На перший погляд, будівля за адресою 112 Оушен Авеню не виділялася серед численних заміських маєтків Лонг-Айленда. Це великий триповерховий дім у стилі голландської колоніальної архітектури, що має шість спалень, приватний човновий причал, підігрітий басейн і добре доглянуту територію біля річки Амітивілль. На фасаді розташовані знамениті напівкруглі вікна, які згодом отримали прізвисько "очі диявола".
Назва цього місця — High Hopes ("Великі надії") — звучала майже як символ. Сім'я ДеФео придбала цей будинок на початку 70-х років, сподіваючись на мирне життя далеко від гамірного Брукліна. Здавалося, це була звичайна американська казка про успіх. Проте ніхто не міг уявити, що саме ця адреса стане найвідомішою у світі серед усіх "привидних" будівель.
Сьогодні слово "Амітивілль" майже не означає географічне місце, воно стало брендом жаху. Понад пів століття ця історія породжує книги, документальні розслідування, судові суперечки, телевізійні шоу, десятки художніх фільмів і нескінченні дискусії між скептиками та прихильниками паранормального.
Проте, перш ніж обговорювати демонів, варто звернути увагу на одну беззаперечну правду — масове вбивство, яке дійсно відбулося.
Вечір, коли зникла ціла сім'я.
Близько третьої години ночі 13 листопада 1974 року у триповерховому будинку панувала абсолютна тиша та спали семеро людей. 43-річний Рональд ДеФео старший, його дружина Луїза, їхні діти -- Дон, Еллісон, Марк, Джон Метью та старший син Рональд ДеФео молодший, якого всі знали під прізвиськом Буч.
До світанку шістьох із них вже не стало. Згідно з офіційною версією розслідування, 23-річний Буч узяв до рук мисливську гвинтівку Marlin 336 калібру .35 Remington і почав методично обходити кожну кімнату в будинку. Спочатку він вбив батька, потім і матір. Після цього піднявся до кімнат молодших братів і сестер. Марк, Джон Метью, Еллісон і Дон також стали жертвами, коли спали у своїх ліжках, як зазначено на сторінці THE AMITYVILLE MURDERS.
Кожна жертва отримала смертельне поранення, а всі тіла знайшли лежачими обличчями донизу. Саме ця деталь одразу збентежила детективів. Потужний постріл із гвинтівки такого калібру мав би розбудити весь будинок і бути добре чутним далеко за його межами. Проте майже ніхто із сусідів не повідомив про серію пострілів. Дехто згадував лише, що вночі чув гавкіт собаки, але не постріли.
Ще більше інтригувало те, що всі шість жертв залишилися у своїх спальнях. Жоден із них не намагався втекти, ніхто не вибіг з кімнати, і жоден не кинувся рятувати своїх близьких. На їхніх тілах майже не було слідів боротьби чи спроби захисту. Слідчі також не виявили жодних ознак того, що перед нападом жертвам давали снодійні або інші препарати, які могли б пояснити їхню пасивність.
Як одній особі вдалося без труднощів переміститися по всьому будинку, здійснити шість гучних пострілів та при цьому не розбудити жодного з мешканців – це питання залишається предметом дискусій і донині. Ця незрозуміла обставина протягом десятиліть породжує нові теорії, починаючи від припущень про можливих спільників і помилки розслідування, до містичних пояснень, які згодом стали основою легенди про "Амітівілльський жах".
"Моїх батьків вбили пострілом!"
Увечері 13 листопада Буч ДеФео раптово вдерся до місцевого бару Henry's Bar, виглядаючи при цьому явно стривоженим. Свідки розповідають, що він голосно викрикував:
"Ви повинні допомогти! Думаю, моїх матір і батька застрелили!"
Серед гостей бару виявилися його друзі та знайомі. Разом вони швидко вирушили до будинку на Оушен Авеню, і, зайшовши всередину, піднялися на верхній поверх. Першими натрапили на тіла Рональда ДеФео старшого та Луїзи ДеФео. Буч, охоплений шоком, вибіг із будівлі, а один із присутніх терміново викликав поліцію, про що повідомило видання ABC.
