Наближається Гелловін, а з ним і традиційна мода на мітли, чорні капелюхи та шабаші. Саме час запитати: а якими були українські відьми насправді, що про них кажуть судові документи, а не фольклор і кіно?
Глибокий аналіз цього питання провела історикиня Катерина Диса, яка викладає в Києво-Могилянській академії, у своїй книзі "Історія з відьмами. Судові процеси про магію в українських воєводствах Речі Посполитої XVII-XVIII століть". Авторка дослідила приблизно двісті судових справ. Дозвольте представити її ключові висновки, які, напевно, вас здивують, адже реальність виявилася зовсім не такою, як ми звикли її уявляти.
Що таке "відьма" за європейськими мірками
Розглянемо, що в Західній Європі термін "відьомство" не обмежувався лише навичками чаклунства. Це, по суті, був угода між людиною і дияволом: індивід жертвує своєю душею, отримуючи при цьому надприродні здібності, що призводить до численних проблем. Цей образ був ретельно опрацьований католицькими теологами. Найбільш відомим його викладенням є "Молот відьом", написаний наприкінці XV століття — своєрідний посібник для суддів, що дозволяв розрізняти відьом від чесних людей.
Далі були тисячі процесів і, за оцінками істориків, десятки тисяч страт по всій Європі. Відьмами могли визнати і чоловіків, але здебільшого це були жінки.
Дослідниця Катерина Диса і її видання, зображення: соціальні мережі
Несподіванка з архівів: диявола у справах практично не існує.
Після вивчення українських судових книг, Катерина Диса виявила, що фігура князя пітьми майже не зустрічається. Переважна більшість справ стосувалася побутових "злодіянь", де не було жодного сліду нечистої сили. Це були не угоди з дияволом, а цілком звичайні проблеми: корова не доїла, дитина захворіла, пиво не вдалося, урожай пропав, чоловік зраджував і так далі. У всіх цих ситуаціях винними ставали "відьми".
Чому це відбувається? Авторка наводить кілька причин, і всі вони досить реалістичні.
Перш за все, варто зазначити релігійну складову. Православна традиція в нашому регіоні не мала такої детальної та жахливої концепції диявола і його слуг, як це було в католицькому Західному світі. У Західній церкві образ диявола розроблявся дуже детально, тоді як православні грунтувалися на більш поверхневих уявленнях, запозичених з Візантії. Тому, хоча відьми вважалися "лихими", їх роль була обмежена повсякденними уявленнями, а не епічною боротьбою між добром і злом.
По-друге, судова. Система в українських воєводствах була м'якшою, ніж, скажімо, у Німеччині чи Іспанії. Тортури й страти були рідкістю й стосувалися справді "показових" злочинів, як-от дітовбивство, або випадків, коли ви перейшли дорогу впливовій людині. За зурочену корову в гіршому разі могли присудити штраф чи покарати різками, а в більшості просто відпускали. До того ж кат коштував дорого, тож власним катом могли похвалитися лише кілька міст. Часто справа закінчувалася примиренням сторін.
Логіка конфлікту між сусідами
"Не жартуй" (1895 рік) — картина, створена художником Миколою Пимоненком. Джерело: Вікіпедія.
Як функціонувала логіка людей у той час? Уявіть собі таку ситуацію: вчора ви посперечалися з сусідкою, а сьогодні у вашої корови пропало молоко. Це просто випадковість? Звісно, що ні. Особливо якщо врахувати, що нещодавно ця ж сусідка вилила брудну воду на вашу ділянку. Висновок напрошується сам: вона – відьма.
У світі, де від погоди, хвороб і випадку залежало все, а наукових пояснень майже не було, відьма давала відповідь на найстрашніше питання: "Чому це сталося зі мною?" Коли з'являється винна, світ стає майже справедливим, а з винною можна щось робити. Наприклад, подати до суду.
