Олена Степова: Хроніка Донбасу - це сувора російська асиміляція, або Роздуми про переселенців та внутрішньо переміщених осіб -- Блоги

Ось я сиджу і з подивом спостерігаю, як у соціальних мережах мандрують люди, схоплюють себе за голову і закликають до допомоги, заявляючи, що їх принижують, не люблять і не поважають. Ситуація настільки серйозна, що деяким з них потрібно звертатися до психолога, адже, здається, раніше вони не мали жодних травм, а тепер їх самооцінка впала до критичного рівня. Що вражає, більшість із цих осіб, судячи з їх профілів, не мають жодного стосунку до тих подій, на які так активно реагують. Тож я вирішила вникнути в цю ситуацію. Це дійсно цікаво!

Цей білий шум виникає з того, що Головнокомандувач, можливо, у часи, коли ще не обіймав свою посаду, висловив думку: "На жаль, Донеччина і Луганщина протягом своєї історії зазнали впливу переселенців і кримінальних елементів. Тому тут існує певна несвідомість у населення. Це лише моя точка зору, і ви можете з нею не погоджуватися, але в питанні українізації цим регіонам приділялося недостатньо уваги".

Він назвав нас земляним черв'яком, - волають в соцмережах люди у яких на сторінках жодної згадки, що вони й є ті самі переселенці. Пішла читати, дивитися, вивчати, бо накидали в особисті багатенько, бо ж "Драпатий сказав, що переселенці не люди!".

Отже, я вирішила проаналізувати цей шум, розбити його на складові частини.

Складова номер один.

Коли ви чуєте на вулиці вигук: "іди сюди, ш@л@ва підзаборна", ви ж не реагуєте на нього? Вірно, адже така форма звернення не відповідає вашій самооцінці та не відповідає вашим життєвим пріоритетам. А от якщо хтось закличе: "кохана, обернись, я тут", то на це відгукнуться всі закохані. Коли ж пролунає крик: "жінка, куди ти йдеш, повернись!", то на нього відреагують зайняті домашніми справами пані. Якщо ж почути "хто втратив ключі від авто?", всі водії нервово почнуть перевіряти свої кишені, тоді як ті, хто не має машини, просто проігнорують ці слова. Кожна людина, абсолютно кожен, навіть я, сприймає, бачить та оцінює навколишнє через призму своїх особистих переконань, потреб, бажань, вибору та самооцінки.

Це явище охоплює всі аспекти нашого життя. Ми сприймаємо, бачимо, чуємо і запам'ятовуємо лише ту інформацію, яка вже існує в нашій свідомості. Навіть у випадку з політиками, ми сприймаємо їх виключно через призму власних уявлень про те, як би ми поводилися на їхньому місці. Це психологічний принцип, який діє у свідомості більшості людей. Тому я була рада, коли натрапила на численні розумні коментарі та дописи осіб, які заявили: "Ми внутрішньо переміщені особи, але це нас не стосується!"

Я є внутрішньо переміщеною особою, тому слова пана Драпатого не стосуються мене, і я б навряд чи їх помітила. Не почула б, якби не "білий шум". Проте, зважаючи на те, що я стала носієм "жовтої зірки", яку мені навісило суспільство ще в 2014 році, коли звучали заклики: "усі на Донбасі – сепаратисти", я все ж хочу підняти цю тему для обговорення.

Адже насправді цю жовту зірку, стигматизацію, цькування і булінг через походження поширюють саме люди. Це звичайні громадяни, а не лише пан Драпатий. Але попит на таке цькування лише зростає. Люди прагнуть чути: "Ату їх, адже це ж донбаські, луганські, донецькі, дніпропетровські, сумські, харківські, київські, чернігівські". Коли в суспільстві наростає цей попит, виникають так звані "лідери думок", які його підживлюють. Вони маніпулюють висловлюваннями людей, спотворюють факти, аби виконати свою мету — зруйнувати єдність України та витіснити проукраїнських патріотів з її меж.

