4 мільярди на культуру: підсумки "Тисячовесни" та суперечки в кіноіндустрії. Інтерв’ю з Лєною Чиченіною

#Мистецтво та розваги #мистецтво, культура, розваги та ЗМІ

Як виглядала "Тисячовесна" з внутрішньої сторони — поза рамками офіційних презентацій, списків переможців і публічних обговорень. Що відбувалося за кулисами фінального пітчингу, які суперечки виникали між учасниками та експертами, і чому найбільше обговорювали питання конфлікту інтересів, штучного інтелекту та критеріїв відбору.

У подкасті "Медіуми" Лєна Чиченіна, головна редакторка "Антоніни", яка протягом п'яти днів брала участь у фінальному пітчингу "Тисячовесни" в Івано-Франківську, ділиться своїми враженнями та розкриває деталі закулісся заходу. Вона розповідає про те, як була організована подія, які спори виникали серед представників кіноіндустрії, чому важливо розглядати кіно та серіали окремо, а також які питання постали перед експертами та щодо прозорості конкурсу.

А також — про презентації штучного інтелекту, лауреатів "Тисячовесни", нестачу професіоналів у кінематографічній сфері та питання, чи зможуть нові державні інвестиції сприяти поверненню українського ігрового кіно на престижні міжнародні фестивалі.

Ви можете підписатися на подкаст "Медіуми" на таких платформах, як Apple Podcasts, Spotify, Megogo Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших сервісах для прослуховування подкастів.

00:00 "Багато людей з початку ставилися до 'Тисячовесни' з недовірою."

04:51 "Захотіли зробити велику програму, яка вийшла б за межі професійної бульбашки, стала б подією";

08:00 "Це стала чудова концепція, оскільки виникла синергія між різними особами, не лише з кіноіндустрії."

11:25 "Фахівці планували задати кілька додаткових запитань деяким учасникам конкурсу. Ці питання мали велике значення."

15:22 "Протягом багатьох років я стверджувала, що фільми і телевізійні шоу – це два різні світи."

18:18 "Ми не маємо можливості ознайомитися з тим, що написали експерти, а також не знаємо, кого вони вказали як своїх потенційних конфліктів інтересів. Це ускладнює нашу можливість перевірити цю інформацію."

22:58 "Все ж, на мою думку, цей конфлікт можна було запобігти."

25:23 "Багато проєктів перемогли, я вважаю, абсолютно заслужено";

31:10 "Те, що я спостерігала у перформативному мистецтві, викликало в мене справжній шок";

34:30 "Можливо, можна створити якусь наглядову раду з інших людей, які все це перевірятимуть";

Існує занепокоєння, що наша спільнота може опинитися в ситуації, коли забагато фінансів призведе до задушення, оскільки ми стикаємося з дефіцитом кваліфікованих фахівців.

39:42 Щодо ситуації з Хржановським: "Це ми самі створили цю проблему".

41:25 "Авторське, серйозне і мистецьке ігрове кіно за останні кілька років зазнало значних невдач".

Наталка Соколенко: 12 -- 16 серпня відбувся великий фінальний пітчинг проєктів "Тисячовесни". Це було в Івано-Франківську. Ти всі ці дні пробула як оглядачка, як "Антоніна" і спостерігала, як це відбувається: і за роботою, і за скандалами довкола цієї "Тисячовесни". Пропоную все це обговорити.

Лєна Чиченіна: Хочу висловити свою подяку всім митцям, завдяки яким я повернулася додому живою. Саме там я мала змогу зустріти всіх тих людей, про яких колись висловлювалася не зовсім коректно.

Наталка Соколенко: Або ж так.

Лєна Чиченіна: Або так, або інакше. Але мене значно більше турбувало, коли ситуація була не такою. Я була надзвичайно обережна з тими, що пила, аби уникнути будь-яких неприємностей. Проте, всі навколо виявилися надзвичайно приємними та доброзичливими.

Наталка Соколенко зазначила, що "Тисячовесна" має вартість у 4 мільярди гривень. У Івано-Франківську фактично вирішувалося, кому з розподілу цих 4 мільярдів дістанеться більше. Митці повинні були продемонструвати свої роботи, проте не всі з них це зробили. Багато з них представили свої проекти у формі роликів, створених за допомогою штучного інтелекту, що викликало обурення, принаймні у нашої співрозмовниці.

Лєна Чиченіна: Штучний інтелект став однією з найбільш обговорюваних тем.

Наталка Соколенко: Давай розпочнемо з того, як ти бачиш організацію цього процесу. Наскільки, на твою думку, є новим явищем той факт, що бюджетні кошти на кіновиробництво, а також на інші аудіовізуальні проекти, розподіляються державою у такий, я б сказала, досить відкритий спосіб?

Лєна Чиченіна: Щодо питань прозорості виникали дискусії. Проте варто зазначити, що очікування були досить різними. В цілому, до "Тисячовесни" багато людей мали скептичне ставлення.

Я б навіть сказала, напевно, більшість. Коли це тільки оголосили -- офіційно оголосили у квітні, хоча про програму знали й раніше, -- було відомо, що це ініціатива президента, що ми маємо ці чотири мільярди грошей донорської допомоги, які мають піти на певні потреби, наприклад на культуру, і президент вирішив спрямувати їх саме на культуру.

Почалися розмови про те, що це чергова популістична програма. Особливо коли стала відома назва. Наскільки я знаю, Мінкульт пропонував кілька розроблених назв, але президент вирішив, що буде "Тисячовесна". І тоді почалися кпини: мовляв, знову тисяча, чергова тисяча.

Знову загострилися дискусії щодо популізму: стверджують, що Володимир Зеленський прагне завоювати симпатії митців, щоби вони відчували до нього вдячність. І, судячи з його взаємодії з творчими особистостями, ця вдячність дійсно присутня. Коли він відвідав їх вдруге, спочатку відбувся офіційний виступ, а потім пройшла більш неформальна розмова. І, власне, жодних критичних запитань не прозвучало.

Також читайте: Чи поглине "Тисячовесна" всі інші культурні організації?

