Голова правління Українського медіацентру, Надзвичайний і Повноважний посол Валерій Чалий розповідає про необхідні кроки для забезпечення легітимності перших виборів після війни як в Україні, так і на міжнародній арені. Він також ділиться думками щодо підготовки медіа до виборів після тривалої паузи.
Валерій Чалий, який обіймав посаду експосла України в США з липня 2015 по липень 2019 року, а нині є головою правління Українського медіацентру, має великий досвід у дипломатії. Він висловлює скептицизм щодо можливості проведення виборів у поточних умовах і підкреслює, що йому, як громадянину, не важливий конкретний механізм виборів. Для нього ключовими є три аспекти: щоб до влади прийшли люди з ясним розумінням необхідності розвитку України, а не іншої країни; щоб вони були готові вирішувати всі виникаючі виклики; і щоб легітимність виборчого процесу була визнана як в Україні, так і за її межами. "Це стане сигналом для ворога, що у нього немає шансів дестабілізувати ситуацію в Україні," - зазначає він.
Валерій Чалий висловив переконання, що Росія знову спробує втручатися у вибори в Україні, як це вже сталося в інших країнах. Він зазначив, що в останні роки Росія суттєво посилила свої кібервійська. На його думку, якщо в Україні не буде заборонено використання Telegram, чесні вибори можуть залишитися лише мрією. Чалий також вважає за необхідне закрити телемарафон і забезпечити новини через різноманітні канали.
Щодо викликів перших повоєнних виборів, які постануть перед медіа, то одним із найважливіших він вважає виклик, як повернутися до професії. "Тому що багато медіа і журналістів, які працюють в умовах війни, не тільки передають інформацію, а й пропаганду (в хорошому розумінні цього слова), назовні передусім. Але саме правда є нашою зброєю", -- зазначає Валерій Чалий.
Детальніше про це, а також про те, як Україну сприймають на міжнародній арені та які дипломатичні виклики стоять перед нею, читайте в інтерв'ю на "Детекторі медіа".
Шановний пане Валерію, у резолюції Європейського Союзу, прийнятій на початку липня 2026 року, було підкреслено, що майбутні вибори в Україні після війни повинні відбутися з певним часовим інтервалом після скасування воєнного стану, щоб гарантувати їхню чесність та свободу. Як ви вважаєте, який саме має бути цей "необхідний часовий проміжок"? Чи є реальна можливість провести вибори ще до завершення війни?
-- Спочатку уточнімо, які вибори.
-- Цього ще ніхто не знає.
Тут постає два ключових питання. Перше: проведення будь-яких виборів наразі є неможливим, адже в країні оголошено воєнний стан, що юридично забороняє це. Чи існує можливість змінити цю ситуацію? Так, така можливість є. Але тоді ми стикаємося з питанням, яке, на мою думку, потребує більш глибокого обговорення, ніж просто оцінка доцільності або недоцільності виборів. Адже терміни "доцільно-недоцільно" зазвичай аналізуються в контексті політичної боротьби між владою та опозицією.
Ознайомтеся також з думкою Олексія Кошеля: Вільні ЗМІ, інформування громадян та свобода висловлювань є невід’ємними елементами виборчого процесу.
А ми з вами подивімося з точки зору інтересів країни, громадянського суспільства та стратегії нашого розвитку. По-перше, я прибічник того, що влада має змінюватись і під час миру, і під час війни. А як вона може змінитися зараз, в рамках Конституції і законодавства? Попри те, що у нас немає можливості проведення виборів, у нас є дуже багато інших можливостей для того, щоб змінювати конфігурацію влади.
Які конкретно?
