Пане Олександре, наскільки ми далекі від єдності на тлі внутрішніх криз і корупційних скандалів? Чи може виникати протистояння між різними групами, які по-різному бачать шляхи виходу з кризи?
Стан суспільства суперечливий, і різні індикатори можна трактувати по-різному. Мене нещодавно просили прокоментувати, чому зараз в Україні найвище відчуття щастя за всю епоху соціологічного вимірювання. 71% українців вважають себе щасливими, а в мирні часи цей показник був набагато нижчим. Це частинка нашої стійкості, яка заслуговує на увагу.
Рекламное сообщение
Я усвідомлюю, що йдеться про інше питання: наскільки надійно наші політичні інституції забезпечують функціонування, яке дозволяє нам мати впевненість у тому, що державний апарат діє ефективно. Це має велике значення, оскільки в разі неспроможності інститутів може виникнути серйозна криза.
Хтось каже, що ця криза вже настала, і вказує на недієздатність деяких державних органів, на численні репутаційні, інституційні кризи, на непрозорі інструменти формування кадрової політики. Кожен може підібрати набір аргументів під власну картину світу, і ми бачимо багатоманітність оцінок ситуації.
На мою думку, обставини не є такими жахливими, як стверджують суворі критики, проте й не настільки позитивними, як запевняє уряд.
Читайте також: Володимир Єрмоленко висловлює думку: "Якщо Європа не зможе впоратися з викликами технологічної революції, вона ризикує перетворитися на колонію нових імперій".
Як можна описати сучасний стан системи державного управління?
Зараз можна говорити, що ми дійшли до межі функціональності системи управління державою, яка сформувалася після виборів 2019 року, а потім внаслідок повномасштабного вторгнення зазнала певних змін. Далі в такому вигляді вона вже не може працювати.
Необхідні дії, які перевершують звичні підходи президента Зеленського та інших осіб, що впливають на прийняття державних рішень. Це, напевно, є небезпечним фактором, що вимагає від них вийти за межі комфорту та звичного стилю поведінки. Проте, їм бракує необхідних навичок для здійснення нових дій, що й призводить до тривожних настроїв, зокрема, серед експертної спільноти.
У суспільстві, очевидно, втома від війни реальна. Це не алярмізм, не перебільшення. П'ять років жодне суспільство не може спокійно жити у війні так, наче нічого й не відбувається. Це підточує сили, додає неспокою, турбулентності, тривоги.
Рекламное сообщение
Ознайомтеся також із думкою Павла Казаріна: "На виборах змагатимуться платформи, що пропонують ідеї "нам винні" та "ми повинні"."
Чому ж під час війни українці демонструють настільки високий рівень щастя? Можливо, це пов’язано з їх щоденним усвідомленням цінності життя? Адже жителі країн Європейського Союзу, де світло, опалення та вода вважаються звичними благами, не завжди виявляють такий оптимізм.
Радість життя в моменті в суспільстві є. Навряд чи люди вважають, що в них стало більше об'єктивних підстав вірити в завтра, але вони вірять більше, ніж 5-10 років тому.
У мирному світі багато людей відчувають незадоволення через те, що щось не так. Я регулярно спілкуюсь з іноземними партнерами і запитую їх про соціальну ситуацію. Майже всі відзначають, що в Європі та Північній Америці люди перебувають у досить песимістичному настрої. Вони сумніваються в тому, що справи йдуть у позитивному напрямку. Багато хто вважає, що їхні батьки чи діди мали кращі умови життя, ніж вони самі, і це викликає занепокоєння, хоча іноді такі думки не знаходять підтвердження в реальних даних.
У нашій ситуації немає необхідності щось порівнювати. Ми просто існуємо, і це надихає людей, надаючи їм енергію, що дозволяє глибше відчувати кожен момент життя.
Читайте такожЗаступник голови ЦВК Віталій Плукар: "Суспільство не зрозуміє, якщо ми зараз почнемо кампанію за оновлення даних виборців"
"Якщо система боротьби з корупцією змусила людину тікати з країни, це своєрідне покарання"
Яка реакція партнерів на ситуацію з корупційними скандалами в Україні?
Звісно, скандали не допомагають нам здобути більше підтримки. З іншого боку, в тих, хто добре розуміється в українських справах, є раціональне пояснення: інституції, які мають викривати корупцію, працюють, і тому виникають скандали.
