Турки починають інакше сприймати Росію, коли бачать наслідки її агресії
Чому в Туреччині досі можна почути, що українці й росіяни - "майже один народ", і як на це реагувати? Чому частина турків продовжує вірити у "надзвичайну силу Росії"? Хто з них знає про Україну та українців найбільше? І чому за останнє десятиліття наша держава стала значно помітнішою в турецькому суспільстві? Відповіді на ці питання лежать не лише у площині політики, а й у тому, як формуються уявлення про інші країни, - через медіа, культуру, освіту, особисті контакти та багаторічний вплив російської пропаганди.
У своєму інтерв'ю для Укрінформу українська письменниця Олена Литвиненко поділилася думками про те, як за останні десять років змінилася Туреччина та її ставлення до України. Олена прибула до Туреччини для навчання у 2013 році, а згодом зайняла посаду дипломатки в українському посольстві в Анкарі. Відзначаючи вихід її дебютної книги "Калиновий присмак турецького чаю", ми обговорили перші дні повномасштабного вторгнення Росії, діяльність українських дипломатів, а також теми російської пропаганди та методи її подолання. Ми також розглянули роль української діаспори, а також те, чому перемога України є вигідною для самої Туреччини, і як її досвід може бути корисним Україні в контексті розвитку освітньої дипломатії.
УКРАЇНИ В ТУРЕЧЧИНІ СТАЛО НАБАГАТО БІЛЬШЕ, НЕЗВАЖАЮЧИ НА ЗУСИЛЛЯ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ
Шановна Олено, ви прибули до Туреччини в 2013 році... Яким чином за цей період змінилися ваші погляди на цю країну та її мешканців?
Туреччина пройшла значні зміни за останній час. Передусім варто підкреслити технологічний розвиток, вдосконалення інфраструктури та постійне покращення якості обслуговування. На жаль, наразі країна стикається з серйозною економічною кризою, яка суттєво впливає на життя населення. Ціни на деякі продукти, зокрема на ті, що входять до звичного "борщового кошика", такі як капуста і буряк, навіть перевищують українські.
Протягом останніх років я помічаю, що молодь Туреччини все більше, а іноді й кардинально, відрізняється у своїх поглядах від представників старшого покоління. Проте цінності сім’ї та патріотизм залишаються надзвичайно важливими для турків. Вважаю, що, незважаючи на складності в економіці, завдяки своїм традиційним цінностям, заходам безпеки та ініціативам, спрямованим на економічне зміцнення, країна має всі шанси для подальшого розвитку.
У своїй книзі "Калиновий присмак турецького чаю" ви згадуєте, що з 2013 року ставлення турецького народу до України та українців зазнало значних змін. Які ключові події сприяли цим трансформаціям, і яким чином нині сприймається Україна та її народ у Туреччині?
Згідно з моїми спостереженнями, ставлення турків до України варіюється в залежності від їхнього особистого досвіду. Якщо вони відвідували нашу країну, мають певні зв’язки чи знають про неї лише з літератури та медіа, їхні питання можуть сильно відрізнятися. Наприклад, місцеві жителі, які раніше не проявляли інтересу до України, іноді задають вельми несподівані питання, як-от, чи ростуть в нас абрикоси.
В Туреччині почали активніше обговорювати Україну саме після 2022 року.
Думаю, що багато турків, навіть тих, хто бував в Україні, не уявляли, наскільки довго й рішуче українці здатні протистояти ворогу. Ті, з ким я спілкуюся, підтримують нашу країну, знають, хто є агресором, і розуміють, що Росія порушує норми міжнародного права. Проте багаторічна радянська, а потім російська пропаганда, зокрема уявлення про "силу та велич Росії", і досі міцно сидить у головах частини місцевих мешканців. Звісно, багато хто вже зрозумів, що уявлення про "надзвичайну силу російської армії" не відповідають дійсності. Водночас частина турків і досі вважає, що Росія ще не почала повною мірою використовувати свій військовий потенціал.