-- Це зміна коаліції в парламенті. Тому що де-юре у нас коаліція в парламенті збереглася з 2019 року -- так звана монобільшість. Де-факто її не існує. В принципі, це не питання виборів. Це може бути зроблено в рамках чинного парламенту. А друга можливість -- може бути створений коаліційний уряд. І тоді він може користуватися принаймні більшою підтримкою різних політичних сил. Я не кажу, що це треба робити прямо зараз, бо нещодавно уряд замінений, хоча там залишилося багато людей із попередніх каденцій.
Зміни можуть відбутися, коли буде надано більше повноважень парламенту й уряду. Зараз у нас згідно з Конституцією парламентсько-президентська республіка, і цього ніхто не скасовував. А по факту -- централізоване управління президентом, якому фактично підпорядковуються уряд і парламент.
Сучасна структура парламенту не відповідає багатьом реаліям, але залишається незмінною. Тепер давайте зосередимось на проведенні виборів. Оскільки більшість не змінюється, і всі усвідомлюють, що лише через вибори можна внести зміни, виникають питання щодо їхньої доцільності. Тут важливо визначити, які вибори нам потрібні. Чи прагнемо ми змін лише заради нового президента, чи хочемо змінити баланс сил, адже він залишався незмінним занадто довго? Громадяни не надавали мандат на такий тривалий термін ані президенту, ані парламенту. Україні притаманна ситуація, коли термін президентства обмежений одним разом. Винятком була лише Леонід Кучма, але це окрема тема. В нашій країні народ традиційно не відчуває симпатії до влади. Мандат надається на чотири-п’ять років, і я особисто вважаю, що чотири — це оптимально. Громадяни очікують результатів за цей період, і вважаю, що це цілком справедливо.
Чи можливе провести вибори в Україні на сьогодні? Так, це можливо. Проте, які саме вибори ми маємо на увазі? Чи подібні до тих, які організовує Путін у Росії? Це системи, де відсутні контроль і спостереження з боку як внутрішніх, так і зовнішніх організацій, де не допускаються всі політичні партії, немає рівних умов для змагання, а також відсутня можливість для всіх медіа брати участь. Такі вибори навряд чи можна вважати справжніми. Пам’ятається, ще на початку президентства Путіна в Росії існував жарт. Він зустрічає когось зі свого оточення після виборів і запитує: "Ну як справи?". Отримує відповідь: "Є дві новини: одна хороша, інша погана. Хороша — вас знову обрали президентом, а погана — ніхто не проголосував". Нам такі вибори не потрібні.
Читайте також: Голова ЦВК Олег Діденко: У суспільній свідомості питання підготовки до виборів часто ототожнюється з виборчим процесом. Але це не завжди так
У сучасних умовах я не уявляю, як можна організувати вибори. Якщо ми знайдемо можливість провести їх навіть у період війни, це буде, на мою думку, позитивним кроком. Проте наразі я стикаюся з численними викликами, що стосуються забезпечення як пасивного, так і активного виборчого права.
Всі ми усвідомлюємо, що не всі громадяни України зможуть взяти участь у голосуванні. Доступ до виборів буде нерівномірним, а там, де він буде наданий, існуватиме значний вплив на процес голосування. В за кордоном, як відомо, проходила активна підготовка. Міністерство національної єдності організувало створення спеціальних українських представництв при вже існуючих посольствах. Їх називали по-різному, проте їхня мета була одна – вплинути на результати виборів і створити сприятливі умови для голосування. За кого? За чинну владу. Щодо фінансування, варто перевірити, але минулого року кошти точно залишалися в Агенції національної єдності. Міністерства вже немає, проте справа продовжує існувати. Отже, підготовка тривала.
Які, на вашу думку, найкращі терміни для підготовки до виборів? Багато експертів і політиків висловлювалися на користь півроку. Ви підтримуєте цю думку?
Зрозумійте, це висловлюють експерти, які спеціалізуються на виборчому законодавстві в Україні. Я хотів би подивитися на цю ситуацію з іншої перспективи. Чому ми повинні змінювати процедуру виборів, яка була заздалегідь визначена в нашому законодавстві? Адже над цими нормами працювало безліч фахівців. У документі чітко прописані всі етапи, терміни та ініціатори процесу.