Приклад, "усі кримінальні злочини у Тернополі зчинені донбасько-запоріжсько-харківськими бандитами" - віщає черговий тернопільський комсомолець, готовий у праведному гніві палити на кострі усіх понаїхавших, бо їстоньки не може в тернопільській окупації й веде бій на тернопільських фронтах, тут як правило йде банальне подайте на війноньку. Відкриваємо Державний Реєстр судових рішень, вибираємо Тернопільський міжрайонний суд, категорію кримінальні справи, вирок суду й читаємо досхочу. Жодного уродженця Луганщини чи Донеччини на 111 справ, які я перечитала, бо на більше не було часу, усі засуджені відносно яких винесено вирок, у тому числі й за ухилення від мобілізації, співпрацю з агресором, шпіонаж, наведення, фіксування місць дислокації ЗСУ, місцеві, з району, міста, сел. Ой, як невдобно, але як читабельно ж, да? Хто полізе в той реєстр, бо ж нарід за таке навіть не чув.

Знаєте, коли йдеться про Донеччину та Луганщину, я вже звикла до негативних коментарів. Чула й такі висловлювання, як "треба було думати, де народжуватись" чи "навіщо ви виїжджали, могли б залишитися там", але за непохитні, відважні та сміливі Харків і Запоріжжя я б подала в суд на таких "комсомольців". Адже цькування через місце народження - це форма психологічного чи фізичного насильства, що проявляється в систематичних образах, насмішках і соціальній ізоляції. В Україні за такі вчинки передбачена адміністративна відповідальність, включаючи штрафи від 850 до 1700 грн або громадські роботи. Тож передайте цю інформацію комсомольцям. Легко говорити про Україну з Тернополя, але спробуйте підтримати її там, де за це можуть вбивати.

Складова друга. Існує попит на булінг, ненависть та інформацію, що стосується "нелюдських ситуацій навколо донецько-харківсько-запорізького криміналу". Саме з цього попиту на агресію і образи через походження виникли слова пана Драпатого – їх викрутили так, щоб виглядало, наче він "назвав переселенців". Однак його мета не полягала в тому, щоб принизити ВПО; всі розуміють, що це не стосується них. Швидше, він прагнув продемонструвати, як "навіть Головнокомандувач підтримує знищення донецько-харківсько-запорізьких". Це також відчувається як певний вплив Польщі та зростаюча ненависть поляків до українців. Один сценарист? Можливо, так.

Я не сприйняла висловлювання пана Драпатого у свій бік, оскільки не належу до кримінальних елементів. Мої бабусі та я ніколи не були примусово переселені на Донбас у тюремні табори, і моя родина не має жодного зв’язку з міграцією з Росії до цього регіону. Моя бабуся, дідусь та мама народилися в селі Велика Будаківка на Полтавщині, а бабуся та дідусь з боку батька — в Коростені, Житомирська область. Що стосується сім’ї чоловіка, то його бабуся, дідусь і мама родом з Чернігівщини, а батько чоловіка з Сибіру, куди його мати була вислана з села Степанці, Черкащина, з 11 дітьми, будучи вагітною 12-ю. Її чоловіка, тобто діда мого чоловіка, розстріляли в Степанцях, оскільки він був куркулем і мав млин та корів. Таким чином, ми не можемо вважатися переселенцями з Донбасу — я б скоріше сказала, що, залишивши Донбас, ми просто повернулися на землю свого роду. До речі, я проживаю в Степанецькій ОТГ. Я вдома!

Історія Донбасу, про яку згадує пан Драпатий, відзначається жорстоким процесом русифікації. Ви, напевно, ознайомлені з моїм попереднім дописом, в якому я описував розстріли україномовних жителів Сучої балки, а також згадував про бахмутчанина-ката Клима Ворошило (Ворошилова), який безжально знищував своїх співвітчизників. Не можу не згадати й про велику кількість українських шкіл, які були ліквідовані на Сході.