Коли на місце прибули детективи, вони почали оглядати будинок кімната за кімнатою, тож незабаром стало зрозуміло, трагедія набагато масштабніша, ніж здавалося на перший погляд. На своїх ліжках лежали тіла всіх чотирьох молодших дітей. Шестеро загиблих -- усі члени родини, окрім самого Буча.
Для досвідчених слідчих картина злочину мала незвичний вигляд, адже у будинку не було слідів злому, нічого цінного не зникло, не було ознак боротьби чи хаотичного пошуку грошей або коштовностей. Здавалося, вбивця добре знав будинок і почувався у ньому абсолютно спокійно.
Спочатку Буч поводився як скорботний син, навіть активно допомагав поліції. Він заявив, що підозрює у злочині Луї Фаліні -- знайомого сім'ї, який нібито був пов'язаний із мафією. За словами Буча, саме Фаліні міг убити його батьків через давній конфлікт.
Проте детективи незабаром почали виявляти невідповідності. Свідчення Буча постійно змінювалися, його часові рамки не збігалися з даними, наданими іншими свідками, що призводило до поступового руйнування його алібі. Додатково, експертиза показала, що він неодноразово контактував зі зброєю, а його поведінка під час допитів ставала все більш напруженою. Після кількох годин інтенсивного допиту, приблизно через добу після знаходження тіл, Буч не витримав і зізнався у вбивстві своєї родини.
За словами детективів, тоді він промовив фразу, яка назавжди увійшла в історію справи:
"Коли я зробив перший крок, зупинитися вже не було змоги. Усе відбувалося так стрімко."
Здавалося, справу розкрито, проте майже одразу після зізнання Буч зробив ще одну заяву, яка згодом стане основою легенди про Амітивілль. Він стверджував, що чув голоси і нібито саме вони наказували йому вбити всю родину.
Згодом ці висловлювання не раз зазнавали змін. У різних інтерв'ю він згадував про демонічні сили, темну постать в своєму домі, "голос, що нагадує диявольський", а іноді навіть заперечував свої попередні слова. Саме завдяки цим суперечливим висловлюванням виникла одна з найвідоміших містичних легенд XX століття, хоча розслідування так і не виявило жодних доказів наявності будь-яких надприродних явищ.
Божевілля або раціональний підрахунок.
Під час судового розгляду адвокат Вільям Вебер зосередив свою стратегію захисту на аргументі неосудності свого підзахисного. Адвокати стверджували, що Рональд ДеФео молодший мав серйозні психічні проблеми, перебуваючи у психозі, і не міг усвідомлювати свої дії під час вбивств. Сам ДеФео заявляв, що чув голоси, які змушували його вбити всю родину. Він навіть стверджував, що відчував присутність якоїсь темної сили в будинку, про що писало видання HowStuffWorks.
Проте жоден із психіатрів не зробив висновок про його юридичну неосудність під час скоєння злочину. Експерти одностайно визнавали, що у ДеФео були значні психологічні труднощі, але в той же час він усвідомлював свої дії і міг розрізняти, що є добром, а що злом.
А от прокуратура представила зовсім іншу картину. За словами свідків, Буч роками зловживав наркотиками та алкоголем. Він вживав ЛСД, героїн, амфетаміни, барбітурати та багато пив. Його поведінка ставала дедалі агресивнішою та непередбачуваною.
Рідні, друзі та колеги характеризували його як особу з вогняним темпераментом. Він не раз стикався з конфліктами з батьком, який жорстко контролював родину і, за словами знайомих, часто принижував та застосовував фізичне покарання до сина. Деякі свідки зазначали, що Буч відкрито висловлював погрози батькові ще до того, як сталася трагедія. В одному з випадків він навіть націлив на батька рушницю під час сімейної сварки, хоча постріл тоді не пролунав.
