"Путін втратив силу і говорить неправду прямо в обличчя": чому Трамп переглядає свої погляди на Україну та Росію.

Покладіть довіру в перевірене джерело — підписуйтеся на Telegraf у Google Новинах!

Чому Трамп починає усвідомлювати, що Путін просто обманює його? Як мужність українців та ефективні удари в глиб Росії змінюють співвідношення сил у Вашингтоні, і хто насправді формує рішення у Білому домі?

Про це та інше в інтерв'ю "Телеграфу" розповів британський журналіст та аналітик Пітер Дікінсон.

"Трамп любить переможців"

-- Минув майже рік від зустрічі Дональда Трампа та Володимира Путіна на Алясці. Російські посадовці продовжують посилатися на так звану "формулу Анкориджа" або "дух Анкориджа". Що це насправді означає?

Російські громадяни згадують про "дух Анкориджа", оскільки жодна конкретна угода, підписана на Алясці, не була досягнута.

Нема жодного "документа Анкориджа", альянсу, протоколу чи будь-чого іншого. Ми можемо лише припускати, виходячи з російських коментарів, що Трамп дав їм певні зобов'язання або принаймні створив у них враження, що такі зобов'язання існують.

В основному, суть полягала в тому, що Сполучені Штати будуть впливати на Україну з метою того, щоб вона прийняла умови миру, які були б вигідні для Москви.

Ймовірно, йшлося про готовність США змусити Україну передати Росії весь Донбас у межах мирної угоди, не допустити вступу України до НАТО, мінімізувати американську участь у післявоєнній системі безпеки України -- тобто фактично погодитися з більшістю ключових вимог Москви в тому вигляді, в якому вони існують зараз. Ми не знаємо, наскільки детально це обговорювалося.

Невідомо, чи сам Трамп саме так це розумів. Дуже часто він робить заяви, які можуть бути витлумачені зовсім не так, як їх сприймає Путін. Цілком можливо, що російська сторона просто хотіла вважати, ніби Трамп погодився на щось, хоча насправді цього не сталося. Ми чули від Марко Рубіо, що жодних зобов'язань ніхто не брав.

Згадки про Анкоридж стають все рідшими. Мені здається, російська сторона усвідомлює, що хоча Трамп, можливо, і бажав би запропонувати Росії щедру угоду про мир, реальні можливості для цього у нього обмежені. Він не здатен змусити українців пожертвувати своїми інтересами, особливо враховуючи сильну підтримку, яку Україна отримує від європейських країн.

Окрім цього, значна кількість американських політиків та громадян виступає на підтримку України.

Схоже, ми можемо обговорити "дух Анкари", оскільки спостерігаємо зміну у взаєминах між Сполученими Штатами та Україною: Трамп і Зеленський обмінювалися жартами та конструктивно спілкувалися під час саміту НАТО. Які причини цих змін?

Трамп має схильність до переможців і не проявляє симпатії до тих, хто зазнає поразки. Однак, ймовірно, ми ніколи не зможемо зрозуміти реальну природу його стосунків з Росією. Ці взаємозв'язки виглядають досить незвично.

Є докази того, що їхнє походження можна простежити до часів Холодної війни. У 1980-х роках, коли Трампу було приблизно сорок років, він відвідав Радянський Союз як запрошений гість Кремля та КДБ.

Протягом його бізнес-кар'єри в 1990-х і 2000-х роках виявлялися численні складні зв'язки з Росією, а також неоднозначні взаємини з російськими фінансовими структурами, організованою злочинністю та представниками влади.

З моменту, коли Трамп увійшов у світ політики в середині 2010-х і заявив про свої президентські амбіції, його прихильність до Путіна стала предметом численних обговорень. Він не намагався це приховати: публічно висловлював захоплення російським лідером, підкреслюючи його політичну майстерність і впливовість.

Кажуть, що під час зустрічей із Путіним він виявляв себе майже як запальний прихильник. Ці відомості вже давно стали загальноприйнятими. Проте, що дійсно залишається таємницею, так це те, що коїлося за закритими дверима.

Існує безліч конспірологічних теорій, але це не так вже й суттєво. Відомо, що Трамп має певну симпатію до Путіна. У світі, якому б він віддавав перевагу, Путін був би його партнером. Разом вони могли б визначати майбутнє планети, спільно заробляючи значні кошти і укладаючи угоди в сферах Арктики, нафти, газу, нерухомості та інших галузях.

