Голова правління Українського медіацентру, Надзвичайний і Повноважний посол Валерій Чалий розповідає про заходи, які необхідно вжити, щоб перші вибори після війни отримали визнання як в Україні, так і за її межами. Він також обговорює підготовку медіа до виборів після тривалої перерви.
Експосол України в США (липень 2015 -- липень 2019 року), а зараз голова правління Українського кризового медіацентру Валерій Чалий -- дипломат із багаторічним стажем. Він не бачить, як у нинішніх умовах можна провести вибори. І чесно заявляє, що йому як громадянину байдуже, який буде механізм виборів. Для нього важливі три речі: щоб прийшли люди з розумінням, що вони будуть розвивати Україну, а не якусь іншу країну; щоб вони здатні були відповісти на всі виклики, які виникнуть; і щоб і в Україні, й у світі була сприйнята легітимність виборчого процесу. "Це ворога поставить перед фактом, що шансів розхитати Україну немає", -- каже він.
Валерій Чалий вважає, що Росія знову спробує вплинути на наші вибори, як це вона вже робила в багатьох інших країнах. Він зазначає, що в останні роки РФ суттєво посилила свої кібервійська. Тому, на його думку, якщо ми не обмежимо використання Telegram в Україні, то можемо забути про проведення чесних виборів. Крім того, Чалий переконаний, що потрібно припинити телемарафони та забезпечити різноманітність новин на різних каналах.
Щодо викликів перших повоєнних виборів, які постануть перед медіа, то одним із найважливіших він вважає виклик, як повернутися до професії. "Тому що багато медіа і журналістів, які працюють в умовах війни, не тільки передають інформацію, а й пропаганду (в хорошому розумінні цього слова), назовні передусім. Але саме правда є нашою зброєю", -- зазначає Валерій Чалий.
В інтерв'ю з головною редакторкою інтернет-ресурсу "Детектор медіа" Світланою Остапою він поділився своїми думками щодо сприйняття України на міжнародній арені, а також висвітлив ряд дипломатичних викликів, з якими стикається країна.
Шановний пане Валерію, у резолюції Європейського Союзу, що стосується прогресу України на шляху до європейської інтеграції, ухваленій на початку липня 2026 року, було підкреслено, що майбутні вибори в Україні після війни повинні відбутися лише через певний час після скасування воєнного стану, щоб вони могли бути визнані вільними та чесними. Як ви вважаєте, який саме цей "певний час"? Чи можливе проведення виборів до завершення збройного конфлікту?
Давайте на початку визначимо, про які саме вибори йдеться.
-- Цього ще ніхто не знає.
Є два ключових питання. Перше: проведення виборів в умовах воєнного стану є неможливим, адже це суперечить чинному законодавству. Чи можливо змінити цю ситуацію? Так, це можливо. І тут постає питання, яке потребує більш глибокого обговорення, ніж просто оцінка доцільності виборів. Адже поняття "доцільно-недоцільно" часто розглядається через призму політичних інтересів "влади" та "опозиції".
А ми з вами подивімося з точки зору інтересів країни, громадянського суспільства та стратегії нашого розвитку. По-перше, я прибічник того, що влада має змінюватись і під час миру, і під час війни. А як вона може змінитися зараз, в рамках Конституції і законодавства? Попри те, що у нас немає можливості проведення виборів, у нас є дуже багато інших можливостей для того, щоб змінювати конфігурацію влади.
Які ж саме?
-- Це зміна коаліції в парламенті. Тому що де-юре у нас коаліція в парламенті збереглася з 2019 року -- так звана монобільшість. Де-факто її не існує. В принципі, це не питання виборів. Це може бути зроблено в рамках чинного парламенту. А друга можливість -- може бути створений коаліційний уряд. І тоді він може користуватися принаймні більшою підтримкою різних політичних сил. Я не кажу, що це треба робити прямо зараз, бо нещодавно уряд замінений, хоча там залишилося багато людей із попередніх каденцій.
Перетворення можуть реалізуватися, якщо парламенту та уряду буде надано розширені повноваження. Наразі ми маємо парламентсько-президентську республіку, що закріплено в Конституції, і це положення залишається актуальним. Однак, на практиці, ми спостерігаємо централізовану владу президента, підпорядковані якій уряд і парламент.
Сучасна парламентська конфігурація не відповідає багатьом викликам, але залишається незмінною. Тепер повернемося до питання виборів. Оскільки більшість у парламенті залишається стабільною, і всі усвідомлюють, що лише через вибори можна внести зміни, виникає питання про їх доцільність. Найголовніше - які вибори ми прагнемо організувати? Чи хочемо ми змінити президента тільки заради змін? Чи настала час для нової розстановки сил, адже нинішня ситуація триває вже досить довго, а громадяни не давали мандат ні президентові, ні парламенту на такий тривалий термін. Україна зазвичай є країною, де президенти обираються на один термін. Єдиним винятком була ситуація з Леонідом Кучмою, але це окрема історія. У нас народ традиційно не підтримує владу. Виборці готові надати мандат на чотири-п’ять років, і, до речі, я вважаю, що оптимальний термін – це чотири роки. Вони вимагають результатів за цей час, і я вважаю це справедливим.
