Сижу и с изумлением наблюдаю за тем, как люди метаются по социальным сетям, без усталости выражая свое недовольство, жалуясь на унижения, отсутствие любви и уважения, и всё это в таких мрачных тонах. Настолько мрачных, что им, похоже, срочно нужен психолог — ведь, по их словам, до этого момента у них не было никаких травм, а теперь их самооценка упала до отрицательных значений, словно по шкале Плинтуса. Забавно, что большинство из этих пользователей, судя по их профилям, никак не связаны с событиями, которые их так беспокоят. Решила разобраться в этом вопросе. Интересно!
Далее текст на языке оригинала.
Цей білий шум пов'язаний з тим, що Головнокомандувач колись десь, можливо коли ще не був Головнокомандуючим сказав: "На жаль, Донеччина і Луганщина за всю історію їхнього існування, і переселенці, і кримінальні елементи багато присутні. Тому там є таке несвідоме населення. Це моя думка, можете не погодитися, але населенню в плані українізації мало приділялося уваги".
Він назвав нас земляним черв'яком, - волають в соцмережах люди у яких на сторінках жодної згадки, що вони й є ті самі переселенці. Пішла читати, дивитися, вивчати, бо накидали в особисті багатенько, бо ж "Драпатий сказав, що переселенці не люди!".
Тому я вирішила трохи проаналізувати цей шум, розбивши його на окремі елементи.
Перший склад.
Дозвольте запитати: коли ви на вулиці чуєте вигук "іди сюди, ш@л@ва підзаборна", чи повертаєтеся ви на цей заклик? Малоймовірно! Причина в тому, що ви не сприймаєте себе таким чином, це не те, що вам потрібно, і не відповідає вашому стилю життя. Але якщо хтось вигукне "кохана, обернись, я тут" — всі, хто закоханий, одразу ж звернуть увагу. А коли почують "жінка, куди ти пішла, швидше сюди", до голосу відреагують зайняті домогосподарки. Якщо ж пролунає "хто загубив ключі від машини", ті, хто володіє автомобілем, почнуть нервово перевіряти свої кишені, тоді як ті, хто не має авто, просто ігноруватимуть цей заклик. Кожна людина, абсолютно кожна, навіть я, сприймає, бачить і оцінює навколишній світ через призму власних внутрішніх переконань, потреб, бажань, вибору та самооцінки.
Це стосується всіх аспектів нашого життя. Ми сприймаємо, спостерігаємо, відчуваємо і навіть запам'ятовуємо лише те, що вже присутнє в нашій свідомості. Навіть коли мова йде про політиків, ми їх оцінюємо лише через призму власних бажань і уявлень про те, як би ми діяли на їхньому місці. Це психологічний феномен, який спостерігається у більшості людей. Тому я була рада, коли натрапила на численні розумні коментарі та дописи, в яких люди зазначали: «Ми ВПО, але це нас не стосується!»
Я ВПО, переселенка, то мене теж слова пана Драпатого не стосуються й я б їх й не побачила. Не почула, як би не "білий шум". Але, з урахуванням того, що я таки носій "жовтої зірки", яку на мене повісив не пан Драпатий, а суспільство у 2014 році, коли волало - "усі на Донбасі сепари" то все ж таки хочу поговорити на цю тему.
Бо насправді цю жовту зірку, стигмати, цькування, булінг за місцем народження, ненависть до понаїхавших сіють у суспільстві люди. Люди, нарід, суспільство мирних громадян, а не пан Драпатий. Й попит на цей булінг зростає. Й попит на "ату їх, це ж донбаські, луганські, донецькі, дніпропетровські, сумські, харківські, київські, чергінівські" зростає. А коли в суспільстві зростає попит, з'являються такі собі ЛОМи, лідери суспільної думки, який цей попит підтримують й саме вони вказують на вислови якихось людей, маніпулюють ними, перекручують факти, щоб виконати своє завдання, знищити єдність України, вичавити з України проукраїнських патріотів.
