Космос у українській мові: від "всесвіту" до наукової фантастики.

У День української писемності та мови ми згадуємо про те, що саме мова формує наш погляд на світ. Але чи є цей погляд таким, що захоплює і зоряне небо у нас над головою? Спробуймо відповісти на це запитання.

Всесвіт в українській мові можна описати як безмежну космічну сутність, що охоплює всі відомі галактики, зірки та планети.

27 жовтня ми святкуємо День української писемності та мови. Це нагода замислитися над тим, як мова впливає на наше сприйняття світу. Адже кожне слово, сказане вголос чи зафіксоване на папері, стає частиною безперервного процесу передачі знань та думок від однієї людини до іншої.

На перший погляд може здатися, що питання дослідження та освоєння космосу з українською мовою не перетинаються. Але якщо мова формує наш погляд геть на все у світі, то це має стосуватися і зоряного неба теж. Тож наскільки ця тема інтегрована в нашу культуру через мову?

Слід, напевно, почати з термінів, які описують небесні явища. Слова "зорі", "небо", "сонце" мають слов'янське походження. Завдяки цьому їх можна знайти в українських народних піснях і казках — елементах культурної спадщини, що передавалася через покоління і могла зберегти елементи стародавніх уявлень, які дійшли до нас з далекого минулого.

Водночас багато термінів, що стосуються цієї теми, запозичені переважно з грецької мови: "космос", "планета", "комета", "астероїд". Ці слова не зустрічаються в народних піснях чи усних переказах, хоча освічені люди, безумовно, були з ними знайомі. Справа в тому, що ці терміни належали до книжної мови, яка значною мірою співпадала з мовою церкви. Це також має велике значення, адже саме в цій традиції знаходиться найважливіший міф, пов'язаний із зірками.

Мова, звичайно, про те світило, що привело купу різних персонажів до вертепу у Віфлеємі, де народився Ісус Христос. В українській християнській традиції Різдво та зорі тісно переплетені й формують шар культури, який нібито з християнською вірою не сильно і пов'язаний.

Але повернімося до слів і термінів. Особливе місце серед них посідає слово "всесвіт". Воно, безперечно, має слов'янське походження і його будова говорить про те, що це не калька з російської. Водночас це слово досить молоде. Його ще не було у текстах ХVII-ХVIIІ, був лише попередник "весь світ". У Тараса Шевченка вживається лише прикметник "всесвітній", проте у широкий вжиток воно входить лише на межі XIX-XX століть.

Це підкреслює важливий аспект. Спочатку українці мали термін "світ", який охоплював усе, що їх оточувало. Однак з часом з'явилася потреба в специфічному слові для позначення чогось значно більшого — безмежного простору, що існує за межами нашої планети. Так у мові закріпилося слово "всесвіт". Це також відображало поступове усвідомлення України як частини величезного космічного простору.

Інша захоплююча історія стосується терміна "Чумацький Шлях", яким ми позначаємо нашу галактику. Чумацтво, як форма торгівлі, активно розвивалося з XIII по XIX століття, досягнувши свого зеніту в XVIII столітті. Таким чином, ми маємо справу з терміном, що з'явився в епоху, багатий на історичні події. Водночас, грецьке слово "галактика", що спочатку вказувало на яскраву смугу на небі, було відоме освіченим людям ще в ті часи. Проте в народі виникла потреба в терміні, що відображав би їхнє повсякденне життя.

Астрономія для українців

Слід зазначити, що астрономія, як наукова дисципліна, була відома на українських теренах ще з давніх часів. Системи освіти, такі як у Києво-Могилянській академії та Львівському університеті, продовжували традиції європейської середньовічної системи семи вільних мистецтв. У рамках квадривіуму вивчення науки про зорі та небесні явища було невід’ємною частиною навчального процесу.

