Між сенсаційними заявами та реальністю: ректор Київського університету інтелектуальної власності та права спростував чутки про можливе привласнення державного закладу вищої освіти.

Довіряйте надійному -- підпишіться на Telegraf у Google Новинах

Я, ректор КУІВтП, член-кореспондент Національної академії правових наук України, професор Василь Фелик, хочу розповісти про шлях, який пройшов університет -- від сотні студентів до одного з найшвидше зростаючих ЗВО України, про виклики, з якими ми стикалися, та рішення, які дозволили не лише зберегти заклад, а й вивести його на зовсім інший рівень.

Хочу нагадати, що 2 вересня на веб-ресурсі "Економічна правда" з'явився матеріал журналіста Володимира Туніка-Фриза. У цьому тексті автор прагне висвітлити процес заснування та еволюції Київського університету інтелектуальної власності та права, представляючи його як нібито неправомірне перетворення державного Київського інституту інтелектуальної власності та права на приватний навчальний заклад.

Я вже багато років очолюю Університет, а раніше керував Київським інститутом НУ "Одеська юридична академія". Тому вважаю важливим підкреслити, що матеріали, представлені журналістом, містять багато маніпулятивних висловлювань і відверто неправдивих фактів. На мою думку, журналістське розслідування було здійснене без належного врахування чинного на той момент законодавства, юридичних процедур і обставин, що супроводжували створення Університету.

"Економічна правда" є визнаним і впливовим українським медіа-ресурсом, від якого суспільство має цілком обґрунтовані очікування щодо дотримання високих стандартів інформаційної роботи. Журналістика вимагає не лише вмілого створення яскравих заголовків, але й ретельної перевірки фактів, аналізу документів та глибокого розуміння теми дослідження. Нажаль, у цьому відверто огидному "пасквілі" маловідомого мені журналіста я не знайшов жодних ознак професійного підходу до журналістики.

Мені дуже прикро, що редакція цього авторитетного видання не звернула уваги та дозволила опублікувати настільки "маніпулятивний" та відверто "замовний" матеріал, написаний без жодної обізнаності у чинному на той час законодавстві та процедурах.

Тому вважаю за необхідне пройтися саме по тих тезах, на яких цей "недожурналіст" побудував своє "розслідування", і показати, що відбувалося насправді. Не мовою припущень чи політичних ярликів, а мовою законів, документів, рішень державних органів і судової практики" -- наголошує ректор, професор Василь Фелик.

Яка сьогоднішня ситуація з КУІВтП?

Історія сучасного КУІВтП ілюструє, як кризові умови можуть перетворитися на старт для нового етапу значного розвитку.

За підсумками вступної кампанії 2026 року Київський університет інтелектуальної власності та права опинився серед двадцяти найпопулярніших закладів вищої освіти країни. За рік кількість заяв до КУІВтП зросла приблизно у дев'ять разів і наприкінці вступної кампанії сягнула понад 26 тисяч.

Для університету це далеко не лише підсумок однієї успішної вступної кампанії. В останні роки КУІВтП суттєво розширив свої горизонти: наразі в institution реалізується 29 освітніх програм, серед яких, окрім класичних юридичних спеціальностей, активно розвиваються напрямки в IT, фінансах, менеджменті, психології, журналістиці, політології, соціології та багатьох інших сферах.

Медіа не так давно назвали КУІВтП "університетом можливостей". Сьогодні ця характеристика отримала цілком конкретне наповнення: нові спеціальності, сучасна навчальна база, розширення студентської спільноти та один із найвищих темпів зростання кількості заяв серед українських ЗВО.

Однак актуальні досягнення університету мають свою історію. Сучасний Київський університет інформаційних технологій та права виник на основі київського юридичного інституту, який функціонував у складі Одеської юридичної академії. Один із важливих етапів його розвитку тісно пов'язаний зі змінами в законодавстві, що регулює вищу освіту.

З чого ж усе розпочиналося?

Сучасний етап розвитку КУІВтП розпочався в 2010 році, коли в Києві в рамках Одеської юридичної академії було створено спеціалізований інститут, який зосередився на підготовці професіоналів у галузі права та інтелектуальної власності.

