Фото: Настя Телікова / The Ukrainians
Сергій Тримбач – це ім'я, яке може бути представлене в різних контекстах.
На "хохляцьку" оповідь про події XIX століття в Москві спершу не зважали.
Пане Сергію, коли фільм "Зі двома зайцями" вийшов у прокат, йому присвоїли другу категорію. Це означало низьку оцінку?
Друга категорія - це про те, що фільм демонструватимуть там, де його зняли - в Україні. Бо десь в Узбекистані чи тим паче Москві якась "хохляцька" історія про те, що відбувалося у ХІХ столітті, глядачеві нецікава. Тобто це таке регіональне тавро - за межі УРСР цей фільм вийти не мав. Тому його спочатку й знімали українською мовою.
Рекламное сообщение
Але він відразу став улюбленим...
Не можу сказати, що це сталося миттєво. Фільм не справив значного враження в прокаті. І тут я хочу зазначити одну цікаву особливість українців того часу. Навіть якщо вони в повсякденному житті не відмовлялися від української мови, до кінотеатру на фільм українською мовою навряд чи пішли б. Адже українська вважалася мовою повсякденності. Коли ж йшлося про "мистецтво", то вимоги були значно вищими. Середній глядач прагнув продемонструвати свою освіченість, як Проня Прокопівна.
Фото: Факти
Маргарита Криницина біля відкритого у 1999-му пам'ятника своїй героїні.
І все-таки згодом створили російськомовну версію, яка повністю витіснила україномовну. Хто і чому віддав таки розпорядження?
Не можу вам сказати, хто саме, оскільки сам не маю уявлення. Фільм вийшов у прокат українською мовою, проте на телебаченні транслювали лише російську версію — саме так я його запам'ятав у дитинстві. У 1990-х роках Маргарита Василівна Криницина не раз зверталася до мене з проханням: "Будь ласка, знайдіть українськомовний варіант, адже ми знімали українською!" І це говорила людина, яка розмовляла російською... Врешті-решт, україномовну копію вдалося знайти в Маріуполі.
Чому ж фільм було переозвучено російською мовою? Вочевидь, в Держкіно вирішили, що стрічка певним чином принижує українців. У фільмі показано комічного та недолугого українця, який намагається влитися в міське життя, хоча насправді це не його середовище. І якщо фільм справді дискредитує українців, то чому б не озвучити його російською та не транслювати по телевізору?
Пробачте, але Проня Прокопівна - справжня киянка, принаймні, у першому поколінні. А можливо, навіть у другому чи третьому, адже ми не маємо інформації про її батьків чи дідів. У фільмі Секлета говорить Сірку: "Твій батько шкіру м'яв, а я торгую яблучками". Отже, дід Проні Прокопівни міг бути лише в місті, адже в селі такої професії не існувало. І Секлета також могла "продавати яблучка" лише в міських умовах...
Ні. Це не має значення, де народилася Проня і скільки вона прожила в Києві. Ментально - вона людина з села. За духом, за культурою, за всім... На цьому і тримається комізм п'єси. Батьки Проні не надто прагнули міської культури, але доньку свою вони вирішити вивчити на міську баришню прискореними темпами. Тобто, умовно кажучи, пройти університетську програму за пару тижнів. А це за лічені дні неможливо, і така неможливість робить п'єсу смішною.
Рекламное сообщение
Фото: kinorium.com
Маргарита Криницина була красивою жінкою, каже Сергій Тримбач – це ім'я, яке може бути представлене в різних контекстах.. Для ролі Проні над її зовнішністю суттєво познущалися
П'єса Нечуя-Левицького, хоча й менш комічна, проте більш послідовна. Наприклад, мені не зовсім зрозуміло, чому Секлета так наполегливо підтримує Голохвастого, якщо Галя заявляє, що не має до нього почуттів, не планує з ним одружуватися і не мала з ним жодних стосунків. Це стосується версії Старицького. Водночас, у Нечуя, Галя дійсно закохана в Голохвастого, стає суперницею Проні, і тоді все стає на свої місця.
