За телевізійним екраном приховані години напружених перевірок та спогадів, які залишаються з журналістами на тривалий час. Про труднощі та закулісся журналістики в умовах війни поділилася кореспондентка ТСН Олена Гущик.
В рамках спеціального проекту "Люди, які формують новини" до Дня працівників радіо, телебачення та зв'язку ми хочемо поділитися історіями тих, хто щодня інформує тисячі українців. Журналісти, телеведучі, редактори, оператори, режисери, продюсери та технічні спеціалісти - за кожним випуском марафону "Єдині новини" стоїть потужна команда професіоналів.
Як формуються новини в умовах війни? Яким чином приймаються непрості рішення, здійснюється перевірка фактів та забезпечується трансляція, незважаючи на тривоги, обстріли та перебої з електропостачанням?
У цьому інтерв'ю розповідаємо про особистий досвід та історію Олени Гущик, ведучої та кореспондентки ТСН, 1+1 Марафон.
Які конкретно обов'язки у вас є під час створення новин?
Працюю ведучою та кореспонденткою ТСН, а також випусковою редакторкою програми "Нічна варта".
І в якій би ролі я не перебувала, обожнюю спостерігати за результатом. Коли переглядаєш телевізійний ефір, здається, що все відбувається легко й природно. Втім, перш ніж стати перед камерою, потрібно виконати величезний обсяг роботи: години підготовки, спілкування з редакторами, уточнення інформації та постійна концентрація на деталях і цифрах, які іноді змінюються навіть під час етеру.
Які аспекти вашої діяльності залишаються прихованими від очей глядачів?
Глядачі бачать готову історію, але за кадром залишається багато сумнівів, перевірок і рішень. За кожним матеріалом - чимало розмов, після яких доводиться переосмислювати подачу інформації, а іноді й відмовлятися від фактів, які не вдається достатньо надійно підтвердити.
Ми живемо в час популярності Telegram-каналів, які наввипередки публікують інформацію. Проте часто вона неперевірена, а іноді її поширення може бути недоречним в умовах повномасштабної війни.
У справжній журналістиці вагомими є не лише слова, які ти вимовляєш, а й ті, які залишаються неозвученими. Іноді справжній професіоналізм полягає не в тому, щоб підсиливати висловлювання, а в умінні їх вчасно видалити. Не в емоціях справа, а в збереженні точності викладу. Цей аспект роботи часто залишається непоміченим, проте саме він формує довіру аудиторії.
Необхідно не лише ознайомитися з новинами, але й глибоко усвідомлювати значення кожного висловлювання. Це особливо актуально в ситуаціях, що стосуються втрат, безпеки або рішень, здатних вплинути на майбутнє держави.
Стрес, з яким ми стикаємося, часто залишається непоміченим. Журналісти, які працюють без перепочинку, постійно взаємодіють з людьми, що переживають сильні емоції — від тривоги до розпачу. Проте й самі журналісти є людьми, які відчувають страх, турбуються про своїх близьких, можуть втратити домівку або намагаються знайти шлях у нових обставинах.
Який день на роботі під час повномасштабної війни залишився у вашій пам'яті назавжди?
За ці роки було багато днів, які складно назвати звичайними робочими. Чого лише вартий перший день повномасштабного вторгнення, коли я мусила виходити в ефір і розповідати, який вигляд має війна в столиці. І робити це виважено, без зайвих емоцій, коли поруч із твоїм домом уже проїжджає російська техніка.
Війна показала, як важливо діяти в умовах, до яких неможливо повністю підготуватися. Одного ранку я вела пряму трансляцію, демонструючи наслідки атаки російського дрона. Саме тоді рятувальники раптово закричали: "Земля!", і над нами знищили ракету.
Ти маєш всього кілька секунд, щоб прийняти рішення: мчати до укриття, ховаючись від падаючих уламків, і водночас протягувати руку допомоги тим, хто втрачений і застиг на місці. І все це — не вимикаючи камеру, адже ти в прямому ефірі.
Найяскравіші спогади залишаються з нами в ті миті, коли під час виконання професійних обов'язків раптом виникає щось надзвичайно особисте й людяне. Це моменти, коли усвідомлюєш, що людина, яка знаходиться навпроти, не просто ділиться інформацією для статті, а відкриває тобі частину свого життя, про яку, можливо, їй було важко говорити раніше.
У моєму досвіді з проєктом "Життя після шрамів" це відбувалося практично з кожним епізодом. Ми проводили час з ветеранами на їхніх підприємствах, на спортивних аренах або під час зустрічей з їхніми дітьми.
Іноді знімання тривали по 10 годин. Після них було відчуття, ніби ти прожила день із чужого життя. Наче перед тобою відкрили найпотаємніше, а тепер ти маєш працювати з цим відео й вирізати "щось менш важливе", щоб умістити історію в ефір.
-- Пригадайте випадок, коли ви особливо відчули, що ваша робота має значення
Одного разу в лікарні "Охматдит" до мене підбігла жінка з проханням врятувати її сина. Він мав онкологічне захворювання й терміново потребував трансплантації кісткового мозку.
