Воїни Чучхе: як Північна Корея здобула перемогу над Італією та тричі вразила Португалію на світовому чемпіонаті.

Як воно, жити і грати футбол у тоталітарному суспільстві?

Навіть у постсталінському Радянському Союзі не існувало нічого, що б нагадувало реалії Північної Кореї. Хоча ця країна не відзначається великою історією успіхів у футболі, проте вона все ж може похвалитися одним вражаючим виступом на Чемпіонаті світу.

Це був "англійський" ЧС-1966, де збірна КНДР шокувала світ, спочатку вибивши Італію Джанні Рівери й Сандро Маццоли, а тоді давши супербій Португалії Ейсебіу.

У 2014 році видання L'Equipe виявило п'ятьох героїв цих сенсацій і, дивним чином, здобуло можливість провести з ними інтерв'ю безпосередньо в Пхеньяні.

"Я навіть не можу вибрати один улюблений момент, адже їх стільки! Іноді здавалося, що ми граємо в рідних стінах. Весь стадіон підтримував нас у матчі проти Італії. Після гри багато англійських фанатів завітали до нашої роздягальні, щоб потиснути нам руки. Такого досвіду ми ніколи раніше не мали," - поділився екстренер Мен Ре Хьон.

"Прибуття до Англії було схоже на відкриття нового світу. До приїзду ми нічого не знали про неї, навіть фото не бачили. Все, що нам розповіли - це що в Корейську війну Англія була союзницею США, отже, нашим ворогом. Але коли ми прибули на місце, наша думка змінилася. Геть усі, починаючи з покоївок в готелі, ставилися до нас привітно. Це був шок. Ми не могли зрозуміти, чому вони так поводяться", - зізнавався захисник тих літ Рім Чон Сон.

"Перші дні ми були дуже обережними - закривалися в своїх кімнатах, уникали людей. Лід розтанув поступово. Згодом навіть діти до нас підходили, ми роздавали автографи. Неймовірно!

Досі мені важко повірити в усе це, коли згадую. Вважаю, що це виходило з самого серця. Ми були аутсайдерами, зростаючи лише до 170 см і важачи 67 кг. Ми виглядали маленькими поруч з нашими суперниками, які були великими та сильними. Саме тому за нас так активно вболівали, - поділився своїми спогадами ключовий бомбардир Пак До Ік.

У 1966 році Північна Корея була під контролем диктатора Кім Ір Сена, який заснував культ чучхе і є дідусем нинішнього лідера Кім Чен Ина.

Звісно, він скликав команду перед поїздкою на чемпіонат світу і вддався до залякувань — мовляв, спробуйте тільки зганьбити нашу величну країну.

"Він виголосив промову, в якій сказав, що для нас це велика честь, яку ми повинні виправдати. Він наголосив: "Не програйте всі матчі, це б стало ганьбою. Спробуйте виграти 1-2 поєдинки". На той час наш рівень був низьким. Слова президента дали нам мету - не фінішувати останніми.

Вам слід усвідомити, що наші культурні особливості суттєво відрізняються від європейських. Ми не вважаємо себе окремими особистостями, а скоріше частиною колективу чи спільноти. Наша мотивація грати полягала не в фінансових винагородах чи призах, а в прагненні здобути честь для нашої нації", - зазначав Рім Чон Сон.

Він нізащо не скаже "і заради власної безпеки". За Кім Ір Сена в КНДР вбили в концтаборах 1,5-2 млн чоловік, але оскільки режим досі стоїть, говорити про це - означає виписати собі квиток в один кінець.

"Всі пам'ятають гру проти Італії, але для нас найважливішим був матч з Чилі. Ми програли в 1-му турі СРСР (0:3), а чилійцям поступалися з 15-ї хвилини. Зрівняти змогли лише за 3 хвилини до кінця. Саме тоді головна мета нашої подорожі була досягнута - ми повірили, що можемо навіть пройти далі", - розказував Рім Чон Сон. "Коли Пак Син Чін забив Чилі - це була перемога. Ніби оазис посеред пустелі".

Наступним етапом став третій тур, де КНДР зустрілася зі Скуадрою Адзуррою. Італійці спробували засипати своїх суперників шапками, проте в результаті зазнали поразки з рахунком 0:1.

Єдиний м'яч у матчі забив Пак До Ік, який поділився своїми емоціями: "Складно передати, що я відчував у той момент. Слів просто не вистачає. Ми навіть не могли уявити, що здобудемо перемогу над Італією, навіть у найсміливіших фантазіях. Вони ж дворазові чемпіони світу... Але ми не впали у відчай. Ми вирішили вийти на поле і зіграти так, як вміємо".