Річ у тім, що треба достатньо часу для проведення конкурентної компанії, щоб технічно встигли і комісії, і Центральна виборча комісія опрацювати результати, спостерігачі змогли приїхати, отримати інформацію. Тому в мене немає чіткої відповіді, скільки треба часу. Ясно, що умовно місяць-два -- це нереальний період, треба виходити з того, що необхідно достатньо часу.
Наразі активно розробляється новий закон, що стосуватиметься перших виборів після війни. Жодна країна ще не має подібного досвіду. На сьогоднішній день важко точно визначити, як саме проходитимуть ці вибори. Експерти, які мають багаторічний досвід у виборчих процесах, стверджують, що все повинно відбуватися відповідно до раніше запланованого графіка. Це означає, що спочатку проведуть парламентські вибори, потім президентські, а вже потім місцеві. Водночас є думка, що найбільш зручно буде організувати президентські вибори, що може призвести до того, що саме вони стануть першими з-поміж повоєнних.
Знаєте, в історії можна знайти безліч випадків організації виборів після воєн. Серед них – Великобританія, Франція та США після Другої світової війни, а також країни Балканського регіону, що виникли після розпаду Югославії.
Експерти стверджують, що цей досвід втратив свою актуальність.
Всі ці країни намагалися уникнути створення чогось абсолютно нового. Я висловлюю свою думку як спостерігач за геополітичними та внутрішньополітичними процесами, а не як експерт із виборчого законодавства. Я розумію, чому виникає потреба в ухваленні спеціального закону. Проте мене цікавить, наскільки "спеціальним" він буде насправді. Яка буде його відмінність від нашої звичної моделі? Наприклад, якщо в цьому законі передбачать можливість дистанційного голосування для великої кількості осіб за допомогою сумнівних платформ, я буду проти цього. У чому ж полягає специфіка? У тому, що багато людей залишаться за межами країни, а також у питаннях доступу до голосування військових, які захищають нашу державу. Тут потрібно ретельно продумати всі механізми. Однак, на жаль, складається враження, що "спеціальний" закон матиме інші цілі — створення умов, які надаватимуть перевагу чинній владі. У такому разі, я змушений буду стверджувати, що вибори стануть неконкурентними. З іншого боку, не можна допустити вакууму влади. Росії вдалося здійснити анексію Криму в 2014 році саме в період слабкості української влади. Тому цей процес також вимагає серйозного аналізу.
Дослідження показують, що фахівці одностайні в думці: для належної підготовки до виборів необхідно не менше шести місяців. За результатами опитування.
Важливо уникати створення нових форматів, які не відповідають реальності. Наприклад, закликати всіх проголосувати — це ідея, що ніколи не реалізовувалася в Україні. За межами країни також не було можливості для участі всіх бажаючих у голосуванні. Коли я обіймав посаду посла і відповідав за організацію виборів у США, я прагнув, щоб вони відбулися чесно та конкурентно. І мушу зазначити, що навіть у США, де проживало багато українців, лише 3 000 з них скористалися своїм правом голосу, що вважалося значним успіхом, адже загальна кількість виборців з українськими паспортами в закордонному окрузі становила близько 55 000. Вимагати, щоб усі українці за кордоном обов'язково голосували, є недоцільним.
З'явиться важливе питання, що стосується активного виборчого права. Особи, які планують балотуватися, нині уважно слідкують за тим, щоб не пропустити 180 днів перебування в Україні протягом року. Це пов’язано з нормою в законі про парламентські вибори, що вимагає постійного проживання в країні протягом останніх п'яти років. В результаті ми спостерігаємо, як деякі народні депутати відвідують Верховну Раду лише раз на півроку: вони приїжджають, голосують і знову вирушають за кордон.