Пан Драпатий має рацію, адже питання українізації залишалося недостатньо висвітленим не лише за часів СРСР, але й під час нашої Незалежності. Лише задумайтесь: до 2014 року українізації в Україні практично не приділяли уваги, незважаючи на те, що всі усвідомлювали, що ми є постколоніальною країною з відповідними ментальними установками та тривалою спадщиною колоніального впливу. Потреба в українізації торкалася не лише Сходу, але й Центральної та Західної України, яка зазнала впливу румунської, польської та угорської культур. Ми всі страждаємо від наслідків совкової системи! Так, навіть "тернопільські комсомольці" є частиною цього совкового, шовіністичного спадку.

Більш того, а нумо правду матку, - у фаворі по усій Україні була російська попса, 95-й квартал з гумором про українських селюків-шароварників, телебачення російською, фільми російською, бо це нафіг було нікому не потрібно - мова, нація, віра, армія - при любому з Президентів. По усій Україні, а не тільки на Сході. Тільки війна торкнула питання деколонізації, декомунізації й то, якось корявенько, бо усе це роблять комсомольці з колоніальним радянським мисленням, тобто косо-криво-аби було.

Але давайте повернемося до "образливих" висловлювань - якщо це не стосується мене, чому я маю на це реагувати? Тим не менше, мені хотілося б пояснити людям на прикладі цієї "події року", що таке вплив і маніпуляції.

Чому ж все-таки деякі люди "змінилися"? Адже не можна заперечувати, що не всі внутрішньо переміщені особи відреагували адекватно, і серед них є ті, хто відчуває образу.

Складова третя. У 2014 році, коли влада все ще була під контролем проросійського лобі, яке пронизує всі рівні управління, держава завдала серйозного і болючого удару по проукраїнським жителям Сходу України, котрі обрали свою країну. Нас охрестили "переселенцями". Але хто ж насправді нас переселяв і куди? Хто придбав мені житло, щоб я могла туди переїхати? Ми – БІЖЕНЦІ! Ми – біженці від війни та російської агресії.

Ми — біженці, такі ж, як і жителі Херсонської області, Маріуполя, Запоріжжя, Київської, Дніпропетровської, Сумської, Чернігівської областей, які розповсюдилися по Україні та світу. Також ми подібні до мешканців Тернополя, які залишили свою домівку та вирушили до Європи в пошуках безпеки.

Однак було дуже страшно (зізнаймося, це була невигідна ситуація для Росії, адже якщо нас називати біженцями, то Росія стає агресором, а ми — жертвами війни). Тому було непросто визнати правду: нас "переселили", а ми "приїхали", адже термін "біженці від війни" спонукає до співчуття, тоді як "переселенці" виглядають як ті, хто просто шукає кращі умови життя, що не викликає такої ж реакції. Біженці асоціюються зі страхом, горем, війною. У 2014 році Росія через своє політичне вплив у Україні докладала всіх зусиль, щоб не дати світові зрозуміти, що відбувається. Скільки тоді лунало слів про "громадянську війну"? Ось і відповідь.

Отже, подібні помилки щодо терміна "переселенці" ставатимуть все більш поширеними серед публічних осіб, військових та політиків. Це триватиме доти, поки не буде прийнято законодавство, яке відмінить дискримінаційний термін "переселенці" на більш коректний — "біженці". Проте, ми розуміємо, що переселенці не є жертвами військової агресії з боку Росії, тоді як біженці матимуть право на отримання репарацій.

Складова четверта. Повернемося до "він назвав нас земляним черв'яком". Насправді ця рефлексія дуже показова та цікаво й багато чого розкрила у людях. Ось мені ця ситуація сподобалась. Я люблю складні психологічні задачі, розбирати психологічні приклади.

Отже, коли людина займається рефлексією, це яскравий знак, що варто звернути на неї пильнішу увагу. Адже більшість рефлексій містять у собі таємниці, які прагнуть вирватися назовні.