На жаль, у турецьких медіа питання війни в Україні останнім часом стало менш помітним. Його поступово затінюють інші події, такі як конфлікти в Газі, ситуація навколо Ірану та внутрішні проблеми. Внаслідок цього, громадяни, які не мають безпосередніх зв’язків з Україною, часто стикаються з труднощами в отриманні точних та актуальних новин про реальний стан справ.
Завдяки злагодженій роботі українських дипломатичних представництв, зусиллям нашої діаспори, а також туристичним, бізнесовим і особистим зв'язкам, Україна стала значно помітнішою в турецькому суспільстві. Турки виявляють зацікавленість у нашій історії, традиціях і культурі. Протягом мого часу тут, безумовно, Україна зайняла більш помітне місце в Туреччині. Це відчувається в багатьох сферах - від щоденного спілкування до медіа, мистецтв, освіти та міжурядових взаємин.
На початку широкомасштабної війни ви виконували свої обов'язки в українському посольстві в Анкарі. Яким чином змінилася діяльність дипломатичної установи в перші дні агресії, і які звернення від українців та турецьких громадян залишили найбільше враження?
- Дуже добре пам'ятаю ту ніч, коли все почалося... Приблизно о 6-й ранку за місцевим часом усі працівники вже були в будівлі посольства. Попри безліч питань, ми намагалися швидко опрацьовувати запити з України, від громадян Туреччини та інших країн щодо допомоги та інформації.
Звичайні громадяни, численні державні та недержавні установи, а також закордонні дипломатичні представництва надавали нам гуманітарну допомогу, як через пошту, так і особисто. Я опинилася серед тих, хто відповідав за медичні питання та організацію відправлення гуманітарних вантажів до України. За дуже короткий проміжок часу мені довелося освоїтися з військовими медичними наборами та необхідними документами для транспортування товарів.
Ми працювали без упину, як велика та злагоджена команда, прагнучи досягти однієї спільної мети: підтримки України. Найбільше враження на мене справила неймовірна підтримка, яку надали турецькі партнери та українці, які мешкають у Туреччині. Люди активно долучалися до допомоги, приносили дитячі підгузки, теплий одяг, іграшки та багато іншого. Посольство займалося організацією всіх цих зусиль, ретельно сортувало та пакувало отриману допомогу, а потім систематично направляло її в Україну.
ТУРКИ ПОЧИНАЮТЬ ІНШО СПРИЙМАТИ РОСІЮ, КОЛИ БАЧАТЬ, ЯКІ НАСЛІДКИ ЇЇ АГРЕСІЇ ВІДЧУВАЮТЬ ЗВИЧАЙНІ ЛЮДИ.
Ви зазначаєте, що для турків важко зрозуміти, що однією з ключових цілей російської агресії є "знищення української мови, культури та національної самобутності". Яким, на вашу думку, чином можна ефективно донести цю частину української історії до турецького суспільства?
Під час існування Османської імперії османи стягували податки з підкорених територій, проте не знищували місцеві мови та культури народів. Спілкуючись із турками різних професій, я помітила, що багато з них досі сприймають Росію як "велику державу", принаймні з огляду на її територію.
Серед основних стратегічних цілей Росії в цій війні можна виокремити захоплення територій, розширення доступу до Чорного моря та прагнення до збагачення. Проте важко зрозуміти, чому Росії потрібно знищувати українську мову та нашу ідентичність як нації. Не можу не згадати про тих, хто досі вважає, що ми з росіянами є "майже однією нацією". Тішить те, що з кожним роком таких людей стає значно менше.
Коли мені досі іноді говорять, що росіяни й українці - "одна нація", то наводжу близький для них приклад: уявіть, якби в Європі вам сказали, що араби й турки - одна нація. Тоді вони починають замислюватися. Поки не почнеш використовувати приклади, які стосуються їх особисто, отримати позитивний відгук важко.
