Головна редакторка РІА "Південь" розповідає про втечу з окупованих територій та діяльність в умовах безперервних обстрілів.
Видання РІА "Південь", яке раніше було відоме як РІА "Мелітополь", розпочало свою діяльність у 2014 році і тривалий час залишалося найважливішим локальним медіа в Мелітопольському районі. Під час повномасштабної агресії редакція була змушена переміститися до Запоріжжя, пройшла процес ребрендингу і розширила свої матеріали, охоплюючи події не лише в Мелітополі, а й в інших містах південної частини України.
У бесіді з "Детектором медіа" головна редакторка Світлана Залізецька може бути описана як особа з унікальним стилем та характером. поділилася своїми спогадами про початкові дні окупації, обговорила долю журналістів, які залишилися в полоні у Росії, про підтримку, що надається переселенцям і ветеранам, а також торкнулася проблеми нестачі кадрів у висвітленні теми окупації.
-- РІА "Мелітополь" продовжило працювати, попри окупацію міста. Що відбувалося у перші дні повномасштабного вторгнення і як редакції вдалося релокуватися?
Коли розпочалась повномасштабна війна, наше медіа в Мелітополі залишалося єдиним, що не призупинило свою діяльність ні на мить. Я змушена була залишити свій дім і шукати інтернет у різних місцях, адже зв'язок був вкрай поганим. Хоча я не відправляла інших на мітинги, сама активно відвідувала їх, збираючи інформацію, яку потім передавала своїм колегам для обробки та публікації.
Після того, як мене відвезли на завод, що належить Євгену Балицькому, я пройшла "співбесіду" з Галиною Данильченко. На той момент вона ще не обіймала посаду "гауляйтера", але вже висловлювала намір співпрацювати з російською стороною. Вона попередила, що зі мною зустрінеться "комендант". Зрозумівши можливі ризики для себе та моєї команди, я вирішила вжити всіх заходів, щоб виїхати в безпечніше місце.
Я вирушила в дорогу і попередила всіх, щоб вони поступово почали виїжджати. Дехто виходив з редакційного чату на час свого від'їзду, а згодом знову поверталися. Одні переїжджали в інші міста України, інші вирушали за кордон. Протягом цього періоду ми безперервно працювали, підміняючи одне одного. Проте в нашій команді були й ті, хто залишився в окупації. Схоже, що це не їхнє власне рішення, а скоріше воля їхніх рідних.
Ми спілкувалися з Анастасією Глуховською, яку захопили окупанти в серпні 2023 року (за інформацією "ДМ"), щодо необхідності виїзду. На той момент вона вже не співпрацювала з нами, оскільки вирішила, що це може бути небезпечно. Я наполегливо просила її покинути країну і пропонувала допомогу у безкоштовній організації виїзду, зазначаючи, що існує можливість продовжувати працювати та жити в Україні. Вона подякувала за турботу, але вирішила відмовитися.
Анастасія Глуховська, світлину РІА "Південь" надала сестра журналістки
Як редакторка, я налагоджувала співпрацю з волонтерами, які організовували безкоштовні виїзди. Це виявилося непростим завданням, адже де є безкоштовні послуги, там майже завжди трапляються певні труднощі. Дехто намагався зловживати цією можливістю, а хтось вирішив вирушити в подорож самостійно.
Одна з наших журналісток, коли вирушала в рейд, опинилася під вогнем, і її колону змусили повернутися назад. Їй довелося виїжджати разом із родиною вдруге, але після того, як пережила подібний досвід, повторна подорож стала ще більш лякаючою.
На даний момент Анастасія Глуховська з 2023 року утримується в слідчому ізоляторі міста Кізел, фактично в статусі ізольованої від зовнішнього світу. Їй не висунуто жодних обвинувачень, і офіційно заявляється, що вона не була захоплена, хоча російські телебачення транслювали момент її затримання.
Я провела численні інтерв'ю з в'язнями, які знаходилися в одній камері з нею, і вони підтверджують цю інформацію. Червоний Хрест також офіційно підтвердив, що вона дійсно утримується в російській в'язниці. Проте, російська сторона не визнає цього факту і не висуває жодних офіційних звинувачень.