Я усвідомлюю, що навіть деякі з моїх політичних партнерів висловлювали обурення: мовляв, президент не звертає уваги на ті ж самі фальшиві протести, а тут приїхав до представників кіноіндустрії і з ними активно спілкувався.

Наталка Соколенко: Ще була версія, що створюється якась альтернатива УКФ.

Лєна Чиченіна: Не тільки. Це також стало одним з ключових питань: чому Міністерство культури стало розпорядником цих коштів, а не спеціалізовані установи, як це відбувалося раніше?

Чому не Держкіно займається кіно? Чому не УКФ? Чому не Інститут книги? Чому не Інститут книги -- зрозуміло: про літературу забули цього року. Пообіцяли згадати наступного, Зеленський уже пообіцяв, що буде наступна "Тисячовесна". І всі прекрасно збудилися від цієї інформації.

Але, власне, чому так? Це питання кулуарно обговорюють, є різні версії -- офіційні й неофіційні.

Наталка Соколенко: А що ти думаєш з цього приводу?

Лєна Чиченіна висловила думку, що нинішнє Держкіно не користується великою довірою. Вважається, що є бажання зосередити всі фінансові ресурси в одному місці — у Міністерстві культури, аби уникнути різних суперечок. Крім того, існує думка, що необхідно організувати фестиваль-пітчинг, аби цей процес відрізнявся від традиційних пітчингів, які зазвичай проводять Держкіно чи УКФ.

Наталка Соколенко: А як вони відбувалися?

Лєна Чиченіна: В основному, це була подія галузевого характеру. Я добре пам'ятаю, що цей процес завжди відзначався відкритістю. Не можу точно сказати, коли почалися ці пітчинги в Держкіно, але, можливо, це сталося в 2013-2014 роках. Я якраз стала свідком першої хвилі відновлення Держкіно. І, до речі, варто завжди пам'ятати, що ця структура виникла під впливом злочинної влади. Якби не син Віктора Федоровича, можливо, ми б і не мали жодного відродження українського кіно. Це, звісно, моє напівжартівливе зауваження.

Наталка Соколенко: Але факт є факт: гроші з бюджету пішли саме у 2011 році.

Лєна Чиченіна: Ми прийшли до висновку, що кіномистецтво може зацікавити певну аудиторію.

Пітчинги проходили в наступному форматі: у кінотеатрі протягом кількох днів різні представники індустрії збиралися в команди, щоб представити свої проєкти. Після презентацій ми мали можливість переглянути ці роботи в кінотеатрах, а потім активно обговорювати їх у соціальних мережах.

Усі пітчинги проходили в абсолютно прозорому форматі, що дозволяло кожному бажаючому слідкувати за трансляцією. Також була можливість завітати до кінотеатру і спостерігати за процесом. Хоча задавати питання не дозволялось, переглядати все на екрані було цілком можна. Щодо УКФ, здається, там не проводили прямих трансляцій, і відвідати захід також не було можливим – там усе вирішувалося по-іншому.

Я пам'ятаю, що ми майже щоразу робили на "Антоніні" огляди цих пітчингів. Їх добре читали, але переважно люди з галузі, які не могли дивитися все цілими днями, але їм потрібно було знати, що відбувається.

А тут захотіли зробити велику програму, яка вийшла б за межі професійної бульбашки, стала б подією. Що означає "фестиваль-пітчинг", ніхто не розумів. Що таке Зеленський придумав? Ми знали лише, що це має відбутися десь у західних регіонах, щоб вивезти людей із Києва, щоб було безпечніше, щоб могли приїхати закордонні експерти, тому що, наскільки я розумію, багато хто з них відмовлявся приїздити до Києва.

Цікаво, але атмосфера в Івано-Франківську справді вражає і кардинально відрізняється від київської. Під час нашого перебування тривоги не оголошували. Комендантська година виявилася досить м'якою і гнучкою. Тож ми насолоджувалися часом, і дійсно відбулася чудова подія, справжня тусовка.

З одного боку, тема популізму все ще залишається актуальною. З іншого боку, це дійсно стало чудовою ідеєю, оскільки виникла синергія серед різних людей, не лише з індустрії кіно. Кінематографісти мали можливість трохи більше познайомитися, адже наша спільнота досить фрагментована.

Умовно її можна поділити на людей, які виробляють комерційне кіно, і тих, які роблять таке кіно-кіно, авторське. І вони часто не дружать між собою, зневажають одне одного: "Фу, артхаус, незрозуміло, хто це дивиться". Або: "Це якесь "Скажене весілля", якесь гівно, ми не будемо цього дивитися й навіть цікавитися не будемо".

Їхні ідеологічні позиції суттєво різняться. Ті, хто займався комерційним кіномистецтвом, здебільшого співпрацювали з росіянами до 2022 року та реалізовували свої фільми на російському ринку. Натомість автори незалежного кіно переважно належать до покоління, яке активно підтримувало Майдан. Ці дві групи часто стикаються в конфліктах, що виникають на основі різних ідеологічних поглядів.

Але було б дуже круто, якби вони об'єдналися, тому що одні знають, як заробляти гроші, як зробити фільм і розкрутити його так, щоб багато людей прийшло. А інші вміють робити кіно.

Досить часто ми стикаємось із ситуацією, коли талановиті кінематографісти створюють чудові фільми, але їхні роботи залишаються непоміченими через брак навичок у просуванні. Водночас, ті, хто має досвід у маркетингу, зазвичай зосереджуються на виробництві телевізійного контенту, який потім демонструється в кінотеатрах.

Отже, у них нарешті з'явилася нагода відволіктися і провести час разом, можливо, з келихом у руці. Коли люди піднімають тост, здавалося б, їм легше знайти спільну мову.

Щоб люди розуміли візуально: усе це відбувалося на "Промприладі". Перед "Тисячовесною" про це не можна було говорити, тепер уже можна. Це дуже крута локація, всім дуже сподобалася. Це такий великий, оновлений завод, як зараз люблять робити. Там є коворкінги, фудкорт, усе дуже модно, комфортно, є галявина з травичкою, різні кріселка, багато місця, можна зручно поїсти, кудись піти.