Наприклад, "усі кримінальні злочини в Тернополі скоєні бандитами з Донбасу, Запоріжжя та Харкова" - заявляє черговий тернопільський комсомолець, готовий у праведному гніві спалити на багатті всіх приїжджих, бо їжі не вистачає в тернопільській окупації й веде боротьбу на тернопільських фронтах, де зазвичай йдеться про банальне прохання на фронт. Відкриваємо Державний реєстр судових рішень, обираємо Тернопільський міжрайонний суд, категорію кримінальних справ, вироки суду й читаємо скільки хочемо. Жодного уродженця Луганщини чи Донеччини серед 111 справ, які я переглянула, бо більше часу не було, всі засуджені, відносно яких винесено вирок, зокрема за ухилення від мобілізації, співпрацю з агресором, шпіонаж, наведення та фіксацію місць розташування ЗСУ, місцеві жителі, з району, міста, села. Ой, як незручно, але як цікаво, правда? Хто ж загляне в той реєстр, адже народ навіть не чув про таке.
Знаєте, коли говорять про Донеччину та Луганщину, я вже звикла до цього. Чула зауваження на кшталт "треба було подумати, де народжуватись" або "навіщо ви виїжджали, могли б там залишитися". Але от за незламні, сміливі та відчайдушні Харків та Запоріжжя я б цих комсомольців притягнула до суду, адже цькування за місцем народження – це форма психологічного або фізичного насильства через регіональну приналежність, що супроводжується постійними образами, насмішками та соціальною ізоляцією. В Україні за такі дії передбачена адміністративна відповідальність, включаючи штраф від 850 до 1700 грн або виконання громадських робіт. Тож передайте це місцевим комсомольцям. Легко вибирати Україну в Тернополі, але спробуйте вибрати Україну там, де за це насправді вбивають.
Складова друга. Існує попит на булінг, ненависть і інформацію на кшталт "не можу з цим жити, навколо донецько-харківсько-запорізький кримінал". Саме через цей попит на ненависть та булінг, пов'язаний з місцем народження, слова пана Драпатого були вирвані з контексту. Його висловлювання про переселенців не мало на меті образити внутрішньо переміщених осіб, адже всі розуміють, що він не про них, а скоріше, прагнув продемонструвати, що "навіть Головнокомандувач підтримує знищення донецько-харківсько-запорізьких". Це трохи нагадує ситуацію в Польщі, де ненависть до українців підживлюється певними політичними силами. Один сценарист? Мабуть, так.
Я не сприймаю висловлювання пана Драпатого на свою адресу, оскільки я не маю жодного стосунку до кримінальних елементів. Моя родина, як і мої бабусі, ніколи не були примусово переселені до Донбасу або в тюремні табори. Ми не приїхали з Росії — мої бабуся, дідусь та мама народилися в селі Велика Будаківка, на Полтавщині. Що стосується батьківської лінії, бабуся та дідусь з Коростеня, Житомирської області, а також бабуся, дідусь і мати мого чоловіка з Чернігівщини. Що стосується батька чоловіка, він з'явився на світ у Сибіру, оскільки його мати була вислана туди з села Степанці, Черкащина, разом із 11 дітьми, коли була вагітна 12-ою. Її чоловіка, мого діда, розстріляли в Степанцях, адже він вважався куркулем, мав млин та корів. Таким чином, ми не є переселенцями з Донбасу. Можна сказати, що, покинувши Донбас, ми повернулися на землі свого роду. До речі, я живу в Степанецькій ОТГ. Я вдома!
Історія існування Донбасу, про що сказав пан Драпатий, це жорстке зросійщення (думаю ви читали мій допис про розстріляних україномовних східняків у Сучій балці, про бахмутчанина-ката Клима Ворошило (Ворошилова), який розстрілював східняків, про кількість знищених українських шкіл на Сході).
Пан Драпатий абсолютно правий, оскільки процес українізації не отримував належної уваги як під час існування УРСР, так і в період Незалежності. Лише уявіть, до 2014 року в Україні фактично ігнорувалася українізація, хоча всім було відомо, що ми є постколоніальною країною з відповідним мисленням та тривалою спадщиною колоніального впливу. Потреба в українізації існувала не лише на Сході, але й у Центральній Україні, а також на Заході, де відбувалися процеси румунізації, польонізації, угоризації та інші. Ми всі страждаємо від наслідків совкового минулого! Так, навіть "тернопільські комсомольці" – це також частина цього шовіністичного та ненависного спадку.