Саме цього Трамп і прагнув би. Гадаю, це значною мірою спирається на його уявлення про Путіна як про дуже сильного та вражаючого лідера. Однак зараз той вже таким не виглядає -- Путін дедалі більше втрачає образ сильної людини.

По закінченні півтора року, здається, Трамп нарешті усвідомив, що Путін говорить йому неправду прямо в очі або під час телефонних розмов. Тепер Трамп починає розуміти, що такі стосунки не можуть бути продуктивними і не приведуть до бажаних результатів.

Протягом тривалого періоду Путін вправно маніпулював Трампом, висловлюючи те, що той прагнув почути. Основними супротивниками Трампа були його політичні конкуренти: Демократична партія, американський істеблішмент, європейські країни… і в певному сенсі – українці. Саме їх він сприймав як вороже налаштованих до себе і саме їм не довіряв.

Отже, коли Путін висловлювався: "Так, ви дійсно видатний лідер. Безумовно, ви стали переможцем виборів 2020 року. Так, Сполучені Штати та Росія мають об'єднатися, але існують певні перешкоди", -- це були ті самі слова, в які Трамп прагнув вірити. Він відчував, що знайшов надійного союзника. Проте, наразі цей ефект значно зменшився.

Ключовим аспектом є те, що Україна здобуває перемоги. Трамп фіксує досягнення Києва на фронті. Він стежить за значними ударами, які відбуваються на території Росії — вибухом на нафтопереробному заводі в Москві та атакою на Санкт-Петербург під час економічного форуму.

Він спостерігає, як Путін звертається за підтримкою у досягненні угоди щодо припинення вогню до Дня перемоги. Це викликає у Трампа роздуми: "Вражаюче, українці дійсно демонструють неймовірну стійкість та відвагу".

Трамп усвідомлює, що його генерали діють дуже обережно, щоб не спровокувати Росію. Він також розуміє, що європейці переживають з цього приводу. Проте українці не відчувають страху: це справило на Трампа велике враження.

Росія виявилася менш потужною, ніж він очікував, а довіра до Путіна зовсім не виправдана. Натомість, Україна виявилась значно більш сильною, сміливою і вражаючою, ніж він собі уявляв. Він також помічає, що європейці активніше долучаються та надають підтримку українській стороні.

Кому насправді прислухається Трамп?

Мене дуже зацікавило, як трансформується світогляд деяких MAGA-республіканців. Яскравий приклад — блогерка Лора Лумер, яка нещодавно відвідала Київ. Виглядає на те, що її ставлення до України значно змінилося.

Пані Лумер - це надзвичайно захоплююча особа. Вона відіграє важливу роль у русі MAGA, маючи значний вплив на його розвиток.

Можна казати про своєрідну "громадянську війну" всередині руху MAGA навколо питання України та Росії. З одного боку, є такі діячі, як Такер Карлсон, які дедалі більше зміщуються у бік Москви. Він говорить речі, які, здається, навіть на російському телебаченні не завжди готові були б озвучити. Карлсон став надзвичайно гучним і радикальним репортером кремлівської пропаганди -- до рівня, який ще кілька років тому здивував би й його самого.

Водночас є такі люди, як Лора Лумер, яка має схожий рівень впливу в цьому русі, але вийшла й відкрито визнала: "Я помилялася і тепер це усвідомлюю".

На формування цієї думки вплинули численні чинники. Проте, вважаю, що одним із найважливіших є спостереження за тим, як російські військові надавали підтримку Ірану під час недавнього конфлікту, і, ймовірно, продовжують це робити. Люди спостерігають за цими подіями і ставлять питання: "Як ми можемо вважати цю країну поважною, якщо її лідер нападає на нас, знищує наших співгромадян і допомагає нашим супротивникам? Чому ми повинні бути в партнерстві з цією особою або підтримувати її ідеї?"

Слід підкреслити, що сам рух MAGA не був настільки ворожим до України, як це намагалися донести його найвідоміші представники. Якщо проаналізувати дані, то підтримка України завжди була досить значною серед його прихильників. Навіть у найскладніші часи вона досягала приблизно 40% — що є вельми високим рівнем підтримки для іноземної держави.