В наявності було цілих вісім залів. Як журналістці, мені та моїм колегам, які прагнули охопити якомога більше подій, довелося проявити не аби яку кмітливість, щоб відвідати всі приміщення. Проте, незважаючи на всі зусилля, це було непросто, адже події відбувалися одночасно з ранку до вечора.

Фільми демонструвалися в п'яти різних залах. Важливо зазначити, що кіно було об'єднано з телесеріалами, і це визнали як помилку, адже кіно та серіали представляють собою абсолютно різні категорії, які слід оцінювати окремо.

Отже, п'ять залів -- лише кіно і серіали. Був зал перформативного мистецтва, куди втулили просто все: оперу, балет, перформанси, фестивалі й багато іншого. Окремо були візуальне мистецтво і сучасна музика.

Наталка Соколенко: Чи можна було задати питання?

Лєна Чиченіна: Ні, тільки експерти ставили.

Наталка Соколенко: Я про експертів.

Лєна Чиченіна: Так, але таймінг там був суттєво обмежений, і на це також висловлювали незадоволення. Проте загалом вважається, що швидкий пітчинг повинен виглядати саме так: ти маєш всього за кілька хвилин привернути увагу до своєї ідеї.

Це чудова пропозиція, але час був обмежений, оскільки експерти бажали задати більше уточнюючих запитань деяким учасникам. Ці запитання дійсно мали велике значення.

Я вважаю, що п'ять хвилин на виступ -- це, в принципі, окей. Треба вчитися лаконічно говорити. Але на запитання можна було дати більше часу.

Один із найяскравіших випадків, які я зараз можу згадати: вийшли Заза Буадзе й Андрій Кокотюха пітчити серіал "Червоний". Експерти не могли зрозуміти, чому взагалі цей серіал пітчиться. Я здивувалася, що він узагалі пройшов до другого туру, тому що перший фільм виявився провальним у прокаті й його розсварили майже всі критики.

Вони також отримали фінансування на другого "Червоного", але ми його досі не спостерігаємо. І ось тепер вони представляють новий серіал. Це викликало в експертів сумніви: "Чому варто розширювати всесвіт контенту, який не здобув популярності?"

Андрій Кокотюха, треба сказати, заперечив. Він сказав, що "Червоний" того року був на п'ятому місці за касовістю. Зібрав, здається, кілька мільйонів -- це дуже мало. Але він сказав, що того року так було.

З'явилися також питання щодо режисерів, які тривалий час працювали в Росії. Наприклад, була ситуація, коли на сцену вийшли дві продюсерки, що створюють мій улюблений серіал "Сліпа" на СТБ, який знищує всі людські цінності і викривляє свідомість глядачів.

Потрібно перевірити, чи він ще в русі. Згадую, що з самого ранку транслювали "Сліпу", а протягом дня продовжували крутити цей же серіал, а на вечір раптом з’являвся "Холостяк". Для глядачок СТБ це був справжній "інтенсивний" день.

Ці продюсерки, які до 2017 року обіймали посади топменеджерок у російському федеральному каналі СТС, переїхали до Франції, де наразі проживають і активно представляють свої проєкти. Виглядає на те, що один з них був успішно схвалений.

Мені цікаво, наскільки експерти розуміли їхній бекграунд. Одна з експерток запитала їх про режисера: мовляв, нічого, що він працював у Росії? І на відповідь не вистачило часу.

Отже, я правильно розумію, що експертка була не в курсі того, що ці продюсерки також мали досвід роботи в Росії, причому не лише продавали свій контент, а й працювали там безпосередньо.

Проте, як я вже зазначала, наші комерційні кінематографісти активно співпрацювали з російськими колегами. Отже, якщо розглядати цей аспект, довелося б усунути значну частину.

Люди ділилися своїми ідеями та проєктами — деякі успішно, інші ж менш вдалими. Найкраще це вдавалося музикантам та кінематографістам, адже вони вже мають досвід у таких презентаціях.

Музиканти вразили мене найбільше — як учасники, так і судді. Можливо, це просто моя особиста враження, але вони не виявляли жодної токсичності, були надзвичайно приємними і мали високий рівень професіоналізму.

Наталка Соколенко: А для чого вони зверталися?

Лєна Чиченіна: Категорія називалася "Сучасна музика". Запис альбомів -- усе, що тільки там було. Вони багато чого об'єднали в одну категорію, але експерти сказали, що їм було нормально. Умовно кажучи, там була й академічна, й електронна музика.

Наприклад, Оксана Стебельська ділилася зі мною: коли нам щось було не зрозуміло під час пітчу електронного музиканта, ми зверталися до Євгена Філатова з The Maneken. А коли на сцені з’являвся виконавець академічної музики, вони запитували в нас. І, як вони зазначили, це було для них цілком прийнятно.

Наталка Соколенко: Проте, як зазначав Ленін, найзначнішим із усіх видів мистецтв для нас є саме кіно. Тож пропоную повернутися до цього питання.

Лєна Чиченіна: І саме там усі найбільше посварилися.

Наталка Соколенко: Через що?

Лєна Чиченіна: Як завжди. З деякого обурення мені хочеться трішки поіронізувати, а деяке, мені здається, справді справедливе.

Однак багато аспектів стали зрозумілими з самого початку. Громадськість почала висловлювати незадоволення тим, що було відомо ще на етапі оголошення умов конкурсу. Зокрема, це стосувалося об'єднання серіалів і кіно в одну категорію, коли йдеться про аудіовізуальну індустрію.

І нарешті я можу сказати: "А я ж казала". Як Оксана Забужко: "Я ж казала". Бо я роками казала, що кіно і серіали -- це різне.

А наші творці серіалів вважають себе кінематографістами. Спочатку це викликало у мене усмішку, але тепер починає дратувати. Коли особи, чия фільмографія складається з низькопробних серіалів, заявляють про себе як про кінематографістів.

Вони абсолютно не пов'язані з кінематографом. Постійно висловлювали обурення, ображалися і повторювали: "Ні, ми представники кіноіндустрії, не слід нав'язувати такі поділи, як перший, другий чи третій сорт". Це зайве. Це всього лише дві окремі сфери.