Більш того, давайте будемо відверті: на всій території України на піку популярності була російська поп-музика, гумор 95-го кварталу, що висміював українських селян, телебачення та фільми російською мовою. Це нікого не цікавило - ані мова, ані національна ідентичність, ані віра, ані армія - за будь-якого Президента. І це стосувалося всієї України, а не лише Сходу. Лише війна змусила задуматися про деколонізацію та декомунізацію, але й тут процес проходить не надто якісно, адже ним займаються колишні комсомольці з колоніальним радянським мисленням, в результаті чого все відбувається дещо незграбно.
Але повернемося до тих "образливих" виразів. Якщо це не стосується мене, чому я повинен реагувати? Тим не менш, я бажаю пояснити людям, використовуючи цей приклад "події року", що таке вплив і маніпуляції.
Чому деякі люди все-таки "змінили свою позицію"? Адже не можна заперечувати, що не всі внутрішньо переміщені особи відреагували адекватно, і серед них є ті, хто відчуває образу.
Складова третя. У 2014 році, коли влада ще залишалася під контролем проросійського лобі, що пронизувало всі гілки уряду, було завдано серйозного удару по проукраїнським жителям Сходу України, які обрали свій шлях разом з Україною. Нас почали називати "переселенцями", але хто насправді нас переселяв і куди? Хто купив мені житло, щоб я змогла туди переїхати? Ми — БІЖЕНЦІ! Ми ті, хто втік від війни та російської агресії.
Ми - біженці, такі ж, як і люди з Херсонщини, Маріуполя, Запоріжжя, Київщини, Дніпропетровщини, Сумщини та Чернігівщини, які роз'їхалися по Україні та за її межі. Також ми схожі на мешканців Тернополя, які залишили рідні місця та вирушили в Європу в пошуках безпеки.
Але було жахливо (давайте будемо відверті, адже росії було невигідно, щоб нас називали біженцями, бо тоді вона виявлялася агресором, а ми — жертвами війни). Тому ми стали "переселенцями", а не "біженцями", адже останні викликають співчуття, тоді як переселенці сприймаються як ті, хто просто шукає кращі умови життя, і це не викликає такої ж реакції. Біженці — це трагічно, це пов'язано з горем і війною. У 2014 році росія через своїх політичних представників в Україні робила все можливе, щоб приховати справжні масштаби конфлікту. Скільки разів тоді звучало поняття "громадянська війна"? Ось так.
Тому такі "ляпи" про "переселенців" будуть все далі від публічних людей, військових та політиків й їх буде усе більше. Поки не буде законодавчо знищено ганебне "переселенці" й замінено на юридично правильне - біженці. Але... ми ж розуміємо, що переселенці не є жертвою військової агресії росії, а біженці будуть мати право на репарації.
Четверта частина. Повернемося до висловлювання "він назвав нас земляним черв'яком". Це спостереження виявляється надзвичайно показовим і захоплюючим, відкриваючи багато аспектів людської природи. Мене особисто вразила ця ситуація. Я обожнюю розв'язувати складні психологічні задачі та аналізувати різноманітні психологічні приклади.
Отже, коли людина розмірковує над чимось, це є явним знаком того, що варто звернути на неї більше уваги. Адже більшість рефлексій — це приховані аспекти, що пробиваються на поверхню її свідомості.
Якось я написала в ФБуці допис-згадку про лихі 90-ті. Згадувала, як жили тоді люди, який був кримінал на Сході, які методи виживання були в людей. Наводила багато прикладів, один з них був про те, як у Харкові в той час діяла банда лікарів "швидкої", які на викликах вишукували одиноких похилих людей зі статками (картини, срібло, вінтаж), входили у довіру й вбивали цих людей виносячи з квартир усі речі, навіть продукти. Вибирали екслікарів, ексчиновників, серед жертв було багато людей єврейської національності, то слідчі довго йшли хибним шляхом, бо думали, що це етнічні злочини. Судова справа нараховувала понад 30 томів, здається щось за 50 злочинів було, купа експертиз, дуже важка справа, покази свідків... Мені про це розповіла наша суддя Свердловського міського суду, вона тоді була молода слідча "мокрушного" відділу, дуже пишалась розслідуванням резонансної справи, то мріяла, що вийде на пенсію й ми з нею напишемо книжку про найяскравіші розкриті нею злочини.