Чи можливо зараз провести вибори в Україні? Так, це можливо. Але які саме вибори? Такі, як ті, що організовує Путін у Росії. Вибори, що проходять через численні неконтрольовані механізми, без нагляду з боку внутрішніх чи зовнішніх спостерігачів, з обмеженим доступом для всіх політичних сил, без рівних умов для конкуренції та без забезпечення права всіх медіа на участь. Такі вибори важко назвати справжніми. В одному з анекдотів, що з'явився ще на початку президентства Путіна, він зустрічає когось із свого оточення після виборів і запитує: "Ну як?". Отримує відповідь: "Є дві новини: одна хороша, інша погана. Хороша — вас знову обрали президентом, погана — ніхто не голосував". Нам такі вибори не потрібні.
У нинішніх обставинах я не можу уявити, як можна організувати вибори. Якщо нам вдасться розробити механізм для їх проведення, навіть в умовах війни, це буде, на мою думку, позитивним кроком. Проте наразі я бачу безліч труднощів, пов'язаних із реалізацією як активного, так і пасивного виборчого права.
Ми всі усвідомлюємо, що не всі громадяни України зможуть взяти участь у голосуванні. Рівний доступ до виборів буде обмеженим. А там, де він все ж таки буде, ми зможемо спостерігати за значним впливом на процес голосування. Підготовка до виборів за кордоном, як ви знаєте, активно тривала. Міністерство національної єдності створило спеціальні українські представництва, які доповнили існуючі посольства. Їх називали по-різному, але основна мета полягала в тому, щоб впливати на вибори і забезпечувати умови для голосування. За кого? За чинну владу. Щодо фінансів – є сенс перевірити, але минулого року кошти точно залишалися в однойменній Агенції національної єдності. Хоча Міністерство вже не існує, його діяльність продовжується. Таким чином, підготовка до виборів тривала.
Які, на вашу думку, найкращі терміни для підготовки до виборів? Багато експертів і політиків відзначали, що оптимальний період становить приблизно пів року. Чи поділяєте ви цю думку?
Розумієте, такі висловлювання звучать від експертів у сфері виборчого законодавства України. Я хотів би підійти до цієї ситуації з іншої перспективи. Чому ми повинні змінювати спосіб проведення виборів, відхиляючись від раніше запланованих норм нашого законодавства? Адже над цим працювали численні фахівці. У ньому чітко прописані процедури, терміни та особи, які мають ініціювати вибори.
Суть у тому, що для організації конкурентних виборів потрібно чимало часу, аби відповідні комісії, включаючи Центральну виборчу комісію, змогли обробити результати, а спостерігачі мали можливість прибути і зібрати необхідну інформацію. Тому я не можу дати однозначну відповідь на питання, скільки саме часу це вимагатиме. Зрозуміло, що терміни у місяць-два є абсолютно нереалістичними; потрібно враховувати, що для всіх етапів процесу необхідно достатньо часу.
-- Зараз дійсно напрацьовується ще один закон. Він буде про перші повоєнні вибори. Такого досвіду не має жодна країна. І поки що ніхто не може точно сказати, які саме це будуть вибори. Фахівці, які займаються виборами багато років, кажуть, що все має йти за тим календарем, який був. Тобто мають відбутися по черзі спочатку парламентські, потім президентські й місцеві вибори. А інші кажуть, що найлегше провести президентські, тому, можливо, першими повоєнними будуть саме президентські вибори.
Безумовно, в історії можна знайти численні приклади організації виборів після війни. Серед них – Великобританія, Франція та США після Другої світової війни, а також країни Балканського регіону, що виникли з колишньої Югославії.
-- Фахівці кажуть, що цей досвід застарів.
Усі ці держави намагалися уникнути створення чогось абсолютно нового. Я висловлюю свою думку як спостерігач за геополітичними та внутрішньополітичними процесами, а не як фахівець у сфері виборчого права. Я розумію, чому виникає потреба в спеціальному законодавстві. Проте мене хвилює питання: якщо такий закон буде ухвалений, наскільки він справді буде "спеціальним"? Чим він відрізнятиметься від існуючої системи? Наприклад, якщо в цьому законі буде запропоновано дозволити великій кількості людей голосувати дистанційно через ненадійні канали, я виступлю проти. У чому ж специфіка? У тому, що багато громадян залишаться за межами країни, а також у питанні забезпечення голосування для військових, які стоятимуть на захисті держави. Необхідно ретельно продумати всі аспекти цього процесу. Але, на жаль, я маю сумніви, що "спеціальність" цього закону проявиться в позитивному аспекті. Схоже, що його метою буде створення умов, які надають переваги чинній владі. У такому випадку, я буду вимушений вважати ці вибори неконкурентними. Проте, ми не можемо допустити виникнення вакууму влади. У 2014 році Росії вдалося захопити Крим, коли українська влада була в ослабленому стані. Тому цей процес також варто аналізувати з урахуванням цього контексту.