Що стосується Георгія Левченка, то його засуджено у 2023 році за двома статтями до 16 років. Я тільки нещодавно дізналася, що він може бути в Алтайському краї у колонії суворого режиму. Але наразі я ще перевіряю цю інформацію.
Георгій Левченко в репортажі російських ЗМІ.
Але ми продовжуємо боротьбу зі звільнення наших арештованих журналістів. Цьогоріч я була в США й зустрічалася з представниками Держдепартаменту та декількох конгресменів. Ми заручилися підтримкою CPJ -- Комітету захисту журналістів, який нас підтримує в цьому напрямку. Він займається правами жінок, тому йшлося про Ірину Левченко, Анастасію Глуховську, Яну Суворову. Але, звісно, я скористалася можливістю та проговорила історії наших полонених журналістів Георгія Левченка, Влада Гершона й інших колег.
Чи мали ви коли-небудь можливість зв’язатися з колегами, які потрапили в полон?
Зв'язок відбувався через адвоката з Росії. Я найняла юриста, який мав зустрічі з Георгієм. Він поділився, що його жорстоко катували.
У одному з ваших інтерв'ю ви згадували, що на початку вторгнення в Мелітополі існувало безліч неактивних телеграм-каналів. Як і в інших містах, що потрапили під окупацію, офіси українських ЗМІ були серед перших цілей, які захоплювали російські війська. На основі ваших спостережень, чи багато місцевих журналістів взяли участь у цих подіях?
-- Так, прокинулися сплячі телеграм-канали, їх було дуже багато. Інші аналітики також підтверджують, що їх створили раніше вторгнення, тримали в сплячому режимі, а потім вони почали працювати.
Ще до початку повномасштабної війни російські агенти намагалися знищити українські медіа. У нас був потужний новинний Instagram-акаунт із 35 тисячами підписників, але вони його заблокували, постійно надсилаючи нам попередження. Ми регулярно зверталися до служби підтримки, але відновити сторінку нам не вдалося. Потім почалися DDoS-атаки на наш сайт, що свідчило про їхні спроби знищити нас дистанційно.
Коли росіяни захопили місто, вони одразу пішли на комунальне телебачення, провели обшуки в редакціях, викликали людей на допити й попереджали: якщо ви будете працювати (як українське медіа -- "ДМ), вам буде погано.
Спочатку журналістам повідомили, що їм взагалі не обов'язково продовжувати свою діяльність, а згодом розпочалася "примусова" співпраця з російськими представниками. Насправді, все виглядало так, наче було написано заздалегідь.
Щодо місцевих журналістів, які зрадили, можна сказати, що це не є поширеним явищем. Більшість журналістів просто покинули свої позиції. Проте деякі з них залишилися і продовжували працювати на телеканалі Євгена Балицького "МТВ+". Саме ці люди стали основою, до яких приєдналися журналісти з Криму та Росії.
Серед присутніх виявилися навіть ті, хто колись давно мав стосунок до цього телеканалу, а згодом залишив цю професію. Наприклад, один із журналістів раніше займався зйомкою та монтажем весільних урочистостей. Як тільки російська влада встановила контроль, він негайно повернувся до телеканалу і наразі працює оператором.
Сім'я Гапеєвих опинилася в подібному становищі. Оксана та Михайло обидва були працівниками телеканалу Балицького. Він став оператором, тоді як вона знайшла роботу у пресслужбі. Таким чином, ті, хто вже раніше виявляв свої проросійські погляди, продовжили залишатися на цьому місці.
Така ж історія з Сергієм Мнацакановим. У спецслужб України були до нього запитання ще після початку війни у 2014 році, коли він знімав фейкові відео про те, як нібито українці знущаються з людей, б'ють мирних жителів, бомблять їх тощо.
Але потім із ним провели бесіду й він дуже надовго затих. А зараз він воєнкор, веде власний телеграм-канал і сторінку у "ВКонтакте", виїжджає на бойові позиції, показує російські підрозділи та розповідає, які вони гарні.
Це явний, відвертий пропагандист. Але в мене виникає серйозне питання до наших правоохоронних органів і спецслужб: чому жодна кримінальна справа не була відкрита проти цих місцевих зрадників, які стали на шлях пропаганди? Існують фотографії та відеоматеріали, де видно, як вони працюють в окупаційних структурах і знімають сюжети про це. Ці особи не маскують своїх облич у стендапах і розповідають про нібито спокійне життя.