У той період цей напрямок набув великої популярності. В Україні активно формувалася система захисту інтелектуальної власності, розвивався технологічний сектор і підприємництво, що призводило до зростання потреби в юристах з відповідними спеціалізаціями.

Протягом наступних років Київський інститут значно збільшив свої масштаби. Тут було створено власний колектив професорів і викладачів, організовано кафедри, сформовано студентську спільноту та вдосконалено навчальну інфраструктуру. Інститут продовжував спадщину Одеської школи права, одночасно розвиваючи унікальне академічне середовище в столиці України.

До кінця 2010-х років у Києві вже працював повноцінний освітній осередок із сотнями студентів, викладачами та сформованою матеріально-технічною інфраструктурою.

Незабаром настала ключова мить, яка виявилася вирішальною для майбутнього київського навчального закладу. В кінці 2019 року відбулися зміни в законодавстві, що регулює вищу освіту, через які інститут більше не міг функціонувати в своєму колишньому статусі.

Яким чином Інститут адаптувався до змін, що відбулися в 2019 році?

До кінця 2010-х років це був уже сформований заклад із багаторічною історією, власним колективом та студентами. Саме тому зміни, які відбулися у законодавстві наприкінці 2019 року, стали для нього не просто черговою адміністративною реформою, а одним із ключових моментів усієї історії.

Журналіст правильно відзначає, що 18 грудня 2019 року Верховна Рада України прийняла закон №392-IX, який кардинально змінив правила роботи територіально відокремлених підрозділів вищих навчальних закладів. Цим законом було заборонено функціонування територіальних підрозділів університетів, включаючи філії та інститути в таких містах, як Київ, Харків, Львів, Дніпро та Одеса, а вже існуючі підрозділи повинні були припинити свою діяльність.

Для київського представництва НУ "Одеська юридична академія" це означало, що він не мав можливості продовжувати діяльність у своєму попередньому статусі.

Водночас це не була "схема передачі університету в приватні руки", як стверджує журналіст, а конкретні вимоги нового законодавства.

Необхідно усвідомлювати, що в той час справа стосувалася не лише організаційної структури. В інституті навчалися тисячі студентів, які прагнули отримати освіту та дипломи. Тут працювало більше ста викладачів і працівників, функціонували кафедри, а також була створена власна навчальна база.

Отже, перед керівництвом постала більш складна проблема, ніж лише дотримання формальних вимог закону: як зберегти освітній колектив, уникнути соціальної напруги та забезпечити можливість студентам і викладачам продовжувати навчання й діяльність?

Вирішення проблеми було досягнуто завдяки спільним зусиллям Міністерства освіти і науки України та Комітету ВРУ з питань освіти, науки та інновацій, що відбулося на базі київського інституту, який є самостійним закладом вищої освіти корпоративної форми. Це рішення дало змогу відповідати новим законодавчим вимогам, не знищуючи в той же час майбутнє тисяч людей і зменшуючи соціальну напругу в суспільстві. Студенти змогли продовжити свої навчання та отримати дипломи, викладачі та працівники зберегли свої професії, а освітня та наукова школа, створена за багато років, змогла зберегтися і продовжити свій розвиток.

У свою чергу, я добре пам'ятаю, як у фактично аналогічній правовій ситуації опинився Інститут управління і права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого -- відокремлений структурний підрозділ цього Університету в Києві. Після зміни законодавства його діяльність у попередньому форматі також була припинена. Звідки я добре знаю наслідки таких рішень? Понад 80 студентів цього Інституту згодом перевелися на навчання до нас, разом із ними до нашого колективу приєдналися й викладачі. Саме тому ми чудово розуміли, до чого могло призвести закриття київського освітнього осередку без пошуку іншої моделі його подальшої роботи.

Було окремо вирішено питання щодо матеріальної бази. Згідно з погодженням Міністерства освіти і науки України, новостворений навчальний заклад отримав можливість на умовах оренди (отримано письмовий дозвіл) використовувати навчальний корпус, розташований за адресою Харківське шосе, 210. Важливо підкреслити, що ця будівля не була передана Університету у власність, не підлягала приватизації і не стала власністю його засновників. Вона залишилася у державній власності, а КУІВтП використовує її виключно на основі орендних угод та сплачує відповідні платежі.