Важливо уникати вигадування нових форматів голосування. Наприклад, закликати до участі всіх без винятку. Такої практики в Україні ніколи не було. Навіть за кордоном всі громадяни не мали можливості голосувати. Коли я обіймав посаду посла, моя відповідальність полягала в організації виборів у США, щоб вони проходили справедливо та конкурентно. Можу вам сказати, що навіть у США, де проживало десятки тисяч людей з українськими паспортами, лише близько 3000 з них взяли участь у голосуванні. Це вважалося значним показником, адже загальна кількість виборців у закордонному окрузі становила приблизно 55 000. Тож ми не повинні вимагати, щоб всі українці за кордоном голосували.
Перед нами виникає важливе питання щодо реалізації активного виборчого права. Кандидати, які планують брати участь у виборах, уважно стежать за тим, щоб не пропустити необхідні 180 днів перебування в Україні протягом року. Відповідно до виборчого законодавства, кандидати повинні проживати в Україні протягом останніх п'яти років. Це пояснює, чому деякі народні депутати з'являються у Верховній Раді лише раз на півроку: вони приїжджають, віддають голос і знову повертаються за кордон.
Повірте мені, ці люди повернуться, будуть знову претендувати на владу в Україні. Тому новий закон має передбачити, якщо людина незаконно покинула країну, чи має вона право голосувати? Вона має право сьогодні голосувати. А якщо вона в розшуку, вона має право голосувати? Має право голосувати. То що ми з цим будемо робити? Людина в момент війни просто порушила все, перетнула кордон, побігла з країни, а потім буде визначати нашу з вами долю? Як ми до цього будемо ставитися? Знаєте, скільки таких питань виникне, які зараз не розглядаються? Я бачу, що ці питання ніхто не розглядає.
Для мене, як громадянина, насправді не так важливо, яким буде механізм виборів. Існують три ключові аспекти, які мають значення. По-перше, важливо, щоб до влади прийшли люди, які усвідомлюють свою місію — розвивати Україну, а не інші держави. Це повинні бути патріоти. По-друге, вони мають бути готовими до зустрічі з численними викликами, які виникнуть у майбутньому. Цих викликів буде дуже багато, і, на мою думку, ситуація після війни може бути навіть складнішою, ніж тепер. Третє, як в Україні, так і в міжнародному контексті, важливо, щоб легітимність виборчого процесу була визнана. Це продемонструє ворогу, що у нього немає шансів дестабілізувати Україну. А що стосується механізму — це вже справа експертів.
Хочу ще раз підкреслити, що важливо реалізувати це таким чином, щоб закон не створював умов для привілеїв окремих осіб чи політичних партій. Загалом, я висловлюю вдячність усім, хто залучений до роботи в робочій групі при парламенті.
Стосовно черговості виборів, я прибічник швидкого переходу влади, тому, думаю, спочатку мають бути президентські.
Росія має звичку активно втручатися у виборчі процеси інших держав, зокрема тих, що колись входили до складу СРСР або знаходилися під її впливом у Європі. Які специфічні аспекти цього впливу ви зафіксували під час виборів, наприклад, у Вірменії або Німеччині?
-- У нас є спеціальні проєкти в Українському кризовому медіа центрі, група аналізу гібридних загроз. Зараз її очолює Володимир Солов'ян. Ця група проводила низку досліджень російського впливу на виборах за кордоном. Ці матеріали є у доступі. Озвучу коротко мої загальні оцінки на базі нашого аналітичного матеріалу. Перше, у Росії не просто є бажання впливати на вибори, вплив на вибори -- це один із напрямів її підривної діяльності. Де вони можуть, вони намагаються втручатися. Звісно, в ключових країнах, особливо європейських. Друге, в них є на це ресурс, і кадровий, і фінансовий. Задіюють і неспецифічні дипломатичнні представництва, закордонні дипломатичні установи Росії. У них створена ціла система, "рускіє дома" тощо. Нещодавно скандал був у Німеччині, ви, мабуть, чули. Там реально працюють шпигуни. І я думаю, що ця розгалужена система, хоч і чиститься поступово, ще досі впливова.
Вони також володіють інформаційними ресурсами. Від "Спутніка" та "Раші Тудей" до співпраці з журналістами відомих телеканалів, я мав можливість спостерігати це у Вашингтоні. Наприклад, китайський медіа-канал може на запит російської сторони задати певні провокаційні запитання.
