Спонсорство від букмекерів і казино: що насправді дозволяє закон
Реклама азартних ігор в Україні заборонена майже скрізь. Але є одна галузь, де організатори азартних ігор і досі можуть законно з'являтися поруч із брендом, -- спорт. Питання лише в тому, наскільки саме, за яких умов і де тут проходить межа. У практиці ці межі регулярно порушують -- не через злий умисел, а через прості спрощення на кшталт "спорт дозволено, отже, можна все".
Розберімося, що каже закон насправді.
Правило, яке діє за замовчуванням, полягає в забороні.
Розпочнемо з основного принципу: спонсорство з боку організаторів азартних ігор є забороненим. Це є загальним правилом, яке визначається частиною четвертою статті 22-1 Закону України "Про рекламу". У рамках спонсорства забороняється використовувати торгові марки та інші об'єкти інтелектуальної власності, що пов'язані з діяльністю у сфері азартних ігор. Компанії, що мають ліцензію на проведення азартних ігор, автоматично не можуть виступати спонсорами жодних заходів.
Усе, що описано далі, -- це не "правила спонсорства азартних ігор", а єдиний виняток із категоричної заборони. І, як із будь-яким винятком, його межі варто читати уважно.
Єдиний випадок: спортивні заняття для дорослих.
Закон дозволяє відступити від загальної заборони тільки для сфери фізичної культури і спорту. Дозволено спонсорувати:
спортивні колективи
окремих спортсменів;
фізичні активності та конкурси
трансляції спортивних заходів і змагань, а також подальше використання об'єктів права інтелектуальної власності, що виникають у результаті прямої трансляції (про це -- нижче окремо).
Існує важливий момент, який легко можна упустити: цей виняток не поширюється на спорт для дітей та підлітків. Для цього сегмента залишається в силі загальна заборона в повному обсязі — навіть у випадках, коли йдеться про, здавалося б, безневинне спонсорство дитячої футбольної академії чи юнацьких змагань. Використання товарних знаків організаторів азартних ігор заборонене, а сам ліцензіат не може виступати спонсором — за жодних обставин.
Три ключові умови, які є необхідними для того, щоб можна було фінансувати навіть "дорослий" спорт.
Навіть у рамках дозволених меж, спонсорство функціонує тільки за умови дотримання трьох одночасних критеріїв.
1. Без зовнішньої реклами. Зовнішня реклама -- це реклама на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків і споруд.
2. Відсутність транспорту та метрополітену. Закон суворо забороняє будь-яке розміщення реклами на зовнішніх та внутрішніх частинах транспортних засобів і метрополітену, окремо від "звичайних" видів транспорту. Це означає, що мова йде не лише про брендування автобусів або таксі, але також і про станції та вагони метро.
3. Без наявності приміщень – з двома винятками. Розміщення всередині будівель та споруд заборонене, за винятком: а) приміщень для азартних ігор та б) закритих зон під час проведення спортивних подій і змагань.
Недотримання хоча б однієї з цих трьох умов свідчить про те, що спонсорство переходить межі дозволеного винятку, навіть якщо йдеться про "правильний", зрілий спорт.
Трансляції: найскладніший аспект норми.
Саме в цій області з’являється найбільше питань та, відповідно, помилок.
Чому в даному контексті акцент робиться на "об'єкт права інтелектуальної власності", а не на саму гру?
Спортивний захід сам по собі не є об'єктом інтелектуальної власності. Матчі, ігри та змагання не є результатами творчої діяльності, а виступають як спортивні події, що проходять за встановленими правилами. Тому закон не говорить про "спонсорство події", а акцентує увагу на спонсорстві продуктів, які виникають внаслідок висвітлення цих подій, тобто на продукції, що створюється під час трансляцій.