Ви будете вражені, але під моїм дописом з’явилася одна особа, яка почала заперечувати будь-яку причетність до подій, про які йшлося. Вона стверджувала, що я її оббрехала, хоча в тексті не було ані імен, ані прізвищ. Вона погрожувала судовим позовом, заявляючи, що знайде мене через свої зв’язки в СБУ, і навіть обіцяла отруїти моїх кіз та завдати мені шкоди за підтримки військових. Протягом кількох місяців вона писала мені повідомлення з виправданнями та звинуваченнями, при цьому активно використовувала Telegram, вимагаючи, щоб я зняла свій пост. Її емоційні реакції варіювалися від істерику до погроз, вона залучала знайомих, аби допомогти їй видалити мій допис. Кожного разу, коли вона зверталася до мене, з’являлися нові деталі старої справи, про які я не знала і не згадувала, але які були впізнані слідчою суддею, коли я їй їх показала.
Мені не відгукнулися сотні медиків "швидкої" з Харкова, які б висловилися про те, чому ви нас так неправдиво змалювали. Звернула увагу лише одна людина!
Отже, коли ви чуєте слово "усі", тільки ви, особисто, можете з власних міркувань вирішити, що це стосується саме вас.
Люди приміряють на себе якусь інформацію через ефект Барнума (Форера), вибіркову увагу та потребу в особистому захисту або в особистій потребі. Ефект Барнума, також відомий як ефект Форера, це психологічний феномен, який пояснює, чому люди вірять в узагальнені описи особистості й так люблять оце "усі".
На заклик "проститутка" відреагують ті, у кого є певні таємниці, а на згадку про "зека" зреагують ті, хто знає, що таке "ходка". Але це не єдине, як проявляється наша чутливість: ми читаємо гороскоп, і коли там пишуть, що "Овнам випадає зірковий час", наш розум сприймає це як особистий сигнал: о, це ж про мене, я Овен, значить, мені пощастить!
Таким чином функціонує навіювання: "негативна енергія прийшла від жінки, яка нещодавно оселилася у вашому селі (місті, будинку)" — о, я зрозумів, хто винен у всіх моїх негараздах (хворобах). Це не ти, моя дорога, а сама на собі відчула негатив.
Ефект Барнума (або Форера) відіграє ключову роль у розумінні основних механізмів нашої поведінкової сприйнятливості. Тому не варто всім внутрішньо переміщеним особам так емоційно реагувати на висловлювання пана Драпатого. Адже ми, ВПО, є переселенцями, проте вдома в Донбасі ми просто були його мешканцями. А наші сусіди — ті, кого привозили з Росії для роботи на шахтах або для поселення в "колонії" (формі відбування покарання) — займали будинки, які були знищені Голодомором українців. Так, на Донбасі вони є зайдами, колоністами, переселенцями, і саме про них говорив пан Драпатий, адже вони стали основою зросійщення Сходу України.
Складова п'ята. Треба давно було ввести термін "заселенці" або "зайди" відносно тих, кого в срср масово звозили з росії до України. Треба було давно назвати нас біженцями.
Живу у селі Черкащині, де на 50 дворів лише 9 мають українське коріння з прадідів, усі інші по батькам мають російське коріння. Їх бабів, дідів, батьків сюди завозили, щоб заселити пусті після Голодомору хати. У багатьох селян у паспорті місце народження Омськ, Орськ, Архангельськ, Курськ. Тут вони одружились, народили дітей, мають українські прізвища, отримали громадянство України, але залишились росіянами - чекають на срср, люблять красти, пити, писати доноси, мати пільги, мають липові довідки для пільг й тішаться цим. Я їх так й називаю - заселенці - й кажу - це не я переселенка, це ви зайди.
