Про важливість "Детектора медіа" висловлюють свої думки Оксана Романюк, Микола Княжицький, Юлія Шелудько, Володимир Тихий, Олексій Мустафін та Валерій Харчишин.
У вересні "Детектор медіа" ("Телекритика") святкує свій 25-річний ювілей. Напередодні цього значимого етапу ми вирішили не обмежуватися лише власними оцінками нашої роботи, а звернутися до наших шанованих читачів з проханням висловити свої думки про нас. Ми ставили різноманітні запитання: від нашого впливу на український медіапейзаж як "сторожів" до особливостей роботи нашої команди.
У вересні ми будемо ділитися відповідями тих, хто знайомий з нами, на порталі "Детектор медіа" та в наших соціальних мережах. Це буде в різних форматах, таких як бліцінтерв'ю, опитування та інші. Ми сподіваємось, що це зацікавить наших читачів, адже історія "ДМ"/"Телекритики" є важливою частиною історії незалежної української журналістики.
Раніше ми ділилися нашими відповідями:
Юрій Макаров і Мирослава Барчук.
● Мирослава Гонгадзе,
● Марія Бурмака,
● Вікторія Сюмар,
● Костянтин Квурт, Ольга Сєдова, Тетяна Бережна, Олег Наливайко, Наталія Нагорна і Роман Балаян,
● Олександра Корнієнка, Марти Дичок, Яніни Соколової, Романа Кіфлюка і Власти Лазур,
● Меґан Тетрік, Ярослава Юрчишина, Галина Сулима, Ганна Шерман, Алла Липовецька та Микита Потураєв,
● Валерія Іванова.
Сьогодні своїми спогадами та думками про "Детектор медіа" діляться керівниця Інституту масової інформації Оксана Романюк, народний депутат України й медіаменеджер каналу "Еспресо" Микола Княжицький, виконавча продюсерка "Українського радіо" Юлія Шелудько, лідер гурту "Друга ріка" Валерій Харчишин, кінорежисер Володимир Тихий, а також медіаексперт і менеджер Олексій Мустафін.
Оксана Романюк, глава Інституту масових комунікацій.
-- Пам'ятаєте ваш перший контакт із "Детектором медіа" або "Телекритикою"? Який матеріал вас найбільше зачепив у нас в будь-який час?
Для мене "Детектор", колишня "Телекритика", став важливим майданчиком для обговорення питань свободи слова в Україні, зокрема щодо наших позицій у міжнародному індексі свободи преси. Близько 15 років тому я виконувала обов'язки представника "Репортерів без кордонів" в Україні і добре пам’ятаю, що саме в "Телекритики" я мала можливість відповідати на нападки Піховшека, Чаленка, Ганни Герман та інших діячів тодішньої влади, які не могли змиритися з будь-якою формою критики. Ви також активно висвітлювали діяльність руху "Стоп цензурі!", публікуючи репортажі про наші візити до маєтку Януковича та акції, які ми організовували.
Акція руху "Стоп цензурі!" біля резиденції Віктора Янукович у Межигір'ї. 2011 рік
Для мене "Телекритика" була не просто медіа про медіа. Це був майданчик, де можна було захищати свою позицію, сперечатися, наводити аргументи, опонувати владі і знати, що тебе почує як влада, так і професійна спільнота.
Яким чином "ДМ" сприяв трансформації українського медіапейзажу за останні 25 років? І яку функцію він виконує в умовах повномасштабної війни?
-- Найбільше я завжди поважала в "Телекритиці", а потім у "Детекторі медіа" сміливість. Готовність вступити в бій за цінності, за стандарти, за справедливість, навіть коли це незручно і простіше було б промовчати. Для мене важлива роль "ДМ" у захисті незалежності медіа, професійних стандартів, етики та саморегулювання. І ще ця ваша здатність бути майданчиком для нормальної професійної дискусії, де можуть висловитися різні сторони, а читач має можливість скласти повнішу картину, а не лише отримати одну версію подій. Це справді цінно.
