Конфлікт та засоби масової інформації

Перед початком війни я займався роботою на телебаченні. Коли ж вирушав до армії, саме телебачення стало центром усіх політичних подій.

Кожен з великих телеканалів мав свої власні токшоу, куди запрошували впливових політиків. Саме в цих ефірах виникали теми, які згодом ставали основою новин та медійних подій. Хоча впродовж всіх передвоєнних років аудиторія поступово переходила в інтернет, традиційні телеканали все ще залишалися основними гравцями на медіаполі.

Тепер я часто замислююсь над тим, що після закінчення війни мені не буде куди повернутися. Телемарафон витіснив політику з телевізійного простору. Найбільші телеканали стали схожими один на одного за змістом. Протягом війни всі вони створили дублюючі канали, але нові проекти зосереджені виключно на розважальному контенті. Політичні теми залишили екран і перемістилися в інтернет-простір. Основними платформами для політики стали YouTube та Telegram.

Війна та телемарафони стали каталізатором згасання традиційного телебачення в нашій країні, перенісши політичні дебати з телевізійних екранів у онлайн-простір. Це лише одна з численних трансформацій, які ми спостерігаємо в даний час.

Монополія монологів може бути перефразована як "Влада монологів" або "Домінування монологів".

YouTube завжди був далеко не ідеальним середовищем для обговорення політичних тем.

Кожна нація є уособленням різноманітності — людей, ідей та світоглядів. Громадяни ведуть суперечки щодо своїх уявлень про реальність, прагнень щодо майбутнього, а також про справедливий розподіл ресурсів і повноважень. Парламент був створений для того, щоб забезпечити баланс між різними інтересами та заохочувати пошук компромісів. Політичні дискусії у медіа, в свою чергу, слугують нам для усвідомлення існування колективного "іншого", що дозволяє порівнювати його з нашими власними уявленнями про дійсність.

Правила соціальних мереж суттєво відрізняються від норм традиційних медіа. Це зовсім не дивно: їхня внутрішня структура створена таким чином, що вони перетворюються не на платформу для загального спілкування, а на простір, де свої спілкуються лише зі своїми.

Соціальні мережі неминуче формують навколо нас простір однодумців. Алгоритми швидко адаптуються, показуючи лише ті думки, що резонує з нашими власними. У таких умовах шукати підтримку стає просто — ми отримуємо схвалення та позитивні відгуки від однопартійців. Проте це все є далеким від справжньої політичної дискусії, яка повинна відображати складну і різнобічну природу нашого світу.

Незважаючи на всі застереження, політичні дебати в традиційних медіа змушували збирати в одній студії представників різних думок. Соціальні мережі ж не мають такого зобов'язання. Вони не були розроблені для забезпечення багатоголосся, і тут простір діалогу замінюється домінуванням монологів.

Крім того, існують суттєві відмінності в правилах комунікації. По-перше, традиційні медіа відрізняються витонченими інтонаціями, тоді як блогери та платформи соцмереж використовують більш емоційні стилі спілкування. Переміщення медіа-контенту на YouTube не внесло нових норм у цю соціальну мережу. Скоріше, ситуація виявилася зворотною.

Ігри за неписаними законами

Соціальні мережі трансформували не тільки спосіб обговорення майбутнього, але й змінили його емоційний окрас.

Міграція медіа на платформу YouTube почалася ще до початку війни, проте вторгнення значно пришвидшило цей процес. Ринок реклами зазнав падіння, грантові кошти вичерпалися, і для багатьох ютуб став основним джерелом доходу. Численні творці контенту обрали стратегію адаптації до умов цієї соціальної мережі, що призвело до явища, яке можна назвати "гордонізацією" контенту.

Емоції користуються чималим попитом, і численні медіа почали вважати своїм завданням торгівлю тривожністю. Український YouTube став справжньою скарбницею неврозів. Редактори виправдовують свої дії боротьбою за увагу глядачів, підносячи їм заголовки, що вимагають запивання валідолом. Подібне відбувалося і до війни, але зараз це вже стало нормою, а не винятком.

Суспільство, яке пережило війну, стає вразливим до неврозів. Брак відчуття безпеки, обмежені горизонти планування та зниження доходів спонукають людей шукати ясність у майбутньому. Проте замість конструктивних бесід про сучасність та перспективи, українські медіа часто пропонують своїм співгромадянам емоційно насичений контент. Рівень експертності визначається не стільки знаннями, скільки готовністю висловлювати свою думку.

Здоровому харчуванню складно конкурувати із джанк-фудом. А тепер ми всі стежимо за тим, як джанк-контент витісняє з нашого медіаполя здоровий глузд. Tone of voice українських заголовків не обіцяє своєму читачеві нічого доброго - і здається, що суспільство зберігає залишкову розсудливість не завдяки своєму медіаполю, а всупереч йому. Якщо головне завдання виробників контенту полягає у тому, щоб фруструвати аудиторію, занурити в істерику та позбавити сну - то в цьому підході треба нічого не змінювати.