Повірте, ці люди повернуться і знову спробують отримати владу в Україні. Тому новий закон має врахувати ситуацію, коли особа залишила країну незаконно: чи може вона брати участь у голосуванні? Зараз така особа має право голосувати. А якщо вона перебуває у розшуку, чи лишається за нею це право? Так, вона має можливість голосувати. Яким чином ми будемо реагувати на це? Людина, яка під час війни порушила всі правила і втекла з країни, потім зможе впливати на наше спільне майбутнє? Як ми повинні це оцінювати? Ви уявляєте, скільки подібних питань виникне, які наразі залишаються поза увагою? Я бачу, що ніхто не займається їх розглядом.
Для мене, як для громадянина, насправді не важливо, яким чином проходитимуть вибори. Є три ключових моменти, які для мене мають пріоритетне значення. По-перше, щоб до влади прийшли люди, які мають на меті розвиток України, а не будь-якої іншої держави. Це справжні патріоти. По-друге, важливо, щоб вони були готові реагувати на всі виклики, які можуть виникнути. І таких викликів буде чимало, навіть більше, ніж ми можемо собі уявити. Вважаю, що після війни ситуація стане ще складнішою, ніж наразі. По-третє, легітимність виборчого процесу має бути визнана як в Україні, так і за її межами. Це змусить ворога визнати, що намагання дестабілізувати Україну не матиме успіху. Щодо механізму проведення виборів — це вже справа компетентних фахівців.
Ще раз підкреслюю, що важливо реалізувати це таким чином, щоб закон не надавав переваг окремим особам чи політичним силам. Загалом, я висловлюю подяку всім, хто займається цією справою в робочій групі при парламенті.
Щодо порядку проведення виборів, я підтримую ідею оперативної зміни влади, тому вважаю, що спочатку варто організувати президентські вибори.
Росія historically бере участь у виборчих процесах інших країн, зокрема тих, що колись входили до складу СРСР або підпадали під її вплив у Європі. Які специфічні аспекти її втручання ви могли б зазначити на прикладі виборів у Вірменії? А як щодо Німеччини?
-- У нас є спеціальні проєкти в Українському медіацентрі, група аналізу гібридних загроз. Зараз її очолює Володимир Солов'ян. Ця група проводила низку досліджень російського впливу на виборах за кордоном. Ці матеріали є у доступі. Озвучу коротко мої загальні оцінки на базі нашого аналітичного матеріалу. Перше, у Росії не просто є бажання впливати на вибори, вплив на вибори -- це один із напрямів її підривної діяльності. Де вони можуть, вони намагаються втручатися. Звісно, в ключових країнах, особливо європейських. Друге, в них є на це ресурс, і кадровий, і фінансовий. Задіюють і неспецифічні дипломатичнні представництва, закордонні дипломатичні установи Росії. У них створена ціла система, "рускіє дома" тощо. Нещодавно скандал був у Німеччині, ви, мабуть, чули. Там реально працюють шпигуни. І я думаю, що ця розгалужена система, хоч і чиститься поступово, ще досі впливова.
Вони також володіють певними інформаційними ресурсами. Від "Спутніка" та "Раші Тудей" до співпраці з журналістами відомих медіа. Я особисто зіткнувся з цим у Вашингтоні. Наприклад, китайський телеканал може, за запитом російської сторони, задати провокаційні питання.
Наступним важливим аспектом, який є водночас і найскладнішим, є їхнє втручання за допомогою кіберзасобів, оскільки вони мають відповідні ресурси для цього. Це стосується проникнення в електронні системи та процесу підрахунку голосів. Саме тому я підкреслюю необхідність категорично відмовитися від усіх електронних додатків для голосування. Це надзвичайно вразливий механізм. Навіть якщо суспільство ухвалить таке рішення, російська сторона зможе поставити під сумнів легітимність процесу. Вони можуть продемонструвати недоліки цієї системи. У нашому випадку мова йде про бажання голосувати через додаток "Дія", в якому зосереджено чимало критично важливої інформації, що створює серйозні ризики для безпеки. Я переконаний, що все це спочатку було задумано з огляду на вибори.