Слідство також звернуло увагу на фінансовий мотив, адже після смерті батьків ДеФео міг розраховувати на частину сімейного майна та страхових виплат. І хоча прокурори не називали спадок єдиною причиною злочину, вони вважали, що фінансовий інтерес разом із тривалими конфліктами у родині та наркотичною залежністю створювали цілком зрозумілий мотив без жодних містичних пояснень.
Видання Нistory повідомило, що ключовим свідченням стало також ставлення самого Буча після скоєних вбивств. Він провів цілий день, ніби нічого не трапилось, відвідував роботу, спілкувався з друзями та намагався переконати всіх, що батьки просто не відповідають на його дзвінки. Лише в вечірній час він прибіг до бару, кричачи про допомогу.
Прокуратура стверджувала, що така поведінка свідчить не про психоз, а про спробу виграти час і відвести від себе підозру. Тож присяжні не повірили версії про демонів, голоси чи надприродний вплив і 21 листопада 1975 року Рональда ДеФео молодшого визнали винним за шістьма епізодами умисного вбивства другого ступеня.
4 грудня суддя Томас Старк призначив йому покарання -- шість довічних термінів ув'язнення, які мали відбуватися послідовно. Здавалося б, історія на цьому завершилася, проте саме після вироку вона перетворилася на одну з найвідоміших містичних легенд XX століття.
Менш ніж за рік у цей самий будинок переїде родина Джорджа та Кеті Лутц. Вони проживуть там лише 28 днів, після чого заявлять, що втекли від невидимого зла. Саме їхня історія зробить слово "Амітивілль" відомим у всьому світі.
Загадок ставало все більше і більше.
Навіть після винесення вироку, питань залишалося значно більше, ніж отриманих відповідей.
Чому жоден із членів сім'ї не відреагував на перші звуки пострілів?
* Чому всі тіла лежали обличчям донизу?
Чому фахівці не виявили достатніх доказів того, що жертв перед цим зв’язували або вводили їм снодійне?
Чому більшість сусідів не повідомила про те, що чула кілька пострілів з потужної мисливської гвинтівки?
Саме ці деталі стали основою численних суперечок. Втім, із роками криміналісти знайшли цілком земні пояснення всього цього.
Видання Рeople розповіло, що експерти зазначали, що гвинтівка Marlin 336 не була оснащена глушником, однак будинок мав товсті стіни та добре ізолював звук. Крім того, у ніч убивств працювали системи опалення та кондиціонування, а у районі час від часу було чути шум човнів і автомобілів. Деякі сусіди все ж повідомляли, що чули один різкий звук, схожий на постріл, але не надали цьому значення.
Не менш загадковим залишалося положення тіл. Усі жертви лежали обличчям донизу. Деякі незалежні дослідники вважали це майже неможливим для людей, які мали б прокинутися після перших пострілів. Однак судово-медичні експерти наголошували, що частина людей спить саме у такому положенні, а після смертельного поранення тіло не завжди змінює позу. Попри це, однозначної відповіді, чому всі шестеро опинилися в однаковій позі й досі немає.
Токсикологічні аналізи також не надали чітких результатів. Не було виявлено жодних переконливих свідчень про використання снодійних чи потужних седативних засобів. Крім того, жодних ознак зв'язування або фізичного контролю над жертвами не було виявлено.
Сам Рональд ДеФео молодший протягом наступних десятиліть неодноразово змінював свою історію. В одному інтерв'ю він заявляв, що у вбивствах брала участь його сестра Дон. За цією версією, саме вона нібито застрелила молодших дітей, після чого він убив її. Пізніше він говорив уже про двох невідомих спільників. Ще в інших інтерв'ю стверджував, що вся справа була змовою, а поліція приховала справжніх винуватців. Жодна з цих версій не була підтверджена доказами.
