Як створити в Україні візуально насичену кримінальну комедію з бюджетом, що спочатку планувався втричі більшим, і довести проект до кінця після пандемії та масштабної агресії.
Фільм "Добре, що мама не знає" почали розробляти ще до початку великої війни, а з моменту першого до останнього дня зйомок пройшло більше трьох років. У подкасті "Медіуми" режисер Саша Литвиненко і продюсер Женя Литвиненко діляться історією перетворення задуму мінісеріалу на повнометражну стрічку, що складається з чотирьох новел. Вони обговорюють, чому візуальний стиль фільму наближається до неонуару та які впливи мали на нього брати Коени, Гай Річі й Квентін Тарантіно. Також розглядається, як команда відновила зйомки після 24 лютого, залучаючи акторів і фахівців з фронту та закордону, а також яку роль у завершенні проекту зіграла підтримка Держкіно.
Ви можете підписатися на подкаст "Медіуми" на таких платформах, як Apple Podcasts, Spotify, Megogo Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та багатьох інших сервісах для прослуховування подкастів.
00:00 Щодо підготовки до прем'єри: "Підходимо до цього з холодною головою, поступово звикаємо".
02:12 "Ідеї ніколи не пропадають. Якщо вони є захоплюючими, їх можна оживити знову."
05:04 "Ми підготували 13 варіантів сценарію."
07:17 Щодо комедії у стрічці: "Якщо жарт уже має бути озвучений, то він не повинен опускатися до рівня підлоги".
09:32 "Можливо, в оформленні персонажів можна побачити натяки на стилі Тарантіно та Гая Річі."
12:32 "З одного боку, ми не боялися нічого робити, а з іншого – деякі речі були для нас зовсім новими."
16:46 Про бюджет фільму: "Наш продакшн мав коштувати щонайменше 25 мільйонів гривень";
19:46 "8 березня, коли ми спробували залишити Бучу, нас захопили в полон."
24:29 "Наступна стрічка буде військовою драмою, що розповість про нашу історію в Бучі.";
26:47 "Між початком і завершенням знімального процесу пройшло три роки та один тиждень."
"Ми стали переможцями пітчингу Держкіно, що дозволило нам у 2023 році відновити наші зйомки."
Про підготовку до прем'єри: "Готуємося спокійно, адаптуємося"
Наталка Соколенко: Прем'єра українського художнього фільму відбудеться 29 жовтня. Тоді в прокат вийде кримінальна іронічна комедія "Добре, що мама не знає", а ми поговоримо про неї трохи напередодні прем'єри з творцями стрічки.
Перше, що хотілося б у вас запитати: як ви налаштовуєтеся на цю прем'єру, коли в Києві відбувається стільки вражаючих подій? Поки ми спілкуємось, звучить сирена тривоги, і це вже стало звичним, але за останню добу також лунали вибухи. Мені важко уявити, як можна організувати кінопрем'єру і сподіватися на присутність глядачів у таких умовах. Розкажіть про свої відчуття, якщо вам не важко.
Женя Литвиненко: Готуємося спокійно, адаптуємося, тому що вже стільки всього відбулося в житті, що потрібно пристосовуватися й не здаватися. Ми вже мали, скажімо, першу спробу в межах Одеського міжнародного кінофестивалю. Провели гала-показ у секції "Гала-прем'єри".
27 жовтня ми організовуємо прем'єру і запрошуємо численних гостей. Кінотеатр "Оскар" активно готується до нашої зустрічі. Будемо слідкувати за розвитком подій. Хоча ми не можемо передбачити, що чекає попереду, налаштовуємося на позитивний результат.
"Ідеї ніколи не пропадають. Якщо вони захоплюючі, їх можна відновити."
Наталка Соколенко: Мені дуже подобається інтонація, з якою ви говорите, але вона мені зрозуміла, бо в студії зараз люди, у яких задум фільму народився ще у 2015 році та які відтоді стільки всього пережили. Коли вже розпочався виробничий процес, вам довелося пережити епідемію ковіду, яка теж, я так розумію, дуже вплинула на виробництво, а потім -- повномасштабне вторгнення.