Нечуй-Левицький залишався прозаїком, а не драматургом. Театр був для нього невідомою територією, яку він не міг сприйняти. Тому його п'єса вийшла безглуздою та не підходила для сцени. Старицький, у свою чергу, надав персонажам розмовну мову, використовуючи суржик, чого не було у Нечуя. Хоча суржик сьогодні викликає суперечки, і деякі критики несправедливо засуджували творців серіалу "Спіймати Кайдаша", що базується на творчості Нечуя-Левицького, у п'єсі Старицького цей мовний стиль виглядає органічно і підсилює комічний ефект.
Довженко усвідомлював, що для здобуття авторитету та популярності українському кінематографу необхідно, перш за все, зосередитися на створенні комедій.
Які причини спонукали режисера Віктора Іванова обрати для зйомок саме цей фільм?
Віктор Михайлович був учнем Олександра Довженка. Не в буквальному сенсі. Іванов закінчив ВДІК у 1936-му, а дебютував у кіно лише у 1955-му, через 20 років. І це була драма його покоління, бо товариш Сталін наказав знімати тільки шедеври, от їх і знімали - по 3-4 фільми на рік, не більше. Шедеври, щоправда, на замовлення не з'являються - як з'ясувалось.
Іванов мав знайомство з Довженком і зберіг про нього чудові спогади. Разом вони перебували в евакуації в Ашгабаді, але в 1942 році Іванов залишив це місце (разом з Довженком, до речі) і вирушив на фронт як доброволець. Працівників кіностудії, яка тоді була відомою як Київська кіностудія, евакуювали у тил і не підлягали мобілізації. Іванов брав участь у бойових діях і став першим, хто увійшов на територію кіностудії під час визволення Києва.
Фото: Український інститут національної пам'яті
Режисером стрічки "За двома зайцями" є Віктор Іванов.
Тієї, яка згодом буде відома під ім'ям Довженка?
Так. А сам Довженко, як відомо, починав як комедіограф. У 1920-х роках було знято "Васю-реформатора" (за його сценарієм) та "Ягідку кохання" - фільм, котрий став Довженковим дебютом у режисурі. Він дуже хотів зустрітися з Чарлі Чапліним, аби той поставив фільми за його, Довженка, двома комедійними сценаріями.
Рекламное сообщение
А це справді відбулося?
У 1920-х роках їхня зустріч не відбулася. Лише в 1956 році, коли Довженко планував вирушити до Парижа на святкування 20-річчя Французької сінематеки — одного з провідних кіноархівів у світі, виникла можливість зустрітися, адже туди також був запрошений Чаплін. Проте Довженка не дуже хотіли відпускати, а заборонити йому поїздку вже не могли — адже це був 1956 рік, час початку "відлиги". І ось, несподівано, Довженко помирає.
Хочете сказати - його вбили?
Хоча підтвердити це неможливо, існують спогади Юлії Солнцевої, дружини Довженка. Відомо, що він пережив серцевий напад, а протягом двох десятиліть страждав від серцевих недуг. Два різних лікаря були викликані на допомогу, та, на жаль, обидва просто спостерігали, як його стан погіршується, не вживаючи жодних заходів.
У своїй книзі про Довженка я переосмислив фінал його життя: у моїй уяві він не вмирає, а вирушає до Парижа, щоб реалізувати свою мрію та зустрітися з Чапліним. Адже Довженко завжди мріяв знімати комедії, хоча усвідомлював, що його час вимагав створення епічних українських міфів. Створення нації неможливе без формування своїх міфологій.
А як щодо Іванова? Він створив три комедійні фільми: "Пригоди з піджаком Тарапуньки", "Шельменко-денщик" та "Сто тисяч". Після цього він взявся за проект "Олекса Довбуш", який з'явився на екранах у 1960 році (от і міф!), а потім знову повернувся до комедії...
Він також мав бажання створювати комедії. Саме тому я вважаю його учнем Довженка, адже той активно підтримував Іванова у прагненні знімати комедійні фільми. Розумієте, змусити глядачів плакати - це не так вже й складно. Достатньо показати щось зворушливе, наприклад, засмучену дитину, і ось вже половина залу в сльозах. А тепер спробуйте викликати сміх у публіки.