Більше того, їх свідчення не лише суперечили матеріалам справи, а й одне одному. Результати балістичної експертизи, висновки розтину, сліди, виявлені на місці злочину, а також початкове зізнання ДеФео свідчили про відсутність участі інших осіб. Саме з цієї причини суди, які неодноразово переглядали його апеляції протягом наступних десятиліть, щоразу залишали рішення без змін.
Офіційна точка зору американських правоохоронних органів залишається стабільною: всі шість вбивств було вчинено однією особою — Рональдом ДеФео молодшим.
Проте його висловлювання про "голоси в будинку" стало тим поштовхом, з якого згодом виникла абсолютно інша оповідь. Це була не стільки кримінальна справа, скільки захоплююча історія про примар, демонів і прокляте житло, що забезпечить авторам, режисерам і продюсерам мільйони доларів. Звичайний будинок на Оушен Авеню перетвориться на найвідоміший "примарний об'єкт" у світі.
28 днів, що назавжди перетворили історію цього дому.
Видання Architectural Digest повідомило, що після завершення судового процесу над Рональдом ДеФео молодшим, будівля на 112 Оушен Авеню залишилася без мешканців. Інформація про жахливе вбивство швидко поширилася по США, і місцеві рієлтори усвідомлювали, що продати нерухомість, де менше ніж рік тому сталася трагедія з розстрілом сім'ї, буде вкрай складно.
Для багатьох можливих покупців основною проблемою стали не стільки забобони, скільки сама ідея проживати в місці, де в кожній кімнаті пролилася кров. Це стало причиною значного зниження вартості особняка, яка була нижчою за ринкову. Будинок з шістьма спальнями, басейном, гаражем на дві автомобілі та власним причалом оцінювався всього в 80 тисяч доларів — справжня знахідка навіть за стандартами середини 1970-х років.
Ця ціна стала причиною, яка зацікавила молоде подружжя Джорджа і Кетлін Лутц. Вони знали про історію цього будинку, оскільки ріелтор чесно розповів про трагічні події, що мали місце. Проте сім'я вирішила, що минуле не повинно заважати їхньому майбутньому, тому в грудні 1976 року Джордж, Кеті та троє її дітей від першого шлюбу переїхали в новий дім. З ними також оселився їхній пес Гаррі.
Тоді вони навіть не уявляли, що їхнє перебування тут триватиме менше місяця.
Перше застереження
На прохання своїх друзів подружжя вирішило запросити католицького священника для освячення свого дому. Ця подія стане першим кроком на шляху до створення майбутньої легенди. Як розповідає Лутців, священник зайшов у кімнату, де раніше спали молодші брати ДеФео. Коли він почав окроплювати приміщення свяченою водою, раптом почув грубий чоловічий голос, який вимовив лише одне слово:
"Убирайся!"
В різних версіях цієї історії події викладалися по-різному. У одній із них священник відчув сильний удар по щоці, тоді як в іншій його атакував рій мух, які раптово заполонили кімнату посеред холодної зими. Ще в одній версії він пережив нестерпний холод і раптовий напад нудоти. Сам священник згодом підтверджував лише деякі елементи цієї оповіді, проте з кожною новою книгою або фільмом його роль ставала все більш драматичною, про що повідомило видання DannyeChase.
Время 3:15.
Кілька днів після переїзду Джордж Лутц став помічати цікаву тенденцію. Як він сам розповідав, майже кожну ніч він прокидався близько 3:15 години ранку. Цей час, за словами слідчих, вважається ймовірним моментом, коли Рональд ДеФео молодший розпочав розстріл своєї родини в ніч з 12 на 13 листопада 1974 року.
Спочатку Джордж не надав цьому особливого значення. Він списував пробудження на стрес після переїзду, втому чи звичайне безсоння. Та ночі минали, а все повторювалося. Він стверджував, що ніби прокидався не сам, ніби його хтось або щось навмисно будило.
