Присвячується шістдесятирічному ювілею ікони англійського футболу.
У 2017 році, коли Артем Кравець намагався у складі Гранади уникнути вильоту з Прімери, команду очолив, м'яко кажучи, незвичайний персонаж.
"З 40-річним стажем за спиною, я прибув сюди, щоб дати футболістам справжню мотивацію і здобути перемогу в наступних семи матчах," - заявив цей чоловік під час своєї першої пресконференції.
У кар'єрі Кравця навіть в УПЛ такого безсоромного вчинку не траплялося, про різних іспанців я взагалі мовчу - але новому тренеру було на це наплювати.
Це був Тоні Адамс — втілення епохи, коли тренери не соромилися висловлювати свої думки, гравець, який пережив всі радощі футболу минулих років і ледь не став жертвою його темних сторін. Він є ідеальним символом свого часу.
Світла сторона: набір медалей, one-club-man, пам'ятник
Тоні Адамс заслужив прізвисько "Містер Арсенал", яке найкраще відображає його сутність. Цей англієць присвятив своє життя лондонському клубу, віддавши йому всю свою енергію та пристрасть. Він навіть не міг уявити свого футбольного шляху поза рамками Арсеналу.
Навіть на завершальному етапі своєї кар'єри, він залишився вірним своїй улюбленій команді та провів усі роки на знаменитому стадіоні Хайбері. Завжди акцентуючи на значенні відданості, він, як ніхто інший, заслужив на пам’ятник біля стадіону — хоча й на тому, де ніколи не виступав.
Адамс, уроджений у Лондоні, у віці 13 років потрапив до футбольної академії "канонірів", а вже у 21 рік встановив рекорд, ставши наймолодшим капітаном в історії клубу. Він також досягнув значних успіхів, вигравши чемпіонат Англії в трьох різних десятиліттях, що стало справжнім досягненням. Адамс вмів вести свою команду до перемог як у молодості, так і в статусі досвідченого гравця.
Адамс виступав на позиції центрального захисника і став втіленням бойового духу для цілого покоління. Арсенал був для нього справжньою армією, за яку він був готовий боротися при будь-яких умовах. Його слова про готовність навіть заварити чай у клубі ввійшли в історію, при цьому варто зазначити, що в англійському футболі цю роль називають tea lady.
Однією з небагатьох рис, які поєднують тодішній Арсенал із сучасним, є те, що Тоні Адамс став не лише символом клубу, а й символом відродження славних часів. Чемпіонство 1989 року Арсенал здобув після тривалої паузи, адже попередній титул клуб отримав у 1971 році.
Ця команда володіла яскраво вираженим ігровим стилем, який отримав прізвисько "Скучний, скучний Арсенал". Хоча їх вважали нудними, вони відповідали, що це лише заздрість – і так, вже майже чотири десятиліття.
У той самий довгоочікуваний сезон "каноніри" пропускали голи в межах розумного, в середньому допускаючи майже по голу за матч. Проте чемпіонство 1991 року стало справжнім тріумфом на фоні вражаючих 18 пропущених м’ячів за 38 турів. Арсенал забив менше, ніж Ліверпуль, але зумів відібрати титул у суперника з надзвичайною впевненістю, оскільки в більшості матчів для здобуття перемоги їм вистачало всього одного гола.
Ці чемпіонати не можна асоціювати з єдиним воротарем. У 1989 році ворота «канонірів» захищав Джон Лукіч, а в 1991 році — Девід Сімен, який прийшов з КПР і успішно подолав конкуренцію. Проте перша лінія захисту залишалася майже незмінною:
Лівий захисник Найджел Вінтерборн, який зіграв у всіх 38 поєдинках протягом обох чемпіонських кампаній;
* правий захисник Лі Діксон, який відіграв усі матчі в першому чемпіонському сезоні та більшу частину матчів у другому;
Стів Боулд, який також встановив рекорд у сезоні 1988/89, іронічно контрастує з сучасними гравцями та тренерами, які нарікають на насичений графік матчів. Після цього він довгий час обіймав посаду асистента Арсена Венгера.
* наш персонаж.
Скарги на надмірно раціональну гру нинішнього Арсеналу, яка явно не в стилі Бергкампа та Анрі, можна парирувати бажанням повернутися до справжніх витоків. Саме захисники, а не умовний Алан Сміт, були справжніми зірками того Арсеналу.
Їх і цінували, і тримали більше за всіх: настільки, що в сезоні-2001/02 одночасно грали 35-річний Адамс, 38-річний Діксон, 38-річний Сімен та 35-річний Кіоун - вихованець Арсеналу, який не виграв чемпіонат із Гремом, але повернувся й провів більшу частину дев'яностих.