Тому, за висновками дослідниці, відьомство в тодішній Україні - це насамперед плітки, звинувачення, особисті антипатії і судові процеси через них. А слово "відьма" часто було просто вершиною образи, яку приписували жінкам із лихим і сварливим характером. Магія нерідко відігравала другорядну роль і слугувала формальним приводом для початку суду. До того ж чаклунство століттями було офіційно заборонене, про що йшлося, зокрема, в Магдебурзькому праві, яке діяло в українських містах.
Відьму шукали, спираючись на легенди.
"Кріспен і Скапен" (1864 року,), художник Оноре Дом'є, фото: Вікіпедія
Як у ті давні часи шукали відьму? Не за неслухняним волоссям чи зеленими очима. Її виявляли за переказами та чутками.
Історикиня підкреслює, що виникнення відьомських процесів розпочиналося не у залі суду, а на вулицях, внаслідок суперечок та ланцюгових чуток. Судові розгляди лише формалізували те, що вже було вирішено самою спільнотою.
Ось один із найцікавіших аспектів. В архівах збереглося безліч документів, що стосуються захисту честі та гідності. Люди не зверталися до суду, бо насправді були відьмами, а через те, що їх так охрестили! Це можна назвати позовом про наклеп. У сучасній термінології: вас публічно звинуватили в чомусь, і ви безуспішно намагаєтеся спростувати це. У той час чутки та судові записи виконували роль нинішніх соціальних мереж.
Цікаво відзначити, що в історичних документах майже немає згадок про зовнішній вигляд відьом. Немає жодних чітких характеристик, за якими можна було б ідентифікувати підозрюваних. Всі відомі нам образи відьом сформувалися пізніше, коли етнографи XIX століття фіксували розповіді сільських мешканців, які, звісно, надавали їм романтичного забарвлення, що призвело до виникнення популярних міфів. Проте насправді не існувало усталеного набору "відьомських атрибутів": підозрілою могла бути будь-яка річ — слова, прокляття, дивна рідина, порошок, зілля, мотузка або незвичайний глечик.
Є також важливе застереження, яке авторка підкреслює для читачів: у судових документах ми не чуємо голоси "відьом", а лише записи, складені писарями. Ці писарі могли не лише переказувати події, але й скорочувати їх або навіть вигадувати деталі. Крім того, частина свідчень була отримана під тортурами, оскільки в той час вважалося, що під тиском людина не може брехати. Тому "зізнання" повинні були повторюватися на наступний день, щоб судді могли залишатися спокійними щодо своєї совісті.
Щуровчики: неповторна "чаклунка на літальному засобі"
Серед звичайних розповідей про зурочення дітей і корів є одна, яка особливо запам'ятовується. Вона трапилася в селі Щуровчики, розташованому на межі Львівщини та Волині, в середині XVIII століття.
Євка Старониха стала матір'ю від свого коханця. Невідомо, чи новонароджений малюк помер при народженні, чи його життя обірвала сама мати, але тіло знайшли в хліві, де його вже розривали свині. Вбивство дитини вважалося одним із найгірших злочинів: у той час формувався ідеал матері, для якої діти були найвищою цінністю, а будь-яке посягання на їхнє життя — непробачним святотатством.
На допиті, під тиском жорстоких тортур, Євка стверджувала, що зверталася до "відьми", яка надала їй зілля для переривання вагітності. Цю жінку, Оришку Личманиху, також піддали тортурам, і вона спростувала звинувачення, заявивши, що Євка насправді просила в неї зілля, щоб позбутися власного чоловіка! Далі Оришка вигадала таке, що не зустрічалося в жодній українській справі. Вона стверджувала, що опанувала магію у "сильніших відьом" і разом з ними на березовому дрючку летіла з Волині на шабаш під Київ. Однак до місця призначення вона не дісталася: через свою недосвідченість "розбилася" десь неподалік Бердичева і поверталася додому пішки, з синцями. Якщо подивитися на цю історію з іронією, то це була б перша в Україні авіакатастрофа за участю відьми.