Після пробудження він часто спускався на перший поверх або підходив до величезного вікна, що виходило на канал і човновий причал. Як він зізнавався, його тягнуло залишатися в темряві та спостерігати за водою. Згодом він усвідомив, що ці нічні пробудження почали викликати в ньому все більше відчуття неспокою.
Саме з цих частих пробуджень розпочинається послідовність незвичайних подій у домі. Проте варто підкреслити, що час 3:15 здобув популярність переважно після публікації книг та їхніх адаптацій на екрані.
У поліцейських документах не вдавалося точно встановити момент, коли розпочалися вбивства. Слідчі змогли лише визначити приблизний інтервал часу, що охоплює ранні години ночі до світанку, коли було здійснено злочини. Незважаючи на це, саме 3:15 стало відомим у масовій культурі як "година Амітивілля".
Пізніше цей мотив неодноразово використовували письменники, режисери та сценаристи. У більшості фільмів про Амітивілль годинник незмінно показує 3:15, коли у будинку починають відбуватися надприродні явища. Так звичайний нічний час поступово перетворився на один із найвідоміших символів усієї легенди про Амітивілль, незалежно від того, чи мав він реальний стосунок до подій 1974 року.
Перетворення в оселі
Найдивніше, за словами сім'ї, почалося вже протягом першого тижня. Температура в окремих кімнатах різко падала без будь-якої причини. Навіть коли камін працював майже безперервно, окремі приміщення залишалися крижаними. Двері самі відчинялися, а потім із гуркотом зачинялися. Вікна, які ще вранці були замкнені, вночі виявлялися відкритими. З підвалу долинали дивні звуки, схожі на важкі кроки.
Кеті згадувала, що час від часу відчувала різкі аромати гнилі або сірки, хоча їй не вдавалося виявити їхнє джерело. Одного разу на стіні, за її словами, утворилася густа зелена субстанція, схожа на слиз. В інших інтерв'ю вона вже описувала цю речовину як чорну або навіть червону. Ці невідповідності згодом стануть одним із ключових аргументів для скептиків.
Незримая подруга
Найменша з дітей, п'ятирічна Міссі, незабаром почала розповідати про свою нову подругу, яку вона називала просто — Джоді.
Спершу батьки не звернули на це уваги, оскільки у дітей досить часто виникають уявні товариші. Проте дівчинка наполягала, що Джоді мешкає в їхньому домі, вміє ставати невидимою, іноді літає і часом перетворюється на величезну істоту.
Саме згодом з'явилася найвідоміша деталь цієї історії. За словами Джорджа Лутца, однієї ночі він визирнув у вікно та побачив біля другого поверху величезну свиню з неприродно яскравими червоними очима. Істота дивилася прямо на нього, а вже через секунду зникла. Пізніше цей образ став одним із символів франшизи "Жах Амітивілля".
Проте існує більш банальне пояснення. Адвокат Рональда ДеФео, Вільям Вебер, згодом розповів, що одного разу поділився з Лутцами історією про кота сусідів, який звичайно сидів біля вікна будинку ДеФео вночі. Він вважав, що саме цей кіт згодом став натхненням для створення образу "демонічної свині Джоді" у книзі.
Страшна ніч
За словами Лутців, кульмінаційні події відбулися в ніч із 13 на 14 січня 1976 року. Всі члени родини, як повідомляється, стали свідками різноманітних проявів паранормальної активності. Наприклад, Джордж чув, як на другому поверсі хтось з неймовірною силою пересуває меблі, хоча діти вже спали. Кеті стверджувала, що прокинулася від відчуття, ніби її тіло піднімалося над ліжком, і згодом заявила про те, що фактично левітувала в повітрі. Діти також чули дивні голоси. Світло в домі постійно миготіло, а невидима істота, здавалося, пересувалася сходами, тоді як двері самі собою грюкали, як повідомляло видання Biography.
Більше сім'я не витримала та наступного ранку вони поспіхом зібрали найнеобхідніше. Частину речей залишили просто у будинку, навіть меблі, одяг і сімейні фотографії. Лутци сіли в авто та більше ніколи не поверталися до будинку на Оушен Авеню.
