Запрошення Дональда Трампа Володимира Путіна на саміт G20 продовжує так званий "трампівський етап" у дипломатичних відносинах США з Росією. Вашингтон знову намагається встановити особистий контакт із російським лідером. Американська стратегія очевидна: Трамп прагне вести переговори з Путіним без посередників, сподіваючись на досягнення компромісу щодо війни. У столиці США вже ведуться розмови про можливість укладення економічних угод з Москвою. Одночасно Трамп може скористатися самітом G20 для зустрічі з Путіним та Володимиром Зеленським. Київ не виключає такої можливості. Зеленський зазначив, що тристороння зустріч з конкретними результатами може відбутися в грудні в Маямі. Проте, існує одна суттєва проблема: хоча Москва готова обговорювати різні питання, вона досі не висловила готовності відмовитися від своїх основних вимог і погодитися на припинення вогню.
При цьому, запрошення до Маямі має для Путіна подвійну цінність. Адже повертає російського диктатора до великого міжнародного майданчика. Після початку повномасштабної війни Путін значною мірою втратив можливість сидіти за одним столом із західними лідерами. Тепер Вашингтон сам створює для нього таку можливість. Він отримує шанс поговорити не тільки з Трампом та зустрітися з лідерами держав Глобального Півдня, але й показати світу, що західна ізоляція вже не така, як раніше.
Так чи інакше, G20 продемонструє, чого насправді прагне Трамп від Путіна. Чи готовий американський лідер пов'язувати нові угоди з конкретними діями Росії для завершення конфлікту, чи просто надає диктатору нові шанси повернутися на міжнародну арену?
У ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA своїми поглядами на ці теми поділився Андрій Веселовський, дипломат і надзвичайний та повноважний посол України.
Трамп запрошує Путіна на саміт G20, що відбудеться у Маямі, хоча Росія досі не прийняла основні американські пропозиції щодо мирного врегулювання конфлікту. Варто зазначити, що Трамп раніше виступав за відновлення російської участі в міжнародних структурах, зокрема пропонував повернути Росію до формату G8. Чого насправді прагне Вашингтон: укладення угоди з Путіним про Україну, намагання відсунути Москву від Китаю, чи поступове відновлення економічних зв’язків із Росією? Як це рішення вплине на позиції самого Путіна, адже участь у G20 фактично дає йому можливість знову сидіти за столом переговорів з лідерами провідних країн світу?
Трамп все ще мріє про цей "значний альянс". Він намагається знайти точки дотику з Росією, сподіваючись, що вона стане союзником Штатів у їхній стратегії щодо Китаю. Якщо не повністю приєднається, то хоча б виступить як стримуючий фактор для Китаю в критичні моменти для Америки. Основна ідея полягає в тому, щоб запропонувати Росії вигідніші умови співпраці зі США, а згодом переконати європейські країни підтримати цю ініціативу, щоб віддалити Росію від зв'язків з Китаєм.
Співпраця, яку уявляє собі Трамп, не була б такою нерівною, як нинішнє становище Росії стосовно Китаю. Для Росії це могло б стати більш вигідним, оскільки країна розвивалася б швидше і могла б більше орієнтуватися на свої власні інтереси, а не на тиск, як це відбувається в Китаї. Поки Трамп був президентом, ці ідеї залишалися актуальними. Вони є так само абсурдними, як і його інша концепція. Дві ідеї, одна з яких стосується зовнішньої політики, а інша – зовнішньої економіки. Це намагання підпорядкувати світ Сполученим Штатам шляхом зміни митних тарифів. Як перша ідея зазнала провалу, так і ця, безсумнівно, не має перспективи. Проте він намагається реалізувати її, оскільки баланс сил, який завжди існував у США між трьома гілками влади – законодавчою, судовою та виконавчою – порушений. Це дозволяє йому впроваджувати свої переконання, навіть якщо вони виглядають безглуздо.
