Чорнобиль через 40 років: катастрофа, наслідки якої все ще відчуваються.

Чорнобильська катастрофа визнана найбільшою техногенною катастрофою в історії людства, що спровокувала величезне радіаційне забруднення, забрала тисячі життів і залишила тривалі наслідки, які відчуваються й досі. Про цю сумну подію нагадує Еспресо.

Чорнобильська атомна електростанція входила до складу амбіційної радянської програми з розвитку ядерної енергетики в період 1960-1980-х років. У ці роки СРСР активно розвивав потужні реактори типу РБМК (реактор великої потужності каналного типу), які вважалися ефективними для генерації електроенергії на фоні швидкої індустріалізації.

Будівництво електростанції стартувало на початку 70-х років минулого століття поблизу села Копачі, прямо на березі річки Прип'ять у Київській області. Перший енергетичний блок був введений в експлуатацію у 1977 році, а четвертий - у 1983 році. Одночасно з цим розвивалося супутнє місто Прип'ять, яке стало комфортним і сучасним поселенням за радянськими стандартами для працівників станції, здатним вмістити близько 50 тисяч мешканців.

Станція мала стати однією з найбільших в Європі. Її будували в умовах тотального планування, де пріоритет віддавався темпам і потужності, а питання безпеки часто відходили на другий план. Однак реактори РБМК мали конструктивні недоліки, зокрема позитивний паровий коефіцієнт реактивності, що робило їх нестабільними за певних умов. У 1980-х роках ЧАЕС виробляла значну частину електроенергії і не лише для України, символізуючи "мирний атом" радянської пропаганди.

4-й енергоблок ЧАЕС через три дні після вибуху, фото: Чорнобильська катастрофа

Трагедія 26 квітня 1986 року сталася під час планового тесту на четвертому енергоблоці - експерименту з зупинки турбогенератора для перевірки системи аварійного живлення. Через помилки персоналу та недоліки конструкції реактора потужність різко зросла. О 1:23 ночі сталися два потужні вибухи: спочатку паровий, а потім - хімічний вибух водню, що зруйнував дах реактора і викинув у атмосферу десятки тонн радіоактивних матеріалів, включно з цезієм-137, стронцієм-90 та плутонієм.

Вогонь швидко поглинув графітовий замедлювач, який палав протягом кількох днів. Радіоактивна хмара поширилася над Європою, забруднивши території України, Білорусі, Росії та деяких віддалених країн. Внаслідок вибуху загинули лише двоє працівників, однак десятки інших отримали смертельні дози опромінення в перші дні і померли в жахливих муках протягом наступних тижнів.

На місце події першими прибули рятувальники. Вони не усвідомлювали реального рівня загрози і діяли практично без засобів захисту. Багато з них зазнали небезпечних рівнів радіації.

Однією з найсміливіших і найнебезпечніших місій на початку ліквідації наслідків катастрофи стала операція спуску трьох працівників Чорнобильської станції - Олексія Ананенка, Валерія Беспалова та Бориса Баранова - у зруйнований четвертий реактор. На початку травня 1986 року розплавлений ядерний матеріал, відомий як коріум, почав прориватися крізь бетонні перекриття, загрожуючи потраплянням у басейни-барботери, де накопичилося понад 1500 тонн радіоактивної води. Якщо б ця розпечена маса стикнулася з водою, це б призвело до потужного парового вибуху, що могло б знищити інші три енергоблоки, значно розширити зону радіаційного забруднення та ускладнити наслідки катастрофи. Троє добровольців у водолазному спорядженні спустилися в затоплені, абсолютно темні та надзвичайно радіоактивні коридори підвалу, де їм вдалося знайти запірні клапани та вручну їх відкрити, що дозволило відкачати воду. Саме завдяки їхній відвазі було запобігли другому катастрофічному вибуху. Усі троє вижили, хоча отримали значну дозу опромінення; у 2019 році їм було присвоєно звання Героїв України, причому Борису Баранову - посмертно.