Якось я написала в ФБуці допис-згадку про лихі 90-ті. Згадувала, як жили тоді люди, який був кримінал на Сході, які методи виживання були в людей. Наводила багато прикладів, один з них був про те, як у Харкові в той час діяла банда лікарів "швидкої", які на викликах вишукували одиноких похилих людей зі статками (картини, срібло, вінтаж), входили у довіру й вбивали цих людей виносячи з квартир усі речі, навіть продукти. Вибирали екслікарів, ексчиновників, серед жертв було багато людей єврейської національності, то слідчі довго йшли хибним шляхом, бо думали, що це етнічні злочини. Судова справа нараховувала понад 30 томів, здається щось за 50 злочинів було, купа експертиз, дуже важка справа, покази свідків... Мені про це розповіла наша суддя Свердловського міського суду, вона тоді була молода слідча "мокрушного" відділу, дуже пишалась розслідуванням резонансної справи, то мріяла, що вийде на пенсію й ми з нею напишемо книжку про найяскравіші розкриті нею злочини.

Здивуєтесь, але під допис прийшла одна людина, яка почала доводити, що вона такого ніколи не робила, що я її оббріхала (у дописі не було прізвища, імені), що вона подасть на мене до суду, знайде мене через зв'язки в СБУ, отруїть кіз, закатує мене, бо в неї зв'язки з військовими. Вона писала виправдування та звинувачення мені кілька місяців поспіль, великі виправдування у Телеграмі з криками - це не я. Погрожувала. Билась в істериках. Піднімала знайомих, щоб посприяли видаленню поста. Виправдовувалась. Погрожувала. Але кожен раз писала нові подробиці той старої справи, про які я не знала та не згадувала у дописі, але які впізнала слідча суддя, коли я їй тоє показала.

Жоден із сотень лікарів "швидкої", що працюють у Харкові, не звернувся до мене з запитанням: "Чому ви так нас неправдиво змалювали?" Лише одна особа відреагувала на це.

Тому, коли вам кажуть "усі", лише ви, особисто ви можете з особистих підстав визначити, що мова йде саме про вас.

Люди сприймають інформацію, використовуючи ефект Барнума (також відомий як ефект Форера), а також завдяки вибірковій увазі і потребі в самозахисті чи особистих мотивах. Ефект Барнума – це психологічне явище, яке ілюструє, чому людям подобаються загальні характеристики особистості і чому вони охоче приймають їх за свою правду.

На звернення "проститутка" відгукнуться ті, хто має певні секрети, а на характеристику "зека" зреагують ті, хто знає, що таке "ходка". Але справа не лише в цьому: коли ми читаємо гороскоп і бачимо, що "Овнам випадає зірковий час", ми думаємо: "О, це ж про мене, я Овен, мені пощастить".

Так працює навіювання "порчу зробила якась жінка, яка недавно приїхала у ваше село (місто, будинок)" - о, я знаю хто винен у моїх проблемах (хворобах). Не ти дурепа, а тобі пороблено.

Ефект Барнума (інший відомий як ефект Форера) відіграє ключову роль у розумінні механізмів нашої поведінкової сприйнятливості. Тому не слід всім внутрішньо переміщеним особам так емоційно реагувати на висловлювання пана Драпатого. Ми тут є ВПО, але вдома ми просто мешканці Донбасу. А наші сусіди, які прибули з Росії, щоб працювати на шахтах або жити в "поселенні" (формі відбування покарання), заселяли домівки українців, які загинули під час Голодомору. Саме вони, присутні на Донбасі, були зайдами, переселенцями, і, на думку пана Драпатого, саме вони стали основою для зросійщення Східної України.

Складова п'ята. Настав час запровадити терміни "заселенці" або "зайди" стосовно тих, кого в СРСР масово переселяли з Росії до України. Настав час визнати нас біженцями.

Я проживаю в селі на Черкащині, де з 50 домогосподарств лише 9 мають українське коріння, тоді як решта походять з російських родин. Їхні предки, бабусі та дідусі, були переселені сюди, щоб заповнити порожні оселі після Голодомору. Багато селян у своїх паспортах вказують місце народження такі міста, як Омськ, Орськ, Архангельськ та Курськ. Тут вони створили сім’ї, народили дітей, отримали українські прізвища та громадянство України, але в душі залишилися росіянами. Вони чекають на відновлення СРСР, захоплюються крадіжками, вживають алкоголь, пишуть доноси, користуються пільгами, мають фальшиві документи для отримання соціальних вигод і пишаються цим. Я їх називаю «новими поселенцями» і кажу: «Це не я переселенка, це ви – чужинці».