Що стосується поглядів Трампа на Росію, то раніше він отримав від Віткоффа досить просту концепцію: спочатку закінчити війну, а потім зайнятися торгівлею, отримуючи величезні прибутки, трильйони доларів і так далі. Однак, як повідомляють американські медіа, цей підхід тепер змінюється, оскільки Путін не готовий йти на компроміси. У Вашингтоні вже розглядають можливість налагодження бізнесу з Росією навіть під час конфлікту, не чекаючи його завершення, щоб продемонструвати Путіну вигоду такого розвитку подій. Чи усвідомлюють у США, які справжні цілі Путіна в Україні та в цій війні? Адже торгівля, гроші та мільярдні контракти не є тією метою, заради якої він готовий завершити конфлікт.
Якщо б вони не усвідомлювали ситуацію, то Путін і Лавров постійно наголошують на своїх цілях. У одному з нещодавніх виступів Лавров зазначив: "Ми розглянемо можливість повернення до духу Анкоріджа", що натякає на ті домовленості, які вже відомі, в рамках яких ми зобов'язалися усунути Україну з нашого шляху та продовжити займатися нашими справами. Це дуже красномовні факти. Звичайно, російська сторона прагне інтегрувати Україну як регіон Російської Федерації і створити тут федеральний округ. Це найменше, на що вони сподіваються.
Не слід вважати американців зовсім неосвіченими. Вони добре усвідомлюють, що Путін має намір розширити свої амбіції на Європу, і не дозволять цього. Санкції не знімаються, а навпаки, поступово посилюються. США розробили так званий закон Грема, що надає можливість для подальшого укріплення санкцій, і це може робити президент без жодних перешкод. Американці контролюють ситуацію, хоч і не вдаються до крайнощів, але залишаються на відстані, що дозволяє їм впливати на Росію. Україна стає ключовим інструментом для Трампа, через який він утримує Російську Федерацію під контролем.
Щодо Москви, то в цьому місті прагнуть до повного скасування санкцій. Це може мати вплив на різні аспекти, зокрема на "Північний потік". Німеччина створює умови для формування потужних лобістських груп, які виступатимуть за відновлення цього газопроводу. Внаслідок цього паливо знову почне надходити до Німеччини, що призведе до ще більшої залежності країни від російських ресурсів.
Чи здатна G20 перетворитися на платформу для мирних переговорів щодо завершення конфлікту? Президент України висловив готовність провести тристоронні переговори з Путіним за участі Трампа. Чи реальна така можливість? Чи може Путін відчувати страх перед зустріччю з Зеленським?
На мою думку, в українських міжнародних колах існує загальний погляд на цю ситуацію: зустріч між Путіним і Зеленським не відбудеться. Така зустріч фактично ставить Україну і Росію на один рівень, уніфікуючи їх у міжнародному контексті. Однак для Путіна Україна не є повноцінною державою або гравцем на міжнародній арені — це для нього лише проблема, яку він намагається вирішити. Тому для нього цей сценарій виглядає значно складніше, ніж переговори між американськими та російськими представниками, особливо якщо від Кремля вимагатимуть конкретних дій для завершення війни.
Чи можливе проведення окремої зустрічі між Трампом і Путіним в рамках G20? Яка реакція наших західних союзників на це? Адже Німеччина вже виступила з ініціативою провести першу зустріч на рівні міністрів закордонних справ з моменту повномасштабного вторгнення Росії, і це викликало змішані відгуки.
Ця зустріч, безумовно, має всі шанси на проведення. Чи будуть деякі учасники її бойкотувати? Безсумнівно, деякі з них будуть активно виступати проти. Північна Європа, у більш широкому європейському контексті, може стати прикладом. Можливо, з'являться й інші країни, які приєднаються до бойкоту. Чи відбувся розкол у Європі з приводу ставлення до зустрічі з Російською Федерацією? Ні, такого не сталося. Багато говорять про зустріч міністра Вадефуля з Лавровим у Нью-Йорку, але це, насправді, неправильне тлумачення дій Вадефуля. Він намагається допомогти канцлеру Мерцу вийти з тяжкої політичної ситуації після поразок його партії у трьох німецьких федеральних землях. Одне з ключових гасел "Альтернативи для Німеччини" полягало в тому, що необхідно вести діалог з Росією. Мерц, відповідаючи на це, сказав, що вони готові до розмови з Росією і порадив Вадефулю організувати зустріч. Лавров, не усвідомлюючи політичного контексту, з радістю прийняв цю пропозицію. На цій зустрічі він наговорив багато чого. А Вадефуль потім заявив: "Я спілкувався з Росією". Це можна було б так само вважати розмовою зі столом або стільцем. І, наскільки я розумію, їхні наміри щодо України залишаються незмінними. Тож що ще залишилося — продовжувати переговори з Москвою?