Саме з цієї причини сприйняття астрономії в Україні було досить суперечливим. Лише невелика група освічених осіб, зокрема священнослужителі, мала певні знання в цій галузі. Астрономію викладали такі діячі, як Єпіфаній Славинецький, Іриней Фальковський та Феофан Прокопович. Однак для більшості населення ці знання залишалися недосяжними ще протягом тривалого часу.

Перші публікації з астрономії з'явилися в журналах "Основа" та "Зоря" лише в другій половині XIX століття, і це були поодинокі статті. Водночас, в університетах вже використовували підручники з астрономії. Проте справжні популярні видання почали виходити тільки на початку ХХ століття.

У 1901 році виходить популярний огляд "Нові та перемінні звізди" від самого Івана Пулюя, одного з перших дослідників рентгенівських променів. У тому ж році з'являється український переклад "Неба" Каміля Фламмаріона, який тоді був найвідомішим популяризатором астрономії в усій Європі. А далі популярні роботи стали виходити одна за одною, тож тема космосу міцно увійшла у практику української мови ще тоді, а зовсім не в часи незалежності.

Українська космічна фантастика

Питання про те, якою була перша фантастична книжка українською достатньо цікаве. Адже насправді наукова фантастика українською мовою з'явилася знову ж таки на межі XIX-XX століть, але її теми ще не стосувалися космосу.

Першою справді космічною українською фантастикою, мабуть, все ж треба вважати оповідання "Сонця!" Єлизавети Кардиналовської, написане за участю її сестри Тетяни й опубліковане в журналі "Знання" у 1926 році. Події відбуваються у далекому майбутньому, де Сонце почало згасати. Науковці намагаються вирішити, що робити далі: створити штучне Сонце чи переселитися на іншу планету.

У 1932 році у Львові виходить "Країна блакитних орхідей" Мирослава Капія. Дивовижний твір про Україну майбутнього, яка є не тільки незалежною, а й космічною державою, як у цій якості співпрацює з європейськими країнами та США. Описується телебачення, яке тоді ще тільки починалося, автомобільний завод у Кременчуці.

Але головне в цій історії -- космічний політ. США за підтримки всього людства відправляють на Марс перший космічний корабель, але після прибуття до планети він безслідно зникає. Проте за кілька років з Червоної планети прилітає інший, на якому до України прибувають нащадки мешканців Атлантиди, які колись евакуювалися на Марс.

У 1935-му виходить головна космічна книга України 1930-х років -- "Аргонавти Всесвіту" Володимира Владка. Зараз історія польоту космічного корабля на Венеру, яка виявилася світом джунглів, населеним динозаврами та гігантськими комахами, може здатися далекою від реальності.

Проте тоді люди ще нічого не знали про те, що ховається під щільними хмарами нашої сусідки, тож ця історія цілком відповідає тогочасним науковим знанням. А описи космічного польоту з невагомістю, гальмуванням у кілька етапів та змалюванням космічного корабля і зараз читається як цілком собі "тверда" наукова фантастика.

Українська мова -- це космос!

Так чи інакше, але ще до початку Другої світової війни тексти про космос і космічні подорожі закріпилися в українській мові. Навіть науково-фантастичні та науково-популярні твори, що з'явилися в 1960-1980-х роках, вже спиралися на існуючу традицію. Автори не були змушені самостійно створювати цю частину української літератури.

Мова -- це багато в чому література. І вже в момент проголошення Незалежності України нашому народу не треба було доводити, що його мова підходить для того, аби говорити нею про зорі, планети та космічні кораблі.

Однак протягом багатьох років українцям доводилось переконувати, що фізика та астрономія можуть звучати нормально їхньою рідною мовою. Це не було питанням реального доведення, а скоріше відображало їхню власну невпевненість. Та ось уже кілька років, як комплекси щодо "неправильної" української мови почали зникати.

Де можна знайти можливості для використання української мови, щоб відчути справжню гордість? Наприклад, у космічному центрі, звідки стартує ракета, що вирушає в подорож до нових світів. Чи може бути щось більш захоплююче, ніж почути: "...Сім...шість...п'ять...чотири...три...два...один... запуск!"?