Усвідомлюючи, що на очах розвалюється "вєлікоє государство", група високопоставлених компартійних і військових функціонерів, яка назвала себе "государствєнним комітєтом по чрєзвичайному положенію в ссср" (гкчп), ізолювала Горбачова від влади, по суті, тримала його під домашнім арештом у Криму. "гекачепе" запровадило у срср надзвичайний стан. У москву було введено війська.
Загроза появи танків на вулицях з метою придушити ймовірні протести існувала і в Україні. Як показали подальші події, "гекачепе" планувало ввести армійські підрозділи у Київ та Львів. На державному суверенітеті України, який було проголошено у Декларації від 16 липня 1990 року, вища радянська номенклатура готувалася поставити хрест...
Усі ці драматичні події розгорталися на очах Степана Давимуки, який тоді обіймав посаду голови Львівського облвиконкому. У бесіді з журналістом "Високого Замку" Степан Антонович згадує, що завдяки величезним зусиллям команди демократів, їхній стійкості та підтримці населення їм вдалося успішно пройти цей складний виклик.
За місяць до путчу на Яворівському полігоні відбулася секретна зустріч військових.
-- Як для вас, керівника виконавчої влади на Львівщині, склалося 19 серпня 1991 року? Якими були ваші дії після тривожних новин з москви?
На початку варто зазначити кілька слів про передісторію. У 1990 році, обіймаючи посаду голови Львівського облвиконкому, я ініціював програму співпраці між місцевою владою та військовими. Ми поставили перед головами районних виконкомів завдання налагодити тісні зв'язки з командирами військових частин, особливо в умовах складної економічної ситуації, щоб надати підтримку в забезпеченні їхніх підрозділів продуктами харчування та вирішувати інші нагальні питання. Така співпраця дозволила нам відстежувати настрій серед військових. Ця інформація була надзвичайно важливою, оскільки Львівська область мала одне з найбільших скупчень військових частин в Україні (загалом 189), тут розташовувався Яворівський полігон і діяло політучилище, яке тепер відоме як Академія сухопутних сил. У нас також були значні запаси зброї, привезеної з Німеччини. Саме контроль за цими аспектами і був закладений у нашу програму.
До 19 серпня 1991 року в нас вже була інформація про існуючу напруженість у збройних силах. Я дізнався, що приблизно за місяць до цього на Яворівському полігоні відбулася секретна зустріч, в якій брали участь міністр оборони СРСР Дмитро Язов та командувачі військових округів в Україні.
А ще перед тим у радянській пресі з'явилася стаття комуністки Ніни Андреєвої "Нє могу поступаться прінципамі", в якій були нападки на Горбачова, на політичний курс, який він проводить. І водночас авторка давала позитивну оцінку сталіну. Відчувалося, що цю статтю явно замовили консервативні, реакційні сили...
Політична напруга в тодішньому СРСР стрімко зростала. Ми пильно спостерігали за цими подіями. 19 серпня стало відомо про спробу coup d'état у Кремлі. Ми передбачали такий розвиток ситуації і тому заздалегідь розробили план дій на випадок, якщо щось подібне станеться. Тоді ми провели ревізію будівельних організацій і визначили кількість бетонних блоків, необхідних для можливого перекриття ключових шляхів, якими могли б рухатися війська заколотників. Кожна з будівельних організацій отримала чіткі інструкції, де, коли та як діяти.
Це були наші теоретичні розрахунки, але 19 серпня настав час для практичної реалізації. Як тільки о шостій ранку стало відомо про "гекачепе", я одразу вирушив на роботу. Серед керівників області я виявився єдиним, хто був на місці. В'ячеслав Чорновіл у той момент перебував на сході, а заступник голови облради Микола Горинь, як і багато моїх колег, був у відпустці. На місці залишилися лише Михайло Косів, Іван Гель, а також до нас приєднався народний депутат СРСР, ректор університету ім. Франка Іван Вакарчук...