Зліва направо: Костянтин Квурт, Станіслав Лячинський, Тарас Шевченко, Наталія Лигачова, Оксана Романюк, Тарас Петрів, Інна Підлуська, Тетяна Лебедєва на зустрічі щодо медійного порядку денного. 2019 рік
Мене особливо вражають професійні моніторинги "ДМ", інтерв'ю Світлани Остапи, аналізи ринкової ситуації від Наталії Данькової, колонки Галі Петренко та Наталії Лигачової, а також критичні статті Олександра Морського. Варто зазначити, що мені дуже бракує глибоких розборів журналістських розслідувань. Раніше були чудові публікації Федора Сидорука та Зої Красовської — їх читати було неймовірно цікаво, адже вони не тільки давали оцінку, а й пояснювали, що працює, а що ні. Ця риса "ДМ" — прагнення докопатися до суті — є для мене однією з найцінніших. Крім того, я дуже ціную "Антоніну" за її сміливість, відвертість і непоступливість. :)
Чи траплялося вам суттєво розходитися в думках щодо оцінок "ДМ"? Проводили публічні обговорення чи вели приватні суперечки? Чи вдалося вам переконати інших у своїй правоті?
Якимось чином ми часто опиняємося на одній хвилі в наших оцінках. Можливо, це пов'язано з тим, що у нас є спільні цінності на фундаментальному рівні.
Проте я впевнений, що "ДМ" завжди готовий до діалогу. Навіть якщо ми в чомусь кардинально не згодні, це не стане приводом для образ або мовчання. Завжди можна зателефонувати, обговорити різні точки зору, навести доводи та намагатися зрозуміти один одного. Це, до речі, є надзвичайно цінною рисою в професійному середовищі.
Пригадайте найабсурднішу чутку про себе, яка з'явилася в ЗМІ і яку "Детектор" безумовно мав би проаналізувати в колонці фейків.
Ого! Ви завжди так швидко реагуєте на події!) З останніх випадків, які мені запам'яталися, це була фейкова новина від Шарія, де стверджувалося, що я та ІМІ отримали 70 тисяч доларів від якогось наркокартелю лише для того, щоб його критикувати :) А ще, з курйозів – влітку цього року якийсь портал "Стіна" вигадував мою позицію стосовно законопроєкту Мінцифри. Це була явна пропаганда, і "ДМ" швидко відреагував, спростувавши цю інформацію.
Чи допомагала вам колись критика від "ДМ" стати кращими, чи, навпаки, створювала перепони?
Я впевнена, що критика є одним із ключових факторів, що сприяють розвитку. Якщо вона подається професійно й обґрунтовано, потрібно сприймати її не як атаку, а як шанс виявити свої недоліки і вдосконалити свою роботу.
І мені здається, що моніторинги "ДМ" свого часу серйозно вплинули на якість українського телебачення. Вони фактично задали певний золотий стандарт новин -- показали, до чого варто прагнути й за якими критеріями себе перевіряти. Коли знаєш, що твою роботу хтось професійно розбере по кісточках, це дуже дисциплінує.
Оксана Романюк та Ярослав Зубченко під час презентації моніторингів якості медійного контенту. 2019 рік
Якщо спробувати охарактеризувати "Детектор медіа" всього трьома словами, які б ви обрали? А яка, на вашу думку, основна риса команди "ДМ"?
Відвага, правосуддя, доброчесність.
Як ви уявляєте "Детектор медіа" через 25 років? Які побажання маєте для команди?
-- Хотілося б, щоб і через 25 років "ДМ" залишався організацією, яка міняє світ на краще і якій не байдуже. Щоб не втрачав цієї здатності йти туди, де складно, ставити незручні питання і не погоджуватися з відповіддю "ну так склалося", докопуватися до суті.
Я також прагну зберегти цю позитивну відвагу, гумор та прагнення постійно створювати щось оригінальне. Адже медіапейзаж протягом наступних 25 років зміниться ще багаторазово, а вміння розрізняти правду від маніпуляцій, справжні обговорення від інформаційного шуму залишиться важливим завжди.
Залишайтеся сильними, радісними та досягайте успіху. Ви нам дуже потрібні!
Володимир Тихий — український режисер кіно.