Приміром, у США від цього відмовилися. Понад те, на наступні президентські вибори там хочуть повернутися до традиційного підрахунку, дивитися на результат голосування в друкованих бюлетенях, як у нас це відбувалося. Це складніше, я розумію. Єдине, що я серйозно розглянув би можливість голосування поштою. Враховуючи, що у нас логістика, попри спроби ворога, працює досить надійно. Ті ж військові, які не можуть залишити місце дислокації, зможуть так проголосувати.
Чи пам'ятаєте, як під час президентства Януковича проміжний сервер надавав владі дані ще до того, як їх отримувала Центральна виборча комісія, що створювало простір для фальсифікацій? Сьогодні ж ці можливості зросли в тисячу разів, що відкриває нові механізми для маніпуляцій. Вважаю, що російська сторона усвідомлює це і може спробувати вплинути на результати виборів.
Скажу відверто, не вірю, що ми зможемо тягнути з виборами стільки, скільки Росія буде нам погрожувати. Це може бути якась пауза у війні, більш спокійна ситуація. Умовно, коли у нас було АТО (антитерористична операція), й можна було проводити вибори. Це вже була війна, але її масштаби були інші. У будь-якому разі росіяни будуть пробувати підірвати цей процес. Їм важливо, щоби ми не отримали легітимної влади.
Тому коли питають, хто має керувати країною, я кажу, що це має бути легітимна українська влада. Хто буде -- це визначать наші громадяни, як визначили в 2019 році, подобається це комусь, чи ні. Є президент Володимир Зеленський -- законно обраний, до цього був Петро Порошенко -- законно обраний, а все інше -- це політичні процеси. Тому нам треба забезпечити легітимність, мати фінансові можливості профінансувати вибори. А ще підготувати велику кількість професійних працівників виборчих комісій. Тому що в час війни багато людей виїхали з країни, або залишилися на окупованих територіях, або загинули. Ще одне непросте питання, на яких територіях проводити вибори?
Отже, існує безліч питань. Можливо, нам доведеться знаходити компроміси, проте в основних аспектах компромісів бути не повинно. Це стосується легітимності, конкурентоспроможності та рівного доступу до процесу.
-- Проаналізувавши вибори, на результат яких намагалася вплинути Росія, на що варто звернути увагу Україні, що може стати уроками для нас?
Росія значно посилила свої кібервійська, що призвело до істотного зростання їхніх можливостей у порівнянні з тим, як вони намагалися втрутитися в вибори в США. Існує ймовірність, що ми можемо стати свідками цього раніше, ніж під час українських виборів. Вибори в європейських країнах, зокрема у Франції та Польщі, можуть стати ареною для російських впливів. В Німеччині також спостерігається активність праворадикальних партій, які відкрито стверджують, що необхідно відновити дружні стосунки з Росією.
Ми ще розглянемо ці приклади, і нам потрібно провести аналіз ситуації, зокрема з партнерами, щоб виявити їхні вразливі місця у контексті кібербезпеки. Варто звернути увагу на їхній інформаційний вплив, використовуючи традиційні засоби, такі як телебачення та інші медіа. Наразі можливості впливу через месенджери значно зросли. Інакше кажучи, якщо в Україні не заборонити Telegram, то можна забути про проведення чесних виборів.
Треба буде розв'язати багато технічних питань, зокрема законодавчих, що деякі ненадійні з точки зору об'єктивності медіа не можуть бути задіяні на цей період для усвідомленого вибору громадян. Там багато брехні, і якщо громадяни зроблять вибір на основі цих інформаційних ресурсів, то це буде спотворена картина, і це буде та країна, якою хоче нас бачити Росія. Це дуже складні питання, в умовах забезпечення свободи слова, але їх треба буде поставити.