Необхідно мати гідність і розуміння того, що відбувається та відбувалося з Україною, щоб відчувати себе частиною нації, а не "земляним черв'яком". Нас усіх, незалежно від місця народження, знецінили і позбавили ідентичності, коли в паспортах прибрали графу про національність. У моєму першому паспорті, який я отримала ще в Ворошиловграді (тепер Луганськ) у 1990 році, було написано – українка. У моєї однокласниці - русская. Думаю, якби це зберегли, ми б не стали переселенцями, а просто поверталися додому, адже наш дім охоплював би всю Україну.

Відштовхуючись від свого життєвого досвіду, я не сприйняла слова Драпатого особисто, оскільки усвідомила, що йдеться про пострадянських переселенців, які оселилися в Донбасі та стали причинами його руйнування.

Що відбувається? Що він мав на увазі? Він абсолютно правий. Росія заповнювала Донбас всіма, кого бажала, і наразі продовжує цю практику. Зверніть увагу, це відбувається і зараз в ОРДЛО та на тимчасово окупованих територіях.

Це стратегія імплантації ракової пухлини "російська земля там, де живуть росіяни". Що стосується криміналу, то це своєрідний телевізійний наратив, що виникає з банальної статистики - висока щільність населення в певних регіонах.

Не відсутність населення в регіонах, а їхня щільність є головним фактором. Наприклад, якби в Тернополі проживало 1 мільйон осіб замість 250 000, рівень злочинності, напевно, був би вищим.

Станом на 2013 рік, у східних регіонах України вже 70% населення спілкувалося українською мовою. Батьки, навіть маючи російськомовне середовище, обирали україномовні школи для своїх дітей. В українське життя повернулися національні свята та традиції, і люди з радістю їх підтримували.

Що стосується сучасної ситуації, то можна стверджувати, що Схід України втратив свою ідентичність не лише внаслідок окупації, але й в плані ментального сприйняття. Багато людей, особливо військові, це усвідомлюють. Відновлення цього регіону буде складним завданням, як з військової, так і з психологічної точки зору. Ті, хто раніше вносив українську ідентичність на Схід, тепер стали біженцями або внутрішньо переміщеними особами. Вони викликають тривогу в суспільстві, а не в конкретних особах, таких як Драпатий, і стають об'єктом занепокоєння для суспільства, на щастя, меншості. Цікаво, що внутрішньо переміщені особи дратують лише тих, хто має проросійські погляди, а також тих, хто, одягаючи вишиванки, все ще тримає партквиток прихованим під скатертиною.

Проукраїнські особи залишили ОРДЛО, оселившись в Україні або за межами країни, де відновлюють свої душевні сили, вкорінюються в нових місцях і стають ще більш відданими українцями, адже цей шлях виявився для них надзвичайно складним.

Тих, хто досі вірить в Україну на території ОРДЛО, можна порахувати на пальцях. Тисячі людей розчаровані, адже не отримали від Росії того, чого прагнули, а ось проукраїнських налаштованих знаходиться лише кілька.

Схід втрачено, бо за нього були готові битися ось такі, як я. Й на фронті багато ВПО, й у Каневі на Алеї Слави фото загиблих ВПО, які назавжди Луганські-Канівські.

Схід втраченого, оскільки Росія там продовжує реалізовувати свої дії, схожі на ті, що мали місце у 1920-х роках (не забудьте про мій пост про Клима Ворошилова), а також у період з 1937 по 1950 роки — знищуючи корінне населення та переселяючи туди людей з Росії.

Отже, в ОРДЛО їх називають саме так – переселенцями.

ОРДЛО стало домом для багатьох жителів Красноярського краю. Серед 10 осіб, які проживають в ОРДЛО, 8 – це ті, хто переїхав сюди на життя та роботу з Красноярського краю під час російської окупації.