1. "Телекритика"... я пам'ятаю, як вона виникла.
Згадаю, як було раніше: хіба що раз на тиждень можна було ознайомитися з аналітичними матеріалами у "Дзеркалі тижня", які стосувалися медіа, кіно та професійних питань. В цілому ж інформаційний простір складався здебільшого із замовних статей та піар-матеріалів. Тоді вже діяли піар-відділи, наприклад, у "1+1", а також різноманітні російськомовні видання, які популяризували інформацію, створену в Москві, зосереджуючись на темах, пов'язаних із постімперським світоглядом.
"Телекритика" викликала справжню сенсацію у тодішній обмеженій медіа-спільноті. Спочатку її зустрічали з недовірою, задаючи питання: "Хто вони такі?", що знову ж таки відображало відчуття неповноцінності, нав'язане ззовні.
2. Існує безліч речей, і зараз важко все пригадати. Я регулярно читаю не лише "Детектор медіа", а й "Антоніну". Мене здивувало, що в класичному форматі публікуються такі по-справжньому провокативні статті.
Переглядав рецензії на фільми на сайті "Телекритика". Лише найкращі видання можуть дозволити собі займатися кінокритикою. Тому заслуга "Телекритики" та "Детектора медіа" в тому, що вони з самого початку були спрямовані на заповнення цих важливих прогалин, які мають значення для культурного прогресу нашого суспільства.
Отже, "Детектор" виступає як платформа, де розглядаються всі складні аспекти інформаційного середовища — від питань свободи слова до розважальних ініціатив. Однак просто критикувати те, що відбувається, тут не вийде; ви не лише аналізуєте події, але й берете участь у їх формуванні.
Отар Довженко на тренінгу "Детектора медіа" для журналістів, присвяченому темі "Ефективні та відповідальні теленовини", у 2019 році.
3. Коли там дійшло до певного розуміння, що відповідати за медіапростір має не конкретне видання, а взагалі спільнота журналістів. Свого часу вийшла негарна історія з викривленим матеріалом, що, як на мене, серйозно попсував певні моменти, пов'язані з Революцією гідності, коли вийшов наш фільм "Бранці", де ми розкривали, чому силовики раптом почали тікати. Це пов'язано було з контроперацією протестувальників, з використанням вогнепальної зброї. Тоді за участі "Детектора медіа" була створена Незалежна медійна рада, і вона показала свою безхребетність у цих складних питаннях. Ми, спільноти, маємо мислити стратегічно.
4. Залучення уваги з боку певного видання завжди є корисним. Найбільший вплив на тебе мають професійні медіа, це факт. Це стає початком аналітичної взаємодії: вдалося чи ні привернути увагу десятків або сотень тисяч читачів, які ознайомлюються з матеріалами. Я маю своє уявлення про те, як має розвиватися наше кіно, і воно може не співпадати з думками критиків. Мене також дуже цікавлять не лише статті про мене, а й про моїх колег, і іноді я маю зовсім інші думки щодо їхньої роботи. Але це позитивно, адже це стимулює аргументовану дискусію. Адже за цим стоїть прагнення знайти істину, заради якої ми всі працюємо. "Детектор медіа" займається цим питанням, і дискусія продовжується та буде тривати в майбутньому.
5. Безглузді ідеї залишаються такими саме тому, що швидко випадають з пам'яті, хоча вони можуть вражати своєю креативністю та яскравістю. Іноді важко навіть уявити, як комусь вдалося їх вигадати.
Проте існують певні професійні аспекти, що стосуються культури в медійному просторі. На мою думку, одним із таких знакових моментів є вбивство Павла Шеремета. Особливо болісно сприймаються ті чутки про те, що до цього злочину нібито причетні наші волонтери. Дуже шкода, що багато журналістів стали жертвами цієї маніпуляції з боку правоохоронців.
А "Детектор" — це його суттєва перевага. Навіть коли з'являються недостовірні відомості, які розповсюджуються масово, вони все одно не впливають на вас.
6. Виваженість та аналіз. Або, іншими словами: "Детектор медіа" виступає в ролі нашої медійної платформи. Це справжній центр журналістської діяльності.