Изображение: Викимедиа
Тарапунька (Юрій Тимошенко) і Штепсель (Юхим Березін). Один з короткометражних фільмів за їх участі також знімав Віктор Іванов
Вищий пілотаж?
Так. Скажімо, Іванов працював з Юрі⁸єм Тимошенком та Юхимом Березіним, тобто з Тарапунькою і Штепселем. Були такі два естрадні артисти, які мали великий успіх у публіки в радянські часи.
Рекламное сообщение
Були. Тупуватий українець Тарапунька і мудрий росіянин Штепсель.
Ні! Все навпаки. Це Штепсель тупуватий, тупуватий такий росіянин, який говорить російською мовою, але дуже кондовою. Це над ним сміялися. А Тарапунька - живий, він говорить своїм м'яким суржиком, без надміру, і це він насміхається над Штепселем з його російською, з його повчаннями. Тобто українець кпинить над росіянином, і це свідомо було закладено в сюжет їхніх естрадних вистав.
Це важко зрозуміти тим, хто не пережив ті часи. Багато людей вважають, що Тарапунька є лише карикатурою на українця, але це зовсім не так. Насправді, це унікальний полтавський (можна навіть сказати, гоголівський) гумор, адже Тимошенко виріс у Полтаві, неподалік від річки Тарапуньки, що і надихнуло його на створення цього персонажу. Спочатку він виступав під ім'ям "Бублик". Саме Довженко, який активно підтримував Тимошенка у його прагненні до комедійного кіномистецтва, порадив йому обрати цей сценічний, а згодом і телевізійний псевдонім...
І от Іванов знімає у 1955-му свій перший фільм - саме за участі цих коміків - короткометражну ексцентричну комедію "Пригоди з піджаком піджака Тарапуньки". А потім Тимошенко і сам дебютує як режисер та знімає комедії - "Штепсель женить Тарапуньку", "Їхали ми, їхали" та інші... Чому в радянські часи люди так любили комедії Гайдая? Тому що там були три складові - ексцентрика, смішні мовні прийоми і дуже часто імпровізація. Ці ж особливості багато в чому визначають комедії Іванова.
Згадаймо сцену в "Зайцях", де Проня та Голохвастов ставлять лікті на ваги, а Голохвастов намагається прикурити її "папіроску" від своєї. Цей момент став повною імпровізацією Іванова. Він лише побачив обстановку і миттєво сказав: "Ти ставай сюди, а ти роби так...". Ось так і створюється комедійний шедевр.
Довженко усвідомлював, що для здобуття авторитету та популярності українським кіно першочергово необхідно зосередитися на створенні комедій. Проте радянські чиновники в Україні проявляли значну обережність щодо їх виробництва. Комедії завжди викликали у них побоювання, адже існувала підозра, що в них може бути прихована іронія стосовно влади.
Зображення: кадр з кінопроєкту
Той же епізод з тютюном і терезами, який влаштував Іванов.
Маргарита Василівна вирізнялася сильним характером. Також Віктор Михайлович мав не менш складну вдачу. Саме тому між ними завжди виникали "іскри".
І ось ми стикаємося з суперечностями, які мене збивають з пантелику. З одного боку, у Москві, як ви зазначили, нехтували якоюсь "хохляцькою п'єсою", а з іншого, існують спогади про те, що Іванову тривалий час не надавали дозволу на екранізацію "Зайців"...
У ті часи затримки були звичним явищем. Проект постійно пересувався з однієї установи до іншої – від кіностудії Довженка до Міністерства культури УРСР (тоді ще не існувало Держкіно), а потім знову назад. Багато проектів не витримували цього шляху, але деяким все ж вдавалося прорватися.
Яким Іванов був на знімальному майданчику?
Я не можу стверджувати, адже не спостерігав за ним у ролі режисера. Проте чув, що він не був типовим метр, який просто сидить у кріслі та роздає команди. Відомо, що як особистість він мав вогняний характер і був досить креативним, що є важливим аспектом у світі імпровізації. Криницина розповідала мені, що на зйомки прийшла без одного зуба – так уже сталося.