Наступного дня я повернулася з оператором. Ми зняли матеріал і випустили його в ефір. За добу завдяки глядачам вдалося зібрати понад 2 млн грн - суми вистачило на операцію.
На той момент у мене вже були зв'язки з волонтерами та медичним закладом у Бидгощі (Польща), де могла бути проведена потрібна операція. Ми все ретельно спланували, і хлопець разом із матір'ю вирушили за кордон, що дозволило нам оперативно надати йому допомогу.
Уявляєте, які емоції я переживала, коли зустрічала цю родину в аеропорту після операції? Це був переломний момент. Тоді я вперше по-справжньому відчула, що інформація та моє вміння працювати з нею мають величезне значення.
-- Що сьогодні найскладніше у створенні новин і що допомагає вашій команді впоратися?
Найбільшою складністю є досягнення гармонії між швидкістю, точністю та співчуттям. Інформаційний потік відбувається миттєво, емоції часто переважають над фактами, а ціна помилки в умовах війни є надзвичайно високою.
Ми не маємо можливості просто копіювати те, що вже стало загальнодоступним у соціальних мережах. Наша мета полягає в тому, щоб ретельно перевірити інформацію, надати пояснення контексту та розмежувати факти, що підтверджені, від домислів.
Що вас найбільше радує у ваших колегах і вашій професійній діяльності?
Протягом років повномасштабного конфлікту ми не втратили здатність залишатися чуйними до оточуючих. Кожен з нас відчуває біль. У кожного вже є особисті втрати та щоденні труднощі. Проте наша команда продовжує підтримувати одне одного і виконувати свої обов'язки, іноді на межі можливого.
Ми продовжуємо працювати в цій сфері, навіть коли навколо панує повна невизначеність. Ми підтримуємо один одного, і, можливо, саме завдяки цій взаємодопомозі ми також надаємо підтримку нашим глядачам.
Яким чином ваша діяльність з обробки інформації трансформувалася протягом років повномасштабного конфлікту?
Війна дуже чітко показала, що інформація може бути неповною, свідчення - суперечливими, а перше враження - оманливим. Тому тепер для мене ще важливіше не просто знати, що сталося, а й розуміти, що ми справді можемо стверджувати.
Перетворилося також і сприйняття відповідальності за людську складову новин. За кожним числом можуть ховатися історії людських життів. Ми займаємося темами, які для деяких людей є не просто сюжетом, а справжньою трагедією чи досвідом, що залишиться з ними назавжди.
Це вимагає не меншої професійної дистанції, а більшої чутливості до того, як ми говоримо про людей. Наприклад, ми часто володіємо інсайдерською інформацією, яка може розбити комусь серце.
Тож щоразу виникає дилема: поділитися чи залишитися мовчазним? Де знаходиться межа між суспільною значущістю інформації та відповідальністю за тих людей, чиї долі вона торкається? І яким чином слід висвітлювати ці події, щоб світ не втратив пам'ять про жахливу війну, яку переживають українці?
Я не вважаю, що журналіст повинен ставати більш стриманим. Навпаки, важливо зберігати чутливість, але при цьому не дозволяти емоціям замінювати фактичні дані.
Які найбільші труднощі ви зустрічаєте сьогодні в процесі роботи з даними?
Найбільші труднощі виникають у тих обставинах, де інформації надто багато, а часу на її аналіз все менше. Неперевірені новини, маніпулятивні прийоми, вирвані з контексту відеоматеріали та емоційно навантажені заголовки – все це змагається за увагу людей.
Раніше я зазвичай зосереджувалась на швидкості виконання, але тепер приділяю увагу кожному факту і ретельно опрацьовую всі деталі в матеріалах. У час, коли інформація може бути поширена будь-ким, надзвичайно важливо вміти відповідати за сказане. Хоча швидкість може привернути увагу, саме довіра змушує людей повертатися знову.
Нагадаємо, марафон "Єдині новини" розпочав мовлення 26 лютого 2022 року як спільна відповідь українських медіагруп на повномасштабне російське вторгнення.
Сьогодні виробництвом цього проекту займаються команди Starlight Media, 1+1 media, Inter Media Group та "Ми - Україна". За щоденним ефіром стоять журналісти, редактори, продюсери, оператори, режисери та технічні спеціалісти, які забезпечують підготовку контенту, організацію прямих включень, зв'язок і стабільність трансляцій. Ця діяльність вимагає безперервної координації, високої професійної відповідальності та здатності швидко реагувати на щоденні зміни.
#Українці #Телебачення #Україна #Радіо #Росія #Карцинома #Польща #Журналіст #Російська мова #Продюсер #Земля #Швидкість #Марафон #Охматдит #Ефір #Передача інформації #Трансплантація органів #Емоція #Медіагрупа «1+1» #Камера оператора #TSN #Виступ #«Інтер Медіа Груп» #Кістковий мозок #Волонтерство #Бидгощ