І ось ми зараз у точці, коли ви готуєтеся до прем'єри, а говоримо ми під сирену й вибухи, які лунають у столиці. Розкажіть, будь ласка, про задум. Як він виник? Звісно, 2015 рік не порівняти з умовами, в яких ми живемо зараз, але війна вже тривала. Не можна сказати, що й грошей у кіноіндустрії тоді було аж так багато. Як виник задум і що було далі?
Саша Литвиненко: У мене насправді безліч ідей, як у справжнього творчого натури. У 2000-х роках я працював в рекламній сфері на посаді арт-директора та керівника креативних команд. Пізніше я перейшов у режисуру. І сьогодні я залишаюсь не лише кінорежисером, а й рекламним режисером.
Саме тому я постійно генерую нові ідеї. Я їх фіксую, записую в телефон простими реченнями. Іноді навіть одне слово може бути достатнім, щоб повернутися до цікавого задуму. Якось один із продюсерів подзвонив мені і запитав: "Привіт, Сашо, чи є у тебе якісь класні ідеї? Ми отримали запит від іноземців, які шукають незвичайні проєкти".
Це спонукало мене до роздумів над однією ідеєю. Я заглибився у свої міркування, хоча вони не зовсім відповідали отриманому запиту. Тому я вирішив трохи адаптувати свої думки. Я уявив собі мінісеріал, де кожна серія є окремою історією з новими персонажами. Всі вони об'єднані лише спільною темою, але не мають жодного зв'язку між собою. Я відправив цю концепцію на розгляд. Люди переглянули, висловили зацікавленість і пообіцяли подумати, але згодом ніхто не з’явився з відповіддю. Це досить поширена ситуація.
Однак ідеї ніколи не зникають безслідно. Якщо вони варті уваги, їх можна знову оживити. У цьому випадку я вирішив використати одну зі складових того мінісеріалу, який тоді носив назву "Бумеранг". Там звучала важлива думка: кожна дія має свої наслідки. У фільмі є вислів: "Кожна дія має свої наслідки. Твої наслідки мають більшу цінність, ніж те, що ти приніс".
"У нас було 13 драфтів сценарію"
Наталка Соколенко: Але зрештою фільм називається "Добре, що мама не знає". Як ви прийшли від ідеї серіалу до фільму, та ще й під іншою назвою?
Саша Литвиненко: Женя точно все рахує: в мене більше креативна частина, в нього -- продюсерська, всі цифри. Я точно не пам'ятаю, але Женя сказав, що в нас було 13 драфтів сценарію.
Сценарій ніколи не закінчується, навіть коли вже знімається кіно. На репетиціях з акторами, коли вони починають взаємодіяти між собою, виникають цікаві ідеї. Деякі адаптуються й потрапляють в оновлений сценарій, деякі відкидаються, дещо змінюється.
Так було й у нас. Я писав на основі "Бумеранга", але зрештою переробив усе в "Добре, що мама не знає", тому що фактично від початкового задуму залишилася тільки ідея. Все інше за ці 13 драфтів дуже змінилося. Тому можна сказати, що "Бумеранг" став відправною точкою, але більше від нього у фільм майже нічого не перейшло.
Коли сценарій був практично завершений і ми почали його реалізацію, у мене виникла ідея, що фільм не варто називати "Бумеранг". Наша історія розповідає про членів родини — колоритних персонажів, які не діляться своїми переживаннями та таємницями ані з мамою, ані між собою. Мені здалося, що назва "Добре, що мама не знає" звучить дуже цікаво і інтригуюче. Напевно, у багатьох з нас були моменти, про які краще б не дізналася мама.
Ти наче повертаєшся додому і кажеш: "Все чудово, мамо", -- а насправді за спиною залишилося стільки всього. З одного боку, хочеш приховати деталі, щоб не хвилювати матір, а з іншого -- було б краще, якби ніхто не дізнався, у які ситуації ти потрапив. У нас саме такі історії: герої опинилися в незвичайних обставинах, про які краще, щоб мама не знала. Як вони з цього виберуться -- відвідайте наші кінотеатри і дізнайтеся!
Щодо гумору в кіно: "Якщо жарт вже має прозвучати, він повинен бути на висоті, а не опускатися до низького рівня."
Наталка Соколенко: Отже, стрічку, яку можна буде побачити з 29 жовтня, ви назвали "Добре, що мама не знає". Її описують як кримінальну іронічну комедію. Кримінальна комедія -- це зрозуміло, а кримінальна іронічна комедія -- до чого нам готуватися? Чому іронічна? У чому іронія?