І, слава Богу, на "Тисячовесні" справедливість нарешті перемогла. Усі – або принаймні більшість – усвідомили, що це дійсно дві різні сфери. Адже їх зібрали разом, і стало очевидно, що вони навіть не розуміють термінів, які використовує один одного.

Особливо нарікали – адже ми потім зустрічаємося в неформальній обстановці й обговорюємо все – спеціалісти в галузі документального кіно.

Ще раз варто зазначити, що документальне кіно, яке демонструється на фестивалях або в кінопрокаті, суттєво відрізняється від телевізійних документальних програм, публіцистичних шоу чи відео на YouTube. Це зовсім інші формати з різними підходами та аудиторією.

Іван Сауткін, режисер, що спеціалізується на авторському кінематографі, хоча має досвід роботи і в серіалах, висловився: «Вони приходять, а я не розумію, що таке "відбивка" чи "синхрон"». Він зазначив, що представники телебачення нерідко називають свої проекти "документальними", тоді як кінематографісти зазвичай не вживають цей термін.

І справді: коли люди не можуть оцінити роботу одне одного, вони нарешті зрозуміли, що працюють у різних галузях. Принаймні ті, у кого є мозок. У кого його не дуже багато, з моєї точки зору, далі називають себе кіновцями. Але тут усі побачили, які вони кіновці.

Що сталося далі? Чому виникла ця суперечка? По-перше, важливо розділити ці питання. А по-друге, мова йде про конфлікт інтересів.

Саме завдяки цьому виникають найчастіше суперечки. Представники кіномистецтва та інші творці усвідомлювали наявність конфлікту інтересів. Було чітко вказано, хто є експертом, а хто – учасником, тому ситуація була зрозуміла.

Читайте також: Кінодіячі звернулися до міністерки культури із закликом перевірити результати "Тисячовесни"

На мою думку, це дійсно не найкраща ситуація, коли двадцять фахівців слухають презентації одних осіб, а потім самі ж виходять і представляють свої власні проєкти.

Ми просто не бачимо, що вони написали, кого вказали як свій конфлікт інтересів. І не можемо цього перевірити.

Кінотусовка -- невелика. Практично завжди відомо, хто з ким дружить, хто з ким у яких стосунках. Але ти ж не завжди вписуватимеш у конфлікт інтересів друга, з яким дружиш. Напевно, треба вказати родичів, людей, із якими ти працював, і так далі. А свою дружбу ти можеш особливо не афішувати.

Тому ми не маємо можливості це перевірити. Також неможливо перевірити оцінки — хто як віддавав свої голоси.

Тетяна Бережна й Андрій Осипов, голова Держкіно, якого теж трохи включили в цей процес, сказали, що й не будуть цього робити, тому що хочуть захистити експертів. І справді, багато де так не роблять. Наприклад, на фестивалях не оголошують, хто як голосував.

Проте існує певна скептичність: чи дійсно люди підтримували проєкти своїх друзів або знайомих.

Наталка Соколенко: Чи існувала можливість знайти об'єктивних осіб на ринку, які не прагнули б отримати свою частку від "Тисячовесни"?

Лєна Чиченіна: Думаю, якби постаралися, то можна було б знайти.

Наприклад, я спілкувалася з Тетяною Бережною. Варто зазначити, що всі підкреслювали щирість Мінкульту, зокрема його готовність приймати критику. Мене це вразило, адже я не звикла до такої реакції на зауваження.

Я пам'ятаю пана Точицького, попереднього міністра культури та стратегічних комунікацій, який тікав від журналістів. Ми добре пам'ятаємо Ткаченка, який теж був, скажімо так, не найбільш демократичним.

Тут ти можеш відпочивати на фудкорті, і раптом до тебе підійде пані Тетяна зі своєю маленькою дитиною, запитуючи: "Як вам тут? Що скажете?" Також була присутня заступниця Наталя Мовшович. Загалом, у них можна було висловити свої думки чи задати питання.

Пані Тетяна сказала мені, що дуже багато експертів відмовилися, тому що це справді велика робота, а люди зайняті. Наприклад, відмовився Іван Уривський, тому що готував нову виставу. Не було коли.

Це дійсно величезний обсяг роботи – все це розглянути та осмислити. Особливо в кінематографі: потрібно перечитувати сценарії. Саме тому багато людей відмовлялися від цієї справи.

Разом із тим я, наприклад, розмовляла з Олею Журбою. Вона вже тоді погрожувала написати допис, бо була дуже обурена всім цим. І таки написала, його активно розшерили.

Вона писала про те, що цього конфлікту справді можна було уникнути, тому що багатьох людей, які не подавалися, не включили до експертів, хоча могли б.

Не можу точно сказати, наскільки сильно була зайнята Наталка Ворожбит. Можливо, у неї дійсно багато справ, адже вона працює над проектом "Демони". Її новий фільм був представлений на фестивалі в Локарно, тому, можливо, вона просто не мала можливості.

Проте, скажімо, Людмила Горделадзе є надзвичайно кваліфікованою фахівчинею. Вона нещодавно обіймала посаду директорки кінотеатру "Жовтень" і має значний авторитет у своїй сфері. Людмила має схильність до детального аналізу документів та цифр. Їй добре відомі всі тонкощі процесу прокату.

Кінотеатри не залучали дистриб'юторів, хоча саме ці учасники ринку мають глибоке розуміння кінематографа.

Наталка Соколенко: Які результати на екрані?

Лєна Чиченіна: Так, вони заздалегідь розуміють, який фільм матиме успіх, а який — ні, хто збереться в касі і так далі. Такі експерти могли б бути залучені в більшій кількості.

Я вважаю, що, можливо, на ситуацію вплинуло те, що Мінкульту та пані Тетяні слід було б глибше вникнути в процес. У її заступниць є професійний досвід, зокрема Наталя Мовшович, яка тривалий час працює в індустрії кіно. Можливо, просто не вистачило часу для ретельного пошуку.

Наталка Соколенко: Так, адже все відбувається дуже швидко — від моменту оголошення конкурсу до його втілення.

Лєна Чиченіна: Усе-таки я вважаю, що цього конфлікту можна було уникнути.