Підсумком такого блискучого союзу саме для Адамса стали 669 матчів, що принесли чемпіонство, три кубки та єврокубок, який досі залишається єдиним у трофейному музеї " канонірів". У фіналі Кубку Кубків 1993/94 Арсенал обіграв зіркову Парму з рахунком, зрозуміло, 1:0, і наш герой не дав забити Дзоле, Асприльї та Броліну.
У цій історії не було б нічого, крім трохи нудного успіху, якби не демони Адамса.
Темна сторона: запій після поразки на Євро, рекорди "літрового футболу", рятівник.
Алкоголізм, ця проблема англійського футболу, залишалася ахіллесовою п'ятою Тоні на протязі значної частини його професійного шляху.
Добрий Джордж Грем колись оголосив середу вихідним для гравців, що стало причиною для команди, де всі зірки були ще англійцями, регулярно влаштовувати вечірки у вівторок ввечері.
Здається, що виключення англійських клубів з європейських турнірів у період з 1990 по 1995 рік відкрило двері для багатьох футболістів, дозволивши їм зануритися у нові можливості.
А Тоні вирушив у глибину, обравши пряму стежку. Все почалося з урочистостей:
"Ми випили в роздягальні кілька сотень пляшок шампанського. Звичайно, не все. Більшу частину розбризкали, обливши один одного. Під час чемпіонського параду вболівальники кидали нам банки з пивом. Усі подарунки ми прийняли з вдячністю та спожили із задоволенням".
Зловживання життям знаменитості триває: після матчів у суботу Адамс отримав можливість не лише пропустити тренування, а й насолодитися сном у неділю. І мова йде саме про відпочинок, зрозуміло, після чого.
Дуже гідною виглядає поведінка британських правоохоронних органів, які, затримавши зірку за кермом у стані алкогольного сп'яніння, відправили його за ґрати на чотири місяці - і, до речі, саме через це футболіст не провів чемпіонський сезон повністю.
Наскільки ж вражаючим було той Арсенал під керівництвом Грема: навіть без свого капітана команда змогла здобути титул чемпіона і при цьому продемонструвала чудову захисну гру, пропустивши зовсім небагато м'ячів...
Але алкоголізм все глибше і глибше поглинав гравця. У 1993-му Адамсу довелося накласти 23 шви після падіння зі сходів у неадекватному стані. Тоні зізнавався, що його щоденною порцією стали 20 пінт (тобто 11 літрів!) пива.
А тут ще й спонсор численних депресій — збірна Англії, разом із найсуворішими медіа у світі, виявилися дуже впливовими.
На Євро-1996 "Три леви" були, мабуть, найближче до того, щоб виграти трофей. На груповому етапі вони розгромили голландців, у чвертьфіналі виграли в Іспанії в серії пенальті, але в півфіналі в новій серії поступилися німцям. І драматичність вильоту переважила в голові Адамса значущість самого успіху.
Далі слово самому Адамсу:
Коли Саутгейт не зміг виконати пенальті, я провів 44 дні в запої. На завершення цього періоду мені здавалося, що з шафи падають речі. У мене виникла параноя. Я почав підозрювати, що хтось є в моєму домі. Мені здавалося, що я вбиваю людей.
Мені виповнилося 29, і я відчував, що більше не хочу залишатися в цьому світі. Це був справжній темний етап у моєму житті. Без футболу життя втрачало сенс, я не міг знайти в собі сили жити. Я розумів, що застряг у безвиході, і це було найжахливіше, що мені коли-небудь траплялося.
У лютому того року я перестав грати через травму. У березні в мене забрали дітей. Я не пив у їхній присутності, але одного разу в неділю ввечері втратив свідомість. Я випив сім пляшок вина. Через це теща забрала дітей".
До речі, історія Адамса, якщо чимось і відрізняється від безлічі типових історій з чоловіком-алкоголіком, то це особистістю дружини. Його перша дружина, Джейн Шей, відрізнялася від Тоні тим, що не зловживала алкоголем... віддаючи перевагу наркотикам.
Її життя в XXI столітті стало ще більш похмурим: вона дозволила подрузі померти від передозування, не викликавши швидку допомогу. Тоді їй вдалося уникнути покарання, але в 2014-му році її все ж засудили до тюремного терміну за низку крадіжок. У цій трагічній історії найбільше шкода дітей та тещі — матері Шей.
Слово знову за Адамсом:
"Барбара, моя теща, дала мені номер Джеймса У.. Вона сунула його мені в кишеню. Вона врятувала мені життя".
Без жодних сенсаційних моментів: нашого героя врятували кваліфіковані медики. Тоні приєднався до клубу анонімних алкоголіків, свою книгу він назвав "Залежність", а згодом заснував власну реабілітаційну клініку для атлетів.
Тут і зараз: тверезий, який допомагає врятуватися іншим
Хто, окрім лікарів, які заслуговують на увічнення біля Емірейтс, сприяв тому, щоб Тоні обрав правильний шлях? По-перше, варто згадати про вплив його партнера. Як правило, коли люди з минулим, пов'язаним з алкоголем, продають розкішну нерухомість, це може викликати тривогу. Проте, кілька місяців тому Тоні вчинив так заради благородної мети.