Ця модель стала ключовою для підтримки безперервності освітнього процесу, збереження вже створеної навчальної інфраструктури, викладацького складу та надання студентам можливості продовжувати навчання в знайомому середовищі.

Крім того, після того як Університет отримав статус юридичної особи (незалежної установи), ми ухвалили рішення не лише використовувати наявну інфраструктуру, а й активно інвестувати в її покращення. Зокрема, Університет залучив кредитні кошти на суму понад 100 млн грн на кілька років, які були спрямовані на модернізацію навчального корпусу, розвиток кампусу, спортивних об'єктів та студентських гуртожитків.

За ці роки фактично заново, з фундаменту, були створені або суттєво модернізовані навчальні аудиторії, центральний хол та громадські простори, збудовано один з кращих в Україні кіноконцертних залів, телевізійна студія, навчальний тир, укриття, гуртожитки, адміністративні й інші приміщення, необхідні для повноцінного освітнього процесу.

Цікаво, що ця форма співпраці з містом продовжує існувати і в наш час. У квітні 2026 року на сесії Київської міської ради було ухвалено одностайне рішення про надання КУІВтП в довгострокову оренду ще одного нежитлового приміщення для організації навчального процесу на бульварі Тараса Шевченка, 27. Договір укладено на десять років, до 2036 року. За власні кошти ми швидко відремонтували приміщення, і вже в вересні тут розпочали навчання студенти коледжу КУІВтП.

Отже, місцева адміністрація відзначає позитивні результати діяльності Університету, адже ми відкриваємо нові горизонти для подальшого зростання закладу, відновлюємо та модернізуємо наявні приміщення, інвестуємо в їх розвиток і відновлюємо місту повноцінну освітню інфраструктуру. Київська міська рада зацікавлена у прогресі Університету, прагнучи до створення нових навчальних місць та посилення освітнього потенціалу столиці.

Усе це відбувається після того, як КУІВтП розпочав свою діяльність як незалежний заклад недержавної форми власності. Замість того, щоб, як стверджує автор ЕП, отримати державне майно у приватну власність та почати на ньому заробляти, Університет обрав зовсім інший шлях: він залишив майно в державній власності, почав сплачувати за його оренду і водночас інвестував десятки мільйонів власних і залучених коштів у його модернізацію та розвиток. Держава зберігає право власності на нерухомість, отримує орендні платежі, а студенти щодня користуються новою та відремонтованою інфраструктурою.

Щодо організаційної структури власності та "194 мільйонів прибутку"

Автор статті зазначає, що річний дохід Університету становить 194,2 млн грн. Однак з матеріалу не зовсім зрозуміло, на яких первинних фінансових документах ґрунтуються ці дані. Навіть якщо взяти цю цифру за основу, автор не роз’яснює читачам ключовий момент: дохід неприбуткового університету не є прибутком і, звісно ж, не підлягає розподілу між засновниками.

Щоб зрозуміти реальний масштаб цифри у 194,2 млн грн, достатньо подивитися, на що фактично спрямовуються кошти. Майже 100 млн грн на рік Університет витрачає на оплату праці співробітників, забезпечуючи сотні робочих місць. Близько 26 млн грн щороку становлять податки, збори та обов'язкові соціальні платежі до державного і місцевих бюджетів. Окремо десятки мільйонів гривень щороку спрямовуються на погашення та обслуговування вищезгаданих кредитних зобов'язань, залучених для реконструкції корпусів і розвитку університетської інфраструктури. До цього додаються оренда державного майна, комунальні послуги, утримання гуртожитків і укриттів, ремонт, обладнання, безпека та забезпечення самого освітнього процесу.