Особливо вразила мене присутність деяких спеціалістів... Я була просто шокована, якщо чесно. Я постійно згадую двох експертів, які справили на мене найбільше враження.

Це Олександр Біляк, який зняв своїм коштом -- треба це сказати -- уже достатньо багато фільмів. Усі вони жахливі, з моєї точки зору, у прокаті їх теж не оцінили. І ця людина чомусь сидить і оцінює інших людей, які роблять значно краще кіно, ніж він.

Серед нас також присутній Олексій Комаровський. Варто зазначити, що у нас є кілька людей з таким ім'ям та прізвищем, тому важливо не заплутатися: один із них працює сценаристом, а інший — режисером.

Він зняв два шедевральні фільми -- "Коли ти вийдеш заміж?" і "Коли ти розлучишся?". Можливо, ви про нього чули.

Наталка Соколенко: Ой-ой-ой, я вже була на першому!

Лєна Чиченіна: А наступний навіть кращий.

Перший етап виявився досить цікавим... Іноді я насолоджуюсь красивими моментами, навіть якщо на екрані відбувається щось абсурдне. Мені подобається все, що можна вважати трешем. Але ось друга частина – це просто жах! Там грає Тарас Цимбалюк, який зараз у всіх на устах.

Тому для мене стало несподіванкою побачити цього кінорежисера серед фахівців. Зрозуміло, що він займається створенням фільмів, і ці проекти не фінансуються державою. Багато людей вважають, що кіно завжди робиться за рахунок державних коштів. Але насправді, численні митці сьогодні самостійно інвестують у свої роботи.

Звісно, він займається кінематографом, випускає свої фільми, які здобувають певну популярність – це чудово. Проте я сумніваюся, що такі особи можуть вважатися експертами у оцінці творчості Антоніо Лукіча, Павла Острикова та, вибачте, Валентина Васяновича.

Наталка Соколенко: А могла бути теоретично більша залученість іноземних експертів?

Лєна Чиченіна: Вони існували.

Наталка Соколенко: Чи можливо повністю делегувати їм якісь обов'язки або надати контрольні функції, адже це були б люди, не залучені до наших графіків?

Лєна Чиченіна: Як мені повідомляли, це, в першу чергу, особи, які добре розуміють наш контекст і часто приїжджають сюди для зйомок, зокрема документальних. Вони брали участь у процесі, але, здається, їхні повноваження виявилися дещо обмеженими.

Наталка Соколенко: З іншого боку, якщо розглядати це з точки зору, що ми говоримо не про судову систему, а про культуру, то, мабуть, громадяни України повинні більш усвідомлено підходити до своїх обов’язків та зрозуміти, що саме нам необхідно.

Отже, перейдемо до лауреатів у цій номінації.

Лєна Чиченіна: Так, результати вже оголошені. Що можу додати? Є кілька вражаючих проєктів, і я рада, що вони отримали підтримку. Це роботи митців, які справді заслуговують на визнання наших глядачів: зокрема, Остриков та Лукіч.

Наталка Соколенко: Отже, це тріумф після "Тисячовесни".

Лєна Чиченіна: Так, саме так. Наприклад, фільм "Трагедія". Мені дуже подобається: там викладач університету Шевченка, дуже нудний, його ніхто не любить. Але тут на землю повертаються давньогрецькі боги, а він якраз на цьому спеціалізується, він такий задрот. І всі до нього побігли, бо тільки він на цьому розуміється, настільки задрот, що все знає.

"Дівчина, яка вигукує" від Антоніо Лукіча.

Чимало проєктів здобули перемогу, і я вважаю, що це абсолютно справедливо. Проте, деякі з них, на мою думку, можуть виявитися не надто сильними. Це, власне, не є новим явищем. Спостерігаючи за цими режисерами та продюсерами, можна помітити, що в минулому їхні роботи не завжди були успішними, і виникає питання, чому саме зараз у них повинно все вийти з другої чи третьої спроби.

Наприклад, Ярослав Лодигін не зміг реалізувати жоден зі своїх проєктів. У нього було п’ять таких ініціатив.

Наталка Соколенко: І він, між іншим, висловлював свої зауваження.

Лєна Чиченіна: Він висловлював критику, але досить лагідно. Проте серед учасників були ті, хто зазнав поразки і почав голосно заявляти, що "усім все роздали". На мою думку, у деяких з тих, хто так говорив, були досить слабкі презентації. Вони не змогли чітко донести, чому їхні проєкти повинні викликати інтерес.

Тому що просто вийти й сказати: "Наш проєкт важливий, наш проєкт цікавий" -- це не окей.

Існувало безліч завищених бюджетів. Також відзначали, що це може стати серйозною проблемою, і цю обставину слід взяти до уваги в наступному році.

Лодигін не зміг реалізувати свої проєкти. Один із них був пов'язаний з Дантесом. Проте варто зазначити, що Дантес не вразив глядачів своєю грою в попередньому фільмі "Всі відтінки спокуси" — нашій адаптації "П'ятдесяти відтінків сірого", еротичній стрічці, яка нещодавно вийшла на екрани.

До речі, ця інформація доступна для всіх. Дантес у цьому проекті виступив не найкращим чином, оскільки йому дісталася роль типового альфа-самця, на зразок містера Грея, що абсолютно не відповідає його справжньому стилю.

У цьому випадку він презентував проект, в якому також планував зіграти, але вже в більшій мірі, ніж просто бути собою. Можливо, у нього це вийшло б, адже я вважаю, що слід давати людям можливість почати знову.

Проте цей проєкт не отримав підтримки. Натомість перемогу здобули Володимир та Анна Яценки, які, зокрема, займаються продюсуванням Острикова.

Зазвичай ця метушня виникає після завершення всіх пітчингів, організованих Держкіно. Хочу зазначити, що конфлікт інтересів існував завжди – це давня проблема.

І це питання до нашої кіноспільноти, яка з цим особливо ніколи не боролася, бо багатьом людям так було просто зручно.

Зараз я з усмішкою спостерігаю, як ті, кого я раніше підозрювала в конфліктах інтересів, починають писати про те, що все продано. Це справжня комедія на кшталт "Монті Пайтон".