Важливо мати гідність та усвідомлення того, що відбувалося і відбувається з Україною, щоб відчувати себе частиною нації, а не просто "земним черв'яком". Нас усіх, незалежно від місця народження, знецінили, коли з паспортів прибрали графу національності. У моєму першому паспорті, який я отримала ще в Ворошиловграді (тепер Луганськ), було вказано - українка. У моєї однокласниці - русская. Якщо б ця графа залишалася, ми б не мали статусу переселенців, а просто поверталися б додому, адже наш дім охоплював би всю Україну.
Спираючись на власний життєвий досвід, я не сприйняла слова Драпатого особисто, оскільки усвідомила, що йдеться про пострадянських переселенців, які заселили Донбас і стали причинами його руйнування.
Що ж трапилося? Що він мав на увазі? Він має рацію. Донбас заповнювали всіма, кого бажала Росія, і зараз триває те саме. Зверніть увагу, це відбувається і зараз в ОРДЛО та на тимчасово окупованих територіях.
Це стратегія вживляння ракової пухлини "русская земля там где русские". Ну, з криміналом то такий собі телевізійний наратив, який випливає зі звичайної статистики - густонаселеність регіонів.
Не населеність регіонів кримінальними людьми, а густонаселеність. Тобто, якщо у Тернополі б жило 1 мільйон людей, а не 250 000, то злочинність тут була б вища.
Станом на 2013 рік, Схід України вже мав 70% україномовного населення. Люди навіть обирали україномовні школи для своїх дітей, попри те, що самі розмовляли російською. Українські свята знову почали святкувати, відроджувались традиції, і це приносило радість місцевим мешканцям.
Щодо теперішньої ситуації, то можна сказати, що Схід України втратив свою ідентичність не лише через окупацію, але й у ментальному плані. Багато людей, особливо військові, це усвідомлюють. Відновити цей регіон буде складно, як з військової, так і з психологічної точки зору. Адже ті, хто колись сприяв перетворенню Сходу на український, тепер стали біженцями, внутрішньо переміщеними особами та людьми, яких суспільство сприймає з настороженістю. Ці особи викликають занепокоєння не лише у певних верств населення, а й у суспільства в цілому — слава Богу, що у нас є меншість, яка їх підтримує. Чомусь саме внутрішньо переміщені особи дратують тих, хто зневажливо ставиться до ситуації, проросійських громадян та тих, хто, одягнувши вишиванку, все ще тримає в руках партквиток під скатертиною.
Проукраїнські люди виїхали з ОРДЛО, осіли в Україні чи за кордоном й лікують свої спустошені душі, пускають коріння, стають ще більшими українцями, бо їм то дорого коштувало.
Тих, хто все ще вірить в Україну на території ОРДЛО, залишилось дуже мало. Багато людей розчаровані, адже не отримали від Росії бажаного, але проукраїнських налаштованих — лише поодинокі випадки.
Схід залишився втраченим, адже за нього готові були боротися такі, як я. На передовій можна зустріти багато внутрішньо переміщених осіб, а в Каневі, на Алеї Слави, розташовані портрети загиблих ВПО, які навіки пов’язані з Луганськом і Каневом.
Схід втраченій, оскільки Росія знову вживає ті ж методи, що й у 1920-х роках (згадайте мій пост про Клима Ворошилова), а також у період з 1937 по 1950 роки - ліквідуючи місцеве населення та переселяючи людей з Росії.
Таким образом, в ОРДЛО их именуют именно так — беженцы.
ОРДЛО стало домом для багатьох людей з Красноярського краю. Серед десяти жителів цього регіону, вісім осіб переїхали сюди для життя та роботи з Красноярського краю під час російської окупації.
Чому саме Красноярський, а не Краснодарський? Бо є люди, які настільки добре орієнтуються у питаннях війни та окупації, що заходять на мою сторінку зі Львова і коментують: "автор, ти не правий, адже Краснодарський край ближче до Луганщини".
Красноярський край виступає регіоном-шефом (куратором) над Свердловським муніципальним округом (до 2023 року - місто Свердловськ та Свердловський район) та іншими муніципальними округами "лнр". Сибірський регіон надає масштабну допомогу у відновленні інфраструктури з літа 2022 року. Допомога це не тільки гроші, а й люди, які працюють в ОРДЛО лікарями, комунальниками, отримують там житло, привозять туди свої родини. Фахівці з Красноярського краю займаються ремонтом покрівель багатоквартирних будинків, заміною зношених водопроводів та капітальним ремонтом соціальних об'єктів, лікуванням людей.