- Можливо й так, але у світі прочитали інше: не Росія хоче відновити контакти з Німеччиною, а Німеччина з Росією. Ось як це росіяни подали.
Це може слугувати певним доказом. Кожна країна іноді вживає незвичайні кроки, які, на її думку, позитивно вплинуть на внутрішню політику. Наприклад, Україна запросила Сербію на Карпатський саміт. Здається, що Сербія і Карпати не мають нічого спільного, але Україна вважає, що це може послати позитивний сигнал Європейському Союзу. Нібито вона сприяє поверненню Сербії в ЄС і віддаленню її від Росії, що, звичайно, є повною нісенітницею. Я не без причини періодично згадую про українську політику, бо зовнішні події можуть виглядати для нас дещо дивно і незрозуміло. Як це пояснити? Все просто: варто розглянути їх з нашої внутрішньої перспективи, і тоді вони стануть зрозумілішими.
Німецька внутрішня політика опинилася під загрозою спільного виступу трьох східнонімецьких земель, які ставлять під сумнів основоположні норми Конституції, що забезпечують функціонування сучасної федеративної держави. Це вимагає адекватної реакції. Гасло "давайте вести діалог з Росією" знаходить відгук у певних колах німецького суспільства. Важливо знайти способи протистояти цьому. Як? Ми повинні зустрічатися, вести бесіди, намагатися донести думку, що країна, яка є членом Ради Безпеки, не має права нападати на сусідні держави. Але, на жаль, це не працює. Цю ситуацію можна використовувати для внутрішнього висвітлення, аби довести, що Мерц і ХДС праві, тоді як АДН дезінформує населення, що може послабити вплив АДН.
Якщо не буде досягнуто жодних серйозних угод про завершення конфлікту, чи не стане запрошення Трампа до Путіна просто способом його легітимізації? Путін прибуде, буде гуляти по саміту, спілкуватися з світовими лідерами, а Трамп обов'язково потисне йому руку, сяде з ним за один стіл і проведе двосторонню зустріч. У цей момент весь світ знову побачить, як президент США веде діалог з особою, яку нещодавно вважали агресором. І далі вже зовсім простий висновок: якщо з Путіним можна зустрічатися на G20, чому б не торгувати з ним, інвестувати в його економіку та заробляти? Чи не сприяє Трамп поверненню Росії в міжнародну спільноту швидше, ніж примушує її зупинити війну?
- Ви говорите про відбілювання, а дві третини світу і не вважають Путіна "чорним", щоб його відбілювати. Не вважають Путіна винним.
Інакше кажучи, "сірі" безумовно мають таке сприйняття, адже всі усвідомлюють ситуацію.
А які ж вони насправді? Ось Африка — континент, де практично всі країни не засуджують дії Путіна, за винятком однієї, яка була обрана спеціально для цього. З 54 країн жодна не висловлює негативу. А як щодо Азії? Якщо взяти, скажімо, Пакистан, Іран, Бангладеш чи Індонезію — чи не відправляє індонезійський президент свої вітання Путіну на форумах? Так, відправляє. Багато країн Азії підтримують такі контакти. Вся Південно-Східна Азія активно взаємодіє. Лідер Індії теж відвідує ці зустрічі, закликаючи до миру, але все ж таки тисне руку Путіну. Сьогодні образ Росії як небезпечної нації, від якої варто триматися подалі, в світі вже не є загальноприйнятим. Цей стереотип існував лише на початку повномасштабного вторгнення, десь у 2022 році, а далі, як завжди, суспільство звикає до нових реалій.