У 2025 році в Карпатах проходила школа відповідального блогерства "Швабра 2.0", організована "Детектором медіа", де зібралися учасники для навчання.
7. Я б хотів, умовно кажучи, створити власну бібліотеку. Це унікальне джерело знань, яке досі не отримало належної уваги в Україні. "Детектору медіа" варто розширити свою академічну частину, створивши онлайн-бібліотеку, до якої можна було б звертатися. Це могла б бути своя медіа-енциклопедія. Збірка матеріалів, що найкраще сприяють розумінню різних культурних та медійних явищ. Таке знання необхідне для України, адже нам важливо зрозуміти своє сучасне місце в світі.
Микола Княжицький, український нардеп та фахівець у сфері медіа.
На мою думку, однією з найважливіших справ, які "Телекритика", а згодом "Детектор медіа", зробили для українського суспільства, журналістів та медіа, є те, що вони сприяли формуванню цілого сектору, а по суті — сучасної української журналістики. Вони навчали журналістів постійно вдосконалюватися, звертати увагу на світові тренди, дотримуватися професійних стандартів та відповідати їм. Завдяки їм виникла медіаспільнота, яка стала платформою для регулярного професійного обміну думками, обговорень та самоаналізу. Вони значно вплинули на становлення справжньої четвертої влади в незалежній Україні. Це неймовірно важлива місія, за яку ми всі вам глибоко вдячні.
2. У часи важливого морального вибору, перед яким опинялося українське суспільство, "Телекритика" і "Детектор медіа" завжди були з правильного боку барикад. І мені приємно, що я опинявся з того самого боку барикад разом із ними. Тобто разом із вами. Тому що, коли суспільство переживає кризи, ці кризи стають точками зростання і змін -- зокрема й для журналістів. І в такі моменти увага "Детектора медіа", його підтримка, його добре слово завжди були надзвичайно важливими.
Я чудово пам’ятаю, як ми заснували канал "Еспресо" під час Революції гідності. Підтримка з боку "Телекритики" та їхні статті про нашу діяльність відігравали важливу роль для всіх наших журналістів: для тих, хто працював на Грушевського, знімаючи в умовах вуличних зіткнень; для тих, кого рятували з палаючого Будинку профспілок; і для тих, хто цілодобово вів трансляції з Майдану. Те, що наша робота справді має значення, підтверджувалося не лише високими рейтингами. Про це говорили важливі для нас, авторитетні особи на сторінках "Телекритики", а згодом і "Детектора медіа". У ці напружені дні усвідомлення того, що твою працю бачать, розуміють і підтримують колеги, було надзвичайно цінним.
Наталія Лигачова надає коментарі засобам масової інформації під час акції протесту журналістів, що відбулася у грудні 2013 року у зв'язку з нападом на Тетяну Чорновол.
3. "Детектор медіа" для мене — це, безумовно, видатний колектив чудових особистостей. Але в першу чергу я хочу відзначити Наталю Лигачову — творця і багаторічного керівника цього проєкту. Я пам'ятаю Наталю ще з часів нашої спільної праці на Українському телебаченні в останні роки Радянського Союзу. Ми були частиною кіноредакції, де я працював фільмотекарем і паралельно створював свої перші журналістські сюжети. Наталя вже тоді була для мене зразком професіоналізму та таланту в кіноогляді. Я завжди захоплювався її творчістю, тому мені було цікаво спостерігати за кожним її кроком — як журналістки в газеті "День", у "Телекритиці", а згодом і в "Детекторі медіа".