Знову виникли труднощі, пов'язані з тим, що голосування виявилося частково закритим. У Держкіно ми не мали можливості переглянути оцінки — хто скільки балів надав.

Я переконана, що якби ми отримали доступ до цих оцінок, ми змогли б зрозуміти, хто підтримує кого, і які між ними існують стосунки. Однак і в цьому випадку нам не нададуть цю інформацію.

Наталка Соколенко: Важливе питання про "95-й квартал". Платформа, чи як це сказати, коло людей, які сформувалися навколо "95-го кварталу", -- вони щось отримали від "Тисячовесни"?

Лєна Чиченіна: Здається, ні.

Наталка Соколенко: А подавалися?

Лєна Чиченіна: Я могла щось пропустити, тому що це просто величезна маса інформації.

Мені здається, вони не проходили. Там, здається, хтось із "Дизель Шоу" був, я не впевнена. Але не пам'ятаю, щоб був "Квартал". Тут я можу помилятися.

Наталка Соколенко: Чи є серед лауреатів особи або колективи, які, на твою думку, абсолютно не заслуговували на фінансування та цю перемогу в "Тисячовесні"?

Лєна Чиченіна: З моєї особистої точки зору, існують певні проєкти. Наприклад, ті продюсерки, про яких я вже згадувала.

Зараз мені потрібно ознайомитися зі списком переможців, адже в моїй голові все переплуталося. Проте я не можу повірити, що продюсерки, які створили "Сліпу", можуть випустити щось не вартісне. Це просто неможливо.

Їх хтось з експертів запитував: "А ви впевнені, що зробите кіно після всіх цих серіалів дуже поганої якості?" Вони рейтингові, але дуже поганої якості. Вони сказали: "Так, ми обіцяємо, ми зробимо". Але я в це не вірю.

Наталка Соколенко: Щодо презентацій, створених з використанням штучного інтелекту, яка ж тут проблема? Давайте розберемося. Чому це викликає насторогу, як ти зазначила?

Лєна Чиченіна: Я одразу скажу й аргументи тих, хто частково виправдовує ШІ. Вони кажуть, що в багатьох колективів, які приходили, просто немає грошей, щоб зробити нормальну презентацію.

Якщо мова не йде про кінематограф, важливо знайти талановитого дизайнера для замовлення певного проекту. Це потребує фінансових витрат, і не всі команди мають достатній бюджет на цьому етапі. У такій ситуації штучний інтелект може стати корисним помічником.

Проте це не була така якість і не в такій кількості. Те, що я спостерігала у сфері перформативного мистецтва, викликало справжнє розчарування.

Наталка Соколенко: Яка саме тема вас цікавить?

Лєна Чиченіна: У звуці це неможливо передати. Я собі нафоткала.

Наприклад, було продемонстровано різноманітні елементи національного вбрання. Схоже, що це ще не вийшло з моди. Проте в нашому театрі, звісно, панує певна атмосфера: вінки, колоски, вишиті сорочки – все це виконано в стилі, характерному для часів Радянського Союзу.

Наступним на сцені виступив Тарас Цимбалюк в образі з штучним інтелектом. Варто зазначити, що деякі проєкти підходили до презентації досить оригінально: "У нас заплановано кіно". Проте прямо не згадували про участь Тараса Цимбалюка, а просто демонстрували слайди з уявним акторським складом, вказуючи на своїх ідеальних кандидатів.

І там був Тарас Цимбалюк. Але деякі продюсери цих фільмів мені казали: "Ні-ні, не переживайте". Бо всі вже почали переживати: "Як же ви не прийдете з Тарасом Цимбалюком?"

Сказали: "Ми не дозволимо вам йти з ним", оскільки багато людей вже не бажають бачити його на великих екранах. Але він все ж вийде в образі військового з Азова. Це обіцяє бути справжнім скандалом. Я вже можу собі уявити, як це буде виглядати.

Наталка Соколенко: Чи з'явиться в результаті цієї "Тисячі весен"?

Лєна Чиченіна: Ні, це окремо. Це ініціатива "Азову". Вони самі його обрали, самі це придумали й погодили Тараса Цимбалюка на роль азовця.

Наталка Соколенко: Це особлива розповідь.

Лєна Чиченіна: Так, саме так.

Там існувало таке штучне інтелектуальне рішення: ти вводиш не дуже якісний запит, і воно щось генерує. Наче ми швидко створили кілька зображень. Це не те, що потрібно.

Я думаю, що ШІ, можливо, можна частково використовувати. Але чому це збиває? Тому що незрозуміла стилістика вашого твору. Ми ж повинні розуміти, що ви хочете зробити. Особливо у візуальному мистецтві, де теж це представляли й усе було на купу.

Перед появою штучного інтелекту ці презентації мали різний формат. Кінематографісти знаходили вихід, демонструючи референси. Вони могли складати уривки з кількох фільмів і стверджувати: "Ми прагнемо отримати щось подібне. Наприклад, нам подобається стиль "Амелі" або щось в цьому дусі".

Ми часто мріяли створити щось у стилі Квентіна Тарантіно чи Гая Річі. Це було свого роду наше захоплення під час становлення. Зараз, здається, це захоплення відступило, і Гай Річі вже не викликає в нас таких сильних емоцій.

Проте тоді все виглядало більш зрозуміло. Хоча й не факт, що це втілиться у реальність саме в такій формі, принаймні ми мали уявлення про те, які цілі ставлять перед собою люди. Наразі ж ситуація не така ясна, адже всі зображення схожі одне на одне.

Наталка Соколенко: Враховуючи і ШІ, і конфлікт інтересів, і те, що Мінкульт почув зауваження і не...

Лєна Чиченіна: Вони занотували всі коментарі у своїх об'ємних блокнотах. Проте, згідно з інформацією з брифінгу, не на всі зауваження вони планують відреагувати.

Наприклад, режисерка Оля Журба, про яку я вже згадувала, активно збирає підписи від представників кіномистецтва. Вони закликають до перевірки процедур на дотримання прозорості та проведення внутрішнього аудиту.