В залежності від способу створення трансляції, даний об'єкт може представляти одну з трьох категорій відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права" (№ 2811-IX):
Аудіовізуальний твір, що є об'єктом авторських прав, представляє собою ряд епізодів або кадрів, які об'єднані єдиною творчою концепцією (пункт 2 частини 1 статті 1 Закону). У цьому контексті творчий внесок включає режисуру, добір і чергування камерних ракурсів, монтаж, графічні елементи (такі як табло результатів, повтори, статистичні дані), коментарі та вступні заставки. Права на такі твори, як правило, належать продюсеру — особі, яка здійснює організацію та/або фінансування виробництва (пункт 41 частини 1 статті 1).
Відеограма (об'єкт суміжних прав) -- вироблений відеозапис, що не входить до складу аудіовізуального твору (п. 13 ч. 1 ст. 1). Це "запасний" варіант: якщо запис не досягає творчого рівня твору -- наприклад, це простий фіксований запис без монтажу, -- він однаково охороняється, тільки вже як відеограма.
Програма мовлення є самостійним правом мовника на його транслюваний сигнал, що не залежить від наявності вмісту як окремого твору (статті 35, 41, 42 Закону). Це право забезпечує захист мовника від несанкціонованого запису або ретрансляції його сигналу третіми особами.
На практиці ці категорії часто переплітаються: продюсер виготовляє аудіовізуальний твір, а мовник, транслюючи його через свій сигнал, набуває додаткове суміжне право на програму мовлення.
"Прямої" — термін, що обмежує виняток.
Закон не стосується всіх об'єктів, пов'язаних із спортом, а лише тих, що виникають внаслідок прямих трансляцій спортивних подій або змагань. Таким чином, під виняток потрапляє контент, який безпосередньо походить з живого показу: сама трансляція, її записи, повтори, а також монтажі та хайлайти, створені на основі цього запису.
Буквально за цим формулюванням під виняток навряд чи потрапляють спортивні токшоу, документальні фільми про спорт, аналітичні студії та інший спортивний контент, не створений із запису трансляції. Спортивна тематика сама по собі нічого не змінює: для такого контенту спонсорство з використанням ТМ організатора азартних ігор залишається під загальною забороною.
"Повторна трансляція" — це поширене, але не зовсім коректне спрощення.
Закон дозволяє спонсорство трансляцій з використанням ТМ організатора азартних ігор, а так само -- доведення до загального відома та/або публічне сповіщення об'єктів, описаних вище, але виключно тим медіа, які є правовласниками або ліцензіатами прав на трансляцію. Тут ховаються два різні юридичні поняття:
Публічне повідомлення — це традиційне мовлення через ефір або кабель, яке охоплює також повторні трансляції та ретрансляції відповідно до програмної сітки мовника.
Доведення інформації до широкої аудиторії є більш об’ємним поняттям, яке включає в себе інтерактивний доступ. Це може бути реалізовано через публікацію записів або фрагментів на платформах з функцією "на вимогу" (VOD), стримінгових сервісах, мобільних додатках, на вебсайтах або YouTube-каналах. Іншими словами, це ситуації, коли глядач має можливість самостійно вирішувати, коли і де переглядати контент, а не просто очікує на повтор за встановленим графіком.
На практиці формулювання "дозволено лише повтор трансляції" описує тільки половину дозволеного. Правило так само поширюється на розміщення записів матчів, нарізок і хайлайтів на онлайн- і VOD-платформах. Обидва варіанти дозволені за однієї й тієї самої умови -- робити це може виключно медіа-правовласник або ліцензіат.
Хто насправді "правовласник"
Об'єкт, описаний вище, зазвичай проходить через кілька рук, тож перевірка "чи є медіа правовласником" на практиці означає простежити весь ланцюжок, а не лише останню ланку:
1. Власник спортивних прав (федерація, ліга, організатор турніру) має повноваження визначати, чи дозволяти або забороняти зйомку та трансляцію подій.
2. продакшн-компанія або мовник, якому ці права ліцензовано, -- стає продюсером аудіовізуального твору та/або виробником відеограми, та/або власником права на програму організації мовлення;
3. Дистриб'ютори та платформи, яким мовник надає субліцензії на трансляцію (кабельні оператори, сервіси VOD), є вторинними ліцензіатами.