Знаючи, що під час подібних подій зв'язок одразу ж відключають, я вирішив зателефонувати прем'єру Естонії Едгару Савісаару через спеціальну захищену лінію СВЧ, і мені вдалося з ним зв'язатися. Потім я зателефонував до Грузії і спробував дістатися до Єльцина, але його не було на місці (кажуть, у нього виникли відомі проблеми після неділі). На мій дзвінок відповів його соратник, держсекретар Геннадій Бурбуліс, з яким ми обговорили ситуацію. Він повідомив про напруженість у Москві. Далі я зв'язався з Головою Верховної Ради Леонідом Кравчуком. Він розповів, що в його кабінеті перебувають генерали Варенников і Чечеватов (я добре знав Чечеватова, оскільки раніше він був заступником командувача ПрикВО), а також перший секретар ЦК КПУ Гуренко. Вони наполягали на підтримці "гекачепе". Кравчук зазначив, що слід почекати і подивитися, чим усе це закінчиться...
Після цього я зібрав своїх колег -- Михайла Косіва, Зенона Котика, Івана Геля. Перечитали закон про надзвичайне становище, з'ясували, що він дозволяв, а що ні. Обговорили ситуацію, яка склалася. Вирішили, що нам треба звернутися до населення області. Наша позиція була чіткою: дії "гекачепе" -- антиконституційна акція. Виходячи з цього, ми закликали людей зберігати спокій. Відправили це наше звернення у Київ.
Після цього набрав керівників обласної міліції, КДБ, а також командувача ПрикВО генерал-полковника Віктора Скокова. Останній у разі оголошення надзвичайної ситуації мав керувати Львовом. Чітко сказав їм, що за обставин, які склалися, ми і вони повинні виконувати виключно розпорядження і закони Верховної Ради, легітимного органу вищої влади України. Кожного із зазначених вище керівників я запитав, чи виконуватимуть вони волю української влади. Всі відповіли ствердно.
Перед тим я запросив до себе командувача ПрикВО, але він сказав, що мусить "бути на телефоні". Та, якщо, мовляв, я приїду до нього -- готовий обговорити ситуацію. Після нарад я поїхав до Скокова. Він якраз був на зв'язку з москвою, Варенников через кожних 10 хвилин телефонував йому і наказував ввести війська у Львів, встановити контроль над всіма установами. Скоков (він на той час був народним депутатом срср) відповідав: "У нас все спокійно в області, тому немає необхідності вводити війська у Львів, бо це викличе негативну реакцію". Скоков весь час відфутболював Варенникова, викручувався. Ми з генералом Скоковим домовилися, що військові у своїх частинах займаються тільки внутрішніми справами -- ніяких роз'їздів, передислокацій. А перед тим я дав розпорядження у райони, щоб вони контролювали командирів військових частин. Так і було: спостерігачі наглядали за виїздами-в'їздами військових частин і в разі якихось дій доповідали нам про це.
Генерал Варенников ставив перед собою важливу мету: щоб Хирівська аеромобільна бригада взяла під контроль стратегічні об'єкти регіону. Командував бригадою Михайло Коваль, який пізніше, у 2014 році, виконував обов’язки міністра оборони України. Я мав з ним тісні зв’язки, адже він був щирим прихильником української справи. Разом ми організували декілька акцій, щоб зірвати плани Москви, пов’язані з ядерною зброєю.
Отже, ми мали повний контроль над ситуацією. З Яворівського полігону до Рави-Руської вирушили три танки — і ця інформація миттєво потрапила до нас. Також стало відомо, що в Стрийському районі військовий автомобіль транспортує комусь "наліво" річковий гравій...
Коли я відвідав командувача ПрикВО, щоб зняти напругу, ми вирішили випити по чарці. За пів години до нас зайшов маршал ракетних військ Міхалкін. Виявилося, що "гекачепе" призначило високопосадовців для контролю в кожному окрузі. Міхалкін, який відпочивав десь на Алтаї, терміново прилетів до Львова прямо з літака, навіть не встигнувши змінити шорти. Він увійшов до Скокова і з порога запитав: "Вітя-Вітя, що тут відбувається?" — не маючи уявлення про ситуацію в країні.
Ми разом сіли і обговорили ситуацію. Домовилися, що військові діятимуть так, як накаже українська влада. І Міхалкін поїхав помитися-відпочити з далекої дороги...