Однак під час брифінгу пані Тетяна та пан Андрій повідомили мені, що не планують здійснювати ці дії без наявності чітких документів із конкретними звинуваченнями.

Отже, вони стверджують: якщо у вас є підозри щодо чиєїсь недобросовісної поведінки, надішліть нам листа, в якому вкажіть, кого саме ви підозрюєте, і ми проведемо розслідування. Ініціювати цю перевірку з нашого боку ми не маємо змоги.

Прозорішим конкурс теж робити не будуть, тому що кажуть, що за процедурою не можуть цього зробити.

Я, наприклад, дуже хотіла б подивитися фінальне засідання, де визначають кінцеві проєкти. Мені здається, у нашій ситуації це було б важливо. Або хоча б побачити якісь тези звідти: хто що підтримав і з якою аргументацією.

Оскільки в нашому суспільстві існує безліч конфліктів, коли люди звинувачують одне одного, це викликає певні труднощі. Наприклад, я мала можливість бути присутньою на різних підрахунках голосів на наших кінопреміях. Мені було цікаво спостерігати за тим, як відбувається голосування: багато хто віддає свої голоси на користь друзів.

Це дійсно жахливо. Люди, природно, переживають, що їхні оцінки стануть відомі.

Звісно, це не світова практика -- це теж треба визнати. Ніхто на Каннському кінофестивалі не показує, як голосують. Кіноакадеміки, здається, теж цього не показують.

Проте в нашому випадку мені все ж хочеться це спостерігати. З іншого боку, я усвідомлюю, що багато людей відчувають страх, уникають конфліктів і почуваються більш комфортно, коли їхні оцінки не є відкритими.

Є чесні люди, які нормально й справедливо все оцінюють. Але я б усе-таки подумала над цим питанням. Можливо, можна створити якусь наглядову раду з інших людей, які все це перевірятимуть, дивитимуться на оцінки й висловлюватимуть свої застереження.

Наталка Соколенко: Подивимося, що нас чекає наступного року, чи не станеться все занадто швидко.

Лєна Чиченіна: До речі, особливість цього конкурсу в тому, що Держкіно видавало гроші порціями.

До речі, 19-й пітчинг викликав чимало суперечок. Чимало обдарованих авторів вирішили не брати участі, оскільки на той момент вони бойкотували Держкіно. У них був перелік вимог, які, на мою думку, цілком обґрунтовані, і стосувалися необхідних змін у Держкіно. Проте пітчинг все ж відбувся, і кошти були розподілені між різними серіалами.

І значна кількість проєктів, які здобули перемогу в цьому пітчингу, досі не отримала фінансування.

Обговорюють, що, можливо, це ще одна причина, чому конкурс проводить саме Мінкульт. Бо якби цим займалося Держкіно, гроші мали б іти на попередні проєкти. Але це лише один із варіантів пояснення.

А тут більшу частину, понад половину, отримують одразу. Як стверджують, також є можливість внести ці кошти на депозит — чудовий варіант — і розтягнути насолоду на тривалий час.

Навіть якщо розглядати лише успішно реалізовані проєкти, це все ще величезна кількість грошей і значна кількість ініціатив.

Існують побоювання, що наша громада може потрапити в пастку фінансових ресурсів через брак кваліфікованих фахівців. Чимало людей залишили свій дім.

Наталка Соколенко: Вона активно бореться.

Лєна Чиченіна: Звісно. Скільки ж ми втратили. Це жахливо навіть уявити: є надзвичайно обдаровані особистості, які просто не можуть бути присутніми на пітчингу.

В даний момент існує думка, що найбільше бракує технічних спеціалістів. Люди можуть почати вимагати невідомо які зарплати, адже попит на них буде надзвичайно високим.

Існує ще одна захоплююча ситуація. У нас є оператор на ім'я Микита Кузьменко, який вважається одним із найталановитіших у своїй справі. Він співпрацює з Танею Муіньо — всі ті вражаючі кліпи, які ми спостерігаємо, створює саме він. Більше того, він також зняв "Памфір" та багато інших цікавих проектів.

Він справді дуже крутий оператор, але зараз за кордоном. Я знаю, що багато людей хотіли б, щоб він знімав їхні проєкти, але не можуть його запросити.

І в цей момент один із учасників конкурсу висловив ідею про надання йому бронювання, адже така можливість існує. Таким чином, він зможе приїхати і реалізувати їхній проєкт.

Проте, фахівців все ще недостатньо. Побачимо, як розвиватиметься ситуація. Сподіваюся на позитивний результат, але варто очікувати значного збільшення кількості проєктів.

На їхню зйомку потрібно витратити багато часу. Фільм "Ти — космос" створювався протягом десяти років.

Наталка Соколенко: А до речі, тут є дедлайни?

Лєна Чиченіна: Через два роки, здається, вони повинні будуть безумовно завершити проєкти, але існує можливість продовження термінів. Це можна обговорити. У Держкіно також мали місце встановлені терміни.

Нещодавно я створила матеріал про Іллю Хржановського, який, боже ж мій, зараз бере участь у Венеційському кінофестивалі.

Він пройшов в основну програму зі своїм фільмом "Дау", який отримав державне фінансування України у 2011 році. Це дофіга грошей -- більш як шість мільйонів. На той час це було дуже багато.

Іронічно, що тоді всі сподівалися, що фільм гідно представить Україну, зокрема в Каннах, тому що це російський режисер, але фільм він знімав у Харкові. Фінансування отримав і мав здати кіно у 2012 році.

Проте, він подав свою роботу лише у 2018 році. І насправді не здав, а лише продемонстрував стрічку експертам Державного агентства України з питань кіно. Вони відзначили її, сказавши: "Чудове кіно, справжній шедевр". Однак, подальші етапи процесу не були завершені так, як це передбачалося. Виникли численні судові труднощі.

Наразі цей фільм є одним з учасників Венеційського кінофестивалю. У відповідь Мінкульт та МЗС надсилають обурені листи організаторам фестивалю: "Чому ви демонструєте російських представників?". Адже ми самі сприяли його фінансуванню.