Альтернативою не є лише відсутність корупції, а й повна відсутність інформації про неї, що призводить до відсутності будь-яких скандалів. У ситуації, коли всі усвідомлюють, що система функціонує неефективно, але конкретні випадки не фіксуються і громадськість залишається в невіданні щодо реального стану справ.
Рекламное сообщение
Дійсно, багато людей отримали яскраві свідчення того, як функціонують політичні процеси в Україні, і ця інформація вразила їх неприємно. Проте для багатьох це не стало чимось кардинально новим. Хто з нас мав сумніви, що політика в нашій країні ведеться саме таким чином? Або що відбір кадрів нерідко призводить до того, що на високих посадах опиняються особи, які не відрізняються високою доброчесністю та професіоналізмом?
Ми були обізнані про це, хоча й без конкретних деталей, які тепер стали відомі. Можливо, те, що відбувається сьогодні, стане уроком для наступних поколінь, вказуючи на те, що такі дії є неприпустимими.
Изображение: Поддержка
Маса змін ще не критична, але це вже сигнал системі, що так діяти ризиковано. Хоч би на якій адміністративній політичній висоті ти був, є інструмент, який може тебе викрити й покарати, усунувши від влади і примусивши до еміграції.
Кажуть, що хтось утік за кордон, і це погано. Гаразд, але якщо система боротьби з корупцією змусила людину тікати з країни, це теж своєрідне покарання, це теж сигнал, що так робити не можна. Особливо якщо злочин буде доведений в суді. Я думаю, що в перспективі маса змін стане критичною. Люди йтимуть на посади з іншою мотивацією.
Читайте такожЄвген Глібовицький: "Ми непомітно підійшли до автократії, навіть якщо не було мети побудувати диктатуру"
Проблема в тому, що для багатьох, хто вирішує пов'язати свою кар'єру з владою, вирішальним мотивом є можливість отримати так звану корупційну ренту, незаконні вигоди. Люди часто не приховують, що йдуть саме по неї. Навіть якщо вони роблять добрі справи, система мотивації через корупційні доходи залишається значною.
Якщо кількість викриттів досягне такого рівня, що звичайні люди усвідомлять ризики, пов'язані з корупційними намірами у владі, то вони, швидше за все, відмовляться від цієї ідеї. Можливо, вони оберуть інші сфери діяльності.
І все ж процес, який зараз відбувається, справді ризикований під час війни. Якби ми з вами були у вакуумі, можна було б теоретизувати про те, яку цінність має боротьба з корупцією. Однак ми перебуваємо в стані війни, і ті, хто критикує антикорупційні органи, озвучують аргумент, що в цій ситуації ризиковано зруйнувати систему в цілому. Навколо цієї теми точаться дискусії в громадянському суспільстві й серед експертів.
То чи треба обмежити боротьбу проти корупції в час війни? Чи можуть обмеження стосуватись конкретного посадовця, щодо якого не можна проводити розслідування?
Рекламное сообщение
Це складне питання, на яке не існує однозначної відповіді. Безумовно, не можна заздалегідь вирішити, хто має залишатися недоторканим. Будь-які очевидні зловживання повинні бути покарані, особливо коли йдеться про наживу під час війни, яка ведеться народом за власне виживання. Однак варто зазначити, що жодна антикорупційна система не може замінити ефективне державне управління.
На сьогоднішній день існує безліч факторів, які сприяють виникненню політичної кризи. Якби наш парламент був більш сильним і здатним проактивно реагувати на зловживання — наприклад, реорганізувати коаліцію, знайти нові підходи до колективної відповідальності за політичний курс, сформувати новий Кабінет Міністрів, залучивши нові політичні сили — ми мали б більше варіантів для виходу із ситуації. Проте, реальність така, що все зосереджено навколо постаті президента, який є єдиною особою, здатною впливати на події в уряді та парламенті. Якщо його позиція ослабне до критичного рівня, це може призвести до серйозних наслідків для держави.
З одного боку, безперечно, викриття корупційних схем є необхідним кроком, аби запобігти розкраданню ресурсів країни. Проте, з іншого боку, існують серйозні побоювання, що це може спровокувати кризові явища в умовах авторитарного режиму, оскільки у нас відсутні механізми для ротації влади під час військових конфліктів. У разі виникнення кризи довіри, ми не зможемо скористатися звичайними демократичними інструментами для її подолання.
