Пісню, яка принесла Індії "Оскар", зняли біля Маріїнського палацу в Києві. Але фільм, з якого вона походить, зовсім не боллівудський. Розповідаємо, яке індійське кіно ми проґавили за звичним словом, як воно перекроїло один із найбільших кіноринків світу і що цей досвід може підказати Україні.
Два чоловіки в підтяжках стають поруч і вступають у танцювальний поєдинок. Їхні ноги працюють так швидко, що за ними складно встигнути встежити, з-під черевиків піднімається пил, а натовп навколо підбадьорює то одного, то іншого. На фоні можна побачити Маріїнський палац, який кияни впізнають з першого погляду.
Ця композиція "Naatu Naatu" походить з індійського кінематографічного твору RRR. У 2023 році ця пісня отримала "Золотий глобус" та "Оскар" у категорії найкращої оригінальної пісні, ставши першим твором з індійського фільму, що здобув обидві ці престижні нагороди в історії.
Фото 01
Сцену знімали в Києві в серпні 2021-го. Режисер Раджамулі згодом розповідав, що спершу планував зйомки в Індії, але завадив сезон мусонів. Дізнавшись, що обраний палац -- президентська резиденція, він уже був готовий шукати іншу локацію, проте українська команда запевнила: все владнаємо. Окремо режисер подякував українським танцівникам за професійність. Коли 25 березня 2022 року RRR вийшов у прокат, Київ уже місяць жив у великій війні. А в травні 2023-го мережею розлетілося відео з Миколаєва: військовий оркестр 406-ї окремої артилерійської бригади ВМС переробив Naatu Naatu на послання окупантам -- у кліпі "танцюристи" запускають бойові дрони.
Naatu Naatu на фоні Маріїнського палацу в Києві.
На перший погляд, це виглядає як типовий боллівудський виступ — насичений кольорами, гучний, зі співом і танцями. Проте RRR — це не Боллівуд. Фільм створено мовою телугу у Гайдарабаді і належить до однієї з провідних кіноіндустрій Південної Індії, про які за межами країни до нещодавнього часу було мало інформації.
Ця відмінність має значення не лише для фахівців у сфері кінематографу. Під маркою "Боллівуд" приховане кіно, яке останніми роками суттєво трансформувало індійський кіноринок, змусило Мумбаї адаптуватися та довело просту, але важливу істину: історії, розказані рідною мовою для своєї спільноти, здатні залучати мільйони глядачів навіть за межами своїх кордонів.
Одна етикетка на всю країну
Боллівуд -- це насамперед кіно мовою гінді з центром у Мумбаї, колишньому Бомбеї, звідки й походить назва. Для світу він десятиліттями був обличчям Індії: Шахрух Хан, Аамір Хан, Салман Хан, тригодинні мелодрами, музичні номери на тлі швейцарських Альп. За ним стояли найбільший внутрішній ринок -- гіндімовна Північ, -- розвинена дистрибуція і багатомільйонна діаспора за кордоном.
Проте єдина індійська кіноіндустрія ніколи не була реальністю. На півдні країни функціонують чотири потужні кінематографічні напрямки, що використовують мови телугу, тамільську, малаялам і каннада. Кожен з цих регіонів має своїх зірок, режисерів, студії та віддану, іноді навіть фанатичну, аудиторію. Якісне та оригінальне кіно тут створюється вже протягом десятиліть. Проблема полягала не у відсутності таланту, а в обмеженому доступі до глядацької аудиторії: фільм, який ставав хітом у Ченнаї чи Гайдарабаді, рідко отримував визнання в Делі, не кажучи вже про міжнародний рівень. Найуспішніші південні сценарії Боллівуд часто просто купував і перезнімав, використовуючи своїх власних зірок.
Тепер ця система дала збій: південні фільми випускаються одночасно кількома мовами по всій країні, а їхні зірки здобувають популярність і доходи далеко за межами своїх рідних штатів.
Рік, коли гінді заговорило телугу
Найяскравіше цей тренд виявляється у статистичних даних. Згідно з інформацією аналітичної компанії Ormax Media, у 2024 році фільми, що були зняті чотирма південними мовами, становили 48% від загальних касових зборів в Індії, тоді як гінді фільми зайняли лише 40%.
Але й ці 40% не були цілком боллівудськими. Майже третину (31%) зборів сеансів мовою гінді принесли дубльовані південні фільми. Найбільше -- бойовик мовою телугу "Пушпа 2" (Pushpa 2: The Rule) з Аллу Арджуном: лише його гіндімовна версія зібрала 8,9 млрд рупій (понад 100 млн дол.). Глядач у Делі купував квиток на сеанс гінді, а дивився кіно з Гайдарабада.