Турки мають глибокий інтерес до історії, тому я часто звертаюся до минулого, аби прояснити сучасні події. Київ був заснований ще до того, як з'явилася Москва. Історія російського імперіалізму налічує багато століть: Росія розширювала свої кордони, ведучи війни за завоювання сусідніх народів, зокрема й проти Османської імперії. Сьогодні ми спостерігаємо, як ця імперська спадщина продовжується у війні проти України. Я завжди підкреслюю, що для українців існують зовсім інші цінності, ніж ті, що їх сповідують російські агресори.
У вашій книзі ви також пропонуєте налагоджувати зв’язки з турецьким суспільством, виходячи з принципів людяності та усвідомлення дій Росії в Україні. Яким чином це можна найефективніше втілити в реальність?
- Наприклад, турки дуже люблять дітей і поважають сімейні цінності. Більшість із них і гадки не мають, що росіяни вбивають та викрадають українських дітей, ґвалтують жінок. А також сильно дивуються, коли дізнаються, що російські ракети та дрони навмисно влучають у лікарні, дитсадки та цивільні об'єкти.
Ось ще один приклад. Турки славляться своєю доброзичливістю та гостинністю. Вони завжди із задоволенням пригощають своїх гостей. Традиційні страви та обряди харчування займають важливе місце в їхній культурі. Знімки порожніх полиць у київських супермаркетах після російських атак на продовольчі склади справляють на турків значний емоційний вплив. Це формує у них нове, зовсім інше сприйняття Росії та її народу.
ПЕРЕМОГА УКРАЇНИ У ВІЙНІ СПРИЯТИМЕ СТАБІЛЬНОСТІ ТА СТАЛОМУ РОЗВИТКУ ТУРЕЧЧИНИ
Шановна Олено, у вашій книзі зазначається, що російський вплив у Туреччині проявляється не лише в засобах масової інформації, але й у культурі та освіті. Які, на вашу думку, способи боротьби з російською пропагандою є найбільш дієвими?
- Передусім це подавання правдивої та перевіреної інформації з нашого боку. У Туреччині російська пропаганда поширюється, зокрема, через турецькомовні соцмережі, щоб формувати негативне ставлення до України, тобто дискредитувати українців та нашу державу.
Російська мова залишається популярною серед турків, які прагнуть її вивчати. У книжкових магазинах можна знайти чимало творів російських авторів, переведених на турецьку.
Від себе можу зазначити, що українські дипломати та наша спільнота в Туреччині активно працюють над боротьбою з російською пропагандою, спростовуючи дезінформацію та фейки. Вважаю, що розширення українського контенту турецькою мовою в медіа та соціальних мережах суттєво посилить нашу здатність протистояти російській дезінформації.
- Як би ви сформулювали для турецького суспільства головний аргумент: чому перемога України відповідає не лише моральним принципам, а й національним інтересам самої Туреччини?
- Щодо морального принципу, то тут простіше. Як я уже казала, турки розуміють, хто на кого напав, хоча під впливом російської пропаганди іноді й мають певні хибні уявлення про війну, зокрема щодо ролі й навіть нібито участі в ній США. Турки дуже емпатичні й висловлюються проти атак на мирне населення. Водночас Туреччина зазнає втрат через закриття повітряного простору над Україною, зменшення туристичного потоку з нашої країни, проблеми із судноплавством.
Переваги у вигляді прибутку та стабільності є вагомими аргументами для турецького населення. Після завершення конфлікту, підприємства Туреччини зможуть відновити свою діяльність в Україні та з українськими партнерами на максимальному рівні без жодних обмежень.
Чимало турецьких компаній мають намір активно залучитися до процесу відновлення після закінчення війни. Однак не всі підприємці усвідомлюють, що їхня теперішня співпраця з Російською Федерацією може вплинути на їхні майбутні можливості працювати з Україною. Це питання потребує більшої уваги. Перемога України, без сумніву, стане запорукою стабільності — як у сфері безпеки, так і в економіці, що в свою чергу сприятиме сталому розвитку Туреччини.
УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА В ТУРЕЧЧИНІ - ЗГУРТОВАНА І ПОТУЖНА СИЛА
- За вашими спостереженнями, як змінилася українська громада в Туреччині після 2022 року? Чи вдалося об'єднати давніх представників діаспори та українців, які прибули до країни, рятуючись від війни?