Місцеві співпрацівники відчувають себе досить комфортно. Вони мають можливість подорожувати куди завгодно — чи то в Україну, Росію, чи в інші країни.
Чи тривають особисті загрози та напади на веб-ресурс?
У мене є кілька заяв до поліції щодо особистих загроз. Справа в тому, що мої батьки досі перебувають в окупації і не мають можливості виїхати через проблеми зі здоров'ям. За останній місяць до них приходили тричі.
Атаки на веб-сайт тривають з певною регулярністю, тому ми впровадили системи захисту. Тим часом, ворог намагається ізолювати людей, активно протидіючи VPN. Тому жителям окупованих територій необхідно постійно шукати нові програми для підтримки зв'язку.
Світлана Залізецька може бути описана як особа з унікальним стилем та характером.
-- Ви якось можете відстежувати, чи багато людей читає РІА "Південь" в окупації?
На сайті, на жаль, неможливо точно визначити, звідки користувачі, оскільки при використанні VPN їхня геолокація може бути різною. Це ускладнює розуміння, чи є серед відвідувачів росіяни, які переїхали до європейських країн, таких як Німеччина, Польща чи Франція, або ж це просто користувачі, які налаштували свої акаунти на інші регіони.
Найбільш показовим виявилося блокування ворогом телеграму -- у нас відразу кількість підписників впала на 3 тисячі. Це відбувається, бо люди старшого віку не можуть упоратися з цим постійним перепідключенням нових і нових VPN, щоб бути на зв'язку. Вони просто втомлюються від цього.
Крім того, слід зазначити, що рівень відвідуваності безпосередньо пов'язаний із наявністю електропостачання в Запорізькій області. У випадку відключення живлення на вишках зв'язку, користувачі не мають змоги зайти на наш ресурс, що призводить до зниження відвідуваності.
Тому про те, що у нас є читачі в окупації, ми точно знаємо, бо ми спілкуємося, зокрема в нашому закритому чаті. Але їхню кількість, на жаль, можемо вирахувати лише приблизно.
Чи обговорюєте ви з ними правила безпеки?
Протокол безпеки, що діє в нашому закритому чаті, включає важливі рекомендації: чому не слід виводити на показ свої мобільні телефони, особисті номери, а також чи доцільно носити телефон у місто тощо.
Що стосується листування, то ми регулярно публікуємо статті, в яких разом з експертами пояснюємо, як перепідключитися, які нові месенджери з'явилися. Так ми знайшли для наших читачів месенджер IMO і там тримаємо зв'язок із ними.
Отже, тепер не редакція, а фахівець детально пояснює, як слід очищати телефон, коли це стає необхідним. Або ж люди надсилають нам свої запитання, на які експерт надає відповіді. Цей процес відбувається регулярно, щоб нагадати людям про важливість дотримання правил безпеки.
На вашу думку, чи достатньо експертів, які спеціалізуються на питаннях безпеки та темі окупації?
-- На мою думку, в Україні не вистачає таких експертів. І на цьому фоні народжуються псевдоексперти, які йдуть по національних телеканалах і відповідають на всі питання, які б їм не ставили.
Виникає абсолютно викривлене уявлення про життя і обставини в умовах окупації. Деякі особи відкривають різні центри, називаючи їх своїми іменами, і самі ж називають себе експертами. Проте, їхня інформація часом викликає просто сміх як у тих, хто переживає окупацію, так і у тих, хто займається цією проблематикою.
У 2023 році медіа здійснило ребрендинг, перетворившись з РІА "Мелітополь" на РІА "Південь". Які зміни відбулися в редакції за цей період і чи вся команда наразі знаходиться у Запоріжжі?
У нашій команді налічується 10 осіб, і не всі вони перебувають у Запоріжжі. Частина колективу базується в Харкові, інша – у Києві. Проте найбільше випробувань переживають ті, хто працює в Запоріжжі. Ситуація в місті викликає відчуття гніту, адже щодня доводиться стикатися з вибухами та спостерігати, як зменшується кількість людей на вулицях, а їхній настрій стає все гіршим.