Такий прорив не стався за один рік. Відлік зазвичай ведуть від 2015-го, коли вийшла перша частина "Багубалі" (Baahubali) того ж Раджамулі -- епічного фентезі про владу, спадкоємність і зраду. Фільм знімали одночасно мовами телугу й тамільською, а до гіндімовного глядача він прийшов у дубляжі. Південні стрічки виходили за межі своїх ринків і раніше, але не з таким розмахом і не з таким продовженням: друга частина 2017 року стала одним із найкасовіших індійських фільмів в історії.
Дилогія закріпила модель, яку в Індії називають pan-India cinema, -- кіно, розраховане одразу на всю країну. Дубляж, реклама й прокат плануються як одна кампанія. Глядачеві в іншому штаті пропонують долучитися до тієї самої прем'єри, а не чекати на місцевий ремейк з іншими акторами. Виконавець головної ролі Прабгас із регіональної зірки перетворився на загальноіндійську, не переходячи до Боллівуду.
Ґрунт для цього готували роками. Звичку дивитися південне кіно в дубляжі сформувало ще телебачення, а Netflix і Prime Video перетворили мовну версію чи субтитри на звичайну кнопку в каталозі. Регіональне походження фільму вже не визначало меж його аудиторії.
Фільм RRR підняв цей рух на світову арену. Це вигадана оповідь про зустріч двох історичних борців проти британського колоніального режиму — Алурі Сітарами Раджу та Комарама Бгіма. Стрічка подається як епічна пригода про братерство. Емоції у фільмі навмисно перебільшені, трюки ігнорують фізичні закони, а надмірність стає невід'ємною частиною концепції. Фільм сміливо поєднує урочистість, сентиментальність і вражаючу видовищність. Саме ця впевненість у власному кінематографічному стилі завоювала серця глядачів, які раніше не мали інтересу до індійського кіно.
Для українця тут є не лише несподіване впізнавання Києва. Історія про гідність і право чинити опір чужій владі відгукується без пояснень. Звісно, пригодницький фільм не претендує пояснити ані індійську історію в усій її складності, ані наш досвід. Але емоційний зв'язок не потребує повного збігу обставин.
Південь -- це чотири різні кінематографи
Розглядати південноіндійське кіно як однорідний жанр – це така ж помилка, як сприймати індійське кіно в цілому лише через призму Боллівуду. Кожна кінематографічна індустрія має свої унікальні риси та стиль, пропонуючи глядачам різні можливості для занурення у світ кіно.
Кіно мовою телугу з центром у Гайдарабаді найкраще опанувало техніку масштабного видовища: "Багубалі", RRR, фантастичний "Калкі 2898 AD". Тут фізика поступається міфові, а величезні декорації, комп'ютерна графіка й харизма Прабгаса, Рама Чарана чи Аллу Арджуна працюють на один ефект -- переконати, що таке треба бачити тільки на великому екрані.
Тамільське кіно, зосереджене в Ченнаї, традиційно має глибокі зв'язки з політикою. Успіх акторів часто трансформується в політичний вплив, а їхні фан-клуби слугують потужним інструментом для мобілізації виборців. Однією з найяскравіших фігур є Віджай, який у 2024 році заснував власну політичну партію, а в травні 2026 року став головою уряду штату Тамілнад. Проте це кіно не обмежується лише культом особистості таких зірок, як Раджінікант чи Віджай. Значна частина кінематографа активно порушує теми кастової нерівності, корупції та зловживання з боку правоохоронців, перетворюючи екшен на спосіб висловити соціальні проблеми та переживання.
Якщо ви не фанат пісень і супергероїв, зверніть увагу на малайялам кіно з індійського штату Керала. Це кіно відоме своїми глибокими сценаріями, увагою до персонажів та жанровими експериментами. У 2024 році його частка в індійському кінопрокаті зросла з 5 до 10%. Серед популярних фільмів – "Хлопці з Манджуммела" (Manjummel Boys), де компанія друзів вирушає на порятунок товариша, що впав у глибоку печеру, та "Козяче життя" (The Goat Life), що розповідає про чоловіка, який вирушає на заробітки до Саудівської Аравії, але потрапляє в полон серед пустелі. Тут немає надлюдей – лише страх, відповідальність та бажання залишитися вірним своїм.