Наступним важливим і складним аспектом є їхнє втручання за допомогою кіберзасобів, оскільки у них є для цього всі необхідні ресурси. Це втручання стосується електронних систем, зокрема процесу підрахунку голосів. Тому я підкреслюю, що необхідно рішуче відмовитися від використання будь-яких електронних додатків для голосування. Це дуже вразливий механізм. Навіть якщо суспільство погодиться на це, росіяни можуть поставити під сумнів легітимність виборів і самі ж продемонструють недоліки такої системи. У нашому випадку це бажання голосувати через додаток "Дія", де зосереджено багато важливої інформації, що створює серйозні ризики для безпеки. Я переконаний, що це все було сплановано з самого початку для впливу на вибори.
Наприклад, у Сполучених Штатах від цього вирішили відмовитися. Більше того, на наступних президентських виборах там планують повернутися до традиційного методу підрахунку голосів, зважаючи на результати виборів за допомогою паперових бюлетенів, як це практикувалося раніше у нас. Я усвідомлюю, що це складніше. Однак я б серйозно розглянув можливість організації голосування поштою. З огляду на те, що наша логістика, незважаючи на спроби противника, функціонує досить стабільно. Також військовослужбовці, які не можуть залишити свої бази, змогли б скористатися цією можливістю для голосування.
Пам'ятаєте, як за часів Януковича проміжний сервер забезпечував владу даними ще до того, як їх отримувала Центральна виборча комісія, що створювало умови для фальсифікацій? Тепер уявіть, що ці можливості зросли в тисячу разів – так ви отримаєте нові механізми для маніпуляцій. Гадаю, росіяни усвідомлюють це і можуть скористатися шансом вплинути на результати виборів.
Відверто кажучи, не вважаю, що ми зможемо відтягнути вибори настільки довго, як Росія буде нам загрожувати. Можливо, на деякий час виникне затишшя у війні, і ситуація стане більш стабільною. Наприклад, під час антитерористичної операції ми мали можливість проводити вибори, хоч це вже була війна, але в іншому масштабі. У будь-якому випадку, росіяни намагатимуться зірвати цей процес. Для них важливо, щоб ми не змогли сформувати легітимну владу.
Тому коли питають, хто має керувати країною, я кажу, що це має бути легітимна українська влада. Хто буде -- це визначать наші громадяни, як визначили в 2019 році, подобається це комусь, чи ні. Є президент Володимир Зеленський -- законно обраний, до цього був Петро Порошенко -- законно обраний, а все інше -- це політичні процеси. Тому нам треба забезпечити легітимність, мати фінансові можливості профінансувати вибори. А ще підготувати велику кількість професійних працівників виборчих комісій. Тому що в час війни багато людей виїхали з країни, або залишилися на окупованих територіях, або загинули. Ще одне непросте питання, на яких територіях проводити вибори?
Отже, існує безліч питань. Нам, імовірно, доведеться знаходити компромісні рішення, проте в основоположних аспектах компроміси бути не повинні. Йдеться про легітимність, конкурентоспроможність і рівний доступ до цього процесу.
-- Проаналізувавши вибори, на результат яких намагалася вплинути Росія, на що варто звернути увагу Україні, що може стати уроками для нас?
Росія значно посилила свої кібервійська, і їхні можливості зросли в кілька разів у порівнянні з тим, як вони намагалися вплинути на американські вибори. Існує ймовірність, що ми станемо свідками цього раніше, ніж відбудуться вибори в Україні. Вибори в європейських країнах також можуть стати мішенню для російських атак. На мою думку, особливо важливими є вибори у Франції та Польщі. У Німеччині спостерігаємо активізацію праворадикальних партій, які відкрито виступають за відновлення дружніх відносин з Росією.
Ми ще розглянемо ці приклади і повинні провести аналіз поточної ситуації, зокрема в контексті наших партнерів, щоб визначити, які вразливі місця існують з точки зору кібербезпеки. Важливо також звернути увагу на їхній інформаційний вплив, який реалізується через традиційні засоби, такі як телебачення та інші інформаційні платформи. Наразі можливості впливу через месенджери значно зросли. Якщо, наприклад, в Україні не обмежити використання Telegram, можна забути про проведення чесних виборів.
Треба буде розв'язати багато технічних питань, зокрема законодавчих, що деякі ненадійні з точки зору об'єктивності медіа не можуть бути задіяні на цей період для усвідомленого вибору громадян. Там багато брехні, і якщо громадяни зроблять вибір на основі цих інформаційних ресурсів, то це буде спотворена картина, і це буде та країна, якою хоче нас бачити Росія. Це дуже складні питання, в умовах забезпечення свободи слова, але їх треба буде поставити.
Вони можуть через різні засоби впливати. У нас є території, де не транслюються наші канали і з'являються їм на заміну російські. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення має за цим стежити, а громадські організації можуть допомогти регулятору звернути на це увагу.