Що ми можемо сказати про голод в Ефіопії та конфлікт, що триває в цій країні? А також про ситуацію в М'янмі, де сотні тисяч людей втрачають життя через дії хунти та інші катастрофи? В цілому, українське суспільство мало звертає на це увагу. Тому не варто стверджувати, що Путін має якийсь імідж, який потрібно виправдовувати.
У цьому випадку, якщо це дійсно станеться, то його прибуття стане сигналом для всього світу про те, що ми, Сполучені Штати, обрали свій курс дій. Ми, США, визначили, що нашим головним стратегічним супротивником є Китай, тому вирішили вивести наші війська з Європи та зменшити свою присутність у цьому регіоні. Якби така зміна відбулася в умовах відсутності війни в Україні, це могло б бути здійснено. Однак зараз, в умовах конфлікту, реалізовувати це рішення не має сенсу. Але, незважаючи на все, ми, Сполучені Штати, прийняли таке рішення і будемо дотримуватися його. Ось і все.
Отже, Трамп, ймовірно, продовжить свої дії. І потім згадає, що у минулому вже мав справу з Північною Кореєю. А який з цього вийшов результат? Насправді, це був провал, а не тріумф. Після його дій розпочалося швидке, майже стрімке нарощування ядерних арсеналів Північної Кореї. Внаслідок рішень Трампа під час його першого терміну, країна опинилася на межі перетворення свого початкового ядерного потенціалу на справжню ядерну зброю. І Трамп сприяв цьому процесу. Це сталося, і що з того? Він зазнав критики, його засудили на міжнародному рівні, але все це швидко забулося. Так само може статися і в даній ситуації.
Незалежно від обставин, втома від війни відчувається, так само як і від дій Путіна. Виступ президента Казахстану на цю тему лише підтверджує це. Однак Трамп, своїми вчинками, насправді розмиває цю проблематику. Він вільно та безпосередньо спілкується з Путіним, запрошуючи його на саміт G20. Внаслідок цього Путін отримує нову платформу для своїх заяв, де може проголосити: "Я перемагаю, я захоплю Донбас, і всі інші цілі Росії в Україні будуть досягнуті". Таким чином, він отримує трибуну не лише на російському телебаченні, а й безпосередньо перед світовими лідерами.
На жаль, саме так і є. Проблема полягає не лише в тому, що Путіну нададуть можливість виступити. Він отримає шанс висловитися з позиції особи, яку знову запрошують до переговорного процесу. Це зовсім інше сприйняття, ніж коли він говорить на російському телебаченні. Він зможе представляти свою версію подій, розповідати про свої цілі та стверджувати, що Росія нібито здобуває перемогу. Це почують лідери держав, які представляють значну частину світу. Для багатьох країн, які не мають такого ж негативного ставлення до Росії, як європейські, сам факт цієї зустрічі може стати підтвердженням: з Москвою знову можна вести діалог, можна досягати угод, а отже, існує можливість повернення до економічних зв'язків.
Чому, незважаючи на всі події, Росія залишається привабливою для значної кількості країн? Що саме підтримує цю увагу до Москви? Економічні фактори, величезні природні ресурси, територія, військовий сектор – усі ці аспекти можуть впливати на те, чому багато держав ігнорують дії Путіна. Чи не виникає враження, що для деяких країн економічні вигоди від співпраці з Росією стають важливішими за моральні питання?
По-перше, слід звернути увагу на актуальний фактор — ціну на нафту. Росія має можливість збільшити видобуток нафти, що є необхідним для багатьох країн. Але це, звичайно, не відбудеться, якщо ми не знищимо їхні нафтопереробні заводи. Що стосується майбутнього, то Російська Федерація володіє величезними природними ресурсами. Вона має все необхідне: корисні копалини, вугілля, ліс, а також воду, яка стає дедалі більшою цінністю, і родючу землю, що забезпечує багатий урожай сільськогосподарських культур. Варто зазначити, що хоча Україну часто називають житницею Європи, експорт зерна з Росії втричі перевищує українські обсяги. І це ще не все. Крім того, військово-промисловий комплекс залишився неушкодженим і продовжує швидко та якісно розвиватися. Таким чином, Росія має значний потенціал, що помічають ті, хто звик працювати з фінансами. Тому їхні дії цілком зрозумілі.