Наталія Лигачова та Микола Княжицький. Річниця СТБ, 1998 рік
Проте був один матеріал, який колись мене справді вразив. Тепер, згадуючи про цю ситуацію, я не можу не посміхнутися. Коли я очолював один з телеканалів, в "Телекритиці" з'явилася стаття, в якій йшлося про те, що я нібито організував заміну ковроліну на каналі, аби вкрасти старий і привезти його на свою дачу. Тобто, за словами автора, менеджер телеканалу вирішив обдурити власників, замінивши цілком прийнятний ковролін на новий, щоб забрати старий собі. Звісно, така "критика" в медіа мене неабияк здивувала. Особливо враховуючи, що цю статтю написав журналіст, якого я нещодавно запросив до команди, і який згодом став досить відомим у своїй сфері. Досі пам'ятаю цей кумедний випадок. Насправді він не мав жодного відношення до професійної діяльності телеканалу. Просто один з працівників господарського відділу вирішив замінити старий ковролін, який виглядав не найкраще. Але ця історія тоді не лише здивувала мене, а й викликала справжній сміх у всьому колективі. Я згадую про неї й сьогодні, щоб ми всі трохи розвеселилися. Адже за роки серйозної та важливої медійної критики потрібно пам’ятати і про такі курйози. (Події відбувалися у 2009 році на телеканалі ТВі; згадані дописи Миколи Княжицького були втрачені під час переходу з сайту "Телекритики" на "Детектор медіа", -- "ДМ").
4. Мені надзвичайно приємно, що за всі ці роки ви не втратили інтересу до того, що відбувається навколо, і досі чітко відрізняєте справжню професійну журналістику від громадянської журналістики, блогерства та всього того величезного потоку інформації, який сьогодні існує в соціальних мережах.
Час, коли ви почали свою кар'єру, і теперішні реалії, в яких ми існуємо, значно відрізняються. Сучасний медіапейзаж, нові спеціальності, а також зовсім інша роль соціальних мереж формують нові умови. Методики створення та споживання інформації зазнали змін, а також і швидкість її поширення. Проте потреба в якісній журналістиці залишається незмінною – важливість відповідальності за слова, перевірки фактів, дотримання професійних стандартів та усвідомлення своєї ролі в суспільстві. Це особливо актуально сьогодні, коли в нашій країні триває війна. Багато журналістів опинились на передовій: хтось із зброєю захищає Україну, інші відважно виконують свої обов'язки на лінії фронту, а хтось щодня інформує українців і світ про реальний стан справ в Україні.
Водночас ми бачимо, як посилюється російська пропаганда, як Росія намагається маніпулювати українським суспільством, використовувати нові технології, соціальні мережі, страхи й суперечності всередині країни. І те, що ви вмієте цьому протистояти, що за всіх змін медійного світу твердо стоїте на своїх професійних принципах і продовжуєте захищати справжню журналістику, мені надзвичайно імпонує.
5. Я вас щиро вітаю зі святом! Бажаю вам усім триматися разом, залишатися одним колективом, розуміти свою місію, цінність і важливість усього, що ви робите. Для мене "Детектор медіа" -- це один із кількох сайтів, на які я заходжу щодня, щоб відчути землю під ногами, зрозуміти, що відбувається в українській журналістиці, куди вона рухається і чи правильно ми розуміємо процеси, які в ній відбуваються. А з певного часу я звіряю з вами і камертон української політики, тому що сам уже давно перейшов із журналістської сфери діяльності до політичної.
Я хотів би, щоб у майбутньому українське суспільство -- значною мірою і завдяки вам -- знайшло дієві способи протистояти ворожій пропаганді та спробам маніпуляції. Щоб українські журналісти знали, що завжди можуть знайти у вас професійну підтримку. Щоб ви й надалі відкривали для українців світ, більше розповідали про європейські медіа і європейську журналістику. Тим більше що я вірю: ми обов'язково станемо членами Європейського Союзу. І я хотів би, щоб ви допомагали нам усім знаходити відповідь ще на одне надзвичайно важливе питання: як зробити так, щоб голос українських медіа, українських журналістів і голос України нарешті був почутий у всьому світі.
Бажаю вам успіхів! Будьте єдині, залишайтеся вірними своїм переконанням та цінностям. Вітаю вас з святом!
Олексій Мустафін – експерт у сфері медіа, поєднуючи ролі консультанта та менеджера.
-- Пам'ятаєте ваш перший контакт із "Детектором медіа" або "Телекритикою"?
Іноді виникає враження, що "Детектор медіа" був завжди :) Раніше він іменувався "Телекритикою", а ще раніше – Наталею Лигачовою. Можна припустити, що існували часи до цього, але це схоже на епоху "до нашої ери". Принаймні, до нашого з вами часу...