Рекламное сообщение
Вона звертається до нього: "Вікторе Михайловичу, сьогодні я не можу зніматися". Він запитує: "Чому ж?". Вона показує йому: "У мене зуб випав, потрібно до стоматолога". Він вражено вигукує: "Пронька без зуба! Не потрібно лікаря! Знімемо так, як є!". Ось вам і справжня комедія в дії.
Маргарита Василівна його не терпіла. Сучасною мовою це можна було б назвати тролінгом. І через той зуб, і через те, що він вказав гримерам так карикатурно змінити її обличчя...
Не впевнений, що вона не любила його, адже він був справжнім талантом, а талановитих людей завжди цінують, незважаючи на все. Так, безумовно, вона була привабливою жінкою. У ролі Проні її важко впізнати. Але що ж... Маргарита Василівна мала сильний характер. І Віктор Михайлович, в свою чергу, також не був простим у спілкуванні. Саме тому між ними часто виникали конфлікти. З Олегом Борисовим, який виконував роль Голохвастого, таких напружень не було, хоча я можу помилятися. Між ними не виникало іскр. Він виконував те, що вимагав режисер, і робив це, слід зазначити, дуже вправно.
Який досвід мала Криниця?
Майже ніякого, кілька непримітних маленьких ролей. Проня - її перша велика роль. Вона мені кілька разів казала, що от, мовляв, яка дивина: її не впізнавали ані в 1960-х, ані в 1970-х, ані в 1980-х - аж тут у 1990-х раптом прийшло впізнання та визнання! Я їй відповів на це - жартома, звичайно - що в цьому немає нічого дивного, бо Проні та Голохвастови, себто шахраї, пройдисвіти та самозванці тепер сидять в Верховній Раді. І народ їх часто бачить в телевізорі.
Останнім часом вона не з'являлася в кіно -, здається, у неї стався інсульт. Проте Маргарита Василівна все ще вільно рухалася і спілкувалася. Вона обожнювала виходити на вулицю, зустрічатися з людьми. Іноді її можна було побачити біля пам'ятника Проні та Голохвастову - я сам кілька разів натрапляв на неї там. У театрі вона не виступала, хіба що в Театрі кіноактора... Але, безсумнівно, їй бракувало публіки... У Кринициної було небагато значних ролей - всього 3-4, але навіть у епізодах вона проявляла неймовірну акторську майстерність і виразність.
Нонна Копержинська, Микола Яковченко, Наталія Наум та Таїсія Литвиненко - з ким з акторів, які виконували головні ролі у "Зайцях", вам довелося зустрічатися?
Таїсія Литвиненко, яка зіграла Химку, - одна з моїх улюблених акторок! Близько з нею не був знайомий, але кілька разів розмовляли по телефону. Також не мала великих ролей в кіно, але реалізувала себе в театрі. А у кіно блискуче зіграла Прісю у "Вавилоні ХХ" Івана Миколайчука. Маленька роль, але яка яскрава! Бо є актори, я б сказав, "психологічні", які тяжіють до відтворення внутрішніх переживань своїх персонажів, а є інші, до яких і звернувся Віктор Михайлович Іванов - яскраві, "ігрові". Вони створюють зовнішній малюнок.
Або ж звернемо увагу на Наталію Михайлівну Наум - Галю. Вона, мабуть, є найпривабливішою жінкою, яка коли-небудь з’являлася на українському екрані. І яку чудову, невимушену героїню вона втілює. Усі навколо — в масках, адже так задумано; вони грають ролі, намагаючись бути кимось іншим. І на фоні цього театру — Галя, особа, що випромінює справжність і природність.
Я, на жаль, не мав можливості познайомитися з Миколою Яковченком, відомим також як Прокіп Свиридович Сірко. Проте Богдан Ступка з великим почуттям гумору ділився своїми спогадами про нього, розповідаючи і демонструючи цікаві моменти.
Изображение: Викимедиа
Відомий український артист Микола Яковченко, поряд із Маргаритою Криниціною та Олегом Борисовим, знайшов своє місце в історії в бронзовій формі. Його пам'ятник розташований неподалік театру Франка.
