, що Сергій Созановський, засновник Film.Ua, у своєму інтерв'ю для "Української правди" висловив думки, схожі на мої. Він зазначив: "Знову ж таки, не займаючись адвокатською діяльністю, варто звернути увагу на позицію європейських продюсерів - європейське кіно також не може існувати без державної підтримки. Вони запитують: 'Добре, ми готові інвестувати, але чи буде хоча б якесь фінансування з боку України?' А бюджету, на жаль, немає. Отже, пробачте, колеги, ви ж представляєте проєкт, пов'язаний із вашими подіями, але жодного внеску з вашого боку не спостерігається".

Водночас Єлісєєва виступила продюсером найуспішнішої української стрічки "Мавка. Лісова пісня", яка здобула неймовірну та заслужену популярність. Також вона працювала над простою, але дуже милою комедією "Песики" з Лесею Нікітюк, що стала одним із небагатьох випадків, коли інфлюенсерка, не з кіноіндустрії, виглядала у кадрі пристойно, на відміну від багатьох знаменитостей, яких запрошують на ролі у фільмах.

І про таке можна розповідати безкінечно, включно з тим, що люди не розуміють різницю між фестивалем та премією, а слово "артхаус" вимовляють із максимальним презирством. Тому скажіть мені, як можна оцінювати стрічку умовного Валентина Васяновича тим, хто максимально далекий від розуміння, що той Васянович взагалі робить у житті? Хоча, дайте вгадаю - знімає якісь непонятні фільми для трьох людей з довгими кадрами ніпрощо!

Точно так само, як і ваша вже досить напружена Антоніна, не розуміє, як можна об'єктивно оцінювати комерційні проєкти тієї категорії людей, які страждають від снобізму і ходять з відставленим пальцем, вважаючи, що касові успіхи – це лише для тих, хто не має смаку. Або ж просто для тих, хто не уявляє, як створюється цей комерційний успіх. Проте, життя, на щастя, показує нам, що можливо поєднати авторський погляд із вражаючим боксофісом – це цілком здійсненне завдання.

Перепрошую, якщо це звучить як "а от у мого колишнього...", але я та багато моїх співрозмовників не зовсім розуміємо, чому Міністерство культури для "Тисячовесни" не скористалося досвідом попередніх конкурсів, аби не вигадувати нові рішення. Однак, з іншого боку, ми все ж отримали вигоду, оскільки нинішня команда відомства, включаючи міністерку, проявляє небачену раніше відкритість та адекватність, активно сприймаючи зворотний зв'язок. Володимир Зеленський, який завітав на другий день "Тисячовесни", висловив впевненість, що ця подія стане щорічною. Тож, враховуючи отримані відгуки, наступного разу є можливість виправити всі недоліки.

Ще одна поширена скарга учасників процесу полягає в тому, що виступи тривають лише 5 хвилин. Багато експертів, з якими я спілкувалася, вважали цей час недостатнім для повного розуміння проєкту. Бажання отримати більше часу для запитань було очевидним, адже вдавалося задати всього три запитання. Часто ці запитання (а точніше, їх відповіді) були не просто важливими, а й вирішальними. Ось два приклади.

Продюсери телевізійного трешу на СТБ "Сліпа", Катерина Ласкарі та Дар'я Легоні-Фіалко, прибули з Франції, аби знайти фінансування для кількох своїх проєктів. Вони впевнені, що зможуть створити щось якісне. Проте не це є основним, адже обидві вже працювали в ролі топменеджерок на російському федеральному каналі СТС після війни. Це викликало запитання від продюсерки Наталії Лібет, але, на жаль, час для відповідей вже сплинув.

Або таке - Андрій Кокотюха і Заза Буадзе прийшли пітчитися із серіалом "Червоний", чим неабияк, м'яко кажучи, здивували колег. Вже згадана Анна Єлісєєва як членкиня (це для пана Кокотюхи) експертної комісії запитала, з якого дива вони просять фінансування на серіал за доволі неуспішним (трохи більше 3 мільйонів у прокаті) фільмом. Та ще й колись команда виграла пітчинг із продовженням "Червоного", який ми досі щось не бачили.