-- Який матеріал вас найбільше зачепив у "ДМ" у будь-який час?
Не можу стверджувати, що це найбільше мене вразило, але дійсно запам’яталася "передмова" до мого інтерв'ю 2005 року. У ній чорним по білому було зазначено, що після мого виходу з "Інтера" завершилася ціла епоха в українських медіа — майже дослівно "епоха ручного контролю журналістів і створення штучної реальності". Які ж були думки: чи це було вшанування "героя на батьківщині", чи, можливо, натяк, що час задуматися про інше і повільно йти в бік забуття?
Яким чином "ДМ" сприяв трансформації українського медіапейзажу за останні 25 років? І яку функцію він виконує в умовах повномасштабної війни?
"ДМ" намагався змінити простір, створений зовсім іншими людьми. Багато хто вважав це безрезультатною спробою, оскільки власники медіа не відчували потреби слухати "незрозумілого" співрозмовника. Проте, як би дивно це не звучало для багатьох, цей Давид все ж таки здолав Голіафа. Звісно, не самостійно — камінь у його пращу врешті-решт поклав союзник, якого донедавна вважали майже всесильним, поки він не зустрівся з викликом від Трампа. Але навіть це стало можливим завдяки зусиллям "ДМ" та небайдужої спільноти, що заслуговує на визнання.
Світлана Остапа і Олексій Мустафін спілкуються в чаті на Телекритиці. Рік - 2013.
Чи траплялося вам суттєво розходитися в думках щодо оцінок "ДМ"? Проводили публічні обговорення чи вели приватні суперечки? Чи вдалося вам переконати інших у своїй правоті?
-- Майже завжди. Хоча мені здавалося, що базові речі ми розуміємо однаково. До честі "ДМ", тут завжди були готові слухати і давати слово -- і це, на жаль, є радше винятком у нашому медіасередовищі.
Пригадайте найабсурднішу чутку про себе, яка з'явилася в ЗМІ і яку "Детектор" безумовно мав би проаналізувати в колонці фейків.
-- Найбезглуздішою я б назвав упевненість значної кількості глядачів, що вони знають мотиви медіаменеджерів, і мої зокрема, краще за них самих. Як, власне, і мету, заради якої створюються ті чи інші проєкти. Але "ДМ" навряд чи зможе похитнути цю впевненість, та й навряд чи візьметься.
Це зображення, надіслане Олексієм Мустафіним у 2003 році до редакції, супроводжувалося підписом: "У розпалі темників. Вчимося уникати гострих колючок на кактусах".
Чи допомагала вам колись критика від "ДМ" стати кращими, чи, навпаки, створювала перепони?
Критика завжди є чудовим інструментом для самовдосконалення, якщо, звісно, є бажання відкритися для нових можливостей :) Я завжди прислухаюся до зауважень щодо "ДМ". Останнім часом навіть відчуваю ностальгію за ними, хоча усвідомлюю, що причин для критики стало значно менше. Мабуть, настав час згадати про простирадло).
Якщо спробувати охарактеризувати "Детектор медіа" всього трьома словами, які б ви обрали? А яка, на вашу думку, основна риса команди "ДМ"?
-- Небайдужість, яку не можеш не поважати. Безпосередність, якою не можеш не захоплюватися. Впертість, на яку хотілося б покладатись.
Як ви уявляєте "Детектор медіа" через 25 років? Які побажання маєте для команди?
Залишатися затребуваним навіть через 25 років — це буде справжнім успіхом, враховуючи неймовірні трансформації, які відбуваються у світі. Мабуть, це й повинно стати основним прагненням. І, звісно, важливо зберегти свою ідентичність, як це вдалося "ДМ" протягом перших 25 років свого існування.
Юлія Шелудько, виконавча продюсерка "Українського радіо", координаторка Радіодиктанту національної єдності
Яким чином ви вперше познайомилися з "Детектором медіа" або, можливо, з "Телекритикою"? Які враження залишилися від цього контакту?