Як змінилася структура медіа від початку війни 2014 року та широкомасштабного вторгнення? Месенджери, YouTube і неконтрольовані соціальні мережі здобули величезний вплив, ставши платформами для агітації. У контексті президентських виборів постає питання: де відбуватимуться дебати кандидатів? Звичайно, вони проходитимуть на Суспільному, але чи буде цього достатньо? Питань багато. Нам потрібно бути підготовленими не лише до протидії російському втручанню, але й усвідомлювати численні внутрішні ризики в Україні, які можуть мати значно серйозніші наслідки, ніж у попередні роки.
У вересні в Росії відбулися так звані вибори до Держдуми, які також охопили окуповані території. Шість країн висловили своє несприйняття щодо незаконного проведення Росією цих "виборів" на територіях, що знаходяться під окупацією України. Європейський Союз не визнає ані самі вибори, ані їх результати на тимчасово захоплених територіях України. Кая Каллас підкреслила, що вибори до Державної думи стали ще одним підтвердженням згортання демократичних процесів у Росії та закликала до введення санкцій проти осіб, які брали участь у організації голосування на окупованих територіях. Як ви вважаєте, чи справляють ці заяви та санкції якийсь вплив на Росію?
Наразі, безумовно, їх не помічають. По-перше, у них були ухвалені зміни, завдяки яким міжнародне право більше не є складовою частиною національного законодавства. В Україні ж міжнародні норми, які підлягають ратифікації, стають невід'ємною частиною нашого правового поля. Вони також не беруть участі в діяльності багатьох міжнародних організацій, зокрема їх виключили з Ради Європи. Далі санкції, безсумнівно, вплинуть на ситуацію. Якщо війна завершиться шляхом переговорів (хоча я маю інші погляди на це), тоді це стане предметом обговорення. Росія спробує довести, що на окупованих територіях у них існує легітимна влада. Нам потрібно буде стверджувати, що їхні вибори були фальшивими, а ця так звана "обрана" влада є нелегітимною. Проте існує суттєвий ризик, адже наші міжнародні партнери мають схильність до адаптації під нові обставини та пошуку компромісів. Тому нам важливо зафіксувати порушення міжнародних норм, не лише через заяви Міністерства закордонних справ і Центральної виборчої комісії, а й через правоохоронні органи — шляхом відкриття конкретних кримінальних справ.
Я не слідкую за російськими медіа постійно, але мені було цікаво дізнатися, як вони висвітлюють вибори на захоплених територіях. Інформації практично не було, вони її замовчали, що свідчить про їхній провал. Їм потрібно було показати, що 2/3 населення в окупованих районах підтримують правлячу партію, а також продемонструвати, що ці території нібито підтримують війну проти України. Але їм це не вдалося.
Тому нам необхідно терміново зібрати цю інформацію, в тому числі і від української розвідки, а також провести моніторинг з боку профільних громадських організацій, щоб сформувати чітку картину так званих "виборів" на окупованих територіях. Їм буде важче наводити аргументи, але вони вже організовували фальшиві референдуми. Час минув, і тепер у ООН вони стверджують, що відбулися "референдуми" в Запорізькій та Херсонській областях. Не сумнівайтеся, що на майбутніх зустрічах з Дональдом Трампом Путін розповість про успішно проведені вибори в Україні. І заявить: "А чому вони не організовують вибори у себе?". Він не зацікавлений у домовленостях з чинним президентом Володимиром Зеленським і намагатиметься показати Трампу альтернативні варіанти передачі влади, такі як передача повноважень голові парламенту.
На мою думку, переговори можуть початися лише тоді, коли ми досягнемо рівноваги з Росією не лише на морських, а й на повітряних та сухопутних фронтах. У такому випадку війна опиниться в глухому куті. Тоді група впливових країн на певному форумі зможе сприяти обом сторонам у пошуку компромісу, зокрема, чинити тиск на Росію. Наразі тиск на Росію фактично відсутній. Я сумніваюся, що до того часу в Україні ще будуть проведені вибори. Відчувається, що українці втомилися від повторення помилок влади. Тривале перебування на владних посадах негативно впливає на ефективність роботи. Тому, з огляду на динаміку розвитку країни, ми не можемо дозволити собі чекати виборів кілька років.
Як ви думаєте, який головний виклик зустрінуть медіа під час перших виборів після війни? Наскільки суттєвою буде їхня роль у цьому процесі?
На мою думку, постане серйозне питання щодо повернення до професійної діяльності. Адже багато медіа та журналістів, які працюють у воєнних умовах, виконують не лише функцію передачі новин, а й займаються пропагандою (в позитивному сенсі цього слова) на міжнародній арені. Проте саме правда залишається нашою найпотужнішою зброєю. Російська сторона використовує методи Геббельса: брехня, повторювана знову і знову, врешті-решт сприймається як істина.