Проте ми не зупиняємося у своїй діяльності, обсяг контенту постійно збільшується. Ми надаємо ранкові звіти про ситуацію на півдні, охоплюючи не лише Мелітополь, але й тимчасово зайняту Запорізьку область. Наприклад, у таких містах і селах, як Велика Білозерка та Кам'янка-Дніпровська, вже кілька місяців відсутні електрика та водопостачання.
Люди там виходять навіть на страйки з плакатами і так "культурно" кажуть: "Ми хочемо жити в Росії, але з водою і з електрикою". Попри погрози "гауляйтера" Балицького, який сказав: "Я не Янукович, я Майдану не дозволю. Знайду кожного, хто критикує владу, і покараю".
Але тим не менш, люди критикують і продовжують говорити правду про бездіяльність окупаційної влади, яка доповідає Путіну, що тут мирне життя й усе під контролем. Вибачте, але в Мелітополі навчають людей, як ходити в туалет у пакетики.
Тому ми збільшуємо обсяг контенту, охоплюючи як вільну, так і окуповану частини Запорізької області. Ми висвітлюємо повсякденне життя в прифронтових громадах, а також у самому Запоріжжі, яке знаходиться всього в 20 км від зони бойових дій.
Роботи стає все більше, але багато журналістів хоче виїхати з Запоріжжя і рухатися далі. Дуже мало охочих виїжджати на прильоти, зніматися кожного дня, показувати наслідки війни. І в цьому найбільша складність -- знайти кадри, які би далі з нами працювали.
Перекладач Олексій Стояновський, письменниця з Північної Ірландії Розмері Дженкінсон, оператор Олександр Темніков, головна редакторка Світлана Залізецька може бути описана як особа з унікальним стилем та характером. та журналістка Наталя Чайка
-- А як мотивувати людей більше займатися цим?
Це має бути особа, яка щиро прагне займатися журналістикою і не планує покидати рідне місто, оскільки їй небайдуже Запоріжжя. Крім того, необхідно забезпечити гідні умови оплати праці.
З безпекової точки зору ми забезпечені. У нас є два комплекти бронежилетів і каска, а нещодавно ми отримали "Чуйку" завдяки ІМІ. Ми дуже вдячні їм. А от охочих працювати в зоні ризику дуже мало.
Чи приїжджають до вас представники національних медіа, окремі журналісти або військові кореспонденти? Чи сприяють вони у створенні інформаційного контенту?
-- У нас є власні кореспонденти СТБ, "1+1", "Ми -- Україна". До Запоріжжя іноді приїжджають іноземні журналісти, але після того як посилилися обстріли і нас почали порівнювати з Херсоном я вже давно їх не бачила.
Скоріше, всі ці кореспонденти допомагають хоч трохи висвітлювати ситуацію у прифронтовому Запоріжжі й Запорізькій області, але не на тимчасово окупованих територіях. Це точно. І мені дуже болить, що національні медіа дуже мало говорять про тимчасово окуповані території. Таке враження, що їх дійсно забули.
Наша команда докладає всіх зусиль, щоб у Запоріжжі нагадувати людям про Мелітополь, Бердянськ та інші міста, які перебувають під тимчасовою окупацією.
Ми організували опитування, щоб дізнатися, наскільки люди зацікавлені в цих новинах і чи усвідомлюють, що там відсутнє електропостачання. Наше завдання — донести до людей, що в окупованих регіонах живуть не лише зрадники, а й патріоти, які не втратили зв'язок з Україною. Адже таке сприйняття може призвести до втрати нашої держави.
Які ще способи існують для отримання інформації з окупованих територій, окрім закритого чату?
-- Ми спілкуємося з людьми, які проживають в окупації. У них дуже поганий зв'язок, але вони все одно повідомляють нам про те, що відбувається насправді. Люди там дуже злі, бо Росія зробила їхнє життя нестерпним. Вони ніколи не жили так при Україні.
Крім того, можливо, до цього року вони не мали уявлення про війну в такому масштабі, як ми переживаємо в Запоріжжі. Цього року, коли Сили оборони почали цілеспрямовано атакувати їхні логістичні центри і контролювати новозбудовану трасу, люди усвідомили, що таке війна. Вони також зрозуміли безпорадність окупаційної адміністрації, яка не здатна забезпечити їх елементарними потребами – водою та електрикою.