Я досі пам'ятаю "Телекритіку". Мене завжди вражало, наскільки сміливо та відверто висвітлюються теми в цьому виданні.
-- Як, на вашу думку, "Детектор медіа" вплинув на українські медіа та публічну дискусію, українське громадянське суспільство за ці 25 років?
Важко переоцінити вплив "Детектора медіа" на український медійний ландшафт. Без зайвого пафосу можна зазначити, що цей проєкт зайняв свою позицію ще 25 років тому і сьогодні став важливим орієнтиром для багатьох. Я часто замислююся, як би на мої ідеї чи зміни в проєктах відреагувала команда "ДМ". Я впевнена, що вони завжди висловлять свою думку прямо і чесно, без зайвих натяків. І це мені подобається. Неодноразово "ДМ" публікував матеріали про діяльність регіональних редакцій "Українського радіо", якими я керую, чи про "Радіодиктант національної єдності", який я маю за честь координувати. Мені завжди цікава та важлива їхня оцінка проектів. Навіть якщо звучить критика, це робиться для покращення медіа. Крім того, "Детектор" має особливу місію, адже його читають не тільки медійники. Останнім часом я помітила, що до матеріалів "ДМ" звертаються люди, які не працюють у медіа, але їм цікаво дізнатися про оцінки різних медіа саме в "ДМ". Це справжнє просвітництво, яке має величезну цінність.
Вадим Міський, Андрій Осипов, Наталія Лигачова, Сергій Череватий та Юлія Шелудько взяли участь у святковій зустрічі з нагоди 25-річчя "Детектора медіа".
Яка основна характеристика команди "ДМ" виділяється найбільше за ці чверть століття діяльності?
Відповідальність! Додала б сюди також професійність, хоча це не стільки риса характеру, скільки результат навчання та досвіду людини або команди. Проте це точно стосується "ДМ". І, звісно, високий рівень експертності.
-- Опишіть "ДМ" трьома словами, які передавали б ваші думки про нього?
Шанування, обов'язок, незалежність.
Валерій Харчишин, засновник та фронтмен рок-групи "Друга Ріка", обіймає посаду почесного президента авторської ради громадської організації "Українська агенція з авторських та суміжних прав".
Чи пригадуєте свій перший досвід з "Детектором медіа" або "Телекритикою"? Яка стаття або матеріал залишили на вас найбільше враження за весь час?
Отже, це були мої хвилюючі дні, коли я відстоював права авторів, перебуваючи на чолі спільноти громадської організації "Українська агенція з авторських прав та суміжних прав". Ви завжди залишалися обʼєктивними, підтримуючи правду та справедливість. За це вам окрема вдячність і повага.
Яким чином, на вашу думку, "ДМ" впливав на трансформацію українського медіапейзажу та розвиток громадянського суспільства протягом останніх 25 років?
-- У становленні субʼєктності авторської спільноти "ДМ" зіграв неабияку роль. Оскільки ви не були продажним медіаресурсом для реалізації ідей недоброчесних структур.
Чи траплялося вам сильно не погоджуватися з оцінками "ДМ"? Дискутували про це відкрито чи в колі друзів? Чи вдалося вам переконати інших у своїй точці зору?
Не мав таких підстав. Хіба що висловлював свої думки, і мої коментарі потрапляли до публікацій.
Якщо спробувати охарактеризувати "Детектор медіа" всього трьома словами, які б ви обрали? А яка, на вашу думку, основна риса команди "ДМ"?
-- Незаангажованість, неупередженість та обʼєктивність.
Гала Скляревська, Вадим Міський, Наталія Лигачова, Галина Петренко, Оксана Наумова, Роман Дерезенко та Ірина Семенюта на заході ДМФ-2025.
Як ви уявляєте "Детектор медіа" через 25 років? Які побажання маєте для команди?
Залишайтеся на позитивній стороні і не піддавайтеся на манливі жовті заголовки, незалежно від їхньої привабливості. Слідування моді не завжди означає досягнення успіху. Ваше ім'я та гідність мають більшу цінність, ніж будь-які фінанси.
Фото надані спікерами, з архіву ДМ
#