Однак ситуація всередині країни є більш складною. Серед основних завдань інформаційних ресурсів — підтримувати позитивний імідж чинної влади, щоб забезпечити її функціонування. Багато журналістів працюють саме в цьому напрямку, зокрема завдяки телемарафону "Єдині новини". Наративів, які можна було б використовувати для зовнішньої інформаційної діяльності, стає все менше. Я маю на увазі такі канали, як "Дім", "FreeДом" і російськомовні платформи, які вже давно втратили свою ефективність за межами країни. Цю ситуацію потрібно вирішити до виборів, і найкраще — цього року. Деякі журналісти функціонують у режимі самоцензури, про що вони самі відкрито говорять. Проблема в тому, що їхня самоцензура стосується не лише повідомлень про ракетні обстріли, а й повної відсутності критики на адресу влади. Це є хибним підходом. Я ознайомився з мемуарами Черчилля та інших британських парламентарів, і можу стверджувати, що медіа під час Другої світової війни активно обговорювали важливі питання.
На мою думку, в Україні неможливо повністю заборонити журналістам висловлювати істину...
-- Скажу так, люди, які не пішли чи не підуть з марафону "Єдині новини", втрачені для професії. Я бачу, дехто з них перейшов на інші канали. Ще раз наголошую, хай мене почують ті журналісти, які залишаються у марафоні "Єдині новини". Ви свою роботу зробили. Ідіть звідти, бо ви втратите себе як фахівці. Треба закривати марафон і робити новини на різних каналах.
One voice може бути, тільки не з одного теледжерела, має бути координація інформаційної політики. Цензура тільки військова, інколи можна давати й спільні наративи, бо це важливо в боротьбі з ворогом. Це пропаганда, але під час війни може бути й так. Але більша частина матеріалів -- це подана з різних кутів правда. Так фахово працюють різні журналісти. І якщо ми таких журналістів втратимо зараз, то нам не буде кому правдиво висвітлювати вибори.
Другим викликом є втрата журналістів, які вирушили на фронт. На жаль, деякі з них загинули, а інші залишили країну. Це призвело до того, що вони втратили зв'язок з політичними процесами, які, незважаючи на війну, продовжуються. Коли журналісти живуть за кордоном протягом тривалого часу, вони втрачають відчуття внутрішньої ситуації. Їхнє сприйняття може бути спотвореним через інформацію, яку вони отримують з телеграму та інших месенджерів.
На виборах ми зіштовхнемося з кількома категоріями людей, які матимуть варіативний рівень доступу до достовірної інформації. Для кожної з цих груп Україна постане у зовсім іншому світлі. Те ж саме стосується й журналістів. Виникають великі ризики, але основне завдання — зберегти існування.
Ще один виклик. На мою власну думку, під час війни ми опинилися в епосі YouTube, з усіма її недоліками. Я говорю про клікбейти, про які пише "Детектор медіа", і які часто обговорюють ваші колеги. Ситуація справді жахлива. Усі прагнуть швидкості подачі інформації, в результаті чого вона стає поверхневою і позбавленою глибини. Так не можна подавати інформацію під час виборів. Якщо раніше ми мали білборди, то тепер ми маємо короткі рілси з трьома фразами: "Голосуйте за цю людину!", а виявляється, що вона перебуває в СІЗО.
-- І за невелику ціну.
Отже, ці нові інструменти суттєво змінять підходи до агітації. Наприклад, ряд журналістів відвідає штаби, зокрема прес-служби кандидатів або політичних партій.
Отже, підготовку слід почати якомога раніше. Я вважаю, що у нас є приблизно рік-два, аби відновити певну нормальність. Варто закрити марафони "Єдині новини", "FreeДом" і "Дім", оскільки вони споживають бюджетні кошти, які витрачаються неефективно. У нас є Суспільне та інші канали, які працюють відповідно до стандартів вільних медіа, навіть у складних умовах війни.
Поясню, чому я знову повертаюся до цієї теми. Я неодноразово буваю близько до кордону з Росією. Каналів, які не в марафоні, там не знайдеш. У кабельних мережах важко знайти 5 канал, "Еспресо", Прямий. Чому закрили так звані опозиційні канали?
Ви говорите про канали, які у квітні 2022 року припинили цифрове мовлення і замість цього запустили телемарафон?
Це був чіткий сигнал від держави про те, що вони не діють правильно. Я маю досвід спілкування на цих каналах як експерт і можу стверджувати, що їхня позиція у боротьбі з агресором абсолютно не відрізняється від інших українських медіа. Ми самі обмежуємо свої можливості для інформаційного впливу. Важливо зазначити, що ці канали, наскільки мені відомо, фінансуються комерційно, а не з державного бюджету, на відміну від марафону. Я сплачую до 45% податків у громадській організації. Чому я маю їх підтримувати? Хто взагалі запитував моєї думки з цього приводу? Тому хочу ще раз підкреслити: закрийте це питання.