Щодо візиту Путіна. Наразі він ще не дав офіційної відповіді на отримане запрошення. Відомо, що російський лідер планує відвідати Китай у листопаді, коли Сі Цзіньпін організовує зустріч АТЕС, на якій також буде присутній Трамп. Можливо, рішення, яке буде ухвалено за підсумками цих переговорів, матиме значний вплив. Які ж питання можуть обговорювати або не обговорювати в Китаї?
Цілком вірно, що саме в Китаї вирішиться питання про те, чи приїде Путін на "двадцятку" в Майамі. Можливе досягнення певного консенсусу, про який, за словами російських представників, вже йшлося під час зустрічі в Анкориджі. Тобто ми узгоджуємо дії, але не можемо це все викласти на папері, оскільки це викличе багато непорозумінь і завадить нашим переговорам. Однак ми все ж таки налагоджуємо співпрацю та визначаємо спільні кроки.
Наступними кроками займуться міністри, які детально опрацюють ці угоди, а потім вони будуть формалізовані в письмовому вигляді. На саміті "двадцятки" Трамп оголосить, що світ нарешті зможе жити в мирі та добробуті. Це стане можливим завдяки досягнутим домовленостям про розблокування російських ресурсів нафти та газу, а також припинення військових дій.
І це буде офіціалізовано. Так, звісно, скажімо, Естонія і Швеція торгувати з Росією не будуть. А Ле Пен скаже після своєї перемоги на виборах президента: як же так, Сполучені Штати торгують, Індія торгує, Емірати торгують, а ми, Франція, ні? Але ж нам це вигідно. І скаже так само: одні мають дорогий газ, дорогу нафту, а у інших дешева нафта. Як же це так? Чи газ? Давайте і ми рухаємось. Ось на це розрахунок.
Отже, ми можемо спостерігати лише етапи до великого відновлення Росії, і це все.
Звичайно. І внаслідок цього буде підписано офіційний договір про тимчасове припинення бойових дій. Україна опиниться в стані руйнування, інвестиції в її відновлення не надійдуть, оскільки це лише тимчасове затишшя. Воно періодично може бути порушене, і це знову буде пов'язано з так званими "провокаціями з українського боку". Росіяни мають досвід у подібних ситуаціях, як ніхто інший у світі.
- Росія буде накопичувати просто сили для відновлення повномасштабної війни...
Отже, Росія планує модернізувати свої збройні сили та зміцнити своє становище, що дозволить їй здобути нових союзників у різних країнах. Це один із можливих сценаріїв.
Чому ви вважаєте, що в даний момент відновлення України може призвести до негативних наслідків?
Для цього необхідно, щоб компанії виділяли кошти та формували відповідні бюджети. Коли Трамп та його союзники заявлять, що відносини з Росією покращуються, адже вона оголосила про припинення вогню, в європейських країнах знайдеться чимало людей, які підтримають цю думку і виступать за відновлення контактів з РФ. Якщо уряди будуть цьому заперечувати, з'являться голоси, які скажуть: "Зачекайте, наше життя не таке вже й легке. Ми стикаємося з бідністю та різними кризами: житловою, як в Ірландії та Нідерландах, пенсійною, як у Франції, і міграційною. Нам потрібно думати про себе, а не про відновлення України. Зараз немає війни, є лише тимчасове припинення вогню, тож навіщо так активно допомагати Україні?" Я намагаюся малювати певну картину ситуації, але якщо ми будемо орієнтуватися лише на ідеалістичні мрії, то опинимося в тій же ситуації, в якій знаходимося зараз. Не варто вважати, що світ лише й думає про те, як допомогти Україні. Кожен буде діяти лише виходячи зі своїх інтересів.
#