Варто зазначити, що на початку масштабного вторгнення Росії українська діаспора вже була добре організована і сформована. Проте, якщо звернути увагу на динаміку, то перший значний етап об'єднання та укріплення громади в Туреччині розпочався приблизно у 2013-2015 роках. У цей період активно формувалися спілки в різних регіонах країни, а також відбувалося їх офіційне реєстрування. Ще до початку конфлікту українці влаштовували протести в містах, закликаючи до дій проти російської агресії та впливаючи на дипломатичні відносини з Москвою. З початком повномасштабної війни ці акції стали ще більш активними та численними. Також спостерігався значний наплив українців до Туреччини, особливо в такі великі міста, як Стамбул, Анкара та Анталія. Діаспора надавала їм підтримку не лише у вигляді гуманітарної допомоги, а й у питаннях консультацій, вивчення мови та організації навчання для дітей. Оскільки Туреччина з багатьох причин не могла надати таку ж підтримку українським біженцям, як інші країни, згодом значна кількість наших співгромадян залишила цю країну.
Сьогодні українська громада в Туреччині є потужною та згуртованою. Як ті, хто прибув до 2022 року, так і новоприбулі, працюють разом: організовують благодійні акції, постійно збирають і надсилають допомогу в Україну, а також активно презентують нашу країну, її культуру, історію та традиції.
Отже, українська діаспора продовжує свій активний розвиток...
Абсолютно вірно. Хочу підкреслити, що значна кількість моїх знайомих з-поміж російськомовних членів діаспори вже зробила вибір на користь української мови.
ТУРЕЧЧИНА ВІДКРИВАЄ "КУЛЬТУРНІ МОСТИ" З ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ ЗА ДОПОМОГОЮ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ
- Ви пишете про навчання і в українському, і в турецькому університетах. Наскільки принципові відмінності між двома освітніми системами?
Звичайно, в різних країнах існують свої унікальні підходи до навчання. Не можу стверджувати, що освіта в Україні є менш якісною, ніж у Туреччині, або навпаки – вони просто мають свої особливості. Я б дуже хотіла, щоб наші студенти мали можливість проживати в українських державних гуртожитках, які відповідали б рівню тих, у яких я жила в Туреччині. Це сучасні будівлі з чистою постільною білизною та належним харчуванням. У Туреччині студенти навіть не займаються прибиранням у своїх кімнатах — за цю роботу відповідає спеціально найнятий персонал.
Минуло вже багато часу після мого випуску з українського університету, і я знаю, що система навчання розвивається навіть попри війну. У деяких навчальних закладах уже також є можливість самостійно обирати дисципліни. З одного боку, це дає змогу вивчати те, що більше подобається, з іншого - забирає можливість постійно бути в одній групі з друзями. Ще у 2014 році, коли я приїхала на навчання в магістратуру, тут уже все було цифровізоване: ніяких журналів з оцінками - усе онлайн.
Ви поділилися інформацією про турецьку стипендіальну програму, яка включала навчання, мовні курси та проживання в гуртожитках. Які аспекти цього турецького досвіду, на вашу думку, Україна могла б адаптувати для залучення іноземних студентів та розвитку своєї освітньої дипломатії?
- Реалізація студентського обміну чи навчання іноземців в Україні - це безпрограшна можливість для розвитку зв'язків між батьківщиною студента та Україною у майбутньому. Він буде знати нашу мову та традиції. Це культурний міст, яким дуже вдало вже користується Туреччина. Звісно, повноцінно розвивати такі програми в Україні можна буде після закінчення війни. Певною мірою вони реалізовувалися і до повномасштабного вторгнення. Думаю, такі освітні програми варті розвитку та більшої уваги на рівні держави, адже кожен іноземний випускник українського університету - це фактично амбасадор України у своїй країні.
Ольга Будник из столицы Турции, Анкары.
Фото з архіву Олени Литвиненко
#