Луганськ перебуває під контролем Москви. Лисичанськ має підтримку з боку Республіки Татарстан, а Красний Луч (Хрустальний) опікується Республікою Башкортостан. Тому кількість "переселенців" у цих регіонах досить велика.
Зараз росія готує велику програму переселення Криму, окупованих частин Запоріжжя та Херсону, Луганської та Донецької областей за Урал, а з Красноярського краю сюди будуть перевозити "коренное население", щоб у разі звільнення цих територій, росія отримала б тисячі своїх агентів впливу, бо ж будуть волати "мы купили дом законно, дайте гражданство". Ось в 1990 громадянство України отримали усі за місцем проживання. Так хочуть зробити й зараз. Без графи національність, за місцем знаходження, дайте громадянство. Й дадуть, ми ж толерантна країна.
Отже, суть проблеми полягає не в тому, що пан Драпатий сказав або не сказав, кому і як. Важливо, як ця інформація подається суспільству, як спотворюється правда і завдається моральної шкоди Головнокомандуючому. Це також призводить до деморалізації тих, хто переживає важкі моменти, та надає нові ресурси комсомольцям для атаки на проукраїнськість. Тепер мова йде не лише про Схід, а про донецькі, харківські, сумські, дніпропетровські та запорізькі банди.
Проблема полягає в тому, що люди зазвичай сприймають будь-яку інформацію через призму власного досвіду, мрій та потреб. Незалежно від того, хто і як висловив цю інформацію, кожен побачить у ній те, що відгукується в його душі і чого він бажає. Тому комсомольці можуть закликати до дій, вважаючи, що слова Драпатого про переселенців є справедливими, і що їх слід усунути. Більшість внутрішньо переміщених осіб реагуватиме так, як я, адже це питання безпосередньо їх не стосується. Лише невелика частина людей, які відчуватимуть себе "земляними черв'яками", почне вимагати до себе співчуття.
Звісно, не всі проукраїнські активісти покинули окуповані території. Я вже згадувала, що були різні хвилі біженців. Перші дві хвилі (2014-2017 роки) складалися з проукраїнських патріотів Сходу. Проте згодом з’явилися й розчаровані, які в 2014 році підтримували ідею "Донбас-росія", а пізніше почали говорити "ми не цього бажали, нас обдурили". Але варто зауважити, що й з Західної України теж багато людей виїхало до Європи, не маючи наміру захищати Україну. Наприклад, у тернопільського комсомольця частина родини тихо осіла в Естонії, про що він намагається не згадувати, оскільки це стосується чоловічого роду.
Трохи незграбно висловився Драпатий, чи не так? Але ж я й не таке кажу людям! Нещодавно мала розмову з однією особою, яка вважає себе представницею етнічних українців, і так її обізвала, що вона досі кричить, мов я якась донбаська бандитка. Не пускайте мене на телебачення, бо після моїх слів вислів Драпатого стане цитатою, яка буде в пам'яті. Я не обираю слів, коли описую сучасне ОРДЛО та його численних прибічників російської пропаганди, які заполонили цей регіон.
Складова шоста. Варто задуматися, чому для комсомольців в даний момент так критично важливо на кожному кроці вбачати "бандитів з Донеччини, Харківщини та Запоріжжя", знищувати біженців і провокувати конфлікти між ВПО та Головнокомандуючим.
Я ще можу зрозуміти рефлексії на "донецьких" чи "донбаських", бо це нав'язаний у 2014 році наратив "усі на Донбасі сепари", коли держава маючи шалену кількість проросійських лобі у владі, не хотіла реагувати на російську окупацію, не хотіла визнати російську агресію, тому намагалась показати світу й громадянам України "громадянську війну".
Безумовно, всі ті проросійські акції на Донбасі та критична більшість, що підтримувала Путіна і його інтереси, створювали певну картину ситуації. Проте це не означає, що весь Схід України поділяв такі погляди. Важливо також задуматися, чому у 2014 році правоохоронці, такі як поліція та СБУ, не втручалися, а навпаки, надавали підтримку цим протестам. Відповідь криється в тому, що політичний вплив Росії на Україну через проросійські сили був дуже сильним. Цей факт слід пам'ятати, особливо під час виборів, коли ви обираєте політиків, схожих на представників ОПЗЖ.