Вони провели в ньому всього 28 діб. Ця дата назавжди залишиться в пам'яті Амітивілля.
Як народився міф "Жах Амітивілля"
Якби Лутци просто покинули місто і не втручалися в справи, історія Амітівілля, напевно, стала б ще однією сумною главою в кримінальних хроніках Нью-Йорка. Однак всього через кілька тижнів після свого переїзду вони почали активно спілкуватися з журналістами.
Видання Diario AS S.L. повідомило, що незабаром про цю історію дізналися видавці. У справу втрутився адвокат Рональда ДеФео, Вільям Вебер, який мав свої власні наміри заробити на цій трагедії. Саме тоді розповідь про шість реальних вбивств почала поступово перетворюватися на одну з найприбутковіших містичних легенд XX століття.
Попереду розкинувся світ мільйонних тиражів книг, рекордних прибутків у кіно, участь легендарних дослідників паранормальних явищ Еда і Лорен Ворренів, а також десятиліття запеклих дискусій про межі між реальністю та майстерно створеним страхом.
Парадокс амитивільської історії полягає в тому, що справжні жахи завершилися 13 листопада 1974 року — в ту ніч, коли шестеро членів родини ДеФео були вбиті. Усе, що відбулося згодом, поступово стало зовсім іншою історією. Це вже не була кримінальна справа, а оповідь про те, як трагедія стала комерційним товаром, а страх перетворився на надзвичайно прибутковий бізнес.
Після багатьох років Вебер зробить оголошення, яке вразить усіх. У розмові з журналістами він зазначив, що разом із Джорджем і Кеті проводили години в обговореннях майбутньої книги, сидячи за столом з численними пляшками вина. Він стверджував, що саме під час цих зустрічей виникла більша частина майбутньої легенди та "незвичайних" елементів.
Він ділився з Лутцами історією про кота з сусідства, згадуючи конфлікт у родині ДеФео, під час якого батько розбив тарілку зі спагеті, забруднивши стіну яскраво-червоним соусом. У книзі цей епізод перетворився на таємничу червону, а згодом і зелену слизьку речовину, що витікала з стін.
Іншими словами, як зазначив сам адвокат, творці цієї легенди не створювали її з повітря. Вони використовували певні справжні моменти і значно їх спотворювали. Проте Лутци рішуче відкидав ці твердження до самого кінця своїх днів.
Ворренни
Коли популярність історії почала стрімко зростати, до неї приєдналися люди, чиї імена сьогодні знайомі кожному шанувальнику містики -- Ед і Лоррейн Ворренни, про це йдеться у матеріалах видання American Ghost Walks.
На той час вони вже здобули певну популярність як дослідники паранормальних явищ. Ед вважав себе експертом у галузі демонології, тоді як Лоррейн впевнено заявляла про наявність дару ясновидіння.
Подружжя Ворренів згодом стане центральними персонажами франшизи "Закляття" (The Conjuring), проте саме випадок в Амітивіллі став однією з перших історій, що міцно закріпила їхню репутацію.
Навесні 1976 року, вже після втечі Лутців, Ворренни разом із телевізійною знімальною групою провели у будинку сеанс дослідження та саме тоді була зроблена одна з найвідоміших фотографій в історії паранормальних розслідувань.Фотографія мала моторошний вигляд. На другому поверсі будинку з дверного прорізу визирав маленький хлопчик із неприродно яскравими очима.
Прихильники містики майже одразу заявили, що це привид одного із загиблих дітей ДеФео, тож знімок миттєво облетів світ. Його друкували журнали, він став одним із головних доказів існування привидів у будинку.
Однак, скептики швидко висунули більш просте пояснення. Відповідно до їхньої теорії, на знімку випадково з'явився один з учасників знімальної команди або асистентів дослідників. Завдяки застосуванню інфрачервоної плівки, світло просто відбивалося від очей людини, що і призвело до появи цього характерного ефекту світіння.