Щодо ефективності інформаційної політики, варто зазначити, що щоденні відеозвернення президента не можуть повністю замінити комплексний підхід до інформаційної стратегії. Тому нам слід розпочати підготовку вже сьогодні. Необхідно збільшити присутність українського контенту в медіапейзаже та зменшити частку російськомовних програм, незважаючи на будь-які думки з цього приводу. Це потрібно реалізувати до виборів. Президент, очевидно, має дати сигнал про те, що ми переходимо до більш ефективної інформаційної політики. Перш за все, варто відновити конкурентність серед журналістів в країні та забезпечити рівні умови для всіх телеканалів.
Я б хотів бачити більше єдності серед журналістів, подібно до того, як це відбувалося в Америці. Коли Дональд Трамп закрив доступ до своїх заходів для CNN, Politico та MS NOW, журналісти, навіть ті, хто підтримував Трампа, об'єдналися в знак протесту.
У квітні 2022 року ми отримали звернення від Медіаруху та Комісії з журналістської етики.
Президент України, очевидно, прагне мати медійні канали, які висвітлюватимуть його та уряд виключно в позитивному світлі. Я також вважаю, що важливо проводити пресконференції за участю президента, а не обмежуватися лише інтерв'ю з іноземними ЗМІ. Це, до речі, викликає подив. Володимир Зеленський, схоже, віддає перевагу інформаційним посередникам для передачі новин. На мою думку, варто повернутися до традиційних методів комунікації, наприклад, відновити ефективну роботу прес-секретаря.
У мене є ще два запитання до вас як до фахівця з дипломатії. Чи не здається вам, що за останній рік міжнародне ставлення до України стало, м'яко кажучи, більш обережним? Які рекомендації ви, як досвідчений дипломат, могли б надати Міністерству закордонних справ, щоб Україна в міжнародному контексті сприймалася не лише як країна, яка потребує допомоги? Як уникнути таких конфліктів, як той, що виник між Сеулом і Києвом через північнокорейських військовополонених? І ще одне питання: чи реально налагодити стабільні та прогнозовані відносини зі Сполученими Штатами за нинішнього президента Трампа?
Розпочну з другого аспекту. Питання сформульоване традиційно, і відповідь також відповідає цим традиціям. Нам потрібно взаємодіяти з тією владою в Сполучених Штатах, яка існує, створюючи перспективи на майбутнє. Там є дві основні політичні партії, які змінюються на владі. Президенти мають суттєве значення в американській політиці, незважаючи на те, що їхні повноваження навіть менші, ніж ті, що має наш сьогоднішній президент. Я вже неодноразово говорив своїм колегам: велика помилка вважати, що Дональд Трамп залишається незмінним і що його інтереси не еволюціонують. І думати, що всі ідеї належать лише Дональду Трампу — це оманливе уявлення. Це не лише його власні думки, повірте мені.
В сучасному світі чимало процесів відбувається під впливом великомасштабних бізнес-об'єднань. Нещодавно відбулася зустріч з представниками IT-сектора, які намагаються без особливого контролю просувати технології штучного інтелекту, змінивши його назву на суперінтелект. Сполучені Штати прагнуть зайняти провідну позицію в цьому напрямку, незважаючи на існуючі ризики.
Політично він далі продовжує свою лінію, я би сказав, що вона більш тактична, ніж стратегічна. І, м'яко кажучи, вона дійсно дуже часто не на користь Україні. Але ми маємо працювати з тим, хто сьогодні при владі. Я сказав би так: якщо Дональд Трамп не блокує, то це вже добре. І треба розуміти, що він не один. У нього є багато різних радників. Позиція, яку висловлює Дональд Трамп у дописах, буває різна. Інколи його дописи -- це спеціально, щоб сформувати можливість гри на ринках. Якщо говорити про лінію переговорів з Росією -- це по суті лінія виконавчої влади. Вона може змінитися після проміжних виборів у Конгрес 3 листопада.
Дональд Трамп як лідер республіканців може втратити контроль над Палатою представників, і з певною вірогідністю до Сенату. Тоді це буде зовсім інша історія. Він буде набагато слабший, а Конгрес буде відігравати більш впливову роль. Ми маємо працювати з тими, хто є, і намагатися отримати максимум ефективності.
Щодо першого питання. Воно складається з трьох питань. Як сприймають Україну у світі? Є рейтинги. Є навіть такий рейтинг, як сприймають країну як м'яку силу (soft power). Загалом я не бачу радикальних втрат для України на міжнародному рівні. Всі ж у світі знають ситуацію, що українці героїчно зупиняють ядерну країну, яка порушила всі правила, міжнародне право. Україна -- країна, яка робить історію, українці роблять історію. Для американців, для західного світу -- це показник.