Саша Литвиненко: Існує також мова кіномистецтва. Одну й ту ж саму сюжетну лінію можна передати через різні стилі та підходи.
Сценарій, який у нас є, можна було б обіграти серйозніше. Я намагався не йти в гегові жарти, а робити гумор, який виникає через дії або емоції. Якщо вже має прозвучати жарт, то він не повинен бути нижче плінтуса чи, скажімо так, сортирним.
У цьому й полягає іронічний момент. У нас безліч персонажів, і кожен з них — не лише головні, а й другорядні та навіть третєрядні — має свій унікальний штрих, переживання та емоції з дитячих років. Ми порушуємо серйозну тему, але робимо це через призму іронії.
Коли відбулася гала-прем'єра на Одеському кінофестивалі, я спостерігав за публікою, і помітив, що вони усміхалися навіть у тих моментах, де я не очікував такої реакції. Я умовно позначив для себе певні моменти: ось тут, напевно, глядачі повинні відреагувати на іронічний елемент, який ми заклали. Але виявилося, що люди реагували не лише в цих місцях — вони сміялися також на жартівливих моментах або, здавалося б, серйозних сценах, які були представлені через іронічну манеру нашої стрічки.
Наталка Соколенко: Мені дуже приємно дізнатися, що гумор у вашій комедії буде на високому рівні. Адже завжди існує страх прийти на виставу і подумати: "О, Боже, я не заслуговую на таке".
"Можливо, у стилізації персонажів є відсилки до Тарантіно й Гая Річі"
Наталка Соколенко: Скажіть, на кого ви орієнтувалися? Чи є у вас режисери або сценаристи, які є для вас певним професійним орієнтиром?
Саша Литвиненко: Ті, хто вже переглянув фільм, відразу помітили аналогії з творчістю Тарантіно, а деякі – з Гаем Річі. Це справді так, адже я їх обожнюю.
Женя Литвиненко: Перші 500 глядачів, які переглянули наш фільм на Одеському кінофестивалі, залишилися під враженням і дали нам чудові відгуки. Сподіваюся, ці враження залишаться позитивними. Глядачі відзначали, а результати фокус-групи це підтверджують, що подібного фільму в Україні ще не створювали: в цьому жанрі та з подібним стилем. Вони також зазначили, що за рівнем якості наш фільм дуже близький до голлівудських стрічок. Вважаю, це безсумнівно похвала.
Саша Литвиненко: Якщо вже й говорити про режисерів, то серед моїх улюбленців варто відзначити братів Коенів. Їхній легендарний фільм "Фарґо" справді вражає. Хоча пізніше вони не займалися створенням серіалу "Фарґо", а лише виступали в ролі шоуранерів, для мене це також свідчить про їхній високий професіоналізм.
Якщо подивитися фільми братів Коенів, там дуже багато іронії, дуже багато шармових персонажів. Навіть коли дивишся на якихось негідників, вони настільки круті й цікаві, у них є якісь травми дитинства. Ти знаходиш у цьому негіднику щось прикольне, позитивне, і за ним дуже цікаво спостерігати. Саме брати Коени, мені здається, передусім вплинули на мене, коли я працював над сценарієм.
Згодом, коли розпочалася ера візуалізації кіно, на світ з'явилися роботи Гая Річі, які відзначалися, зокрема, своєю характерною технікою нелінійного монтажу та заплутаними сюжетами. У нашому фільмі представлено чотири окремі новели, причому перші три залишаються відкритими для інтерпретацій.
Не лише те, що в фільмі використовується нелінійний монтаж, але й кожна новела завершується відкритим фіналом. Глядачі реагують: "Ого", адже після цього починається зовсім інша новела з новими персонажами. І ти залишаєшся з думкою: "Зачекайте, що ж далі?" А вже в четвертій новелі всі три попередні історії знову переплітаються, формуючи логічний фінал. На мою думку, це є характерним для стилю гайрічівського спрямування.
Можливо, у стилізації персонажів є відсилки до Тарантіно й Гая Річі. Щодо музики й візуальної складової -- у нас фільм неонуарний. Хоча бюджет невеликий і спочатку ми взагалі не планували знімати в неонуарному стилі. Жартували: бюджет маленький, зберімося, в нас є техніка, партнери йдуть назустріч, дають великі знижки. Мінімум світла, жива камера, головне -- правильно передати історію та емоції.