З аналізу проведених опитувань випливає, що більше половини населення все ще має довіру, принаймні, до президента. Хоча рівень довіри до Верховної Ради та уряду залишається низьким, Зеленський все ж залишається фігурою, якій багато хто довіряє. Це, по суті, єдиний залишок довіри серед громадян. Саме тому деякі експерти попереджають, що якщо цей острівець довіри буде зруйновано, це може призвести до критичного стану, коли країна втратить здатність до управління.
Чіткого шаблону для виходу з такої ситуації немає, оскільки Україна розв'язує проблеми, з якими інші держави не стикалися. На відміну від багатьох криз, із якими ми мали справу в попередні роки й десятиліття, коли можна було запропонувати модельний шлях через європейський досвід, підходи до верховенства права і демократичного процесу, чесні й вільні вибори, зараз таких відповідей дати не можна. Це додає до нашого завдання багато зірочок.
Читайте такожМикола Бєлєсков: "Імовірність прямої російської агресії проти держав НАТО залишається меншою за 50 %"
"Відсутність виборів веде до безперервної деградації демократії та її інституцій."
Які фактори можуть вплинути на формування у виборців запиту на стабільність і продуманість політики в контексті повоєнного відновлення, а не лише на зміни в керівництві, як це було в 2019 році? Сьогодні ми бачимо результати концентрації влади та неефективності системи стримувань і противаг. Чи не загрожує нам повторення історії, можливо, навіть у другому чи третьому варіанті?
Я думаю, що в чистому вигляді минуле не повториться. Повторення запиту на нові обличчя в такому вигляді, як у 2019 році, не буде.
Є ймовірність, що зросте попит на тих, хто пережив війну, що може стати можливістю для лідерів, яких вона виховала. У рейтингах довіри до лідерів, як реальних, так і тих, хто має потенціал, на перших позиціях опиняються особи, які здобули лідерство саме під час конфлікту, зокрема військові. Це формує певні сподівання у суспільстві.
Чи буде доцільно, якщо в Україні на чолі держави опиниться колишній генерал або військовий лідер цієї війни? Глобальний досвід демонструє різноманітні можливі результати на це питання. Наприклад, Шарль де Ґолль у Франції став символом позитивного лідерства, тоді як випадок Франьо Туджмана в Хорватії показує, як можна встановити авторитарний режим, що призвело до десятирічної втрати демократичних процесів. Цей приклад ілюструє, як післявоєнні лідери можуть отримати підтримку суспільства, яке прагне, щоб ті, хто знав, як вести війну, стали на чолі країни. Чи можливий подібний сценарій в Україні? Цілком ймовірно.
Изображение: Поддержка
Ольга Айвазовська – это имя, которое можно представить в различных контекстах.
Рекламное сообщение
Коли людей запитують про ідеальний образ лідера держави, народного депутата чи міністра, вони зазвичай описують його як компетентного, чесного, професійного та патріотичного. Проте, чомусь, коли настає час заповнювати виборчий бюлетень, результати виявляються зовсім іншими.
Чи може бути так, що в процесі голосування люди, замість того щоб керуватися своїми цінностями, орієнтуються на інші фактори — емоції, харизму, симпатію чи антипатію? Це своєрідний парадокс демократичного процесу. Часто громадяни використовують своє право голосу під впливом емоцій. Проте, жодна ефективна альтернатива загальному виборчому праву досі не була запропонована.
Ми усвідомлюємо, що думки людей піддаються маніпуляціям, і за короткий проміжок часу можна створити лідера, якого підтримають тисячі. Це підтверджує випадок з Румунією, де за кілька місяців за допомогою TikTok з’явився майже президент Келін Джорджеску, який виник з нізвідки.
Не можна сказати, що ми застраховані від такої перспективи. Траєкторія приходу до влади нині виглядає як широкий спектр можливостей -- від найгірших до найкращих. Про це, безумовно, потрібно думати заздалегідь і створювати спільноти, мережі, які будуть просувати інші цінності й підходи. Створювати здатність працювати з інструментами масових комунікацій, які на сьогодні домінують -- а це вже не телебачення.
Мене надихає інстинкт українського суспільства, яке прагне уникнути монополізації та узурпації влади. Навіть якщо в 2019 році воно надало великого мандату, як-от 73%, це не означає, що йдеться про дозвіл на безконтрольність. Тоді виникла виняткова ситуація, коли одна особа змогла зібрати таку значну підтримку. "Слуга народу" виступає не як звичайна політична партія, а як політичний клуб, заснований президентом. Проте вони отримали легітимний мандат через президентські та парламентські вибори. Я вважаю, що ще є можливість зробити з цього правильні висновки.
