У вересні "Детектор медіа" ("Телекритика") святкує свій 25-річний ювілей. Напередодні цього важливого етапу ми вирішили не обмежуватися власними оцінками нашої діяльності, а звернутися до наших шанованих читачів з проханням поділитися своїми думками про нас. Ми запитали про різні аспекти: від нашого впливу на український медіапейзаж як його стежителів до... особливостей команди.
Протягом вересня на сайті "Детектор медіа" та в наших соціальних мережах ми будемо ділитися відповідями людей, які знають нас. Це буде представлено в різних форматах, таких як бліц-інтерв'ю та опитування. Ми сподіваємося, що це зацікавить наших читачів, оскільки історія "ДМ" і "Телекритики" є важливою частиною великої історії незалежної української журналістики.
Сьогодні ми публікуємо відповіді співачки, ведучої Марії Бурмаки. Думки інших читачів "ДМ" читайте за посиланням.
Яким чином "Детектор медіа" сприяв трансформації українського медіапейзажу протягом останніх 25 років?
-- "Детектор медіа", а перед тим "Телекритика" зробили одну дуже важливу річ: дали зрозуміти медіа, що ті не "гуру" і не безперечна істина в останній інстанції. Бо журналісти вже звикли на той момент (а це був початок 2000-х) ставити безкомпромісні запитання політикам, артистам, чиновникам, суспільству. Але врешті з'явився ресурс, який почав ставити запитання самим журналістам. І це спричинило дискусії: а де, власне, новини, а де маніпуляції; де аналіз, а що "джинса". А оскільки свобода слова стала однією з набутих демократичних цінностей незалежної України, то незручні запитання до медіа стали виникати і в соціуму.
Щодо мене, то я знаю медіа з обох боків. Багато років сама працювала на телебаченні і радіо, робила авторські програми, також викладала майбутнім журналістам. Але водночас усе життя була тією персоною, про яку пишуть і говорять. І знаю як ніхто: інколи відстань між тим, що ти сказала, і тим, що про тебе написали, вимірюється не сантиметрами, а "світловими роками". І майданчика, де можна було спростувати написане чи сказане, просто не було. Не кажучи про головне -- про аналіз професійності ЗМІ. Тих, хто до того моменту одноосібно давав публічні оцінки.
Отже, виникнення професійної медіакритики стало надзвичайно значущим явищем.
Протягом цих 25 років відбулося безліч змін: від темників і розслідувань, що їх стосуються, до олігархічних телеканалів і прогресу суспільного мовлення, від соціальних мереж до YouTube, Telegram-каналів та TikTok. Інформація, як достовірна, так і сумнівна, поширюється різними шляхами. Проте одна проблема залишилася незмінною: людей досить легко переконати, що зображення на екрані є справжньою реальністю.
Протягом усіх цих 25 років "Телекритика", а згодом "Детектор медіа", не втомлювалися наголошувати: звертайте увагу не лише на те, що вам демонструють і говорять, а й ретельно аналізуйте, яким чином, ким і з якою метою це здійснюється.
-- Пам'ятаєте перший контакт із "Телекритикою" або "Детектором медіа"? Який матеріал вас найбільше зачепив?
Я пам'ятаю, як зароджувалася "Телекритика". Це було в 2001 році, коли політична цензура була на піку, і, здається, вперше ми почули термін "темники", намагаючись розгадати його значення.
Я яскраво згадую акцію "Стоп цензурі!" за часів Януковича. Це був момент, коли журналістський опір не дозволив повернутися до епохи, схожої на радянську.
Ну і постійний моніторинг медіа під час революції 2012 -- 2014 років, коли завдяки ресурсу зіставлялися думки, робилися висновки. І можна було не випустити, що говорилося з екранів, зокрема, про події, в яких я безпосередньо брала участь.
Під час Революції Гідності Наталія Лигачова, шеф-редакторка "Телекритики", розповідає на 5 каналі про результати моніторингу телеканалів
У мене залишилася яскрава згадка про передачу "Музика для дорослих" на ТВі. Тоді "Телекритика" висловилася про програму дуже позитивно, підкресливши, що це унікальний і якісний музичний проект. У студії панувала атмосфера довіри, коли учасники починали говорити без заготовок. Звичайно, були й критичні зауваження на мою адресу, і в деякі моменти мені хотілося вступити в дискусію, навпаки, відстоюючи свою точку зору.