"З одного боку, ми не боялися ризикувати, але з іншого – деякі аспекти виявилися для нас невідомими."
Саша Литвиненко: Я завжди щось обмірковую. Щодня вирушаю на пробіжку, і саме в цей час до мене приходить безліч ідей для сценаріїв та фільмів. Ось, наприклад, два тижні тому, коли я біг, раптом спала на думку ідея: "Гей, Сашо, ти міг би цікавіше змонтувати ту сцену, де шукаєш вихід". Я подумав: "Класно, дякую. Якби ця думка з’явилася раніше, я б уже встиг її реалізувати. Але тепер вже пізно. Але все одно дякую за урок — можна було б підійти до цього й інакше".
Під час однієї з пробіжок мене спіткала ідея: я прагну створити цей фільм більш візуально витонченим, захоплюючим і продуманим, а не лише в дусі псевдореалізму.
Завітав до Жені і поділився новинами з командою, а вони одразу відреагували: "Ого, це ж означає, що бюджет виросте вдвічі або й втричі: зйомки відбуватимуться вночі, знадобиться більше людей, обладнання та освітлення". Проте, завдяки старанням Жені, нам вдалося втілити все в життя. Процес зйомок виявився нелегким, і деякі блоки затягнулися до пізньої ночі.
Наталка Соколенко: Час нічного затишшя.
Саша Литвиненко: І комендантські години, і багато інших аспектів. У нас є дрони, крани, перекриття вулиць, поливання доріг, щоб усе виглядало вражаюче. Але ми з цим впоралися, і це було надзвичайно цікаво.
Люди, які бачили лише перший тизер, одразу питали: "Опа, що це за таке цікаве візуальне кіно?" Хоча з першого тизера зрозуміло тільки, що там є три герої, а що саме відбувається -- не дуже.
Але візуальна мова настільки занурює в атмосферу, що хочеться дивитися далі й зрозуміти, що ж там відбувається. Потім ми зробили фінальний тизер, трейлер. І коли все це зібралося, воно справді виглядає цікаво. Я повністю задоволений. Напевно, це моє артдиректорське рекламне минуле й оця тяга до краси.
Я тоді казав: напружмося, зробімо дорожче, нехай це буде складніше, але цікавіше візуально. Водночас важливо, що якби візуальна мова неонуару не пасувала до стилю нашого фільму, це було б даремно -- просто дешевий фантик, у який загорнули якусь фігню.
У нас є така історія, що одне доповнює інше. Я вважаю, що нам вдалося передати візуально те, що ми запланували, навіть більше, ніж на 100% — на 110%! Ми не боялися експериментувати, хоча деякі аспекти виявилися для нас новими. Але ми вирішили: потрібно створити щось дійсно класне, тож будемо намагатися. Адже якщо не спробуєш, ніколи не дізнаєшся, як це працює.
Ми робили й технічно дуже складні речі. Деякі спочатку взагалі не були заплановані: приїжджали на локацію, придумували якісь прикольні штуки, приходили до Жені: "Ми хочемо так і так". Він такий: "Ого. Ну, окей".
І жодного разу не прозвучало відмови. Ми невтомно працювали над цими завданнями та пробували нові підходи.
Наталка Соколенко: Здається, вперше чую, коли режисер, ще до офіційної прем'єри, висловлює свою задоволеність не на 100%, а на 110%. Це дійсно зацікавлює.
Саша Литвиненко: Тут така штука: я кажу про власні відчуття. І коли говорю про 110%, то маю на увазі саме візуальну частину, в яку ми максимально вклалися. Історія -- вже суб'єктивна річ. Комусь вона може сподобатися, комусь -- ні, для когось це просто не його жанр.
Наталка Соколенко: Так, я розумію, що йдеться саме про візуальну частину, і це надзвичайно цікаво. Ми живемо у сфері швидких технологічних змін у медіа й кінематографі, постійно з'являються нові можливості й здається, що щодня можна зробити краще. Але ви кажете, що задоволені на 110%, і тому це дуже інтригує.