Попри десятки років суперечок, остаточно підтвердити жодну з версій так і не вдалося. Саме тому "хлопчик із осяяними очима" досі залишається одним із найвідоміших зображень в історії американської містики.
Теорії та змовницькі концепції
Чим більше зростала популярність історії, тим ретельніше журналісти почали її перевіряти.
Виявилося, що численні факти не сходяться. Сусіди не помічали жодних аномальних явищ. Поліцейські, які не раз навідувалися до будинку після втечі Лутців, не фіксували нічого незвичайного. Нові власники, які придбали нерухомість у наступні роки, також не повідомляли про демонічні прояви, голоси чи левітацію. Деякі священики офіційно заперечували найбільш резонансні події, описані в книзі.
З часом у журналістському середовищі виникла альтернативна інтерпретація подій. Існує ймовірність, що Лутци дійсно страждали від глибокого психологічного навантаження через житло, в якому сталася жахлива трагедія. Можливо, деякі випадки вони сприймали як надприродні явища. А можливо, частина цієї історії була навмисно прикрашена заради створення книги, яка принесла значні фінансові вигоди всім її учасникам.
Протягом більш ніж півстоліття історія Амітивілля розгортається в двох паралельних вимірах. Перший з них — це справжня кримінальна справа, що коштувала життя шести особам. Другий — це міф про демонів, прокляття та надприродне лихо. І з кожним роком стає все важче провести межу між цими двома реальностями.
Поки Голлівуд випускав свіжі кінокартини, а відвідувачі робили знімки на фоні відомої будівлі, журналісти, криміналісти та незалежні дослідники не припиняли ставити складні питання, пов'язані з трагедією сім'ї ДеФео.
Одне з найпідніжчіших питань щодо цієї справи стало актуальним практично відразу після закінчення судового розгляду. За офіційною версією, 23-річний Рональд ДеФео молодший самостійно розстріляв шістьох осіб з гвинтівки, переміщуючись між двома поверхами будинку. Для багатьох залишалося незрозумілим, як одна людина могла здійснити таку серію пострілів, не розбудивши жодного з мешканців.
Свежі дослідження
На початку 2010-х років ця історія несподівано набула нового звучання. Документаліст Раян Катценбах, який роками займався дослідженням цієї справи, висловив припущення, що правоохоронні органи могли пропустити важливі докази. Він зазначив, що деякі фотографії з місця події, свідчення очевидців та поліцейські записи суперечили офіційній версії подій, про що повідомило видання CBS.
Найбільший резонанс викликала знахідка, зроблена під час обстеження каналу позаду будинку. Команда підводних археологів виявила сильно пошкоджену вогнепальну зброю. Катценбах припустив, що це міг бути ще один пістолет, який використали під час злочину.
Однак криміналістична експертиза не змогла верифікувати цю версію. Зброя залишалася у воді занадто довго, що призвело до корозії та знищення серійного номера, а поліція округу Саффолк не виявила жодних підстав для повторного розслідування справи.
Уход Рональда ДеФео молодшого из жизни.
12 березня 2021 року в медичному закладі виправної установи штату Нью-Йорк на 69-му році життя пішов з життя Рональд ДеФео молодший, повідомляє RawStory.
Видання A&E Television повідомило, що до самої своєї смерті він так і не зміг надати чіткого та послідовного пояснення подій, що трапилися в будинку на Оушен Авеню в листопаді 1974 року. Майже півстоліття, проведене за ґратами, не принесло роз'яснень. Навпаки, історія Буча ДеФео з часом лише загострювала суперечки.
Після винесення вироку він неодноразово коригував свої свідчення. В одній із версій він стверджував, що чув голоси, тоді як в іншій версії запевняв, що Дон була замішана в злочині і навіть могла бути справжньою винуватицею деяких убивств. Згодом він почав говорити про участь знайомих, незнайомих спільників або ж про організовану змову. У кількох інтерв'ю він намагався змінити деталі свого зізнання і заперечував деякі обставини, які раніше визнавав.