Інша справа, чи хочуть вони це визнати зараз. Їм це стає більш невигідно. Я можу порівняти з початком війни в 2014 році, коли ми мали факти російської агресії, але це ніхто не хотів сприймати. Вони бачили ці факти, докази, а публічно не хотіли про це говорити. Це подвійні стандарти, позиція, яку вдалося розбити врешті-решт такими фактами, які неможливо було спростувати. Так само і зараз, усі діють так, як їм вигідно. Кожен думає про свої інтереси. У демократичних країнах політики спираються на думку народу, в авторитарних чи диктаторських, що вони забезпечать населенню прийнятний рівень життя, і воно дасть їм карт-бланш щодо зовнішньої політики.
На початкових етапах європейські держави не мали віри в те, що Україна зможе вистояти. Тому я не можу стверджувати, що ставлення до нас суттєво змінилося. В США 52% населення підтримує допомогу Україні, тоді як 48% виступають за надання військової допомоги.
Діючий президент США, безсумнівно, змінив свою політичну позицію в порівнянні з попередником. Не можемо ж ми порівнювати цю нову позицію з тією, яку займав Джо Байден, якого багато хто критикував за брак рішучості. Але саме його дії створюють умови для нашого виживання. Дональд Трамп обрав інший шлях, ніж той, якого ми всі прагнули. У нього є своя особлива перспектива. Як бізнесмен, Трамп ставить перед собою мету не лише збільшити власні статки, а й залишити слід в історії США. І, звісно, йому хотілося б ще більше закріпити свої позиції в владі. Однак реалізувати це буде непросто в рамках демократичної системи.
Ми повинні бути передбачуваними та надійними партнерами, уникати необґрунтованих помилок. Ви згадали про конфлікт між Республікою Корея та Україною – це хороший приклад. Цей конфлікт не виник випадково; за ним стоять певні причини, які, зазвичай, лежать на стороні корейської сторони, а не нашій. Але чому ми піддалися провокаціям і фактично сприяли ескалації ситуації? Причина полягає в недостатній увазі до механізмів комунікації щодо публічної інформації про зовнішньополітичні рішення. Коли президент виступає на трибуні ООН, можна було б уникнути цього обговорення, якби внутрішні механізми працювали ефективно. Я маю на увазі налагоджену комунікацію між Міністерством закордонних справ, Офісом президента, українським посольством у Сеулі та Києвом. Варто зазначити, що наразі в Сеулі немає нашого посла.
Іноді мовчання може бути найкращим варіантом. Навіть коли виникає спокуса висловити щось яскраве, варто зупинитися і подумати, чи не краще прислухатись до думки фахівця. Це зовсім не складно. Проте існує серйозна проблема: президент надає набагато більше довіри своїм спічрайтерам, ніж дипломатам. І я можу стверджувати, що це велика помилка. Доповіді дипломатів, можливо, не завжди вражають своєю яскравістю, але якщо їх враховувати, можна уникнути багатьох підводних каменів.
Чому сьогодні це питання в Кореї викликає таку чутливу реакцію? Виявляється, все сталося в непростий політичний час. Не було сенсу сперечатися щодо того, чи існувала домовленість про публікацію інформації про передачу корейських полонених з Північної Кореї до Сеулу. Цю ситуацію слід було б залишити в сфері компетенції Міністерства закордонних справ, щоб вони розібралися зі скандалом. Проте один з радників президента вийшов на публіку — чи за власним бажанням, чи за дорученням — і заявив, що такої угоди не було. Це фактично звинуватило президента Південної Кореї у брехні. Зараз цю ситуацію активно використовують російські та китайські інформаційні ресурси, роздмухуючи скандал. Отже, замість того, щоб створювати проблеми, варто було б уникати їм сприяти. У моїй пам'яті вже було кілька подібних інформаційних помилок.
Мені незрозуміло, чому Володимир Зеленський так безтурботно делегує зовнішню політику людям, які не є спеціалістами в цій сфері. На Банковій є експерти з міжнародних відносин, але заяви роблять особи, які не мають відповідної кваліфікації. Це, в свою чергу, призводить до виникнення певних конфліктів. І це, до речі, є важливим висновком. Окрім роботи з внутрішньою інформацією, Україні терміново необхідна скоординована стратегія зовнішньої інформаційної політики.
І плани конкретних заходів для досягнення конкретних цілей. Що я маю на увазі? У нас на початку повномасштабної війни була велика активність громадянського суспільства, недержавних організацій, наприклад, для отримання F16. Була координація, інформаційні акції проводилися. Зараз я такого не бачу. Немає майданчика, де з якоїсь важливої проблеми можна було б зібрати експертів і представників влади, щоб порадитися, як краще діяти. Зараз з'явилося багато матеріалів, у яких нас хочуть поставити на один рівень із росіянами. Мовляв, дві країни воюють, обидві корумповані, в обидвох проблеми, неідеальні керівники. Тому дві сторони повинні піти на однакові компроміси, щоб зупинити війну. Необхідно не дати шансів путінському наративу, що Росія все одно переможе. Думаю, нам треба створити дієві інформаційні механізми, які допоможуть нашим героїчним Силам оборони зараз і загалом домогтися перемоги через примус агресора до справедливого миру.
#
