Колеги відзначали його як володаря найщирішої усмішки на телеканалі "Київ 24". Під час повномасштабної агресії журналіст Роман Сидор разом зі своєю командою активно працював на Київщині, документуючи події в Ірпіні та Бучі, а також розкриваючи історії інших людей.
Але згодом зрозумів, що цього для нього замало. Сьогодні у нього замість мікрофона - пульт управління безпілотником.
У серпні 2022 року він вирішив приєднатися до лав Державної прикордонної служби України. Під час першої співбесіди офіцер, ознайомившись з його анкетою, зауважив: "Журналіст? Тобі слід піти у пресслужбу". Проте Роман не погодився. Він прагнув стати оператором БПЛА, оскільки спостерігав за роботою дронарів і вірив, що його досвід у телебаченні буде корисним у цій ролі. Командир підтримав його вибір. Таким чином, Роман самостійно визначив свою професійну роль.
Перший бойовий досвід Роман здобув в зимовий період 2022-2023 років поблизу Бахмута.
Спочатку були позиції в Опитному. Потім - Соледар, "Артемсіль". Постійні штурми, мінометні обстріли, кілька метрів між своїми і чужими, виснажливі бої за кожну будівлю. Спали в бронежилетах по дві години.
Найскладнішим моментом виявився вихід з оточення. Підрозділ отримав наказ пробиватися вузькою стежкою через житловий район. Російські військові вже вели вогонь по єдиному шляху відступу зі снайперських гвинтівок, гранатометів та мінометів. Роман покидав позиції серед останніх разом із товаришами, прикриваючи пораненого друга. Він згадує, що найбільше вразило його не стільки саме зіткнення, скільки відчуття, яке охопило його після виходу з небезпечної зони.
Коли хлопці на блокпосту після виходу з Соледара принесли їм напої, серед іншого був і заморожений енергетик. Пляшку довелося розрізати, адже під шаром льоду залишилося всього кілька ковтків рідини. Роман спробував напій і відчув, що це нагадує йому смак дитинства. Чого ще бажати?
Війна змінила його сприйняття простих радощів життя. Теплий душ, смачна гаряча їжа, можливість добре виспатися, а також провести час з друзями чи близькими – всі ці дрібниці стали для нього справжніми скарбами.
Якось на позиціях, коли їжі було в обмаль, один зі старших бійців запитав: "У мене є ще цукерка, хочеш? Дам, але обіцяй менше курити". Роман пообіцяв. Вони з побратимом Толіком розламали її навпіл, лягли на палету і відчували себе щасливими.
Потім були Серебрянський ліс, Чернігівщина, ротація за ротацією. Окрім аеророзвідки, він опанував керування ударними дронами. Робота вночі, цілі, вибухи на екрані.
Працював на важкому ударному безпілотнику "Вампір". Каже, саме тоді найбільше відчував віддачу від своєї роботи.
Ця професія дійсно вражаюча. Результати твоєї роботи стають помітними практично миттєво. Є можливість виявити супротивника, налаштувати артилерійський вогонь або навіть самостійно знищити техніку, укриття чи логістичні ланцюги ворога.
"Найголовніше - ти підтримуєш нашу піхоту. Ти докладаєш всіх зусиль, щоб ворог навіть не наблизився до їхніх позицій", - ділиться прикордонник.
Азарт з'являється після кожного успішного ураження. Коли надходить підтвердження, що ціль знищена або пошкоджена, екіпажі вже самі шукають наступну можливість завдати удару. Саме тому оператори безпілотників нерідко працюють майже без відпочинку.
"Найбільша радість - це чути в перехопленнях їхні крики: - Летить, Баба Яга! Усі в укриття! Це означає, що ми діємо вірно", - ділиться своїми думками Роман.
Протягом довгого часу батьки Романа були впевнені, що син виконує обов'язки військового кореспондента в безпечному тиловому районі, адже він свідомо оберігав їх від зайвих хвилювань. Легенда про службу в тилу розвіялася, коли після боїв за Соледар прикордонник потрапив до шпиталю та вийшов у прямий ефір телеканалу "Київ-24", щоб розповісти про ситуацію на напрямку.
Рідні випадково побачили цей ефір по телебаченню й дізналися правду про його справжнє місце перебування. Того ж вечора телефон засипало повідомленнями від батька, мами, сестри, брата.
Пришлося вибачитися і заспокоїти. Роз'яснити, що в тому, що рідна людина бере участь у бойових діях, немає нічого ганебного.
Найбільшою опорою він називає побратимів. Саме вони допомагають пережити найважчі моменти. Згадує, як під Бахмутом, коли вороги виявили їхню позицію і почали активніше обстрілювати, бійці сиділи, чекали команди на вихід і жартували. Жарт за жартом і страх відпускав.
Незважаючи на свій бойовий досвід, Роман не сприймає себе як когось особливого. Він впевнений, що просто виконує свої обов'язки, які має виконувати кожен, хто вважає себе справжнім чоловіком.
Після поранення та реабілітації Роман Сидор продовжує службу в бойовому підрозділі Мукачівського прикордонного загону. Під час перебування на ротації, його навички управління БПЛА стали в пригоді і на західних рубежах країни.
На запитання, що буде після війни, він не поспішає відповідати. За ним зберегли місце на телеканалі.
Він може знову зайнятися журналістикою. Проте додає одну фразу, яка проливає світло на практично всі його вибори за останні три роки.
"Якщо відчую, що моя присутність є важливою для армії, я залишуся. Для мене найголовніше - бути там, де можу принести найбільшу користь," - стверджує він.
Приєднуйся до 27-го прикордонного підрозділу на честь героїв Карпатської Січі!
м. Мукачево, вулиця Недецеї, 45
#Київська область #Державна прикордонна служба України #Росіяни #Тактична мета #Екіпаж #Безпілотний літальний апарат #Піхота #Київ #Журналіст #Чернігівська область #Лід #Ворожий комбатант #Оточення #Бахмут #Ліс #Бойовий досвід #Міномет (зброя) #Бронежилет #Військовий госпіталь #Гранатомет #Мукачево #Місто-побратим #Буча, Київська область #Задній (військовий) #Соледар #Опитне, Ясинувацький район #Я хочу #Мукачівський прикордонний загін #Карпатський Січ