Чому йдеться саме про Красноярський край, а не про Краснодарський? Бо є такі, хто, маючи уявлення про війну та окупацію, заходять на мою сторінку зі Львова й коментують: "автор не розуміє, що Краснодарський край ближче до Луганщини".

Красноярський край виконує роль регіону-куратора для Свердловського муніципального округу (раніше — місто Свердловськ та Свердловський район) та інших муніципальних округів "лнр". З літа 2022 року Сибірський регіон надає суттєву підтримку в відновленні інфраструктури. Ця допомога включає не лише фінансові ресурси, а й спеціалістів, які працюють в ОРДЛО як медики та комунальні працівники, отримують житло і навіть переселяють свої сім'ї. Фахівці з Красноярського краю займаються ремонтом дахів житлових будинків, заміною старих водопроводів та капітальним ремонтом соціальних установ, а також лікуванням населення.

Луганськ знаходиться під контролем Москви, тоді як Лисичанськ перебуває під опікою Республіки Татарстан. Красний Луч (Хрустальний) адмініструється Республікою Башкортостан. Тому чисельність "переселенців" у цих регіонах є значною.

Зараз росія готує велику програму переселення Криму, окупованих частин Запоріжжя та Херсону, Луганської та Донецької областей за Урал, а з Красноярського краю сюди будуть перевозити "коренное население", щоб у разі звільнення цих територій, росія отримала б тисячі своїх агентів впливу, бо ж будуть волати "мы купили дом законно, дайте гражданство". Ось в 1990 громадянство України отримали усі за місцем проживання. Так хочуть зробити й зараз. Без графи національність, за місцем знаходження, дайте громадянство. Й дадуть, ми ж толерантна країна.

Так ось, проблема не в тому, що, коли, кому сказав чи не сказав, чи не так сказав пан Драпатий, а в тому, як це подають людям, як розвертають правду й знищують Головнокомандуючого, знищують морально тих, кому боляче й дають нові сили комсомольцям для знищення проукраїнського... о вже не Сходу, вже ж донецько-харківсько-сумсько-дніпропетровсько-запорізьські бандити.

Суть проблеми полягає в тому, що люди зазвичай сприймають інформацію через призму своїх власних переживань, мрій та потреб. Незалежно від того, хто і як висловлює думку, кожен бачить у ній відображення своїх внутрішніх прагнень. Наприклад, комсомольці можуть закликати до дій, вважаючи, що сказане Драпатим про переселенців є виправданням для агресії. Більшість внутрішньо переміщених осіб відреагують на це байдужістю, адже це їх не стосується. Лише невелика частина людей, які відчувають себе вразливими, можуть почати шукати співчуття до своєї ситуації.

Звісно, не всі проукраїнські громадяни залишили окуповані території. Я вже згадувала про це, що існували різні хвилі біженців. Перші дві хвилі (2014-2017 роки) складалися з патріотів з Сходу, а згодом почали виїжджати розчаровані, які в 2014 році підтримували ідею "Донбас-росія", а потім заявляли "ми цього не хотіли, нас обманули". Проте варто зазначити, що з Західної України також виїхали багато людей, які не мають наміру захищати країну. Наприклад, один із тернопільських комсомольців має частину родини, яка спокійно живе в Естонії, про що він воліє не згадувати, адже ця частина його родини — чоловіча.

Трохи незграбно висловився Драпатий, чи не так? Ха! Я ж можу ще й гірше говорити! Нещодавно влаштувала справжній словесний шквал для однієї особи, що вважає себе миролюбною, але при цьому активно підтримує усі ці соросівські ЛГБТ-тенденції. Я так її обклеїла словами, що досі не може заспокоїтися, називаючи мене донбаською бандиткою. Не варто мене пускати на телебачення — після моїх виступів цитати Драпатого стануть справжніми перлинами! Я ж не дуже соромлюсь у висловлюваннях, коли описую сучасне ОРДЛО та його чисельну армію російських і проросійських люмпенів, які його заполонили.

Складова шоста. Варто замислитися, чому в даний момент комсомольці так настійно прагнуть помічати "донецько-харківсько-запорізьких злочинців" на кожному кроці. Чому вони намагаються переслідувати біженців і провокувати конфлікти між внутрішньо переміщеними особами та Головнокомандуючим?