До процесу ліквідації було залучено сотні тисяч осіб, серед яких військові, шахтарі, будівельники, медичні працівники та "добровольці" (часто це було здійснено примусово). Їх називали ліквідаторами. Вони скидали графіт з дахів, очищали дороги, зводили бетонні укриття над зруйнованим реактором та копали тунелі під блоком.

Працювати доводилося в надзвичайно складних умовах: працівники виконували свої обов’язки без належного захисту, піддаючись значному впливу радіації. Саркофаг було споруджено за півроку, але його експлуатаційний термін становив лише 30 років.

Радянська влада спочатку приховувала масштаби катастрофи. Населення Прип'яті евакуювали лише 27 квітня - через 36 годин після вибуху, без повного інформування про небезпеку. Тисячі людей у Києві та інших регіонах не отримали своєчасних рекомендацій щодо йоду для захисту щитоподібної залози. Офіційно про аварію повідомили лише 28 квітня, після того, як шведські станції зафіксували підвищений фон радіації. Це призвело до міжнародного скандалу. Та попри це, людей вивели в Києві та інших містах на плановий парад 1 травня.

Світ відреагував шоком. Західні країни засудили приховування інформації, посилили вимоги до ядерної безпеки. Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) почало активніше контролювати об'єкти. Аварія стала каталізатором для глобальних змін у стандартах безпеки атомних станцій.

Офіційне розслідування виявило, що відповідальність за інцидент лягла на працівників станції, зокрема на інженерів і керівників, які не дотрималися належних інструкцій під час проведення тестування. Шестеро осіб отримали покарання у вигляді тюремних термінів, які варіювались від 2 до 10 років. Серед засуджених опинилися директор станції Віктор Брюханов, головний інженер Микола Фомін та його заступник Анатолій Дятлов. Проте, багато фахівців вказують на те, що основними причинами трагедії були системні недоліки: конструктивні проблеми реактора РБМК, тиск на швидке виконання тесту, а також культура замовчування проблем у радянській системі. За конструктивні дефекти жодна особа не понесла покарання.

Після аварії на четвертому енергоблоці Чорнобильську АЕС не закрили повністю. Незважаючи на масштабну катастрофу, радянська влада вирішила відновити роботу трьох вцілілих реакторів, аби не втратити значні потужності генерації електроенергії. Після короткої зупинки та робіт з дезактивації 1-й енергоблок запустили знову 1 жовтня 1986 року, 2-й - 5 листопада 1986-го, а 3-й - у грудні 1987 року. Персонал станції продовжував працювати в умовах підвищеного радіаційного фону, проводячи щоденну дезактивацію приміщень і обладнання.

Ось так постраждала Чорнобильська АЕС виробляла електрику ще майже 14 років: 2-й блок зупинили в 1991 році після пожежі в турбінному залі, 1-й - у 1996-му, а останній, 3-й енергоблок, остаточно вимкнули 15 грудня 2000 року під час офіційної церемонії за участю президента Леоніда Кучми. Це рішення стало частиною міжнародних домовленостей про закриття станції.

Проте загальні наслідки катастрофи 1986 року виявилися величезними. Радіоактивне забруднення охопило площу, що перевищує 200 тисяч квадратних кілометрів, внаслідок чого сотні тисяч людей були змушені залишити свої домівки. Спостерігалося зростання захворюваності на рак щитоподібної залози, особливо у дітей, а також інших онкологічних захворювань і генетичних аномалій. За різними даними, від наслідків аварії загинули від тисяч до сотень тисяч осіб, і ці цифри варіюються в залежності від того, як враховуються довгострокові наслідки.