Наталка Соколенко: Безумовно, це справжня епопея. Для всіх, хто нас слухає, рекомендую завітати на ютуб-канали "Антоніни" та "Детектора медіа", щоб дізнатися більше про Хржановського. Це справжній шок!

Лєна Чиченіна: Ми самі створили цю проблему для себе.

Наталка Соколенко висловила цікаву думку стосовно того, чому цього року українських фільмів на Венеційському кінофестивалі майже не представлено.

Лєна Чиченіна: Існує один короткометражний фільм.

Наталка Соколенко: Це своєрідне невелике представництво, якщо можна так висловитися.

І ти казала, що справа навіть не тільки в тому, що відбірник не хоче відбирати українські фільми. Ти поставила питання: а чи є що показати на Венеційському кінофестивалі?

Отже, чи маєш якісь очікування, що завдяки "Тисячовесні" вдасться представити щось на фестивалях високого рівня?

Лєна Чиченіна: Так, саме так.

По-перше, це дійсно чудово. Я не зовсім впевнена, чи варто виділяти кошти на підтримку телебачення.

На мою думку, фінансування телевізійного контенту можливе, якщо він буде відзначатися високою якістю і оригінальними темами, які відрізняються від існуючих. Наприклад, у випадку документальних програм, вони повинні бути більш вдосконаленими та захоплюючими.

Якщо мова йде про телевізійні шоу — це нормально. Проте вони не повинні бути настільки низькопробними, як ті, що ми зазвичай переглядаємо. Адже за державні кошти за цей час було створено чимало неякісних серіалів.

Хоча зняли й хороші. Найяскравіші приклади -- "І будуть люди" і "Спіймати Кайдаша". Якби не державне фінансування, цих серіалів не було б. Є ще кілька прикольних, але їх небагато.

Приємно, що підтримали фінансування кіно для глядачів, на яке ми вирушимо. Хоча, можливо, воно не стане шедевром мистецтва, його все ж варто мати, адже індустрія кіно є справжньою і різноплановою лише тоді, коли існує різноманіття фільмів.

Ми також плануємо представити авторське кіно — документальні фільми, художні стрічки та анімацію. Сподіваюся, що завдяки таланту режисерів воно зможе яскраво відобразити українську культуру.

Філіп Сотніченко виграв. Він свого часу зробив "Ля Палісіаду". Це теж один із наших цікавих режисерів. Я впевнена, що там буде команда, достатньо досвідчена в усіх цих фестивальних штуках, тому що туди ще треба вміти просунутися.

І є безліч людей, які дійсно заслуговують на це фінансування, особливо в авторській сфері. Практично всі вони мають підстави отримати фінансову підтримку, оскільки активно займаються своєю діяльністю.

Можливо, їм часто бракувало енергії та єдності для протистояння всій абсурдності, що відбувалася в державній політиці. Наприклад, призначення Марини Кудерчук, яка знищила кінопроцес, стало яскравим прикладом. Вона, за нашими оцінками, є ставленицею Єрмака і одна з перших, хто наочно продемонструвала, як відбуваються призначення на ключові посади та через які механізми проходять конкурси.

На жаль, протести з цього приводу були не такими, як хотілося б. Але це люди, які мають достатньо чітку громадянську й патріотичну позицію ще з початку війни.

Вони усвідомлюють, що конфлікт розпочався у 2014 році. Проте, якщо запитати тих, хто займається створенням серіалів або комерційного кіно, багато з них вважають, що війна почалася лише у 2022-му. На цьому часто видно їхню необізнаність.

А ці люди починали знімати ще з Майдану. Їздили на кінофестивалі, представляли Україну, якось пробивалися. У 2014, 2015, 2016-му вони активно це робили.

І це люди, які з 2022 року без грама державного фінансування -- тому що у нас стався колапс -- десь вибивали гроші, десь шукали їх і представляли країну.

Україна все ж була присутня на кінофестивалях: фільми з нашої країни демонструвалися як на Берлінале, так і у Венеції, а також на Каннському фестивалі та багатьох інших заходах.

Ми також обговорюємо "Оскар" — це подія, яка проходила без втручання з боку держави. Ці особи дійсно усвідомлюють, наскільки важливо займатися цим.

Врешті-решт, їм надали державну підтримку, і цього тепер буде значно більше.

Ми усвідомлюємо, що існує безліч кінофестивалів. Якщо розглядати їх у хронологічному порядку, то спершу йдеться про Берлінале, далі — Каннський фестиваль, Венеційський, Локарно та ще безліч інших подій, які варто відвідати.

І ти не зможеш з одним фільмом охопити всі місця одночасно.

Мене розсмішило, коли команда з "95-го кварталу" вирішила створити фільм, який мав би шанс потрапити на всі престижні фестивалі. Вони сподівалися, що зможуть відвідати кожен з них один за одним і зібрати безліч вражаючих нагород. Але, на жаль, це не так просто – можна обрати лише один.

Тому нам необхідно знайти представника для участі в Берлінському кінофестивалі, а згодом і на Каннському. Ідеально, якби це були кілька потужних фільмів.

Плюс нам, безумовно, потрібне щось на "Оскар", тому що ми бачимо деградацію саме ігрового кіно. Документалістика в нас хороша й далі такою залишається.

Авторське ігрове кіно, що вирізняється серйозним підходом та мистецькою цінністю, зазнало значних труднощів у останні роки. Якщо заглянути до сучасних кінотеатрів, можна помітити, що там домінують комерційні комедії. Хоча вони теж мають своє місце, їх надмірна кількість затуляє інші жанри, і ми в основному спостерігаємо лише за цими фільмами.

А список, який цього року пропонується на "Оскар", -- це, звичайно, скажімо так, зовсім не той рівень, який був ще кілька років тому.

Наталка Соколенко: Тож ми з нетерпінням чекаємо на "Тисячовесну" — сподіваємось, що вона справді стане опорою для тих митців, які здатні продемонструвати свій високий рівень майстерності та вже роблять це.

Цей документ створено за підтримки фінансів Європейського Союзу. Відповідальність за його зміст несе виключно громадська організація "Детектор медіа", і він не може вважатися відображенням поглядів Європейського Союзу в жодному випадку.