Додам, що комерційний успіх тут справді важливий, бо стрічка була для широкої глядацької аудиторії. Критики її також рознесли. Тому особисто мені було дуже цікаво почути аргументацію, чому з явно невдалого проєкту потрібно робити ледь не Всесвіт. Але, на жаль, Андрій Кокотюха встиг лише коротко сказати, що з аргументами не згідний, бо фільм займав 5 місце серед стрічок у 2017 році за касовими зборами. А це тоді ніякий не провал.

З цього можна зробити ще одне спостереження: деякі учасники конкурсу вирішили витягти зі своїх архівів старі роботи, сподіваючись отримати за них фінансову підтримку. Часто звучали жартівливі коментарі на адресу тих, хто безсоромно подав одразу кілька проектів. Особливо здивували ті, хто виступив лише з одним проектом, не продемонструвавши попередніх досягнень. Наприклад, Ахтем Сеітаблаєв презентує свій ігровий фільм "ГУР. Операція Магура", який є продовженням "ГУР. Код "Сікора"". На даний момент ми маємо лише тизер цієї стрічки, а сама робота ще не вийшла в прокат. І виникає питання: як можна інвестувати в продовження, чиєї якості поки що ніхто не може оцінити?

Репутація Ахтема Сеітаблаєва в кіноіндустрії, м'яко кажучи, неоднозначна. Його часто критикують за кон'юнктурність, ура-патріотизм та спрощене сприйняття світу. Проте у режисера є й чимало прихильників, чому свідчать його касові збори та популярність. Але мене особисто дивує одне: я маю серйозні підозри, що основна заслуга в успіху фільмів Ахтема Сеітаблаєва належить його колишній продюсерці та дружині Іванні Дядюрі.

Ця підозра посилилася особливо під час перегляду фільму "Мирний 21", який Ахтем реалізував без участі Іванни. Якість стрічки виявилася помітно нижчою. Ми часто недооцінюємо значення продюсерів, які здатні підняти своїх підопічних з середнього рівня до значно вищих висот. Тому буде дуже цікаво спостерігати за творчим розвитком як Сеітаблаєва, так і Дядюри.

Ну і останнє з негативу. Нарікання викликало те, що ціла низка експертів також подавалися як конкурсанти. Приміром, режисерка Ольга Журба, з якою ми стояли у черзі, була просто обурена і обіцяла усім рознос. Вона абсолютно не згідна з аргументом, що індустрія маленька і нема з кого обирати. Що є люди, які не подавалися нині зі своїми проєктами і водночас мають експертизу - от їх би і брали.

Тоді процес був би справедливішим, а не оце от усе. З Ольгою погоджується і продюсерка Марія Каель, яка дивується, чому не запросити представників кінотеатрів чи дистрибюторів, які на конкурс не подаються, а оцінити можуть чудово. Режисерка Марина Степанська нагадала, приміром, влучні коментарі колишньої директорки кінотеатру "Жовтень" Людмили Горделадзе, яка могла оцінити кіно з будь-якого боку - як з мистецького, так і з комерційного.

Слід усвідомлювати, що робота експертом — це не просто розвага на вечірці. Це серйозна і виснажлива діяльність, що включає в себе ретельний аналіз заявок, сценаріїв, ознайомлення з історією команди та формулювання обґрунтованих висновків. Міністерка культури Тетяна Бережна, яка активно взаємодіє з учасниками на заході (на відміну від попередників), повідомила Антоніні, що деякі особи, зокрема Іван Уривський і Мстислав Чернов, відмовилися від участі через нестачу часу та обсяги роботи. Спочатку цю діяльність пропонувалося виконувати на безкоштовній основі, але в міністерстві вчасно змінили своє рішення. Як би там не було, проблема конфлікту інтересів залишатиметься актуальною на наших конкурсах ще деякий час. Пишу це з надією, сподіваючись на позитивні зміни в майбутньому.

Тетяна Бережна разом із донькою Осакою.

Ну але хороше теж є що сказати. Організацією "Тисячовесни" ваша авторка задоволена повністю - усе відбувається дуже чітко, вчасно, модераторки жорсткі настільки, що хотілося їм десь знайти батіг для довершеності образу - дівчата чітко тримали конкурсантів у рамках таймінгу і нещадно усіх переривали. Можна було дивитися на таблички з виступами і бігати із зали у залу, знаючи на чий пітч ти потрапиш. Хоча, зізнаюся, після кількагодинної біганини я вирішила, що так діло не піде і сіла камінчиком вже в одному місці.