Протягом усіх цих років я регулярно зверталася до "Детектора медіа", щоб отримати уявлення про актуальні події та дізнатися думки тих експертів, яким я довіряю.
Яка найабсурдніша чутка про вас, яку "Детектор" міг би спростувати як неправдиву?
Були і чутки. І такі провокаційні заголовки, через які мені ставало некомфортно виходити на вулицю. Були і "дослідження" журналістів. Це, знаєте, коли під час телеінтерв'ю раптово відбувається "ліричний відступ", де голос за кадром переповідає епізоди з твоєї біографії, максимально їх драматизуючи і додаючи вигадані деталі. Але всіх перевершив сайт "Один факт", який в квітні 2024 року опублікував статтю під назвою "Марія Бурмака показала свою доньку Ярину, яку народила в 14 років". Хоча згодом заголовок був виправлений, його версія все ще зберігається в різних агрегаторах, зокрема: "53-річна Марія Бурмака стала матір'ю в 14 років...". Багато моїх друзів тоді надсилали мені ці посилання. А моя донька досі жартує з цього приводу.
Це якраз чудова ілюстрація того, що помилка в медіа може жити довше, ніж її спростування.
Марія Бурмака, Сергій Дорофеєв та Наталія Лигачова на церемонії нагородження лауреатів конкурсу "Текст-2014".
Як ви вважаєте, критичні зауваження від "ДМ" стали для вас корисними чи, навпаки, створювали труднощі? Чи виникали у вас суперечки з нашими думками?
Звичайно, я надавала допомогу. Але не хочу прикидатися, що коли чую критику, моя перша реакція – це думка: "Яка чудова можливість для саморозвитку!".
Початкова реакція набагато лаконічніша: "Чому так сталося, я ж прагнула зробити все якнайкраще". Пізніше починаєш аналізувати всі можливі доводи.
Наприклад, у 2016 році "Детектор медіа" висловив дуже різку думку щодо концерту, що проходив на одному з тоді неоднозначних телеканалів до Дня Незалежності. Видання окремо акцентувало увагу на присутності Марії Бурмаки, запитуючи, чому вона обрала виступати на каналі з такою репутацією. Ця критика викликала дискусії, адже було можливим аргументувати, що для артиста важливо мати можливість виходу на велику сцену та широкий екран. Однак питання залишалося відкритим.
Це дійсно має велике значення. І ще й тим, що перш ніж дати відповідь іншим, ти повинен знайти її всередині себе.
Мене завжди оцінювали за найвищими моральними стандартами, вимагаючи від мене бездоганності та звертаючи увагу на найменші недоліки. Це сприйняття, що я ніколи не можу помилятися, іноді викликає відсутність прощення, чого не вимагають від інших митців. Я бачу в цьому комплімент на адресу мого шляху та репутації.
Найголовніше в професійній критиці полягає не в тому, що тебе обов'язково переконали у чомусь. Це швидше про те, що після прочитання матеріалу ти сама повинна знайти чесну відповідь для себе. Таке усвідомлення для мене підкреслює важливість "ДМ".
Три ключевых слова о "Детекторе медіа"?
Увага. Майстерність. Спогади.
Увага і обачність — адже ви звертаєте погляд у певний бік і помічаєте те, що часто залишається поза увагою багатьох.
Професійність -- бо критикувати медіа може тільки той, хто сам знає, як вони працюють.
Сьогодні пам’ять для мене має особливе значення. Ми живемо у світі, де люди часто неймовірно швидко змінюють свої життєві історії. Вчора вони висловлювали одні думки, сьогодні — зовсім інші, а вже через кілька днів стверджують, що завжди мали таку позицію. Проте інтернет зберігає все, і "Детектор медіа" також не забуває.
Зображення, представлені Марією Бурмакою, з колекції ДМ.
#
