Висловлює і демонструє Донецьк...

Серпень завжди був особливим місяцем для Донеччини. В останню неділю серпня тут відзначали День шахтаря -- головне професійне свято регіону. Як правило, разом із професійним святом святкували й дні народження міст Донецької області, зокрема Донецька. Тому не випадково, що саме 25 серпня 1956 року -- 70 років тому -- у Донецьку, який тоді ще називався Сталіно, провів свою першу трансляцію новозбудований телевізійний центр.

Донецький телевізійний центр зайняв третє місце в Україні, поступаючись лише Київському та Харківському. Початково він складався з двох структур: Сталінського телевізійного центру, що займався технічними аспектами, та Сталінської студії телебачення, яка відповідала за творчий процес. Спочатку передачі виходили лише двічі на тиждень, тривалістю 2-3 години на добу. Проте вже в 1960-х роках трансляції Донецького обласного телебачення стали регулярними, відбуваючись щодня.

Як вся Україна була обізнана з телевізійною адресою Хрещатик 26, так і мешканці Донеччини знали свою телевізійну адресу – Куйбишева, 61.

Життя склалося так, що майже п'ять років я працював у Донецькій обласній державній телерадіокомпанії. І пишаюся тим, що поруч зі мною працювали люди, які фактично прийшли на телецентр ще в перший рік його роботи.

Таких ветеранів, звісно, залишалося вже небагато. Тому маю назвати їх.

Старший електромеханік цеху телебачення Анна Іванівна Костіна та ведуча телепрограм Алла Валеріївна Безбожна. Обидві почали свій трудовий шлях на Донецькому телебаченні ще 1956 року.

На жаль, їх уже немає з нами. Але я радий, що свого часу за моєї ініціативи та за підтримки колективу обидві ветеранки були відзначені високими державними нагородами України.

Не можу не згадати й Людмилу Іванівну Царевич, яка по праву увійшла в історію як легендарне обличчя й один із головних символів становлення Донецького телебачення. До слова, на телебачення Людмила Іванівна потрапила 1958 року після успішного проходження дикторського конкурсу на обласному радіо. Колеги згадували її приголомшливу зібраність, пунктуальність і особливу увагу до зовнішнього вигляду -- у кадрі все завжди було на найвищому рівні.

Мав велику честь спільно працювати в прямому ефірі з видатною українською журналісткою Ніною Олексіївною Севериною.

У 2000-х роках на Донецькому державному телебаченні зібралася справжня команда обдарованих молодих спеціалістів. У нас було безліч амбіційних задумів щодо переходу на цифрові технології та розширення спектру телерадіомовлення.

Проте жахливі події весни 2014 року зруйнували ці наміри.

27 квітня 2014 року проросійські сили взяли під контроль Донецьке телерадіомовлення. Це було не просто захоплення приміщення; вони перехопили голос України в регіоні.

І це сталося дуже швидко: всього через кілька годин після захоплення на частотах Донецької ОДТРК почала транслюватися російська пропаганда.

А в цей самий час у підвалах Донецького телецентру проросійські бойовики облаштували катівню. Там катували українських військових і місцевих патріотів.

Це також складова частина історії даного місця.

І це неможливо забути.

На даний момент захоплений Донецьк залишився без роботи телецентру на вулиці Куйбишева, 61. Величезні телевізійні та радіостудії, які колись були наповнені творчістю — знімали документальні фільми, записували симфонічні концерти та радіоакти — тепер стоять пустими.

Але сама будівля ще ціла.

Вона терпляче очікує.

Чекає, коли знову пролунає команда режисера центральної апаратної, а ведучий скаже традиційне:

"Вітаємо з Донецька! Це обласне державне телебачення Донеччини, Україна!"

Я впевнений, що саме так і станеться.

Особисто для мене це буде не просто поверненням телебачення. Це буде символом повернення держави.

Однак, незважаючи на все, вітаємо з ювілеєм Донецьке обласне державне телебачення!

70 років телебачення Донеччини -- це славна частина історії українського телебачення. Історії, яку варто пам'ятати. І вона ще не закінчилася.