Конституція не випадково встановлює обмеження на терміни повноважень у чотири або п’ять років. Коли ж термін каденції триває сім або вісім років, система починає втрачати свою ефективність.
Ми опинилися в складному становищі: як діяти, коли вибори не можуть відбутися — і ми усвідомлюємо причини їхньої неможливості — але за відсутності виборів стикаємося з безперервним занепадом демократичних інститутів і процесів.
Читайте такожВладика Борис Ґудзяк: "Збираюсь оформити українське громадянство"
Чи реально здійснювати контроль над владою без проведення виборів?
Можливо, якщо в повній мірі залучити громадянське суспільство та активізувати ті ресурси, які здатні гарантувати прозорість і відповідальність.
Хоча влада вже функціонує більше семи років, вона не є поза контролем, і це стосується не лише антикорупційних структур. Незважаючи на відсутність справжньої політичної конкуренції, не існує жодної теми, яка б забороняла обговорення якості управління державою, рішень президента, уряду чи парламенту.
Ми маємо динамічне публічне середовище. Хоча воно може здаватися дещо безладним і не має чітких циклів чи зрозумілих продуктів, життя все ж бурхливо пульсує, замінюючи традиційні політичні механізми. Люди, здатні до об'єднання та впливу, активно реалізують свої можливості. Навіть у нинішніх умовах воєнного стану ми спостерігаємо безліч прикладів, коли громадянське суспільство має вагомий вплив на події в країні, часто проявляючи більшу відповідальність, ніж за мирного часу.
Рекламное сообщение
Це відповідь неповна. Відсутність стандартних демократичних процедур призводить до ослаблення м'язів суспільства. Якщо якісь м'язи довго не тренувати, вони атрофуються. Виникає ризик, що не буде кому займатись нормальною політикою, простір захоплять популісти або з того, або з іншого флангу, і це буде драматично для держави.
Изображение: Поддержка
Олександр Сушко може бути представлений як особа з унікальним ім'ям та характером.
"Система повинна передбачати механізми захисту від корупційних дій з боку влади."
У країнах з усталеною демократією, де, здавалося б, ситуація з дотриманням правопорядку значно краща, ми можемо помітити, що розслідування проти діючих урядів не проводяться. Які причини цього явища?
Існує проблема з ерозією етичних стандартів. Традиційна американська конституційна норма, що дозволяє президенту одноосібно призначати генерального прокурора та членів Верховного суду, має довгу історію. За часів президентства Трампа судді з консервативними поглядами отримували призначення, тоді як ліберальні судді призначалися під час правління демократів.
Все це компенсувалося етичною рамкою людей, які все ж таки були професіоналами. Всі ці генпрокурори були в першу чергу фахівцями, а в другу -- політичними призначенцями. Це давало їм змогу під час виконання своїх функцій мінімально демонструвати залежність від президента, який їх призначив. Було чимало випадків у віддаленішому минулому -- не за Трампа, зрозуміло, -- коли генпрокурор вів чи санкціонував розслідування проти представників правлячої партії.
На даний момент у цій системі спостерігаються серйозні збої, і Трамп почав сприйматися як особа, яка втілила контрреволюційні ідеї, зокрема в контексті етики. Немає підстав стверджувати, що совість американського прокурора або судді, призначеного президентом, відіграє визначальну роль у їхніх рішеннях. Якість кандидатів, яких обирає Трамп, стала такою, що викликає сумніви щодо їхньої етичності. Це становить значну проблему для Сполучених Штатів.
Які кроки нам слід зробити? Яке значення мають ці уроки для нас? Ситуація ускладнилася через відсутність рольових моделей. Ми залишилися без орієнтирів. Раніше нам говорили про успішні демократії, на які можна було б рівнятися, але тепер ці приклади зникли. Нам потрібно самостійно шукати свій шлях.
Часом європейські методи, стандарти та наші зобов'язання перед Європейським Союзом дійсно можуть бути корисними. Однак вони не здатні повністю замінити внутрішнє бажання та мотивацію. Важливо досліджувати і робити власні висновки про те, що є справжнім добром.
Ми спостерігаємо за ситуацією в Америці і думаємо: "Це не є правильним. Не варто обирати цей шлях. Повернення до політичних призначень не принесе позитивних наслідків."