Про бюджет фільму: "Наш продакшн мав коштувати щонайменше 25 мільйонів гривень"
Наталка Соколенко: Ви не раз згадували, що Женя робив усе можливе, щоб утілити ваші режисерські задуми. Женю, тоді питання до вас: якщо це не комерційна таємниця, яка ціна питання? Який бюджет фільму?
Женя Литвиненко: Ніякого секрету немає, це у відкритому доступі. Будете сміятися, бо сміються не тільки американські чи європейські колеги по цеху, а й українські: 8 мільйонів 700 тисяч гривень.
Коли ми розпочали препродакшн у 2020 році, 1 червня ми стартували з пошуку локацій та проведення кастингу. Ми переглянули близько 800 акторів, і цей процес виявився надзвичайно детальним і захоплюючим.
Наш проект спочатку оцінювався щонайменше у 25 мільйонів гривень. Проте, завдяки зусиллям нашої творчо-адміністративної команди, яка була дуже зацікавлена в успіху, нам вдалося знизити витрати. Водночас, наша велика команда, що налічує понад 400 осіб, а також підрядники отримували оплату у відповідності до стандартів. Ми не практикували демпінг цін, і це є дуже важливим аспектом. Оскільки ми маємо досвід роботи в рекламній галузі протягом 18 років, ми забезпечували оплату членів команди за тарифами, що відповідають рекламній індустрії.
Наталка Соколенко: Отже, розкажіть, як це сталося.
Женя Литвиненко: Це навичка управління бюджетом і вміння досягати угод стосовно різних аспектів. Люди мають велике значення. Наприклад, якщо можна зекономити на локації, то на спеціалістах краще не шкодувати коштів. Важливо, щоб людина отримувала задоволення від своєї роботи і була винагороджена належним чином. Коли ці фактори співпадають, результат буде дійсно якісним.
І є ще один дуже важливий момент: до кого б ми не приходили з цією ідеєю, вона всім подобалася. Зокрема тому в нас і відбувся такий кастинг.
До нас їхали з усієї України: з Кривого Рогу, Одеси, Львова, Харкова, багатьох інших міст. У мене як у продюсера не було змоги оплачувати дорогу кожному актору, який хотів потрапити на кастинг, але вони хотіли приїхати. Для них навіть просто пройти цей етап було круто. Вони казали, що це був цікавий досвід, тому що Саша проводив кастинг у стилі імпровізації.
Ми не доручали нікому завдань і не надавали жодних текстів. У цьому проєкті я виконую роль кастинг-директора, другого режисера та продюсера, фактично беручи на себе ще близько десяти обов'язків. Завдяки цьому ми змогли ефективно контролювати витрати.
Саша пропонував актором імпровізаційні завдання. І всі актори, які прагнули взяти участь у фільмі, а також кожен член команди, навіть через певний час, виявляють бажання побачити результати цього проєкту. Причинами цього, напевно, є не лише чудова концепція, але й неповторна атмосфера, яку нам вдалося створити на знімальному майданчику.
"8 березня, коли ми спробували залишити Бучу, нас захопили в полон."
Наталка Соколенко: І це попри все: ковід, який, напевно, сильно вас сповільнив, і повномасштабне вторгнення, яке вплинуло вже й на ваші особисті долі. Де ви зустріли 24 лютого?
Женя Литвиненко: У столиці України. Щоб ви усвідомили: 26 лютого 2022 року ми готувалися до старту рекламної кампанії, адже планували випустити фільм у кінотеатрах у листопаді 2022 року. Але 24-го числа розпочалася війна.
Увечері 23 лютого я спілкувався з Анною Свірідовою і не міг повірити, що повномасштабне вторгнення відбудеться саме в такому вигляді. Я мав відчуття, що ситуація на сході та півдні загостриться, і що російські війська спробують дійти до Придністров'я. Однак не припускав, що напад буде здійснено з Білорусі. Хіба що, вибачте, згадаю одного непорядного персонажа, Жириновського, але ніхто інший не давав таких прогнозів.
Тому ввечері ми вирішили з квартир перебратися в будинок під Бучею, де перебувала наша хрещена. Десь близько 23:00 ми потрапили в Бучу. І в підсумку, якщо коротко, -- два тижні окупації.
8 березня, коли ми намагалися залишити Бучу, нас захопили в полон. У нас була з собою копія 65% вже відзнятого матеріалу, яку я окремо транспортував.