"Ви можете бути здивовані, але наша впевненість лише зростала. Під час перебування в готелі ми спостерігали за матчами інших команд по телевізору і зрозуміли, що їхній рівень не є недосяжним, ми здатні з ними змагатися. Де є надія, там завжди знайдеться і шлях," - зауважив Рім Чон Сон, ділиться своїми думками.

Феноменальна, звісно, команда. Навіть у чвертьфіналі Мундіалю ці хлопці абсолютно без досвіду топового футболу вели в рахунку з Португалією 3:0, перш ніж Ейсебіу не включився і не оформив покер (3:5).

"Цей матч не виходить у мене з голови. Згадки про те, як рахунок 3:0 став 3:5, знову і знову повертають мене до тих хвилин. Це завжди будить мене вночі. Я також кілька разів переглядав той матч по телевізору, але кожного разу не міг зрозуміти, як ми змогли зазнати поразки," - усміхнувся Пак До Ік.

Більш філософський Рім Чон Сон висловився: "Нам часто наголошували, що варто було б бути уважнішими, більше захищатися та менше нападати... Але я переконаний, що результат відображав різницю в рівні між командами. Нам бракувало тактичного розуміння. Зараз, звичайно, ми б контролювали м'яч і передавали його до фінального свистка. А тоді, вперше опинившись у цій ситуації, ми лише думали: "Боже, нехай час іде швидше!"

Попри видатний результат на Мундіалі загалом, бідолахам добряче дісталося після повернення до Пхеньяну - зокрема під роздачу потрапив тренер Мен Ре Хьон:

Щоразу, коли я згадую той поєдинок, мене охоплює шкода за те, що мені бракувало навичок справжнього тренера. Мені слід було порадити команді перейти в захист... Ми могли б здобути перемогу, якби я володів знаннями про футбол, які маю тепер. Сьогодні, спостерігаючи за матчами, помічаю, що практично кожна команда, забивши важливий гол, переходить до оборонної гри, на відміну від нас. У нашому тренерському складі було чотири фахівці, але жоден із них не мав уявлення про захист.

З корейських ветеранів лише Пак вступився перед L'Equipe за наставника: "Якщо нам вдався такий подвиг, то це тому, що наш тренер не був дурним. Всі винні. Я був нападником, але теж мав обов'язки в захисті".

Зараз подібне уявити неможливо. Ці чоловіки навіть не були професіоналами, коли перемагали зірок Кальчо. Рім Чон Сон був студентом, вчився на фізрука. Пак До Ік працював на фабриці, що виготовляли друкарські машинки. Інші теж гарували на різних заводах.

"Ми залишили всі свої звичні справи і почали підготовку до чемпіонату світу лише в січні 1966 року. Тренувалися в таборі без присутності родин. А до цього наші тренування були непостійними, лише перед міжнародними зустрічами", - розповідав Рім Чон Сон.

"Хоча нам не вдалося змагатися з командами Західної Європи, ми провели чимало поєдинків із представниками Східної Європи. Хоча їхній рівень був нижчим, це все ж було корисно. Крім того, наша тренерська команда зробила все можливе, щоб дізнатися якомога більше про ключових гравців, таких як Пеле, Ейсебіу та Яшин", - зазначив Мен Ре Хьон.

Отже, вони вжили всіх можливих заходів у вкрай складних обставинах.

А як Чучхе відплатив своїм спортсменам? Всі члени збірної КНДР 1966 року зникли на кілька років, і ніхто не знав, що з ними відбулося. Французький політолог П'єр Рігуло, посилаючись на свої джерела, стверджував, що їх відправили до трудових таборів за те, що дозволили собі випити шампанського після перемоги над Італією. Єдиним, хто не вживав алкоголь, був Пак До Ік, у якого болів живіт, тому його покарали м'якше — відправили в глухе місце рубати ліс.

"Це безглуздість. У ті часи гравці зазвичай завершували свою кар'єру в 30 років. Ті, хто був молодшим, продовжували грати. Деякі з них стали тренерами. Я навіть мав можливість попрацювати з національною збірною," – наполягав Пак До Ік.

"А головне, нам дали місячну відпустку з родинами за рахунок держави. І медалі вручили", - підтверджував Рім Чон Сон.

"А мер Міддлсбро, де ми жили, подарував кожному по срібному підносу із чашкою з написом "8-й ЧС". Ми зберігаємо їх як найцінніший антикваріат", - додавав Пак.

Надворі був 2014-й, і здавалося, що КНДР потихеньку йде на розрядку, а найдикіші ескалації лишилися позаду. Шкода, що не вийшло.

Сьогодні важко уявити, що подібні інтерв'ю з Пхеньяном можуть знову відбутися. Неясно навіть, коли і при яких обставинах пішов з життя відомий тренер Мен Ре Хьон, чий успіх навряд чи буде повторено. Спорт суттєво просунувся вперед, тоді як Північна Корея залишилася на своєму місці — здатна змагатися лише в порушенні прав людини, але не в футболі.