У Яковченка не було значних ролей, але майже кожна його поява на сцені ставала справжньою подією, що запам'ятовувалась. Наприклад, "Фараони"! Я з дитинства пам'ятаю цю виставу як радіо-драму. На акторів такого рівня та з такою творчою силою завжди можна покластися — вони здатні підняти фільм на нові висоти, винайти нові ідеї, надати яскравих кольорів і реалізувати все до найменших деталей. Саме тому їхні персонажі такі незабутні. Або згадайте "Пляшку" з Костянтином Єршовим...
Рекламное сообщение
"До речі, пляшка на протязі всього фільму не вимовила ані слова..."
О, як він вражає! Цей його інстинктивний порив, коли руки простягаються до горілки! Відразу стає зрозуміло, чому його прозвали "Пляшка"...
Це, здається, він був режисером "Вія"? Наступного року ми відзначимо 60-річчя цього фільму.
Він справді один із найвидатніших режисерів України! А ще талановитий письменник, чий стиль завжди вражав. Його спогади залишили по собі яскравий слід, адже він мав близькі стосунки з Романом Балаяном і В'ячеславом Криштофовичем. У ролі "Пляшки" — хитромудрого персонажа, навколо якого обертається вся компанія Голохвастого — він виступив на справжньому професійному рівні, поєднуючи ексцентрику з неймовірним гумором.
"Є тільки два народи, які вміють сміятися над самими собою, це - євреї та українці. Саме тому євреї виживають тисячоліттями. Українці - тепер - також"
Ми ще не торкнулися теми операторської роботи, а за об'єктивом, як відомо, працював Вадим Іллєнко...
Що тут сказати... Вадим Герасимович - легенда. Скажімо, він зі своїм братом, Юрієм Іллєнком, зняв "Вечір на Івана Купала", і я вважаю, що це найкращий фільм Юрія Іллєнка як режисера і Вадима Іллєнка як оператора.
Ви оцінюєте його навіть більше, ніж "Тіні забутих предків"?
Я ставлю ці роботи на один рівень. Згадую випадок, коли один американський кінокритик відвідав Київ, і я вирішив показати йому "Вечір". Він запитав: "Коли цей фільм вийшов?" Я відповів: "У 1968 році". Його реакція була здивованою: "Ви, напевно, помиляєтеся, адже в 1968 році створити щось подібне було технічно неможливо". Я запевнив його: "Ні, я не помиляюся. Це зробили люди, які володіли талантом. Два брати — один був режисером, а інший — оператором. Вони були справжніми новаторами, здатними реалізувати те, що здавалося несумісним із технічними можливостями того часу".
Зверніть увагу на те, як Вадим Іллєнко створив свій фільм "За двома зайцями". У цій стрічці особливо вражає двоповерхова пластика, адже персонажі постійно переміщуються між верхом і низом. А фінал настільки вражаючий: Голохвастий, який уже майже досяг вершини, падає зі сходів Андріївської церкви. І його падіння виглядає дійсно ефектно.
Зображення: Сергій Тушинський
Вадим Іллєнко, оператор фільму "За двома зайцями"
Проте в цьому фільмі є один недолік. Коли Голохвастов разом із друзями прогулюється Володимирською гіркою і наспівує про "канарейку", за його спиною можна побачити сучасний Київ. Чи це недогляд оператора, чи свідома рішення?
Вважаю, що це могли зняти ненароком, а під час монтажу вирішили залишити, мовляв, "чому б і ні?". Адже це ж Київ, свого роду символічний образ на ціле століття... Це нагадує епізод з фільму Параджанова "Ашик-Керіб", де на фоні пропливає сучасний лайнер. Коли його запитували про це, він відповів: "Який корабель? Немає ніякого корабля!" (сміється).
Я часто замислююся про те, як Параджанов до створення "Тіней забутих предків" встиг зняти кілька фільмів, які не можна назвати вражаючими — як художніх, так і документальних. Особливо запам'ятався той, у якому Наталія Ужвій вдивляється в горизонт і бачить зірку комунізму.
А як ви це роз'ясните?