У той день нам важливо було якнайшвидше вийти до людей зі зверненням облвиконкому. На телебаченні нам заборонили зачитати його. Тоді ми відправили гінців по всіх підприємствах, на вокзал -- щоб оприлюднити цей документ. Зателефонував до Кравчука і сказав йому про обструкцію керівників телебачення. Кравчук комусь зателефонував, і о 17 годині ми з Іваном Гелем таки вийшли в ефір з відповідною відозвою.
Ось як пройшов дебютний день "гекачепе" у Львові...
Вдалось розкрити секретні вказівки "гекачепе".
Усі дні кремлівського путчу я ночував у своєму робочому кабінеті. Про всяк випадок колеги мали зі собою кілька рушниць. Постійно підтримували зв'язок із Бурбулісом, він орієнтував нас, що робиться у москві. Знали ми і про ситуацію у тодішньому Ленінграді, куди рухалися військові. У балтійських і кавказьких республіках було спокійно. На диво, зв'язок працював бездоганно.
З середи, 21 серпня, до четверга "гекачепе" зазнало невдачі. А в Львові ми захопили обласний комітет компартії...
Яке значення має слово "взяли"?
-- Створили комісію із розслідування дій обкому компартії, зайняли його приміщення, вилучили документацію -- у нас була обґрунтована підозра, що львівські комуністи співпрацювали з "гекачепе".
Цікавий момент: через певні особисті обставини керівник першого відділу обкому КПУ вирішив взяти тижневу відпустку. В результаті, йому не вдалося знищити партійні документи з розпорядженнями, які надходили з центру. Ці розпорядження були зашифровані. Я зібрав групу з колег, які працювали в "Мікроприладі", і ми швидко розібралися з компартійною технікою. Протягом двох годин нам вдалося розшифрувати всі перфострічки, на яких були зафіксовані ці партійні накази.
У наших кабінетах були "жучки"
Які питання порушувалися в цих розпорядженнях?
У документі наводилося пояснення, що органи компартії активно підтримують і беруть участь у "гекачепе". Таким чином, випадковим чином нам вдалося отримати весь комплект документів, що підтверджували участь комуністичних структур у цьому перевороті — від центрального комітету до районних організацій. Ці документи мали секретний статус. Начальник першого відділу повинен був знищити їх після ознайомлення керівництвом, але він цього не зробив. Це стало унікальним випадком, адже подібні матеріали більше не були знайдені у жодній іншій частині радянського союзу.
Після невдачі путчу у обласному комітеті Компартії всю ніч працював шредер — пристрій, який знищував численні документи, пов’язані з "гекачепе". Крім того, під його ножі потрапили й інші матеріали компартії, що датуються початком 1988 року...
А розшифрований пакет документів я передав Чорноволу і Єльцину. На базі цих документів було заборонено комуністичні партії України і російської федерації. Потім, коли розслідували дії "гекачепе", у росії було створено комісію, яку очолював генеральний прокурор Степанков. Його заступник приїжджав до Львова, я давав йому відповідні свідчення.
-- Колись Іван Гель розповідав, що для того, щоб відстежувати потенційне пересування військових у Львові, по місту їздили машини "швидкої допомоги", в яких були спостерігачі від демократичної влади...
-- Було створено Комітет опору, він діяв відповідно до обстановки. Я цьому комітеті теж брав участь. Цікавий момент: на третій день путчу я поїхав до командувача округу. А у нас з ним була така домовленість: дуже важливі, секретні матеріали, які він не міг вислати напряму, мені показували. Коли я заходив в його кабінет, на столі було кілька листочків. Після того, як привіталися, командувач казав: "Степане, я тут вийду на кілька хвилин, бо мушу дати розпорядження". Він виходив, і я знав, що треба прочитати ті листочки на столі. А там була надзвичайно важлива інформація.
Коли у середу я приїхав до командувача, він залишив на столі певні матеріали і пішов. Дивлюся, а там -- стенограма всього засідання нашого Комітету опору. У деталях! Хто виступав, що говорив, які рішення ухвалювали...
-- Це означало, що у вашій команді були "кроти"?
Це означало, що в наших офісах була встановлена спеціальна техніка для запису всього, що відбувалося. Я вирішив залучити кваліфікованих технічних спеціалістів та інженерів, які провели детальний огляд наших приміщень і виявили безліч прихованих пристроїв. На десяту річницю заснування СБУ я передав ці знахідки до музею спецслужби як подарунок.