Отже, ще раз підкреслюю, я можу зрозуміти певні роздуми. Але чому "бандитський Харків" чи "бандитське Запоріжжя" зазнають критики? Ці незламні, мужні представники України, які живуть під ударами КАБів та дронів, працюють, підтримують країну, сплачують податки і співають українські пісні. Коли ж вони встигли нашкодити тернопільським комсомольцям, що змушують їх писати про "кримінальний бандитський Харків і Запоріжжя"?
Як швидко розростається географія "кримінальних бандитських" міст України, прямо по плану путіна - раздел Украины по Днепру. Як скоро чекати від комсомольців дописи про кримінальний Київ, Дніпро, Суми, Чернігів, Бучу, Ірпень...он вже скоро новий обстріл, нові біженці без даху над головою будуть шукати підтримки в очах українців, а чи знайдуть, я вже не знаю. Я вже давно раджу біженцям виїжджати з України, бо комсомольців все більше, а нас все менше.
А пан Драпатий все правильно сказав. Можна народитися в Україні, але не бути українцем, бо виховання, оточення, внутрішній світ й ось, навіть в часи Незалежності народилась молодь-совок, бо ж оточення та виховання совок. Це біда.
Ми повинні звернути увагу на виховання нашої нації. Це питання почало обговорюватися, і це важливо, адже ситуація складна не лише на Сході. В Україні чимало людей з прорадянськими поглядами, але це не єдиний випадок – навіть в Естонії можна зустріти проросійських політиків. Росія інвестувала значні зусилля в колонізацію різних країн та націй, що призвело до постколоніального мислення. Це є серйозною проблемою та тривожним явищем, яке можна помітити не лише в Україні.
І ще одне, щодо цих закликів "допоможіть фінансово, адже навколо лише бандити з Донеччини, Харківщини та Запоріжжя, страшно виходити з дому на роботу, бо ж лапи", хочеться звернутися до комсомольців: чи не пробували ви працювати чесно, а не брешучи? Бо заробіток на накрутках, хайпі та цькуванні інших – це не зовсім те, чого варто прагнути.
Ось такий вийшов запис. Досить злий і сумний. Нічого особливого, коротше кажучи. У Тані Адамс все ж виглядає краще, але вона ж із Донецька, а ми з Луганська, тому проти цих бандитів – це вже інша справа.
Щоб внести позитив у цю ситуацію, варто зазначити, що на Ростовщині вже третій день більшість міст залишаються без електрики. В регіоні відбулося справжнє природне "шоу": торнадо, буревій (чудова назва для підрозділу ЗСУ), блискавка, град, балістика та дрони злилися воєдино. Як наслідок, постраждали прикордонно-пропускні пункти між Росією та "ЛНР", частково зірвано автомобільні маршрути колаборантів, а також пошкоджено військові наземні та водні об'єкти в Таганрозі та Ростові. В результаті стихії впало понад 1500 дерев, зруйновано електричні лінії та багато іншого. Коли природа і ЗСУ працюють спільно, виникають вражаючі результати. Було б чудово, якби таке єднання спостерігалося й серед людей...
#Українці #Запоріжжя #Збройні сили України #Донецька область #Україна #Європа #Суспільство #Харків #Дніпро #Київ #Друга Польська Республіка #Російська мова #Луганська область #Чернігівська область #Головнокомандувач #Військова окупація #Біженець #Нація #Паспорт #Голодомор #Єкатеринбург #Українізація #Тернопіль #Психологія #Євреї #Черкаська область #Українське громадянство #Тимчасово окуповані території України #Комсомол #Красноярський край #Лобіювання #Климент Ворошилов #Донецький вугільний басейн #Злочинність #Знущання #Оскільки #Внутрішньо переміщена особа #Білий шум #Ефект Барнума #Червоне світло #Центральна Україна #Округ Ото, штат Небраска #«Опозиційна платформа — За життя»