Чудово, коли на чолі держави стоять добропорядні особи, але покладатися на це було б наївно. Натомість, потрібно створювати таку систему, яка враховує можливість некомпетентності або недоброчесності. Вона повинна мати механізми захисту від недобросовісного та просто неосвіченого керівництва.
Одним з можливих рішень можуть стати незалежні установи. Антикорупційні органи, хоч і не без недоліків, частково вирішують питання, як, наприклад, звільнитися від політичного впливу на правоохоронні структури, що спостерігалося у нас до нещодавнього часу.
Ось альтернативна версія вашого тексту: "Не пропустіть: Йосиф Зісельс заявляє: 'Російські 'меморіалізатори' Бабиного Яру все ще залишаються в Києві та очікують на завершення війни.'"
Як зблизити позиції влади і громадянського суспільства?
Хотілося б, щоб президент проявляв більшу зацікавленість у безпосередньому спілкуванні з представниками громадянського суспільства. Наразі він не користується цими можливостями. Його стиль роботи вже усталений, і він звик до іншого підходу.
Якогось зовнішнього арбітра, який би прийшов і розповів, як потрібно діяти, нема і не буде. Все одно президент буде виконувати свої обов'язки внаслідок мандату, який йому надали люди: ні в кого іншого в державі цього мандату немає.
Знову ж таки, модель влади, що утворилася в результаті виборів 2019 року та отримала новий мандат у 2022-му, фактично вичерпала свої можливості. Президент, безсумнівно, усвідомлює це, спостерігаючи за обмеженою кількістю підтримки. Він розуміє, що особи, на яких він сподівався, відмовляються приєднуватися до його команди або залишають її. Це свідчить про те, що багато хто вважає ситуацію токсичною і не бажає ризикувати.
Якщо він усвідомлює це, то, можливо, зможе прийти до рішень, які змінять його підхід до взаємодії з суспільством. Я не закликатиму його створювати "уряд національного порятунку", оскільки не вірю в такі концепції. Безумовно, президент може розширити свою команду, але важливо, щоб він залучив до неї людей, які не будуть залежати від нього, і виконував роль арбітра, що moderує ситуацію, а не командує нею.
Изображение: Поддержка
Чи реально в Україні сформувати модель колективної, а навіть делегованої відповідальності? Дехто може заперечити, стверджуючи, що президент звик до централізованого контролю, проте я не поділяю цього переконання. Усе може змінитися. Існують можливості, які залишаються актуальними навіть за умов воєнного стану, зокрема через впровадження більш прозорих та інклюзивних механізмів ротації.
В даний момент в Офісі генерального прокурора спостерігається криза. Яким чином можна вирішити цю ситуацію? Чи є можливість зробити процес більш відкритим і залучити до нього різні громади? Діюче законодавство не передбачає проведення конкурсів. Крім того, Конституція надає президентові виключне право висувати кандидатури й подавати їх до Верховної Ради.
Не йдеться про те, щоб змінювати законодавчу основу. Сам президент має ключ до цієї ситуації. Він може організувати цей процес так, щоб зацікавлені сторони мали відчуття причетності. Можна запустити публічний процес висування і пропонування людей на посаду генпрокурора. Можлива публічна дискусія із залученням громадських експертів, авторитетних юристів, лідерів громадської думки. Потім президент скористається своїм конституційним правом і внесе до Верховної Ради кандидатуру, яка мала більше підтримки від учасників обговорення. Для цього не потрібна формалізована процедура -- йдеться про дух процесу.
Потрібен хоча б круглий стіл на тему ситуації з Офісом генпрокурора і, власне, розмови про те, хто найкраще підходить на роль Генерального прокурора.
Ось альтернативний варіант: "Також варто звернути увагу на думку Артема Чапая: 'Деяким представникам інших країн необхідно роз'яснювати, що Україні може загрожувати ситуація, подібна до тієї, що сталася в Газі.'"
Сьогодні знову обговорюють можливі зміни в складі уряду. Які можна зробити висновки з цього?
У нашій країні уряд змінюється без пояснення причин, чому міністри вирішують піти у відставку. Нові члени Кабміну усвідомлюють, що з ними може статися те ж саме. Як це впливає на їхню мотивацію? Які кроки вони готові зробити? Можливо, президент знайшов спосіб заохотити тих, хто зараз перебуває в уряді. Хотілося б, щоб новим міністрам надали можливість продуктивно працювати, адже вже ширяться чутки, що зовсім скоро уряд знову зазнає змін.
Проміжні вибори можуть стати можливістю для Трампа втратити свою домінуючу позицію у центральній владі.
