Якби не військова агресія з боку Росії, питання мобілізації не виникло б.

Вибух емоцій співачки Олі Полякової та несподівана суспільна реакція на звинувачення артистки на адресу власної країни, яку тепер сама Полякова та прихильники її позиції сприймають як справжній концтабір, можна було б списати на образу або просто нагадати про демократію і свободу слова - зрештою, може й непогано, що у нас люди можуть спокійно розповідати про концтабір і готуватися до гастролей, а не відправлятися на гастролі на Крайню Північ, як у країні, що на нас напала

Проте в цій ситуації мою увагу привертає саме країна-агресор. Адже саме про неї Оля Полякова намагалася не говорити, ніби основні виклики сьогодення не мають жодного стосунку до цього нападу.

Я почав обговорювати зміни, що сталися в українському суспільстві, державному управлінні, кадровій політиці та свободі слова ще в 2019 році, а не в 2026. Чому саме з 2019? Тому що почало все змінюватися ще з 2010 року. І, насправді, якщо заглибитися, то корені цих змін сягають 1994 року. Саме мої програми закривали на українському телебаченні, а не програми Полякової. Напередодні останнього Майдану відеокамери встановлювали в моїй київській квартирі, а не в спальні Полякової.

На самому старті війни в моїй квартирі у Львові виявили підслуховувальний пристрій, а не в помешканні Полякової. Саме мій телеканал у перші дні конфлікту був виключений з ефіру — моє обличчя зникло з екранів телевізорів по всій країні, а не обличчя Полякової. Я маю глибше розуміння тиску з боку влади, цькування та погроз, ніж усі інші представники нашої шоу-бізнесової сфери разом узяті.

Проте, на відміну від багатьох інших персонажів, я помічаю очевидне: я маю на увазі Росію. Я усвідомлюю, що без російської агресії ніяких запитань щодо поведінки артиста на фестивалі, де присутні люди з неоднозначною репутацією, не виникло б.

Я точно знаю, що якби не було агресії росії, не було б питання мобілізації і не було б зловживань у армійських корпусах. І не було б корупції на війні, якби не було самої війни. І я прекрасно усвідомлюю, що посилення ефективності влади (а я чотири з половиною роки поспіль розповідаю буквально хрестоматійні рецепти, як це зробити) допоможе зменшити негативний вплив багатьох рішень, але не зможе розв'язати всіх проблем. Бо головна наша проблема насправді - це не ефективність влади, загострена суспільна реакція чи навіть корупція.

Головна наша проблема - це війна. Бо саме від результату війни залежить, чи залишиться Україна на політичній мапі світу і чи залишаться українці на своїй землі. Незважаючи на всі оптимістичні припущення і заяви на кшталт "росія вже точно програла", це досі відкриті питання. І це має усвідомлювати кожний, хто дивиться в майбутнє - і країни, і своє власне. Добро обов'язково перемагає зло тільки у казках. У житті перемагають ефективність і реалізм.

Коли люди починають ігнорувати очевидні проблеми, вони ніби повертаються в минуле – в 2019 рік. Тоді, нагадаю, війна також часто обходилася мовчанням. Перспективний президент вирішив, що конфлікт вже завершено у його уявленні, а його прихильники щиро вірили, що бойові дії на Донбасі тривають лише тому, що влада намагається нажитися на цій ситуації. Якщо ви переглянете знамениті дебати на стадіоні, то зможете помітити, що головною темою виступу кандидата стало саме небажання бачити цю очевидну проблему.

Здавалося б, перші чотири з половиною роки великої війни мали продемонструвати, наскільки помилковим було уявлення українського суспільства про війну і мир - але ж ні! Повернення у 2019 рік вже почалося, тільки тепер у ролі Порошенка виявився вже сам Зеленський. А чому?

Адже жити в такому режимі значно зручніше. "Втома від війни" - це, перш за все, прагнення відчувати себе так, ніби війни не існує. Крім того, це чудова нагода не лише замінити справедливість на несправедливість, але й переконати себе, що ця несправедливість насправді є справедливістю.

Коли ти стаєш свідком слона, то усвідомлюєш, що ситуація, в якій твій товариш по класу воює, а ти залишаєшся у безпеці, є глибокою несправедливістю. Це стосується не лише держави, а, перш за все, самого товариша. Хоча, можливо, це не змусить тебе змінити свої рішення, ти все ж надаєш своїм виборам відповідну моральну оцінку.

Коли ти не помічаєш слона, твій однокласник стає жертвою, а ти — моральним героєм, який виступає проти беззаконня: "А що з Україною, а що з війною? Влада повинна припинити війну, як тільки всі депутати вирушать на фронт — тоді все одразу зупиниться".

Ось що я хочу підкреслити в завершенні розмови про слона. Ви можете його не помічати, але він тут, і нікуди не зникне з нашого простору, поки ми його не усунемо. Президент України не має жодних реальних можливостей для укладення миру - і ніколи їх не мав. Так само й президент Сполучених Штатів не може вплинути на припинення війни - не мав таких можливостей і раніше, а тепер їх ще менше. Проте, ми повинні зосередитися на підвищенні ефективності державних інститутів, боротися з корупцією та зловживаннями, адже це може прискорити процес завершення конфлікту.

Але, здається, під ефективністю всі можуть мати на увазі різне. Скажімо, ефективна мобілізація без корупції та зловживань, коли про громадян влада думає як про воїнів, а не про виборців - це просто значно масштабніша мобілізація з ротаціями і переміщеннями не мільйона, а мільйонів військових різного віку і, вибачаюсь, статі, а не припинення мобілізації (принаймні до початку війн роботів, які нам теж доведеться побачити і пережити у, можливо, зруйнованих містах Європи). Тобто очікування виправлення помилок можуть не збігатися з реальним результатом для кожного. Як і тоді, у 2019 році.

У нашої країни за останні 35 років було чимало проблем. В українського народу за сторіччя його існування - ще більше. Але ніколи ще питання не стояло так гостро й очевидно: бути - чи зникнути, залишитися лише сотнею сторінок у підручниках з етнографії. Як людина, предки якої тисячоріччями жили без держави і знаходили себе тільки на сторінках Книги, я жодному народу не побажаю такої долі. І водночас я завжди знатиму, що народ, який перестає помічати першопричини своїх бід, може бути приреченим на поразку і забуття.