Жодна з цих версій так і не була підтверджена. Саме ця постійна зміна свідчень зробила ДеФео однією з найсуперечливіших фігур в американській криміналістичній історії.
Навіть ті дослідники, які висловлювали сумніви щодо певних аспектів справи, визнали, що його власні свідчення виявилися надзвичайно важкими для використання як надійне джерело, оскільки вони часто були суперечливими між собою.
Протягом багатьох років ДеФео намагався оскаржити свій вирок. Його адвокати неодноразово подавали апеляції, використовуючи різноманітні аргументи, починаючи від процесуальних помилок до питань, що стосуються психічного здоров'я підсудного. Однак судові інстанції не виявили достатніх підстав для скасування рішення, про що повідомляє видання The New York Times.
Після його відходу з життя у 2021 році зникла особа, яка безпосередньо брала участь у тих подіях. Чи збереглися разом із ним незнані деталі тієї ночі — питання, яке продовжує викликати обговорення. Але навіть через багато років основна загадка Амітивілля полягає не лише в тому, що сталося в будинку. Вона також стосується того, як одна кримінальна справа перетворилася на глобальний міф.
Сучасний стан відомого дому.
Після того як родина Лутц залишила свій дім, він неодноразово переходив від одного власника до іншого. Нові мешканці проживали у ньому протягом кількох років, здійснюючи ремонти, змінюючи інтер'єри та облаштовуючи територію навколо. І майже всі вони стверджували, що не стикалися з жодними аномальними явищами.
Завдяки безперервному напливу туристів, власники навіть добилися зміни адреси свого будинку. Номер 112 на Оушен Авеню був змінений, щоб шанувальники містичних історій більше не навідувалися до їхнього помешкання.
Знамениті напівкруглі вікна, які зробили фасад упізнаваним у всьому світі, також були змінені під час реконструкції. Будинок перестав нагадувати той, що люди пам'ятали за обкладинками книг і кадрами фільмів.
Проте навіть це не стримує відвідувачів.
Істина, що жахає більше, ніж будь-яка містика.
Якщо не зважати на усі міфи про демонів, привидів і прокляті місця, залишається жахлива реальність. У звичайному американському домі син без жалю забрав життя своїх батьків, двох братів і двох сестер. Причини цього жахливого вчинку так і залишилися нез'ясованими. Сам злочинець до кінця своїх днів заплутувався у свідченнях, а суперечки щодо обставин справи тривають і досі.
Усе решта, включаючи звуки, зелену слиз, левітацію, демонічну свиню на ім'я Джоді, "хлопчика з сяючими очима" та безкінечні оповіді про привидів, залишається в царині віри, різних тлумачень і комерційних інтересів. Жодне з цих явищ досі не знайшло належного незалежного підтвердження.
І, можливо, найстрашніший аспект Амітивілля полягає не в наявності демонів, а в тому, що справжня істина про ту ніч безповоротно загубилася серед численних вигадок. Поки одні досліджують старий будинок на Лонг-Айленді в пошуках привидів, інші нагадують, що найжахливіше зло, яке коли-небудь існувало в Амітивіллі, було цілком людським.
#Історія #Нью-Йорк #Привид #Юрист #Фотографія #Нідерланди #Голлівуд #CBS #Бруклін #Мотивація #Нью-Йорк (штат) #Дон (річка) #Лонг-Айленд #Америка #Детективна література #Поліція #Диявол #Демон #Американська телерадіокомпанія #Трагедія #Буча, Київська область #Злочинність #Священик #Пояснення #Оскільки #Жах і страх #Захист на підставі неосудності #Постріл #«Надприродне» #Ймовірна причина #Гвинтівка #Округ Оушен, штат Нью-Джерсі #Marlin Firearms #Амітівілль, Нью-Йорк