До речі, вирок був парадоксальним. Інших "відьом", названих Оришкою, допитали, вони сказали, що її не знають і що вона все вигадала. Матір, яка залишила дитину помирати, засудили до страти: їй відтяли голову. А "шабашну льотчицю" Оришку лише відшмагали різками, наказали не пліткувати і не чаклувати й відпустили додому.
Коли вогонь таки горів
Витоки переслідування відьом та гетьман Іван Брюховецький, зображення: Вікіпедія.
Історія знає багато жахливих інцидентів, пов'язаних із спаленням. Один із найтрагічніших стався в Гетьманщині у 1666 році в місті Гадяч, коли гетьман Іван Брюховецький, після того як його вагітна дружина тяжко захворіла і втратила дитину, вирішив покарати винних. За його наказом було спалено шість жінок, серед яких була й дружина полковника Гадяча.
Як зазначає дослідниця, ця оповідь більше стосується влади, яка вдається до демонстративних страт, аби закріпити свій авторитет, аніж магії.
Відьми для еліт і для політики
Відьомські легенди існували не лише в сільських округах чи маленьких містах. Існувала думка, що гетьман Богдан Хмельницький перед кожною значною битвою звертався за порадою до відьом, і одна з них була навіть його коханкою. Цю історію охоче розповідали його польські суперники, адже це давало їм зручне пояснення: звичайний козак не може чесно здобувати перемогу над "непереможною" шляхтою, отже, тут безсумнівно замішана якась нечиста сила. Надприродні елементи пояснювали не лише невдачі, але й успіхи, які не вписувалися в їхній світогляд.
Звинувачення у відьомстві долітали й до аристократії: кількох осіб із князівських родів підозрювали через любовні зілля. А митрополит Петро Могила звинувачував католиків і уніатів у зв'язках із відьмами. Тобто відьомство стало ще й інструментом конфесійних і політичних конфліктів.
Закінчення ери, але не завершення чуток.
У кінці XVIII століття в Україні, яка перебувала під впливом російських та польських законів, було заборонено розглядати справи, пов'язані з відьомством. Закон чітко зазначав, що це всього лише забобони. Однак самосуди та плітки продовжували існувати, адже відьми, ймовірно, перебували в кожному селі і навіть іноді непогано заробляли: за невелику плату могли допомогти позбавитися від конкурента або знайти втрачену річ. Проте суд більше не покарав їх.
Тож, які висновки можна зробити? По-передше, відьомство в українській історії - це не про магію, а про людей. Про сварки, заздрість, страх, бідність і хвороби, і про потребу знайти винного. Магія була лише приводом. Така собі рутинна частина життя в селах і містах.
По-друге, історія відьом – це оповідь про спільноти, які самостійно визначають, хто є "своїм", а хто "чужим". Насправді, багато в чому нічого не змінилося з тих часів; змінилися лише терміни. Раніше шукали відьом, які, за чутками, "завдали шкоди корові". Сьогодні ж винних виявляють у соцмережах, а всі негаразди пояснюють змовами, "агентами впливу" тощо. Проте механізм лишається тим самим: важко терпіти складності світу, а простий та зрозумілий ворог полегшує життя.
По-третє, книга не засуджує нікого. Вона не стверджує: "Які жахливі ці люди". Натомість вона говорить щось на кшталт: "Ось так вони намагалися осмислити світ, що залишався їм незрозумілим". І це надзвичайно людяно. Для наших предків відьма не була всемогутньою спокусницею (як ми це уявляємо в сучасних серіалах), а скоріше сварливою і заздрісною сусідкою, якій приписували всі ті явища, що залишалися без пояснень.
Отже, в цей Гелловін, спостерігаючи за мітлами й чорними капелюшками, важливо пам'ятати: суть історії про відьом зовсім не зосереджується на них. Вона говорить про те, як просто ми вигадуємо ворога, коли не можемо знайти справжню причину своїх проблем. І в той момент, коли з'явиться бажання сказати "все це через них", зупиніться на мить і спитайте себе: чи не намагаюся я знайти свою власну відьму?
#