На той момент ми постійно були на зв'язку з Пашею Лі, нашим актором. Саша був останнім із нас, хто з ним розмовляв. На жаль, 6 березня його вбили росіяни.
Саша Литвиненко: Він знаходився поряд, в Ірпені.
Женя Литвиненко: Він мав на увазі, щоб ми переїхали з Бучі в Ірпінь.
Саша Литвиненко: Вони займалися волонтерською діяльністю, рятуючи жінок і дітей. Ми п’ять разів намагалися евакуювати жінок і дітей, але щоразу щось заважало цьому процесу.
Це були російські атаки, колони техніки пересувалися, і волонтери ставали жертвами розстрілів. Ми не могли зв’язатися з Пашею, зв'язок був дуже нестабільним. 6 березня ми отримали жахливу новину: їхній автомобіль піддався обстрілу, і Паша загинув.
Женя Литвиненко: Так, на жаль, тих волонтерів, чиї контакти він нам надав для того, щоб ми змогли переїхати до нього, вже немає серед нас. Проте ми залишаємося живими.
Напевно, ми залишились у живих завдяки одному солдату.
Саша Литвиненко: Можливо, він сам би нічого не вирішив, але в той момент один російський солдат промовив: "Вам пощастило, що вас не захопили в полон вузькоокі (маючи на увазі бурятів) або бородаті (згадавши про кадирівців). Замість цього ви стали нашими, тож вважайте, що сьогодні у вас другий день народження".
Наталка Соколенко: А копія фільму? Вона була в окремому рюкзаку?
Женя Литвиненко: Вона мала свій власний рюкзак, який залишився.
"Наступна стрічка буде військовою драмою, що розповість про нашу історію в Бучі."
Саша Литвиненко: Зараз ми доробили "Добре, що мама не знає" і показуємо його. Уже опрацьовуємо наступний наш фільм -- прорекламую заздалегідь -- "Таємна служба UA". Це шпигунський фільм про українські спецслужби.
Наступний фільм стане військовою драмою, присвяченою подіям нашої історії в Бучі. У ньому також будуть відображені історії наших знайомих, які служили у Силах спеціальних операцій і виконували завдання на Житомирській трасі, а також розповіді бійців територіальної оборони, що діяли в районі Мощуна.
Це буде військова драма, яка показує Київську область під час повномасштабного вторгнення російських військ очима Сил спеціальних операцій, цивільних і ТрО.
Наталка Соколенко: Ви згадали Пашу Лі, але, наскільки я розумію, це не єдина жертва цієї війни у вашій команді. Розкажіть, будь ласка, про тих хлопців, яких уже теж немає з вами, але які починали роботу над вашим фільмом. І про акторів та інших учасників вашої творчої групи, які зараз служать.
Женя Литвиненко: На жаль, крім Паші Лі, ми втратили Юрія Феліпенка, військового з "Ахіллесу", а також Костянтина Агапова – каскадера нашої стрічки.
Я сподіваюся, що більше втрат не буде. Але велика кількість членів нашої команди справді пішла добровольцями захищати Україну. Серед наших піротехніків -- Олег Швець, Кирило Бунін, серед каскадерів -- Даниїл Мотильов, Максим Дудченко. Наш продюсер Олесь Маляревич. І, звичайно, акторський склад: Олексій Воротніков, один із головних акторів, Костянтин Темляк, Данііл Примачов, Руслан Ярошенко, Іван Потапов. Наш гафер Аполлон Горошко. У нас дуже велика кількість людей, які зараз обороняють Україну.
"Між першим і останнім знімальними днями минуло три роки й один тиждень"
Наталка Соколенко: Якщо я вас правильно зрозуміла, основну частину ви встигли відзняти до початку повномасштабного вторгнення? А коли взагалі почалися зйомки?
Женя Литвиненко: Перший день зйомок відбувся 13 жовтня 2020 року, а фінальний технічний день - 6 листопада 2023 року. Таким чином, між початком і завершенням знімального процесу пройшло три роки та один тиждень. Перерва була значною, і це викликало чимало труднощів.
Коли ми вижили й почали думати про відновлення знімального процесу, я одразу намагався зрозуміти, як можна дозняти фільм. Бо було кілька моментів. По-перше, триває війна і незрозуміло, скільки вона триватиме і як розвиватиметься. По-друге, 65% матеріалу вже було відзнято до повномасштабного вторгнення. По-третє, люди дорослішають. По-четверте, багато хто на фронті, й ми розуміємо, що щохвилини ці люди ризикують життям.