Кінематограф на каннада з Карнатаки відкрив нові горизонти. Строга та стильна дилогія KGF, що розповідає про боротьбу за контроль над золотими копальнями, перетворила актора Яша на зірку національного масштабу. В свою чергу, "Кантара" Рішаба Шетті майстерно поєднала земельні конфлікти з ритуальною культурою прибережної Карнатаки та місцевими культами духів. Для персонажів це не просто фон: життя громади залежить від того, хто контролює землю та як ставиться до традицій. Ця унікальна, глибоко локальна атмосфера стала справжнім магнітом для глядачів. У 2025 році приквел "Кантара: Легенда. Розділ 1" зібрав в Індії понад 5 мільярдів рупій, увійшовши до списку найбільш касових фільмів року.
Проте ці орієнтири необхідні для старту пошуку, а не для створення нових стереотипів на місці старих. Телугу — це більше, ніж просто видовища, малаялам — це не лише камерні драми, а тамільське кіно — не лише політичні заяви.
Боллівуд протистоїть викликам.
У Мумбаї не стали чекати, поки Південь забере решту глядачів. Найпростіша відповідь -- запросити тих, хто вміє. Два великі гіндімовні хіти 2023 року зняли режисери з Півдня. Бойовик "Джаван" (Jawan) із Шахрухом Ханом поставив вихідець із тамільського кіно Атлі, кримінальну драму "Тварина" (Animal) з Ранбіром Капуром -- Сандіп Редді Ванга. "Джаван" поєднав зірковий образ Хана із соціальним пафосом і розмахом, характерними для Атлі. "Тварина" розколола глядачів і критиків жорстокістю та культом агресивної маскулінності, але касу зібрала.
Межі між різними індустріями все частіше виявляються всередині самого процесу виробництва. Наприклад, фільм може бути знято гінді, включати у свій склад відому боллівудську зірку, а також використовувати досвід режисера з Ченнаї чи Гайдарабада.
Тактика виявилася успішною. 2025 рік став знаковим для індійського кіно, адже збори перевищили 600 мільйонів доларів — це найвищий показник за всю історію. Частка дубльованих південних фільмів у загальних зборах знизилася з 31% до лише 7%. Найбільшим успіхом року відзначився шпигунський бойовик "Дгурандгар" (Dhurandhar) режисера Адітьї Дгара з Ранвіром Сінгхом у головній ролі, який зібрав понад 100 мільйонів доларів і став найкасовішим фільмом мовою гінді за всі часи.
У першій половині 2026 року ситуація змінилася ще більше: продовження "Дгурандгара" зайняло майже 20% від загального збору індійського кінематографа за цей період, а частка фільмів на гінді зросла до 44%, порівняно з 39% роком раніше. Отже, Південь не зміг "засунути Боллівуд з п'єдесталу" — це звучить вражаюче, але не зовсім коректно. Баланс залишається динамічним: всього два-три значні релізи можуть суттєво змінити річні показники.
Є одна проблема, що стосується всіх. У 2025 році індійський кіноринок встановив рекорд, зібравши 1,5 мільярда доларів, але кількість проданих квитків зменшилася на 6%. Основною причиною зростання доходів стали підвищені ціни, які за рік збільшилися на 20%. Лише в першій половині 2026 року спостерігалося зростання числа глядачів. За конкуренцією між студіями стоїть спільна мета: переконати людей виходити з дому, коли той самий фільм за кілька тижнів стане доступним на стримінгових платформах.
Яке значення це має для нас?
Головна зміна -- не у відсотках прокату. Боллівуд лишається потужним центром, але вже не може сам говорити за всю Індію. Поруч працюють індустрії, що конкурують із ним, співпрацюють і позичають одна в одної прийоми. І жодній із них не довелося ставати боллівудською, щоб її побачили країна та світ.
Сам по собі напис "pan-India" не є гарантією успіху. Дублювання фільму п'ятьма мовами робить його більш доступним, але не створює мотивації для перегляду. Цю мотивацію забезпечує конкретна сюжетна лінія: дружба в "Хлопцях з Манджуммела", ритуальна енергія "Кантари", вражаючий масштаб RRR. Їхня сила полягає не у відмові від місцевих традицій, а у вмінні перетворити їх на справжнє видовищне мистецтво.
Для української культури питання видимості є одним із найактуальніших. Як представити себе так, щоб бути почутим за межами рідної мови? Чи варто при цьому відмовлятися від місцевих наративів, адаптуючись до "універсальної" аудиторії? Досвід Індії не пропонує універсального рецепту: там інші бюджети, масштаб ринку та історичний контекст. Однак він яскраво демонструє, що яскрава культурна неповторність може стати великим активом, якщо її доповнити відвагою, а також продуманими стратегіями дублювання, прокату та стримінгу.
#