Його нова дружина, з якою вони разом уже 22 роки, вирішила отримати освіту в Лондоні. Через це Адамс ухвалив рішення повернутися до столиці та виставити на продаж свій особняк у Глостерширі. Можливо, ця новина залишилася б непоміченою, якби не ім'я покупця: ним став сам Ліам Галлахер, вокаліст Oasis!
Безумовно, варто згадати й про особистість його останнього наставника. Адамс і Арсен Венгер виглядають настільки несхожими, що здається, ніби вони провели своє життя у зовсім різних всесвітах. Проте Тоні провів шість років під керівництвом Арсена. Хоча Адамс почав виправлятися ще до приходу месьє, неможливо заперечити, що людина, яка забороняла своїм гравцям навіть їсти батончики Mars і бекон, не могла не вплинути на його розвиток.
Тут варто зазначити, що безмежна любов до Арсеналу допомогла гравцеві підтримувати високий рівень гри навіть у досить поважному, за стандартами дев'яностих, віці. Він розпочинав свою кар'єру в епоху, коли деякі футболісти з'являлися на матчах у нетверезому стані (і це стосувалося не лише його: Алекс Фергюсон також висловлював занепокоєння щодо деяких своїх підопічних у Шотландії), а завершив своє професійне життя в 2002 році, коли на клубній базі вже пропонували мюслі та відварені овочі.
Зіркові іспанські півзахисники глузували зі слабких суперників задовго до Родрі: коли Адамс дуже жваво жестикулював на брівці під час матчу Гранади та Реала, Іско жартома крикнув йому: " Офіціант, колу!". Так він відреагував на стиль тренера: шикарний жилет у комплекті до штанів.
Хоча кар'єра тренера Адамса не склалася, він, на мою думку, виконує ще більш значущу роль як публічна особистість. Він демонструє свої експертні якості на телебаченні з великим успіхом, проте найголовніше — його клініка продовжує процвітати. Серед її пацієнтів є такі легенди, як Джої Бартон, Адріан Муту, Фернандо Ріксен, Пол Гаскойн та навіть Джордж Бест.
Не всі виплуталися? Кожна людина - кузень свого щастя, і Адамс насамперед сам герой, який зміг задушити зеленого змія.
Долі Адамса та Беста, про якого виходив матеріал минулого тижня, дуже схожі. Обидва були справжніми символами своїх клубів, обидва пройшли з ними шлях від молодіжних команд до беззаперечного успіху, обидва не знали міри поза межами поля. Далі їхні шляхи розійшлися - на щастя, Адамс не довів себе до могили і вже прожив довше, ніж Бест.
Ми живемо в часи, коли слова " раніше було краще" знайдуть як ніколи активну підтримку. Адамс народився на 20 років пізніше за Беста - і, на мій погляд, своїм прикладом демонструє, що в чомусь життя все-таки стало кращим.
По-перше, покращилася сама медицина: під час роботи в азербайджанській Габалі у 2015 році Тоні пережив тромбоз вени, і місцевий лікар врятував йому життя. Зруйноване здоров'я Беста - зруйноване, безумовно, ним самим, але тим не менше - врятувати не вдалося.
Але важливіше те, що саме суспільство за останні десятиліття стало дедалі менш терпимим до веселощів із кріслом дантиста імені Гаскойна, до запоїв, до гулянок - і так далі.
У добу Беста така поведінка виглядала майже як обов'язкова для спортсменів (хоча насправді це не відповідало дійсності: Стенлі Метьюз і Біллі Мередіт продовжували грати майже до 50 років завдяки своєму тверезому способу життя). У період Адамса це вже вважалося звичним явищем, але в XXI столітті подібна поведінка почала швидко втрачати популярність і ставати маргінальною.
Мене завжди дивувало: як відданість і самовідданість гравців минулих поколінь могли поєднуватися з хронічним недотриманням режиму? Чому люди, готові грати з травмами заради клубу, не були готові заради нього ж лягати спати раніше?
Причини, ймовірно, полягають у змінах моди та культури, які за останні десятиліття пережили значні трансформації. Сучасний іменинник у великій мірі вплинув на ці зміни, адже не раз ділився своїми думками щодо наслідків вживання алкоголю.
Покоління Беста пило до останнього подиху. Покоління Адамса зверталося до клубу анонімних алкоголіків. Натомість сучасне покоління, за поодинокими винятками, практично не вживає алкоголь. Це яскравий приклад того, як еволюція суспільства стає очевидною.
Можливо, сучасні герої повертаються до відеоігор всього через півгодини після невдачі, але, принаймні, вони не занурюються в півторамісячні запої.
#