Чи не траплялися серед ваших співробітників "заслані козачки"?
Можливо, вони й справді існували. Але в даному контексті мова йшла про таємні запису бесід.
-- Коли вам найтяжче було у ті серпневі дні?
На початку першої та третьої доби "гекачепе" ситуація залишалася невизначеною: хто ж насправді візьме верх у Москві та Петербурзі, адже саме в цих містах зосереджувалася влада...
-- Коли все минулося, ви подякували свідомим командирам військових частин, співробітникам КДБ, командувачу військового округу за їхню позицію?
Звісно, наш попередній досвід, коли ми починали співпрацю з військовими, приніс значні результати. Цікаво, що під час загальнонаціонального референдуму в грудні 1991 року всі військові підрозділи, навіть виправні установи, висловили свою підтримку Україні.
Командувач ПрикВО, генерал Скоков, незважаючи на численні заслуги перед нами, так і не присягнув на вірність Україні. Він ділився з нами своїми думками: "Хлопці, я сирота, закінчив суворовське училище, і радянська армія стала моїм другим домом. Я не маю змоги її залишити..."
Чи не виникало жодного супротиву з боку комуністів?
-- Вони були дуже перестрашені. Після провалу путчу всією своєю командою обком поїхав за захистом на територію політучилища, спробував там сховатися. Але їх там "відфутболили". Тоді вони подалися в Яворівський полігон. Там командував генерал, депутат обласної ради. Зателефонував нам: що робити? Кажу: женіть їх звідти!
До слова, декотрі наші народні депутати (Володимир Яворівський, особливо -- Роман Лубківський) підняли тоді бучу -- мовляв, треба ліквідувати і політучилише, і полігон. Я виступив проти. Казав: треба не ліквідувати їх, а трансформувати. Створити з них те, що нам потрібно. Полігон -- не просто територія, це дуже складна інженерна система. Це 22 тисячі гектарів! У кожний з них вкладено 3 млн рублів! Тільки уявіть собі -- це мільярди тодішніх радянських рублів! Я тоді застерігав: ми в Україні не зможемо поки що збудувати щось подібне. Тому нам потрібно полігон зберегти -- для нашої армії. Радий, що вдалося відстояти цю важливу інфраструктуру -- у боротьбі зі своїми...
-- Можливо, з тих часів у вас зберігається якась пам'ятна річ?
У мене є великий пакет документів, пов’язаних з цими подіями. Серед них є пояснення колишнього керівника телецентру, який намагається виправдатися, що його примушували обмежувати ефіри. Я дуже хочу знайти час, щоб детально описати ті ситуації...
Можливо, у вас є спогади про вражаючі прояви громадянської свідомості, які залишили глибокий слід у вашій пам’яті? Чи, можливо, ви стали свідком проявів слабкодухості?
Існувала також і малодушність. Багато наших "діячів", які раніше оголосили про свій вихід з партії, одразу ж, як тільки в Москві до влади прийшло "гекачепе", кинулися в компартійні органи, сплачуючи членські внески за всі ті роки, поки були поза КПРС. Раніше вони намагалися здаватися принциповими, а коли ситуація змінилася (коли компартійна верхівка в Москві захотіла повернутися до влади), миттєво "змінили свої погляди". Вони демонстрували, що залишаються вірними "рідній партії". У мене є перелік цих осіб, серед яких є й відомі особистості. Проте я ніколи не розголошував їхні імена.
Ми також відчули щедрі акти підтримки. Люди дзвонили нам і говорили: якщо, не дай Боже, "гекачепісти" здобудуть перемогу і комуністи знову прийдуть до влади, у нас є місця для прихистку в лісі – ми зможемо вас захистити.
Пригадую, мій заступник Леонтій Дунець у ті дні перебував із делегацією аграріїв у Канаді. Як тільки сталося "гекачепе", він зателефонував звідти, мовляв, є домовленість із канадським урядом -- коли виникне така необхідність, всьому керівництву обласної ради дадуть політичний притулок. Була маса аналогічних пропозицій. Були і заяви з військових частин про нашу підтримку. Оця наша дружба з ними, яку ми започаткували у 1990 році, зіграла фундаментальну роль.