П'ятий аспект полягає в тому, що значна частина жінок з нашого колективу після початку повномасштабної агресії роз'їхалася по різних країнах. Коли ми усвідомили, що можемо завершити зйомки фільму, всі були неймовірно раді. Навіть наші піротехніки написали: "Ми зараз на передовій, але дуже прагнемо приєднатися до вас і закінчити зйомки".
Це дуже круто, коли розумієш, що з усіх боків є підтримка. Хоча триває повномасштабна війна, люди не забувають про проєкт, живуть ним. Це неймовірно окриляє. І ти думаєш: як його дозняти в цих складних умовах?
Нам вдалося всіх зібрати: хтось приїхав із фронту, хтось -- із Європи, хтось -- з Америки. Ми зібрали всіх на репетиції, тому що готуємося дуже ретельно.
Ми розуміли, що в нас маленький бюджет і ми не можемо дозволити собі знімати дуже багато днів. Хотілося б спокійно знімати цей фільм, наприклад, 42 дні, але такої можливості не було. Тому дуже ретельно готувалися.
Велика підготовка була й у каскадерського департаменту. Ви запитували про кримінальну іронічну комедію, але насправді це кримінальна іронічна комедія з елементами драми й екшну. Такий розважальний мікс.
Саша Литвиненко: Насправді, наше кіно має багатожанровий характер, і кожна новела має свої особливості. Вони не виконані в єдиному стилі.
Перша новела містить значний кримінальний елемент, водночас в ній приховано безліч глибоких сенсів. Цікаво, що цей прийом — коли актор порушує четверту стіну та спілкується з публікою — викликає різні реакції: комусь це до вподоби, а хтось ставиться до цього скептично.
Ми створили звернення від імені головного персонажа, який опинився в заплутаній ситуації і врешті-решт усвідомлює, що це не найкращий сценарій. Життя цікаве, завжди дарує нові шанси, і, як він зазначає, найважливіше — не втратити їх.
Головний персонаж час від часу спілкується з глядачами, мовляв, зверніть увагу, не наслідуйте моїх вчинків. Це доволі оригінальний елемент, хоча сама сюжетна лінія є більш кримінальною.
У другій новелі присутні елементи шпигунства, поєднані з комедійними і екшн-сценами. Далі розгортається сюжет з елементами фентезі, хоча технологічний прогрес у нашому світі настільки швидкий, що можна повірити в події, які там мають місце.
Як зазначив Женя, наші каскадери провели надзвичайно детальну підготовку. Це не лише вогневі зіткнення, а й цілі екшн-сцени, які є досить складними і вимагають значних зусиль та підготовки.
"Ми стали переможцями пітчингу Держкіно, що дозволило нам у 2023 році повернутися до знімального процесу."
Наталка Соколенко: Я вас слухаю і все одно не можу зрозуміти, як це можна було зробити за бюджет, який ви озвучили. Чи пробували ви отримати додаткове фінансування від держави?
Женя Литвиненко: Ми стали переможцями пітчингу Держкіно, що дало нам можливість у 2023 році відновити процес зйомок.
Перед початком повномасштабного вторгнення ми покладалися виключно на власні ресурси. Проте під час цього трагічного періоду ми отримали підтримку від Держкіно, за що я щиро вдячний. Хочу також висловити свою подяку державі, зокрема Казначейству та Міністерству фінансів. Мені довелося звертатися до цих установ, пояснюючи, що наш проєкт має унікальний український характер, є масштабним, проте має обмежений бюджет. Ми прагнули отримати від Держкіно кілька невеликих траншів, щоб завершити зйомки фільму. Це також сприяло б розвитку українського кіноринку.
Наразі я щиро радий, що кількість українських фільмів зростає. Іноді трапляється, що в один вікенд виходять одразу два українські фільми в прокат, і це приносить мені велике задоволення. Звісно, було б добре, якби релізи не перетиналися та не конкурували між собою. Але навіть якщо це відбувається, я все ж відчуваю радість. Це свідчить про розвиток кіновиробництва та ринку в Україні.