На даний момент показники значно покращилися — вони істотно підвищилися за останні півтора року. Проте, підтримка Росії та Путіна традиційно залишалася на низькому рівні.

Ставлення Сполучених Штатів завжди полягало в підтримці України та вираженні глибокого скептицизму щодо Росії.

-- Україна хотіла б, щоб Стів Віткофф і Джаред Кушнер приїхали до Києва. Чи може їхній потенційний візит змінити підхід США до переговорів?

Не впевнений, що ці дві особи мають значний вплив на ситуацію. Безумовно, вони займають певну позицію, але їхня роль навряд чи є ключовою. У оточенні Трампа є інші консультанти, думку яких він більше враховує.

Віткофф та Кушнер -- це радше посланці. Вони їдуть до Росії, отримують певні меседжі, повертаються й передають їх Трампу. Можливо, привозять якісь подарунки з Москви чи щось подібне.

Якщо вони приїдуть до Києва, я впевнений, що після повернення просто скажуть: "Так, це було дуже корисно, ми краще розуміємо ситуацію". Але це фундаментально не змінить їхню позицію і навряд чи матиме великий вплив на президента США.

Їм, безперечно, варто приїхати до Києва -- це треба було зробити вже давно, хоча б задля виразного сигналу Москві. Проте ключовими постатями цій дипломатії вони точно не є.

Головна перевага Трампа полягає в його інтуїтивному чутті.

А хто ж тоді є основними фігурами? Рубіо та його команда?

Саме Трамп виступає основною фігурою. Мова йде про надзвичайно індивідуалізовану модель керівництва.

Звісно, чимало залежить від людей з його оточення. Марко Рубіо, безумовно, важливий. Також вагомий вплив щодо України мав Ліндсі Грем, а у сфері безпеки відчутний авторитет має Джон Реткліфф (директор ЦРУ. - Ред.).

Не існує єдиної особи, яка б ухвалювала всі рішення -- навколо Трампа присутня безліч думок та консультантів. Однак, зрештою, все залежить від того, як він сам інтерпретує ситуацію.

Трамп є політиком з інтуїтивним підходом. Як показав випадок в Анкарі, він здатен точно відчувати тенденції розвитку ситуації і відповідно адаптується до них.

Це, напевно, його найзначніша перевага. Незважаючи на численні критики за незвичайні висловлювання чи відсутність глибокого розуміння деяких питань, він володіє вражаючою політичною інтуїцією. Протягом останнього десятиліття йому вдалося обіграти найбільш впливових діячів Америки: Клінтонів, Бушів, Обаму, Байдена — всі ці потужні політичні династії.

Ми абсолютно не повинні його недооцінювати. Це саме політичне чуття стане вирішальним чинником у його стратегії щодо України.

-- Трамп продовжує повторювати, що мирна угода не за горами...

Я не вбачаю жодних причин вважати, що угода буде підписана найближчим часом. Вважаю, що Трамп говорить це лише для того, щоб підтримати ілюзію прогресу — мовляв, процес продовжується й існує можливість змінити ситуацію.

Ми щойно говорили про зміну його підходу, про "дух Анкари" і таке інше. Проте варто залишатися реалістами: у своїй основі Трамп все одно прагне бути на боці Путіна. Його світогляд досі базується на тому, що саме Китай, Росія та Америка мають диктувати правила гри й самостійно вирішувати долю світу. Це фундаментальна частина його політики. І я не думаю, що це повністю зміниться.

Але він розмірковує приблизно так: "Що ж, росіяни виглядають доволі слабкими. Можливо, нам варто поставити їх на місце й рішучіше захищати американські інтереси в Європі".

Однак глибокого повороту на 180 градусів чекати не варто. Головне в цій зміні ставлення -- Трамп тепер менш схильний відстоювати інтереси Росії. Рік тому все виглядало так, ніби Америка й Росія виступають єдиним фронтом проти Європи. Зараз він від цього відходить.

Нагадаю, що минулого року в Кремлі відкрито говорили про те, що їхнє уявлення про зовнішню політику практично повністю співпадає з американським. Це викликало неабияке здивування. Наразі Кремль навряд чи повторив би такі слова, і це вже позитивний сигнал.