Вони здатні впливати різними способами. У нас існують райони, де наші телеканали не транслюються, і на їх місце приходять російські. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення повинна контролювати цю ситуацію, а громадські організації можуть підтримати регулятора, привертаючи увагу до цієї проблеми.
Як змінилася структура медіапейзажу з початку війни у 2014 році та під час масштабного вторгнення? Месенджери, YouTube, а також неконтрольовані соціальні мережі стали потужними інструментами для агітації. Коли мова йде про президентські вибори, постає питання: де відбуватимуться дебати кандидатів? Звичайно, вони пройдуть на Суспільному, але чи цього достатньо? Існує безліч питань. Нам необхідно бути готовими не лише до протидії російському втручанню, але й до внутрішніх ризиків, які, на мою думку, можуть мати значно більший вплив, ніж у попередні роки.
Також читайте: В умовах відсутності конкурентного медіапейзажу вибори після війни стануть лише ілюзією. Результати опитування.
У вересні в Росії відбулися так звані вибори до Державної думи, які, зокрема, проходили і на територіях, що знаходяться під окупацією. Шість країн висловили осуд щодо проведення Росією цих незаконних "виборів" на українських землях. Європейський Союз також не визнає ані самих виборів, ані їх результати, що проходили на тимчасово окупованих територіях України. Кая Каллас підкреслила, що ці вибори є яскравим свідченням згортання демократичних процесів у Росії, і запропонувала ввести санкції проти осіб, залучених до організації голосування на цих територіях. Як ви вважаєте, чи мають такі заяви та санкції реальний вплив на Росію?
-- Зараз, звісно, вони їх ігнорують. По-перше, у них прийняті зміни, і тепер міжнародне законодавство не є частиною внутрішнього. В Україні міжнародні норми, що ратифіковані, стають частиною нашого законодавства. Вони зараз не беруть участь в роботі багатьох міжнародних організацій, зокрема їх виключили з Ради Європи. Надалі санкції матимуть вплив, очевидно. У разі якщо війна закінчиться переговорами (хоча я думаю інакше), тоді це також буде обговорюватися. Росія буде доводити, що на окупованих територіях у них обрана легітимна влада. І тут нам треба буде говорити, що імітація виборів була нікчемна, а ця так звана "обрана" влада -- нелегітимна. Але є дуже великий ризик, бо у наших міжнародних партнерів є така властивість -- підлаштовуватися під ситуацію і пропонувати компроміс. Тому ми повинні зафіксувати порушення міжнародних норм, і не тільки в заявах МЗС і Центральної виборчої комісії, але й правоохоронною системою -- відкриттям конкретних кримінальних справ.
Я не слідкую за російськими медіа постійно, але мені стало цікаво дізнатися, як вони висвітлюють вибори на територіях, що знаходяться під окупацією. Інформації було майже не видно — вони її замовчували, і це свідчить про їхній провал. Їхнє завдання полягало в тому, щоб продемонструвати, що дві третини населення окупованих районів підтримують чинну владу і що ці території також підтримують війну проти України. Але їм не вдалося цього досягти.
Тому нам необхідно зібрати цю інформацію, зокрема від української розвідки, а також провести моніторинг з боку відповідних громадських організацій, щоб отримати чітке уявлення про так звані "вибори" в окупованих регіонах. Це ускладнить їм подальші спроби обґрунтувати свої дії. Однак вони вже влаштовували фіктивні референдуми. Зараз, коли пройшов певний час, вони в ООН заявляють про "референдуми" у Запорізькій та Херсонській областях. Не сумнівайтеся, що під час наступних зустрічей із Дональдом Трампом Путін виведе на поверхню свої "успіхи" у проведенні виборів в Україні. Він може запитати: "Чому вони не проводять вибори у себе?". Путін не зацікавлений у домовленостях з чинним президентом Володимиром Зеленським і намагатиметься продемонструвати Трампу інші варіанти передачі влади, наприклад, через призначення голови парламенту.
