Українці без власного житла: чому житлова проблема перетворилася на другу війну для вимушених переселенців

В Україні офіційно зареєстровано близько 4,6 мільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Позаду у цих людей - зруйновані домівки та втеча від обстрілів, а попереду - виснажлива боротьба за базове право мати дах над головою

Опинившись між захмарними цінами на оренду, упередженістю власників житла та недосяжними банківськими кредитами, сотні тисяч родин змушені постійно шукати свій куточок, балансуючи на межі відчаю та безвісті. Зокрема, історія Оксани Костовської - жінки, яка пережила руйнування дому, полон окупантів і втечу з немовлям на руках, - не виняток, а віддзеркалення системної проблеми. Через три роки у Львові вона досі живе в тимчасовій квартирі під постійною загрозою виселення. Її шлях показує і силу людської солідарності, і межі недосконалих державних програм.

Більше про це розповість Еспресо та нова програма журналістки Христини Парубій "По живому".

Масштаб проблеми: житло як головний бар'єр для ВПО

За даними Міністерства соціальної політики, станом на лютий 2026 року в Україні обліковано понад 4,6 млн внутрішньо переміщених осіб. Міжнародна організація з міграції (IOM) оцінює фактичну кількість тих, хто перебуває у стані внутрішнього переміщення, приблизно в 3,7 млн.

Більшість ВПО - жінки та діти. Вони оселяються переважно у прифронтових та центральних областях, а також у великих безпечних містах, таких як Львів, Київ, Дніпро. Однак ринок оренди часто виявляється закритим. Дослідження показують: близько 40 % орендодавців сумніваються в платоспроможності переселенців, 32 % бояться, що орендарі "зникнуть, не сплативши", а ще частина відмовляє через наявність маленьких дітей.

У результаті виходить "чорний ринок" оренди з завищеними цінами, короткостроковими договорами та ризиком раптового виселення. Багатодітні сім'ї опиняються в особливо вразливому становищі: їм потрібна більша площа, а орендодавці часто віддають перевагу "спокійним" одинакам або парам без дітей.

Отримання банківських кредитів для внутрішньо переміщених осіб (ВПО) є досить складним процесом. Для цього необхідні стабільні офіційні доходи, позитивна кредитна історія та внесок, якого багато людей не мають через втрату майна та роботи внаслідок війни.

Від знищеного села поблизу Донецька до лавки у Львові.

зображення: кадр з відео шоу "По живому"

Оксана Костовська стала внутрішньо переміщеною особою ще в 2014 році, коли її будинок у селі поблизу Донецька був зруйнований російськими військами. Кілька років вона проживала в Маріуполі. У 2021-му, будучи в стані вагітності, вирушила відвідати рідних на тимчасово окуповану територію. Там її затримали за підозрою у співпраці з українськими військовими. Після допитів у приміщенні окупантів їй на голову наділи мішок і кинули до підвалу, де на дверях висів перевернутий український герб. Цей жахливий стрес спровокував у неї передчасні пологи.

Їй вдалося втекти з полону, тримаючи на руках свого маленького сина Леоніда.

"Я вийшла з Льоню на руках і впала на коліна. Боже, я так плакала, я так кричала, тому що я розуміла, що вже все, мене ніхто не буде чіпати, я вже в безпеці...", - згадує жінка.

У 2023 році Оксана разом із родиною — дев'ятирічним Максимом, чотирирічним Леонідом і маленькою Соломійкою — вирішила переїхати до Львова. Процес пошуку житла виявився для них справжнім випробуванням. Орендодавці не лише відмовляли через статус внутрішньо переміщених осіб, але й через те, що у родині троє дітей.

"Я вже відчувала, що втрачаю надію. Ми зверталися через знайомих, навіть з'являлися на телебаченні. Також я піднімала цю тему в соціальних мережах. За статистикою, мої пости побачили 120 тисяч осіб, але жоден з них не запропонував, наприклад, допомогу з житлом," - ділиться Оксана.

Несподівана зустріч, що перевернула все з ніг на голову.

зображення: кадр з відео шоу "По живому"

Проте підтримка для пані Оксани з'явилася раптово.

Одного разу на дитячому майданчику до Оксани підійшли матері однокласників її старшого сина. Звернувши увагу на сльози жінки, вони почали розпитувати про причини її смутку. Вже за кілька годин, завдяки розмовам між знайомими, їм вдалося допомогти знайти квартиру.

"Мати мого однокласника сказала: 'Ти не залишишся на вулиці. Не переживай. Ми обов'язково знайдемо тобі місце для проживання.' І, насправді, вони це зробили," - з теплом у голосі згадує Оксана Костовська.

Для багатьох переселенців саме випадкові знайомства, волонтери чи небайдужі люди стають тією підтримкою, яку не завжди можуть забезпечити державні механізми.