Тільки учасники цього офіційного ланцюга мають право законно реалізовувати спонсорські інтеграції з брендом організатора азартних ігор.
Медіа мають свої власні обмеження, що відрізняються від тих, які накладає спонсорство.
У попередньому тексті йшлося про спонсорство, але варто зазначити, що існує ще одна самостійна норма — перша частина статті 22-1, яка регулює пряме рекламування азартних ігор залежно від типу медіа. Ця норма діє паралельно й охоплює ті ж медіа-партнери: одне і те ж медіа може одночасно реалізовувати спонсорські інтеграції та демонструвати пряму рекламу, підпорядковуючись при цьому окремим правилам для кожного з цих форматів.
Закон України "Про медіа" (№ 2849-IX) виділяє три категорії:
лінійні медіа (телебачення, радіо) -- програми йдуть за розкладом мовника, для одночасного масового прийому;
нелінійні медіа (сервіси на замовлення на кшталт VOD) -- доступ до контенту в момент, обраний користувачем;
онлайн-медіа -- окрема категорія: поширення інформації в текстовій, аудіо чи візуальній формі через інтернет, не через аудіовізуальний медіасервіс.
Умови для просування азартних ігор варіюються залежно від категорій:
Окрім наведеного списку, реклама азартних ігор заборонена в усіх засобах масової інформації. Регулюючі органи у сфері медіа можуть вводити додаткові вимоги відповідно до своїх кодексів (частина дванадцята статті 22-1), тому перед публікацією слід перевірити їхній актуальний статус.
Що категорично заборонено без жодних виключень.
У будь-якому випадку, закон суворо забороняє три основні речі:
будь-яка форма спонсорської підтримки з боку організаторів ігор на удачу, яка не стосується спортивних заходів;
будь-яке спонсорство дитячого та дитячо-юнацького спорту;
Продакт-плейсмент у галузі азартних ігор – це процес інтеграції інформації про продукт у зміст аудіовізуального твору, програми чи передачі з метою його просування. Ця практика зазвичай передбачає пряму або непряму фінансову винагороду.
Використання ТМ організатора азартних ігор в інформаційних програмах, шоу чи культурних заходах, що не належать до сфери спорту, так само залишається поза межами дозволеного.
Як реалізувати це на ділі
Юридично обґрунтована модель співпраці зазвичай базується на двох контрактах. Хоча закон не вимагає дотримання саме цієї структури, варто зазначити, що право на трансляцію може належати й іншим суб'єктам, а не лише федерації.
Спонсорський договір між організатором азартних ігор і федерацією спорту чи організатором змагання -- фіксує форму спонсорства, обмеження на брендування, застереження щодо продакт-плейсменту та підтвердження дотримання статті 22-1, включно з винятком для дитячого спорту.
Ліцензійна угода між власником прав на трансляцію та медіа -- засвідчує статус медіа як власника прав або ліцензіата, що, в свою чергу, надає йому право транслювати подію, згадувати спонсора та використовувати його товарний знак в процесі трансляції та подальшого розповсюдження.
Підсумок
Спонсорство з боку організаторів азартних ігор -- це вузький, обумовлений винятками коридор, а не загальний дозвіл "на спорт". Він працює лише для дорослого спорту, лише за дотримання трьох умов розміщення, і лише через медіа, які документально підтверджують свій статус правовласника чи ліцензіата на всіх ланках ланцюжка прав. Дитячий спорт і продакт-плейсмент залишаються під забороною за будь-яких обставин, а медіапартнери, які поруч зі спонсорством ще й показують пряму рекламу, повинні окремо стежити за обмеженнями за типом медіа.
Нормативна база:
Закон України "Про рекламу", ст. 1 та ст. 22-1
Закон України "Про авторське право і суміжні права" (№ 2811-IX), ст. 1 (п. 2, 13, 41), ст. 35, 41, 42
Законодавство України "Про медіа" (№ 2849-IX), стаття 1.
#