Я ще можу зрозуміти рефлексії на "донецьких" чи "донбаських", бо це нав'язаний у 2014 році наратив "усі на Донбасі сепари", коли держава маючи шалену кількість проросійських лобі у владі, не хотіла реагувати на російську окупацію, не хотіла визнати російську агресію, тому намагалась показати світу й громадянам України "громадянську війну".

Звісно, усі ті проросійські мітинги на Донбасі, звісно та проросійська критична більшість, яка дала путіну та його лобі правильну картинку була, але не робила Схід "усі там". Але чому у 2014 році той п'яний люмпен не розігнали поліція, СБУ, а возили їм пакушать? Бо Україна була під повним політичним контролем росії через політичне проросійське лобі, не забувайте про це, ага, особливо коли голосуєте за політиків накшалт ОПЗЖ.

Тому, повторюю, я ще можу зрозуміти саме ці рефлексії. А ось "бандитський Харків" чи "бандитське Запоріжжя" чим завинили? Ці незламні, мужні промінчики України, які живуть під КАБами, дронами, працюють, тримають там Україну, платять податки, співають українських пісень, коли ж вони встигли насерати у штанці тернопільським комсомольцям, що тих аж вивертає дописами про "кримінальний бандитський Харків та Запоріжжя".

Як швидко розростається географія "кримінальних бандитських" міст України, прямо по плану путіна - раздел Украины по Днепру. Як скоро чекати від комсомольців дописи про кримінальний Київ, Дніпро, Суми, Чернігів, Бучу, Ірпень...он вже скоро новий обстріл, нові біженці без даху над головою будуть шукати підтримки в очах українців, а чи знайдуть, я вже не знаю. Я вже давно раджу біженцям виїжджати з України, бо комсомольців все більше, а нас все менше.

Пан Драпатий абсолютно правий у своїх словах. Можна з’явитися на світ в Україні, але не відчувати себе українцем. Це пов'язано з вихованням, середовищем та внутрішнім станом людини. Навіть в епоху Незалежності з'явилася молодь, яка виховувалася в совковому дусі, адже їхнє оточення та виховання були сформовані в цій традиції. Це велика проблема.

Ми повинні звернути особливу увагу на формування національної свідомості. Це питання стало предметом обговорення, адже в нашій країні існує серйозна проблема. Ситуація на Сході – лише одна зі складових, адже в Україні достатньо прорадянських настроїв. Наприклад, в Естонії також є свої прихильники російських ідей, а проросійські політики не є рідкістю. Росія інвестувала значні ресурси в процеси колонізації різних країн і формування постколоніального мислення, що є однією з найбільших загроз, з якою стикаються не лише українці.

Й ще одне, на оце "дайте грошів, бо навколо одні "донецько-харківсько-запорізські бандити з хати на роботу страшно виходити, бо ж лапки", хочеться сказати лише одне - комсомольці, а ви не брехати, а працювати не пробували, бо заробіток на нитті, хайпу та булінгу інших людей, такій собі заробіток.

Ось так виглядає цей запис. Вийшов він досить похмурим і незадоволеним. Словом, у Тані Адамс все було красивіше, але вона ж з Донецька, а ми з Луганська, тому протистояти цим злочинцям – завдання не з легких.

Щоб внести трохи позитиву, зазначу, що на Ростовщині вже третій день більшість міст залишаються без електрики. Там, схоже, об'єдналися кілька природних явищ: торнадо, буревій (чудова назва для батальйону ЗСУ), блискавки, град, балістичні викиди та дрони. В результаті цього стихійного лиха постраждали прикордонні пункти з Росії до "ЛНР", частково порушено автомобільні маршрути колаборантів, а також зазнали ураження військові наземні та водні об'єкти в Таганрозі та Ростові. Більше того, повалено понад 1500 дерев, знищено електричні лінії та інша інфраструктура. Коли природа та ЗСУ працюють разом, результат може бути вражаючим. Було б добре, аби люди теж об'єднувалися в такій гармонії.