Головним завданням медіа ніколи не було створення контенту, що продається. Складні питання вимагають складних відповідей, але це працює лише до того часу, поки кількість переглядів не стає головним критерієм якості. Війна зробила кожне медіа заручником клікбейту. Утриматися від цієї спокуси дуже складно - і ЗМІ пішли грати в ютуб за правилами ютубу. Відтепер вони намагаються виграти конкуренцію у другосортного контенту за правилами другосортного контенту.

І всі ці зміни стосуються не лише самого медіаринку. Міграція в онлайн - це ще історія про трансформацію суспільства та залучення до політики тих, хто раніше нею не цікавився.

Нове видання Гутенберга

Сучасний дизайн демократії був розроблений під умови, де політичний дискурс визначається декількома телевізійними каналами та кількома десятками газет. Саме класичні медіа на Заході протягом багатьох років задавали тон дискусіям, окреслювали рамки обговорення та встановлювали тренди. У попередні роки спільноти формувалися навколо політичних партій і традиційних медіа. Однак сьогодні технології дозволяють відправити старі правила на смітник історії, відкриваючи шлях для кожного, хто бажає створити власну інформаційну реальність.

Усе, що нас оточує, є ще одним квантовим стрибком, що розгортається на наших очах. І це не перший такий випадок: шістсот років тому винахід друкарства став важливою точкою зміни етапів. Верстат Гутенберга позбавив церкву її монопольного контролю над книгами, інформацією та знаннями, залучивши до обговорень людей, які раніше не мали можливості висловитися. Це призвело до значних подій: реформування церкви, розвиток капіталізму, масова освіта, формування національних держав, науковий прогрес і формування громадянської самосвідомості.

Технологічний прорив, пов'язаний з іменем Гутенберга, кардинально змінив умови нашого існування. Він відкрив двері для багатьох, хто раніше залишався осторонь громадських обговорень. Це призвело до руйнування старих угод і формування нових поглядів. З'явилися нові знання та етичні норми, нові конфлікти й нові кордони. Друкарський апарат перетворив наше оточення, і протягом століть ми існували в епосі, що отримала назву "галактика Гутенберга".

Наступний етап цієї трансформації відбувся на межі 19-го та 20-го століть. Раніше політика була справою вузького кола еліт, і більшість людей не були залучені до політичного життя своїх держав. Проте з часом настала ера масової грамотності та доступної преси, що сприяло виникненню політичних партій і профспілок. Це також призвело до розширення виборчих прав і посилення націоналістичних настроїв.

Все це залучило до дискусії мільйони тих, хто раніше делегував своє право на голос та думку іншим гравцям. Маси отримали політичний голос - і традиційні демократичні інституції не встигали обслуговувати цей запит. Тож ХХ століття стало періодом політичних експериментів - і ми бачили, як на хвилі нового запиту з'являлися фашизм, нацизм та комунізм. До кінця століття система почала приходити у відносну рівновагу, і це дозволило багатьом говорити, що демократичні інституції адаптувалися до нових викликів.

Наразі мобільний інтернет і соціальні мережі запускають новий етап змін. Ці технології відкривають можливість залучення до політичного процесу тих, хто раніше волів ігнорувати вибори та покладатися на представницьку демократію. Як наслідок, тепер кожні вибори в будь-якій країні стають справжньою фабрикою несподіванок — маргінальні політики раптом отримують підтримку від аудиторії, яка раніше залишалася пасивною і делегувала свої голоси іншим.

Колишня система опиняється в кризі - разом із тими інститутами, які були її інструментом стримувань та противаг. Соціальні мережі та інтернет дозволили залучити в політичний процес "непредставлених" - і тепер ці люди ламають своєю поведінкою звичні електоральні сценарії та лінії розлому. Медіа програють конкуренцію блогерам. Політичні партії перестають бути довгожителями. Великі спільноти дробляться на дрібні - і сперечаються одна з одною про ідентичності.

І ми знову повертаємося до початкової тези. Сучасний дизайн демократії був створений для середовища, де політичні контури, дебати та порядок денний формувалися невеликою групою осіб. Саме вони виконували роль посередників між тими, хто бажав висловити свої думки, і тими, хто прагнув їх почути. Медійні структури та політичні партії стали основою політичних ідентичностей, формуючи дискурс і рамки обговорення. Проте тепер ця монополія зруйнована, як і колишні правила гри.

Соціальні мережі відтепер - інструмент нового витка політичної еволюції. Вони ламають колишній формат дискусії. Відокремлюють спільноти. Збільшують градус інтонації. Якщо соцмережі стали середовищем, в якому набувають політичної суб'єктності колишні "недопредставлені", то це середовище з самого початку пропонує їм не говорити, а перекрикувати. Не домовлятися, а протиставляти.

Ми не самотні в цій трансформації хоча б тому, що такий загальносвітовий тренд. Просто в нас ця еволюція наклалася на війну. Наша турбулентність лише прискорює кризу класичних медіа. Підганяє перетікання аудиторії в соцмережі. Дозволяє фрікам знаходити один одного, об'єднуватись у групи та створювати політичний запит. А колишні гравці втрачають ту роль, яку дарував їм старий технологічний уклад.

Коли я покину армію - мені не буде куди повертатися.