Ось так я пояснюю, що Сергій Параджанов - це постать в авторському кінематографі. Йому доводилось працювати в рамках радянської системи продюсерського кіно. Продюсери існували не лише на Заході, але й у СРСР. Проте в нашій країні цією роллю виконувала державна структура, яка надавала сценарій, на який режисер не мав можливості вплинути, і поетапно вказувала, як слід діяти.
А як Параджанову вдалося отримати волю для реалізації своїх творчих задумів?
Випадково, чи то пак ситуативно. "Тіні забутих предків" був, як казали тоді, "датський" фільм. Тобто знятий до дати. А дата була така - століття Михайла Коцюбинського. Ну і Параджанов виявив бажання зняти "якусь там кольорову казку". Про якихось гуцулів, бозна що... "Ладно, - сказали йому, - хочеш знімати? Знімай!". І він вперше в житті зробив те, що давно хотів зробити. Зняв фільм в режимі авторського кіно.
Я ще хочу повернутися до Іванова та "Зайців". Віктор Михайлович не казав, чи не було у нього проблем з тодішньою цензурою? Наприклад, через сцену вінчання Проні та Голохвастого, де в кадрі - і церква, і піп?
Такого питання я йому не ставив. Але Василь Васильович Цвіркунов, чоловік Ліни Костенко і директор кіностудії імені Довженко у 1960-1970-ті роки, мені розповідав про методи боротьби з чиновним контролем. Скажімо, приїжджають партійні чинодрали з ЦК - ті, що піддають фільм прискіпливому ідеологічному рентгену. Дивляться, просвітлюють, а потім пішли вказівки: "Переробіть це, це і ще ось це".
Висловили свої думки і вирушили. А Цвіркунов звертається до них: "Слухайте, хлопці, нічого не викидайте, просто помініть місцями цей фрагмент, а ще додайте дві фрази. І все буде гаразд". Через деякий час "прийомщики" повертаються. "Ну що ж, - кажуть після повторного перегляду, - тепер зовсім інша справа!"... Ось так і працювали тоді. Хоча іноді траплялись і непередбачувані ситуації...
Мене дивує, що ніхто досі не спробував перезняти "Зайців". Мюзикл 2004 року з Вєркою Сердючкою я до таких спроб не зараховую. Думаєте, нинішні режисери бояться не витримати конкуренції?
Думаю, що рано чи пізно це станеться. Хоча спектаклі за Старицьким і так не сходять з театральної сцени. Я вважаю, що зараз трохи не той рівень кіно, який був у минулому. Втім, можливо, я так кажу лише тому, що був зовсім молодою людиною, коли подивився і "За двома зайцями", і "Тіні забутих предків", і "Камінний хрест".
Изображение: Open Kurbas
У 1925 році спектакль "За двома зайцями" ставило мистецьке об'єднання "Березіль". У ролі Проні - Любов Гаккебуш, у ролі Голохвастого - Йосип Гірняк. Життя іде, а класика вічна...
Тоді я був надзвичайно вражений, але якби я був старшим, можливо, сприйняв би побачене більш стримано. Тож давайте розглянемо сучасний кінематограф через тридцять років. Якщо через цей час фільми почне створювати штучний інтелект, усе може стати ще менш значущим. І вже зараз багато явищ в культурі стають менш вагомими: Проня та Голохвастов катаються в розкішних автомобілях, одягаються в дорогі бренди, а також рахують гроші у величезних пачках...
Але ж вони нас розсмішили?
Не ці конкретні особи, а люди, які змогли знайти в них комічні моменти. Адже сміятися з себе, зазвичай, не вміють ті, хто не володіє глибоким розумінням. І, до речі, я завжди підкреслюю, що лише два народи мають здатність сміятися з самих себе: це євреї та українці. Інші ж народи зазвичай сміються з усіх навколо, але не з себе. Саме тому євреї пережили тисячоліття, а українці тепер також демонструють неабияку стійкість. Ми зможемо витримати, оскільки здатні бачити себе з боку і усвідомлювати, що, незважаючи на всі труднощі, іноді можемо бути смішними.
#