Усі, з ким я розмовляла, погоджувалися, що прозорість "Тисячовесни" також можна ставити у приклад. Звісно, ми можемо припускати, що частина експертів голосуватимуть за своїх подружок та дружочків, але тут вже ради немає. Це буде на їхній совісті і, на жаль, не вперше. Власне, одне з пояснень такої великої кількості експертів якраз крутилося навколо цього - хотілося зібрати дуже різних людей, аби результат їхнього голосування був максимально справедливим. Але, звісно, деякі з них у мене викликали великі запитання, бо фільмографія їхня складається або з якоїсь трешачини, або поки є досить незначною. Але, звісно ж, професіонали своєї справи теж були і багато.

Локацію вибрали дійсно вдалу та затишну. Не хочу вдаватися в зайві деталі, але тут є все необхідне, щоб відчути себе майже так, як зауважив режисер Артем Литвиненко, ніби у Каннах. Швидко і зручно можна перекусити, насолодитися кавою, підзарядити свої гаджети, попрацювати, а також просто доторкнутися до трави, що після всіх цих конкурсів дуже корисно.

На наступний день до нас завітав Зеленський. З одного боку, він повністю порушив наш графік. Спочатку президент виступив на сцені, а потім почав обходити зали, лякаючи учасників конкурсу. Уявіть собі: ви й так нервуєте, а тут ще й президент несподівано заходить, немов з казки, і все перериває. В результаті пітчинг взагалі довелося призупинити, адже потрібно було відвідати зустріч з президентом.

Але, якщо прибрати цю організаційну колотнечу, то приїзд ініціатора заходу, звісно, є гарним жестом. Тим паче, що відбувся він без офіціозу. Публіка реагувала по-різному: хтось дратувався, хтось захоплювався і прагнув поцілувати перст, хтось використовував можливість поставити запитання. Режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук (якого Андрій Халпахчі назвав Дмитром Сухолитким-Собчаком) дуже добре сказав про важливість підтримувати дебютантів, бо за ними майбутнє.

Саме така була державна політика у сфері кінематографу колись, що дозволила нам відкрити для себе безліч улюблених авторів. Державне агентство з питань кіно організовувало окремі пітчинги для новачків, не змішуючи їх із більш досвідченими професіоналами. Сьогодні ж нові таланти скаржаться на свою невпевненість, особливо коли порівнюють себе з більш досвідченими або вже визнаними колегами, відчуваючи себе ще більш вразливими.

Під час бесіди президента Зеленського з представниками мистецької спільноти, ваша Антоніна мала розмову з шоуранером Євгеном Туніком, відомим за проектами "Перші ластівки" та "Перевізниця". Він висловив думку, з якою я повністю згоден: "Тисячовесна" має всі шанси стати чудовим простором для синергії. Адже тут зібралися кінофахівці, театральні діячі, музиканти та художники. Літераторів, на жаль, наразі немає, але сподіваємося побачити їх наступного разу, якщо такий відбудеться.

Це справжній рай для тих, хто хоче насолодитися келихом чогось смачненького вдень або ввечері в розслабленій атмосфері. Тут можна познайомитися, обговорити цікаві ідеї, вийти з щоденної рутини та поглянути на світ з нової перспективи. Уявіть собі, як чудово було б, якби талановиті художники об'єднали свої зусилля з креативними продюсерами, дискутували і знаходили спільні рішення. Тоді, можливо, ми б отримали більше музичних хітів, які нагадують кіно, а не прості телевізійні проекти.

Це, звісно, також дуже оптимістичне і навіть наївне сподівання, але бодай спробувати варто. Наївне, бо спостерігаємо занадто різні цінності у людей та мало точок дотику. Хороша новина у тому, що певну несумісність демонструють далеко не усі, решті я від усієї душі бажаю замечитися.

Ну а в наступних випусках нашого репортажу я розповім вам вже конкретніше про проєкти. Дасть бог, забіжу подивитися, що там твориться поза кіном та серіалами. А якщо сусід у готелі перестане вночі хропіти або, нарешті, з'їде, то ваша авторка трохи виспиться і спробує послухати ще й освітню програму. А поки ось вам ноги режисерки Марисі Нікітюк.