У Запоріжжі живе багато переселенців, а у кожного є свій родич, який доносить якусь інформацію. Але ми все верифікуємо, правило трьох джерел -- обов'язкове.
-- На вашому сайті описана місія: бути голосом опору, бути частиною інформаційної війни, відстоювати права переселенців, визволяти журналістів із в'язниць. Чи не означає це, що медіа, які зіткнулися з темою окупації, -- це більше ніж просто медіа, адже охоплюють і правозахисну, і громадську діяльність?
-- І волонтерство. Коли почалася повномасштабна війна, люди питали нас, де дістати ліки, де можна купити якісь продукти. Потім почалися запитання, як виїхати. І це триває.
У порівнянні з 2022 роком спостерігається зростання кількості запитів, що пов'язано з новим припливом переселенців. Вони звертаються по допомогу з питань, пов'язаних із житлом, отриманням соціальних виплат, пенсій для військовослужбовців та іншими складнощами.
Бувають і дуже резонансні справи. Наприклад, один військовий має два поранення, у нього паралізувало праву частину й не рухається рука. З частини його звільнили, а ТЦК не дає йому документи, щоб він міг оформити військову пенсію по інвалідності саме внаслідок війни. І це триває вже два роки.
Ми вже пройшли шлях до омбудсмана та Міністерства у справах ветеранів, звертаючись до різних інстанцій. Спільно з керівником громади, з якої походить цей ветеран, ми боремося за його право на пенсію. Наразі він отримує лише дві тисячі як переселенець та тисячу гривень по інвалідності. Це людина, яка добровільно пішла на фронт, а тепер змушена виживати на такі мізерні кошти.
Цей випадок ми розглядаємо вже протягом п'яти місяців. Всі відповідні інстанції в курсі справи, передаючи одна одній різні доручення, але це лише створює безвихідь.
Є й інший випадок. Там людина ходить на двох милицях, але його визнають придатним. Оскільки він не може звільнитися, він пішов у СЗЧ. Попри те, що у нього є порушення нервової системи й він не може ходити, ВЛК визначає його як придатного. Але він не може цього фізично.
Військовим необхідно надавати реабілітаційні послуги, медичне лікування та психологічну підтримку. Важливо, щоб у оточенні кожного ветерана, як зазначено в програмі "Дія", була особа, яка б його активно супроводжувала. Цей супровід має бути ефективним і реальним, а не лише формально зафіксованим у документах.
Які теми, на вашу думку, викликають найбільший інтерес серед аудиторії в окупованих регіонах?
-- В окупації найбільше люди читають про все, що стосується гуманітарної ситуації. Бо їхнє завдання -- вижити. Їх цікавить: зв'язок, вода, електрика, їжа, ліки.
Незважаючи на те, що РІА "Південь" є суспільно-політичним виданням і ви вже висвітлили безліч складних питань, у вас також існує розділ "Шоу-біз", що має таблоідний характер. Яке значення має ця рубрика для вашого видання і яка її популярність серед читачів?
Ми вже приблизно десять років займаємося цією рубрикою. Почну з того, що в останній час спостерігається збільшення кількості прильотів у Запоріжжі: КАБи, ФАБи, FPV, БПЛА. Це надзвичайно складно знімати, адже у процесі беруть участь усі члени нашої команди: один займається зйомкою, інший — монтажем, третій — написанням текстів, четвертий — публікацією на сайті, а для соціальних мереж потрібен окремий контент. Це вимагає значних фінансових витрат і людських ресурсів.
Але я не можу сказати, що від цього у нас якась велика кількість переглядів, бо люди втомилися від такого контенту. І вже доходить до того, що ми у себе в телеграм-каналі вигадуємо, що би такого поставити розрадливого для нашої запорізької спільноти. Ми ставимо: от сьогодні День шампанського, День котиків і щось подібне, щоб люди хоч іноді побачили позитивну картинку.
"Шоу-біз" -- це плітки про світське життя, які теж відволікають від війни. І це достатньо популярно.