Отже, цифра, яку автор подає як свідчення фінансового успіху певних приватних осіб, насправді є загальним обсягом коштів великого навчального закладу, що забезпечує його функціонування. КУІВтП не отримує коштів з державного бюджету на своє утримання, проте щорічно сплачує державі десятки мільйонів гривень. Зокрема, внесок у систему єдиного соціального внеску становить близько 9 мільйонів гривень на рік, податок на доходи фізичних осіб перевищує 8 мільйонів гривень, а військовий збір складає понад 3 мільйони гривень.

На цьому тлі особливо маніпулятивно виглядає акцент автора на частках засновників Університету -- 90% належить британській компанії та 10% -- мені, ректору Василю Фелику. Така арифметика очевидно підштовхує читача до думки, ніби у тих самих пропорціях між засновниками розподіляються доходи КУІВтП.

Фактично, університет має статус неприбуткової організації: засновники не отримують 90% або навіть 10% від плати за навчання чи інших фінансових надходжень. Отримані кошти не розподіляються між засновниками як особистий дохід, а використовуються для освітнього процесу, виплати заробітних плат, сплати податків, оренди приміщень та подальшого розвитку університету.

Знову підкреслюю, що засновники університету не мають права на отримання дивідендів від його доходів, а також не можуть виводити ці кошти на свої банківські рахунки, як в Україні, так і за кордоном. Неприбутковий статус закладу згідно з податковим законодавством виключає можливість переведення, розподілу чи виведення фінансових ресурсів з рахунків університету на рахунки його засновників або кінцевих бенефіціарів.

Тобто увесь дохід Університету після сплати податків і зборів спрямовувався і натепер спрямовується виключно на розвиток закладу освіти, покращення його навчальної інфраструктури тощо.

Отже, частка в статутному капіталі неприбуткового університету не є частиною його доходів, а зазначені автором пропорції "90% і 10%" не мають жодного відношення до розподілу суми в 194,2 млн грн.

На мою думку, ця модель значною мірою пояснює швидкий розвиток КУІВтП. Фінансові ресурси не виводяться за межі країни, не накопичуються на приватних рахунках і не перетворюються на дивіденди. Вони залишаються в межах освітньої системи, повертаючись студентам у вигляді нових будівель, сучасних навчальних аудиторій, лабораторій, гуртожитків, спортивних об'єктів, обладнання та програм навчання. Завдяки цій моделі КУІВтП вдалося за короткий час стати одним з найшвидше розвиваючихся університетів в Україні, значно збільшивши кількість студентів та напрямів підготовки.

КУІВтП, маючи форму корпоративного управління, функціонує на принципах самозабезпечення і не потребує фінансування з державного бюджету. На його діяльність держава не витрачає жодної гривні. Як зазначалося раніше, КУІВтП не отримує бюджетних коштів для свого функціонування, натомість самостійно наповнює бюджет, створює нові робочі місця, сплачує орендні внески та власними ресурсами розвиває освітню інфраструктуру.

Враховуючи наведене, ми вважаємо, що заяви матеріалів ЕП про так зване "привласнення" державного інституту, "схему обходу законодавства" та фактичне виведення державного майна у приватний сектор не відображають істинної правової природи подій, спотворюють фактичні обставини та негативно впливають на ділову репутацію Університету.

Крім того, подібні публічні звинувачення щодо нібито "незаконного переходу у приватну власність" університетського майна, зокрема орендованого нами приміщення на вулиці Харківське шосе, 210, вже звучали від колишнього заступника міністра освіти і науки Михайла Винницького. 22 жовтня 2025 року Господарський суд міста Києва у справі №910/5167/25 визнав цю інформацію недостовірною та присудив університету 1 млн грн як компенсацію за немайнову шкоду.

У зв'язку з цим КУІВтП залишає за собою право звернутися до суду з вимогами про спростування недостовірної інформації, захист ділової репутації та відшкодування завданої шкоди. Судова практика вже показала, що гучні публічні заяви про нібито незаконне виведення університетського майна у приватну власність можуть мати цілком конкретні юридичні наслідки для суб'єкта медіа. Тому автору та редакції ЕП варто особливо уважно відокремлювати журналістські припущення від фактів, достовірність яких вони готові доводити вже не на сторінках видання, а в суді.