Телеведуча святкує значну дату, відвідала Колумбію та тепер гордо носить титул прабабусі.
Вона -- одна з найвідоміших українських дикторок. Працювала на телебаченні ледь не пів століття! Тож із Тетяною Цимбал на екранах виросло не одне покоління глядачів. Знаменита ведуча давно вийшла на пенсію, але її досі скрізь впізнають. 14 вересня киянка святкуватиме 80-ліття.
-- У свій день народження я зазвичай їду зі столиці, -- каже Тетяна Цимбал. -- Так буде й цього разу: ми із сином вирушаємо на Закарпаття. Сьогодні -- не час для якихось бенкетів і гучних святкувань... Тішуся, що дожила до такої дати. Не стільки красивої, як поважної і круглої. (Усміхається). Я розумію, що це великий Божий дар. І єдине, чого мені хочеться -- як усім нам -- настання миру! Щоб можна було спокійно лягати спати, знаючи, що для тебе завтра настане новий день.
-- Під час повітряних тривог ходите в укриття чи сидите вдома?
-- Одного разу пішла, на самому початку повномасштабної війни, і через 20 хвилин повернулася. Я люблю київське метро, але... Там була надто гнітюча атмосфера, тому довго перебувати не змогла. Зрештою, мені вже фізично важко ходити в укриття. Краще залишатимусь удома, бо в рідних стінах почуваюсь упевненіше. До слова, мій кіт реагує на сирену перший: як тільки чує її, одразу йде у ванну. (Сміється). Ось так, удвох, ми чекаємо відбою та сподіваємось на краще.
Які методи допомагають вам залишатися у хорошій фізичній формі?
-- Я намагаюсь багато рухатися. По-перше, відвідую фітнес-центр, де плаваю у басейні. По-друге, стараюсь часто гуляти. Живу в центрі, люблю свій район і особливо Володимирську гірку. Там -- моє місце сили. Раніше дотримувалась різних модних дієт, а тепер... Тепер, як у відомому мемі, важливіше не те, який маю вигляд, а що показують МРТ та УЗД. (Сміється).
Проте, хто знає, що сьогодні важливіше - піклуватися про фізичне здоров'я чи про емоційний стан. Духовне благополуччя я підтримую, відвідуючи театри (нещодавно я була на виставі в Опері), бібліотеки та музеї. Там проходять музичні та літературні вечори, які мені дуже подобаються. Це справжня їжа для душі! Тому я рекомендую своїм одноліткам не ігнорувати такі події. Особливо, адже багато з них є безкоштовними.
Коли ми обговорювали можливість інтерв'ю, ви згадали, що плануєте відвідати вечір, присвячений пам'яті Богдана Ступки. Чи мали ви з ним якісь спільні знайомства?
Так, звісно. Ми бачилися не лише в робочих справах. Наприклад, ми проводили час разом, переживали хвороби (це сталося у "Феофанії"), подорожували разом. Одним словом, у нас було багато спілкування. Знаєте, у Богдана Сильвестровича було чудове почуття гумору, хоч і досить незвичне. Він навіть жартував зі мною по телефону. (Усміхається). Це була справді світла особистість!
Моя професія давала мені надзвичайний шанс -- пізнавати і спілкуватися, а іноді й дружити з людьми, які визначали нашу культуру, науку, політику. Це справді -- подарунок долі... Без перебільшення можу сказати: я любила справу, якою займалася. Хоча мій шлях до неї виявився звивистим, адже спочатку була радіоелектроніка, далі романо-германські мови, а вже потім -- ТБ.
У ведучих основним засобом є їхній голос. Чи мали ви коли-небудь досвід його втрати?
Так, це була незабутня подія. У квітні 1986 року, після катастрофи на Чорнобильській АЕС, я раптово втратила голос. Просто зник, як у воді. Вчора ще говорила, а сьогодні – тиша. А мені ж належало вести церемонію закриття фіналу чемпіонату світу з велоспорту! Це був справжній шок! І звичайно ж, наш фоніатр в цей момент був на гастролях з Оперним театром... Зазвичай він щотижня приходив на телеканал – перевіряв горло, чимось змащував, а потім давав трішки коньяку для розігріву, мовляв, це чудодійний засіб. (Сміється).
Звісно, колеги, які мали тоді прямий ефір, не вживали, а всі решта могли собі дозволити. Взагалі, коли працюєш наживо, це неможливо. Диктору потрібна максимальна внутрішня концентрація. До слова, якось проводили спеціальне дослідження і з'ясувалося, що під час роботи навіть змінювалися показники тиску й температури. Ви уявляєте? Тому -- ніякого спиртного. Що ви! (Усміхається).
Колись ви захоплювалися подорожами. Чи вдається вам це зараз?
Свій останній день народження я святкувала у Відні, а потім вирушила до доньки в Канаду. Я так прагнула побачити свого новонародженого правнука! Уявіть собі, я вже прабабуся! (Сміється). Дружина мого онука — перуанка, і він зробив їй пропозицію в Мачу-Пікчу. Я ще не була на її батьківщині, але торік встигла відвідати Гватемалу та Колумбію. Знаєте, якщо в житті щось варто обирати для інвестицій, так це діти та подорожі. Це дійсно мудро і правильно.
Тетяно Василівно, яку б ви придумали закінчення для речення: якби сьогодні мені виповнилося двадцять років?
-- Думаю, що я була б "там", тобто на війні. Кажу це без всякого пафосу. Не знаю, у якому статусі -- може, як фронтова кореспондентка, але я б поїхала. Страшно -- не страшно, це вже інше питання...
#