Якщо згадати минулу осінь, можна з упевненістю сказати, що вона стала найпліднішою за кількістю кінопрем'єр в історії незалежної України. Цей успіх частково зумовлений тривалими проектами, які нарешті побачили світ. Наприклад, "Ти – космос" – це чудовий фільм, над яким працювали протягом десяти років, і, нарешті, він був презентований глядачам. Інші режисери обирають швидший шлях, адже працюють в різних жанрах, що дозволяє їм скоротити час виробництва.
Повертаючись до нас: ми отримали велику підтримку, за що щиро вдячні. До нас прислухалися і зрозуміли, що в цей складний час для України, коли кількість випущених фільмів була обмежена, наш проект може відігравати важливу роль.
У 2023 році існувало, здається, три або чотири подібних проєкти. Мені зателефонували з Держкіно і запитали: "Чи можемо використати матеріали вашого фільму? Ми плануємо створити тизер, об’єднавши чотири кінопроєкти, і надіслати його на Венеційський кіноринок, щоб продемонструвати, що Україна і в 2023 році продовжує виробляти кіно". Це була дуже приємна новина, і я щиро вдячний за таку можливість. Щодо "Тисячовесни", то ми не подавалися на участь.
Наталка Соколенко: Мабуть, це пов'язано з тим, що робота над цим фільмом вже добігла кінця?
Женя Литвиненко: У нас є новий проєкт, ми могли подаватися. Але командою вирішили цього не робити. "Тисячовесна" -- це дуже круто, що вона відбулася. Але ми вирішили не подаватися.
Наталка Соколенко: Та чому ж так?
Саша Литвиненко: Можливо, наступного разу.
Наталка Соколенко: Я розумію, як важко в нинішній ситуації продовжувати творити, готуючи свої роботи до оцінок як глядачів, так і кінокритиків. Ці думки можуть бути досить різними, але, так чи інакше, бажаю вам успіху на прем'єрі, вдалої прокату та успішних наступних проєктів.
Женя Литвиненко: Наостанок хотів сказати, що ми обов'язково запросимо вас на допрем'єрний показ, який відбудеться 27 жовтня в кінотеатрі "Оскар" у Gulliver.
Глядачі матимуть можливість почути наживо LAUD, який є основним виконавцем саундтреку. Якщо говорити про музичний стиль, про який згадував Саша, у нашій стрічці представлено багато композицій. Значну частину музики спеціально для фільму створив композитор Тимофій Решетько. Крім того, ми залучили уже готові треки українських виконавців і діджеїв, а також іноземні композиції. Навіть з Японії у нас є кілька треків. Тож з музичної точки зору фільм також має свою унікальність.
Наталка Соколенко: Вмієте дивувати, з нетерпінням чекаю прем'єри.
Нагадуємо, що в попередніх випусках подкасту "Медіуми" ми спілкувалися з Юрієм Самусенком, який пояснив, чому українська кінокритика залишається переважно професійною дискусією, а не зв’язком з глядачами. Лєна Чиченіна розповіла про свій досвід на "Тисячовесні" та спірні моменти в українській кіноіндустрії. Любовʼя Раковиця поділилася думками про трансформації DMF за понад десять років конфлікту. Вероніка Полякова обговорила медіа, які спростовують стереотипи про Одесу як проросійське місто, а Олена Брайченко пояснила, чому в Україні досі майже не розвинута гастрономічна журналістика. Ольга Тищук відзначила, що українськомовні серіали вперше обійшли російськомовні за популярністю. Дмитро Хрипун розкрив, як стримінгові платформи впливають на українське телебачення, а Юлія Смирнова з Holywater Tech розповіла про вертикальні серіали. Юлія Тимошенко з Ukraїner поділилася порадами, як вести діалог з іноземною аудиторією так, щоб бути почутими та зрозумілими. Денис Зеленов розповів про діяльність соцмереж "24 каналу", а Дмитро Литвин обговорив "Укрінформ", "УП", телемарафони та виклики для журналістів. Гала Котова з Viber розкрила, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber адаптуватися і зростати після початку широкомасштабної агресії.
Цей документ підготовлено з фінансовою підтримкою Європейського Союзу. Відповідальність за зміст цього матеріалу несе виключно громадська організація "Детектор медіа", і в жодному разі його не слід трактувати як офіційну позицію Європейського Союзу.
#