Пам’ятаю, що в той період ситуація з Повітряною армією була вкрай напруженою. П’ять тисяч військовослужбовців разом із авіацією готувалися до відправлення в Росію. Але в той момент спрацював той тісний зв’язок з військовими, який ми налагодили раніше. Ми вирішили: хто бажає виїхати з України, може це зробити — ми виділили ешелони, щоб вони могли виїхати разом із родинами. Провели цю процедуру цивілізовано. Хто хотів, той і поїхав. Завдяки цьому ми змогли зберегти техніку та поміняти командувача. Таким чином, вдалося фактично врятувати авіабазу і зберегти військову частину в цілому.
-- Можливо, у ті часи були самосуди над прихильниками "гекачепе", над комуністами?
-- Такого не було. Єдине, що спостерігалося: партійні архіви з усіх підприємств люди вантажили на машини, трактори, причепи, привозили і скидали перед приміщенням обласної ради. Там були цілі гори того мотлоху. І ми мали проблему, бо треба було його кудись дівати...
Коли колишні кадрові військові складали присягу на вірність Україні, їх охоплювало сильне хвилювання...
Коли вже відчули полегшення, усвідомивши, що демократія здобула перемогу, яке було ставлення до тих, хто залишився в минулому?
У них стартував новий етап протистояння. Комуністи, які були частиною забороненої партії, об'єдналися в нову структуру – соціалістичну. І знову розпочали підривну діяльність...
Після "гекачепе" нам потрібна була незалежна держава, треба було вибудувати всю її структуру, органи, інституції. Це стосувалося різних сфер життя. У тому числі військової, силових відомств. Їх діяльність потрібно було перевести на рейки українські. Дуже пам'ятним було складання присяги на вірність українському народу, яке відбулося 19 січня 1992 року на Яворівському полігоні. На Львівщині дислокувалася так звана "залізна дивізія" із 10 тисяч військових. 19 січня 1992 року вона складала присягу, відбувся грандіозний парад. Пригадую, на ту подію прибула сотня телевізійних журналістів з усього світу -- зі США, Японії, з країн Південної Америки.
Цікавий момент: серед вчорашніх радянських військових було багато вихідців з інших колишніх республік срср. Стояло питання: як бути з ними? Я тоді сказав: нехай вони теж беруть участь у параді, бо в їхніх країнах відбуваються такі ж національно-визвольні процеси. І ці солдати повинні відчути оцей смак змін. Єдина деталь: на відміну від українських воїнів, на параді вони йтимуть без зброї.
Разом із моїм заступником Миколою Горинем ми також складали присягу на вірність українському народу, приймаючи її від колишніх співробітників Комітету держбезпеки. У них виникли певні труднощі. Деякі навіть втрачали свідомість через надмірний стрес. Адже ще вчора їх навчали бути спадкоємцями чекістів Дзержинського, борцями з "націоналістичними" проявами, а тепер їм потрібно було присягнути на вірність незалежній Україні...
Чи стикалися ви з ситуаціями втрати свідомості, або, можливо, вам про це розповідали?
-- Я був очевидцем цього. Як керівник області я приймав у них присягу. З декого піт лився, ноги тремтіли коли зачитували її текст...
Чи не було так, що колишні кадебісти вчора не завдавали шкоди? Чи не діяли на користь Москви?
#Телебачення #Україна #Демократія #Москва #Грузія (країна) #Кремль (фортифікаційна споруда) #Київ #Канада #Журналіст #Крим #Львів #Японія #Міністр оборони #Львівська область #Радянський Союз #Михайло Горбачов #Народний депутат України #Леонід Кравчук #Святослав Вакарчук #Санкт-Петербург #Естонія #Присяга на вірність #Танк #Номер військової частини #Володимир Яворівський #В'ячеслав Чорновіл #Міністр оборони України #Комунізм #Південна Америка #Косів #Борис Єльцин #Нацистська Німеччина #Комуністична партія Радянського Союзу #Голова Верховної Ради #Літак #Ректор (академія) #Командир #Країни Балтії #Іван Гель #Яворівський військовий полігон #Карпатський військовий округ #Переворот #КДБ #Михайло Коваль #Стрыйський район #Дмитро Язов #Маршал Радянського Союзу #Випробувальний полігон #Рава-Руська