Процес повного природного очищення території в зоні відчуження займе тисячі років. Найбільш тривалі радіонукліди, які забруднили ґрунт, це цезій-137 і стронцій-90, у яких період напіврозпаду становить приблизно 30 років, а також трансуранові елементи, зокрема плутоній-239, що розпадається протягом 24 тисяч років. За оцінками фахівців, для повного розпаду цих ізотопів і повернення території до нормального рівня радіації в найбільш забруднених районах може знадобитися від 20 тисяч років і більше. Водночас у менш забруднених околицях 30-кілометрової зони через 50-60 років рівні радіації можуть знизитися настільки, що деякі ділянки стануть придатними для обмеженого використання або навіть для проживання. Наразі природа в цій зоні активно відновлюється: ліси розростаються, з'являються рідкісні види тварин, і зона перетворюється на своєрідний біосферний заповідник, де в багатьох місцях радіаційний фон дозволяє короткочасне перебування без суттєвого ризику для здоров'я.

Саркофаг, збудований у 1986 році, швидко почав піддаватися руйнації: з'явилися тріщини, і вода почала просочуватися. У період з 2016 по 2019 рік над ним було зведено Новий безпечний конфайнмент (НБК) — величезну сталеву конструкцію, висотою, що дорівнює багатоповерховому будинку, вартістю понад 1,5-2 мільярди євро, фінансування якої забезпечили міжнародні донори. Ця арка мала на меті дозволити демонтаж старого саркофагу та очистку території до 2065 року, утримуючи близько 200 тонн радіоактивних матеріалів, включаючи коріум, уран і плутоній. Завдяки НБК вдалося контролювати рівень радіації, а зона відчуження навіть перетворилася на біосферний заповідник, де природа відновлюється, незважаючи на забруднення, і стає важливим місцем для дослідження впливу радіації.

Повномасштабне російське вторгнення 2022 року принесло нові загрози. 24 лютого російські війська захопили Чорнобильську зону на кілька тижнів. Вони рухали технікою через "Рудий ліс" - одну з найбільш забруднених ділянок, підіймаючи радіоактивний пил, копали окопи в забрудненому ґрунті. Рівень радіації тимчасово зріс, а ворожі солдати ризикували опроміненням без захисту. Загалом окупанти завдали збитків на десятки мільйонів доларів, пошкодили інфраструктуру, вивезли багато цінного інвентаря. Зону звільнили в кінці березня 2022-го.

Однак на цьому труднощі не закінчуються. Як зазначив генеральний прокурор України Руслан Кравченко в інтерв'ю агенції Reuters, в ході війни російські війська неодноразово завдавали ударів ракетами та дронами поблизу Чорнобильської та Хмельницької атомних електростанцій під час своїх комбінованих атак, що створювало серйозні ризики для безпеки. Наприклад, у лютому 2025 року російський дрон ("Шахед") влучив у захисну конструкцію ЧАЕС - Новий безпечний конфайнмент. Внаслідок вибуху утворився отвір, що спричинив пожежу та пошкодження зовнішньої обшивки. Згідно з інформацією МАГАТЕ, конструкція втратила основні функції герметичності та захисту від радіації, хоча несучі елементи залишилися цілими. Ремонт ускладнений через військові дії, а подальші удари чи вібрації можуть призвести до обвалення старого саркофагу і катастрофічного викиду радіоактивного пилу. Це знову ставить під загрозу не лише Україну, але й усю Європу.

Отже, через 40 років після трагедії, Чорнобиль продовжує залишатися символом як людської недбалості, так і сили міжнародної єдності. Сьогодні, мабуть, найбільше людей у світі дізналися про справжні події тих часів завдяки вражаючому міні-серіалу HBO "Чорнобиль" (2019). Цей серіал представив яскраву, жахливу та емоційно насичену історію найбільшої техногенної катастрофи в історії людства, зробивши її зрозумілою для мільйонів глядачів. Хоча деякі моменти були виражені з драматичним перебільшенням, в цілому, творцям вдалося передати головні теми: ціну брехні, героїзм ліквідаторів та масштаб трагедії, наслідки якої відчуваються й досі.