Сім'я заїхала в квартиру, яка довго стояла порожньою. Зробили косметичний ремонт, але не цьому головне питання так і не вирішилося:

"За це я дуже вдячна... Але знову ж сказали нам, що це буде до тих пір, поки не закінчиться війна, або власники не повернуться за кордону. Тому це знову ж ще одна порохова бочка, коли ти не знаєш, коли тобі знову скажуть, що у вас місяць...".

Незважаючи на всі труднощі, Оксана залишається оптимісткою. На новому етапі життя вона відкрила для себе захоплення, яке не лише приносить невеликий дохід, але й надає сенс її дням: виготовляє патріотичні прикраси, прикрашені орнаментами різних українських регіонів. Проте, її найзаповітніша мрія - це мати власне житло.

зображення: кадр з відео шоу "По живому"

Ринок оренди та кредити: системні бар'єри

Історія Оксани типова. Багато ВПО стикаються з прямими відмовами або неявною дискримінацією. У популярних містах на кшталт Львова попит високий, ціни зросли, а формальні договори часто укладають на короткий термін. Субсидія на оренду житла для ВПО, яку запустила держава, частково компенсує вартість, але не вирішує проблему нестачі пропозицій і не гарантує довгострокової стабільності.

Що стосується іпотечного кредитування, програма єОселя пропонує вигідні ставки (3% або 7%) та додаткові компенсаційні заходи для внутрішньо переміщених осіб (ВПО): до 70% першого внеску (з певними обмеженнями) та часткову компенсацію платежів у перший рік. Існує можливість поєднувати цю програму з єВідновлення, яка передбачає компенсацію за зруйноване або пошкоджене житло. Для ВПО, які прибули з тимчасово окупованих територій, умови є більш гнучкими.

Проте на практиці скористатися цими інструментами можуть далеко не всі: потрібен офіційний дохід, який би дозволяв обслуговувати кредит, позитивна кредитна історія та можливість зібрати документи. Багатодітні матерів, які часто втратили годувальника або не мають стабільної роботи, залишаються за бортом.

Що здійснює держава і в чому є недоліки.

Притулки для внутрішньо переміщених осіб, зображення: Закарпатська обласна рада.

Держава пропонує ряд програм підтримки для внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Серед них – щомісячні виплати на утримання (2000 грн для дорослих, 3000 грн для дітей та осіб з інвалідністю), субсидії на оренду, а також програми єВідновлення та єОселя з додатковими перевагами для ВПО. Останнім часом з'явилася можливість поєднувати компенсацію за знищене житло з пільговими умовами кредитування на придбання нового житла.

Проте обсяги цих ініціатив не задовольняють існуючі потреби.

Фонд соціального та доступного житла обмежений, черги довгі, а адміністративні бар'єри високі. Багато ВПО живуть у колективних центрах або у підвішених умовах "до кінця війни" - саме так, як Оксана Костовська з сім'єю. Тому волонтери, сусіди та випадкові знайомі (як мами на майданчику) часто стають єдиною реальною допомогою. Це прекрасно ілюструє внутрішню силу громадянського суспільства, але не може замінити системну політику.

Шляхи до вирішення: які дії можна вжити та що є необхідним

Проблема житла для ВПО - це не лише про квадратні метри. Це про стабільність для дітей, психологічне відновлення, можливість працювати та інтегруватися в нову громаду.

Фахівці часто вказують на кілька дієвих напрямків, які державі слід удосконалити:

* Розширення та полегшення доступу до єОселі та єВідновлення - підвищити розмір компенсації на початковий внесок, оптимізувати адміністративні процедури, а також дозволити більш широке використання сертифікатів.

* Масштабування довгострокової оренди з субсидією - зробити програму орендної субсидії більш доступною та передбачуваною, стимулювати орендодавців податковими пільгами за довгострокові договори з ВПО;

* Розвиток соціального та муніципального житла - будівництво або викуп житла під оренду для вразливих категорій (багатодітні сім'ї, матері-одиначки, люди з травматичним досвідом);

* Антидискримінаційні заходи - просвітницькі кампанії для орендодавців, чіткіші правила та моніторинг відмов.

* Всебічна підтримка - інтегрування житлових програм із можливостями працевлаштування, професійної перепідготовки та психологічної підтримки, щоб внутрішньо переміщені особи мали змогу стабільно заробляти та сплачувати кредити чи оренду.

Звичайно, важливим аспектом є міжнародне співробітництво, яке дозволяє залучати фінансування для масштабних житлових ініціатив, спрямованих на підтримку внутрішньо переміщених осіб.

Питання житла сьогодні є не лише соціальною проблемою. Воно дедалі більше стає питанням повернення людей до нормального життя, інтеграції у нові громади та майбутнього України. Адже поки мільйони українців живуть із валізами напоготові, війна для них не закінчується навіть далеко від лінії фронту.