Проте певна емоційна складова присутня і в повідомленнях про окупацію. Наприклад, можна зустріти заголовки на кшталт: "Незвичний напад в окупованій Кирилівці", "Ціни на продукти вражають", "Окупанти влаштовують справжній спектакль" тощо. Які причини змушують команду використовувати подібні оціночні формулювання у заголовках?
Ми прагнемо уникати будь-яких суб'єктивних оцінок. Проте, якщо ти бажаєш звернути увагу на проблему окупації навіть тих, кого вона безпосередньо не зачепила, і хто вважає, що захоплені території більше не належать нам — це один із можливих шляхів, хоча й не найбільш професійний.
Ми намагаємося хоч трохи зацікавити тих, хто вірить, що ці регіони безнадійні, що там тільки колаборанти, і що мешканці вже адаптувалися до такого способу життя, вважаючи його цілком комфортним.
Люди, що перебувають під окупацією, знаходять в собі мужність виходити на вулиці з плакатами і відкрито висловлювати свої переживання щодо умов, в яких їм доводиться жити. Вони ставлять під загрозу не лише свою свободу, але й власне життя.
Чому важливо зберігати російську мову на сайті для аудиторії в умовах окупації?
Людям, що проживають на тимчасово окупованих територіях, досі важко усвідомити необхідність вивчення української мови в схованці та читання українських текстів. Після звільнення цих регіонів на нашому сайті буде представлена лише українська мова.
А поки ми запропонуємо дві версії, щоб зберегти зв'язок із тими, хто підтримує Україну, але спілкується російською мовою.
Окрім того, російськомовний канал менш виразний під час перевірок, тоді як українська мова безсумнівно привертає увагу.
Яка ключова потреба редакційної команди – фінансування, кадри, доступ до інформаційних ресурсів, чи психологічна підтримка?
-- Якщо у 2022 році критично необхідними були фінанси й обладнання, то наразі на перший план виходить фінансове питання, тому що наше завдання -- зберегти команду й протриматися до того моменту, коли звільнять територію.
Ми єдине медіа, яке активно функціонує в Мелітополі. Якщо нас не стане, це призведе до повного зникнення інформаційного зв'язку з окупаційною ситуацією в Мелітопольському районі. І не лише в цьому регіоні, адже, хоча наші колеги ще висвітлюють події в Бердянську, я не зустрічала жодного медіа з Василівки чи Токмака.
Нам потрібно забезпечити людей заробітною платою, щоб вони не пішли за ті ж самі гроші на більш легку роботу. Бо це ті люди, у яких є джерела інформації та які вже навчені, як правильно з ними спілкуватися. Ця робота вимагає дуже багато навичок, бо тема висвітлення окупації дуже делікатна.
Інша важлива задача – це модернізація технічного оснащення. Мова йде не лише про новий ноутбук чи камеру, а про оновлення веб-сайту, каналів на YouTube та подібних ресурсів.
У нас, наприклад, відсутня єдина візуальна ідентичність на всіх платформах. Протягом повномасштабної війни ми створили TikTok-акаунт та Facebook-сторінку, але візуальні елементи на них різняться. Це пов'язано з браком фінансів на те, щоб упорядкувати все та найняти дизайнера, який би розробив єдиний бренд для нас.
Ми отримали підтримку лише від одного чеського грантодавця, Praga Civil Society Centre, який допоміг нам з ребрендингом і погодився профінансувати послуги психолога. Завдяки цьому кожен учасник нашої команди зміг скористатися індивідуальною психологічною підтримкою.
Я також зверталася до Національної спілки журналістів України, яка надає підтримку у отриманні психологічної допомоги. Навіть тепер наші журналісти співпрацюють з цими фахівцями.
Стосовно організації ретритів для редакцій, це питання наразі абсолютно не обговорюється. Навіть короткострокові варіанти на три дні не розглядаються. Це дійсно викликає труднощі. Не варто забувати й про фізичне навантаження, адже доводиться працювати і вдень, і вночі. Не кожен готовий обирати такий шлях у журналістиці чи залишатися в контексті окупації, оскільки це надзвичайно складно.
Фото надані Світланою Залізецькою
Цей проект реалізується завдяки підтримці програми "Партнерство за потужну Україну", фінансованої урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
#