Які погляди та принципи представляє Демократична партія США на проміжних виборах?
Ці проміжні вибори створюють можливість для того, щоб Трамп втратив свою домінуючу позицію на національному рівні. Реалістично можна сподіватися, що демократи здобудуть контроль над Палатою представників. Існує також ймовірність, що вони можуть отримати більшість у Сенаті.
Навіть якщо вони здобудуть лише більшість у Палаті представників, це суттєво змінить політичний ландшафт, хоча сам Трамп і його поведінка залишаться незмінними. У такій ситуації президент не зможе реалізовувати нові закони. Використання виконавчих указів також не буде можливим. Адже через укази не можна вирішувати бюджетні питання, і в разі зловживань Трампа йому може загрожувати імпічмент. Під час його першої каденції, коли демократи мали більшість у Палаті представників, він вже стикався з імпічментом, хоч і лише в нижній палаті.
Наразі можливе відновлення конфігурації, яка відновить баланс. Хоча це суттєво не вплине на політику США щодо України, адже президент залишиться на своїй посаді в рамках існуючої системи, проте монополії не буде. Голоси Демократичної партії можуть стати більш чутливими, оскільки зараз там є більше прихильників України, ніж у Республіканській партії, хоча і в останній їх достатньо.
Втім і в Демократичній партії ситуація далеко не ідеальна. Триває процес поляризації між поміркованим і радикально лівим крилами. Немає певності, з якого з цих крил виникне лідер, який піде на президентські вибори. Якщо лідер піде з більш радикального середовища, це створить ситуацію граничної поляризації Америки між умовно крайнім правим і крайнім лівим флангами, що може ще більше розхитати американську демократію. Це буде шкідливо, і такий ризик є.
Зараз у Демократичної партії нема ані єдиного кандидата, ані навіть лідерської групи. Є люди, які, ймовірно, планують іти на праймеріз, але про це зарано говорити. Триває змагання за те, яке крило визначатиме політику. Логіка центристів полягає в тому, що вони можуть відхопити шмат електорату Республіканської партії й перемогти завдяки цьому. Республіканці, які розчарувалися в Трампі, можуть проголосувати за поміркованого кандидата від демократів, умовно кажучи, нового Байдена.
З іншого боку, такий новий Байден не дуже привабливий для лівого флангу. Він не надто радикальний, може не запропонувати рішень, які мобілізують лівий електорат, і частина людей може просто не прийти на вибори. Про це каже більш радикальне крило, яке вважає себе здатним мобілізувати виборців у критичний момент.
У підсумку, ці проміжні вибори стануть першим поглядом на можливих претендентів від Демократичної партії.
Чи розглядається українська тематика в контексті американських виборів? Чи можна сподіватися на зміцнення підтримки України після завершення цих виборів?
Я вважаю, що кардинальних змін не відбудеться. Ми спостерігаємо, що позиція, яка нам не дуже до вподоби, присутня як на крайніх правих, так і на крайніх лівих флангах. Це позиція ізоляціонізму — чи то лівий ізоляціонізм (антиглобалізм), чи правий (MAGA).
Однак у середовищі республіканського електорату є еволюція в напрямку більшої прихильності до України. Це відображається в результатах опитувань громадської думки і змушує лідерів-республіканців реагувати. Тому сьогодні ми бачимо менше антиукраїнської риторики, ніж два роки тому під час виборів.
Втім все одно для республіканського електорату і загалом для американських виборців Україна не є центральною темою. Зовнішньополітична тема номер один -- Перська затока, війна з Іраном. Зрозуміло, що для американців набагато важливіші цінники на автозаправних станціях. Не бачу проблеми в тому, що Україна не на першому місці.
Читайте також: Дизель замість моралі. Чому Трамп вирішив піти на компроміс з Путіним та яке відношення до цього мають активи "Лукойлу".
Виборці обох таборів у США все частіше сприймають перспективу перемоги Росії у війні як неприйнятну?
Безсумнівно, існує усвідомлення, що перемога Росії в цій війні стане неприйнятною як для демократів, так і для республіканців. Навіть якщо ти не зовсім впевнений у значущості України або не зовсім її розумієш, але краще обізнаний про Росію, ти можеш передбачити, що станеться, якщо ця країна досягне своїх цілей в Україні. Це призведе до серйозних проблем для США. Все більше людей починають це усвідомлювати, і, можливо, саме в цьому криється шанс на зміни в потрібному нам напрямку.
#