На мою думку, переговори можуть стартувати лише тоді, коли ми досягнемо балансу з Росією не лише на морських просторах, але й у повітряному та наземному вимірах. У такому випадку війна опиниться в патовій ситуації. Тоді впливові держави на певному форумі зможуть підштовхувати обидві сторони до пошуку компромісного рішення, зокрема, чинити тиск на Росію. Наразі ж тиск на Росію відсутній. Я не вважаю, що до того моменту в Україні відбудуться вибори, оскільки відчувається втома українців від повторення помилок влади. Тривале перебування на владних позиціях негативно впливає на ефективність роботи. Тому, з огляду на динаміку розвитку країни, ми не можемо дозволити собі чекати на вибори роками.
Ознайомтеся також: Вимушені переселенці про голосування в захоплених районах: Коли поруч з вами знаходиться особа з автоматичною зброєю, ви змушені будете віддати свій голос.
Як ви думаєте, який найбільший виклик постане перед медіа під час перших виборів після війни? Яке значення вони матимуть у цьому процесі?
-- Як на мене, стоятиме виклик, як повернутися до професії. Тому що багато медіа і журналістів, які працюють в умовах війни, не тільки передають інформацію, а й пропаганду (в хорошому розумінні цього слова), назовні передусім. Але саме правда є нашою зброєю. Росіяни використовують геббельсівський підхід: брехня, помножена на брехню і повторена 30 разів, сприймається як правда.
Однак ситуація всередині країни є складнішою. Інформаційні ресурси отримали завдання підтримувати рейтинг діючої влади, щоб забезпечити її стабільну діяльність. Багато журналістів працюють у цьому напрямку. На першому плані тут стоїть телемарафон "Єдині новини". З кожним днем стає все менше наративів, які ми можемо використовувати для зовнішньої інформаційної діяльності. Я говорю про канали "Дім", "FreeДом" та російськомовні медіа, які вже давно втратили свою ефективність у зовнішньому контексті. Цю ситуацію потрібно вирішувати до виборів, бажано цього року. Частина журналістів працює в умовах самоцензури, про що вони відверто повідомляють. Однак їхня самоцензура стосується не лише інформації про місця, куди прилітають ракети, а й уникнення критики на адресу влади в цілому. Це є хибним підходом. Я ознайомився з мемуарами Черчилля та інших депутатів британського парламенту, і можу сказати, що медіа під час Другої світової війни активно обговорювали важливі питання.
На мою думку, в Україні неможливо повністю заборонити журналістам висловлювати правду...
-- Скажу так, люди, які не пішли чи не підуть з марафону "Єдині новини", втрачені для професії. Я бачу, дехто з них перейшов на інші канали. Ще раз наголошую, хай мене почують ті журналісти, які залишаються у марафоні "Єдині новини". Ви свою роботу зробили. Ідіть звідти, бо ви втратите себе як фахівці. Треба закривати марафон і робити новини на різних каналах.
Єдине джерело інформації бути не може; необхідно забезпечити координацію в інформаційній політиці. Цензура повинна обмежуватися винятково військовими аспектами, іноді варто використовувати спільні наративи, адже це важливо в боротьбі з ворогом. Це може виглядати як пропаганда, але в умовах війни це виправдано. Проте більшість матеріалів повинні відображати правду з різних перспектив. Саме так професійно працюють різні журналісти. Якщо ми втратимо таких фахівців зараз, то у нас не залишиться тих, хто зможе об'єктивно висвітлювати вибори.
Читайте також: Віта Думанська: На даний момент відсутні чіткі рішення для забезпечення дотримання стандартів і етики в процесі висвітлення виборів.
Другим викликом є втрата журналістів, які вирушили на фронт. На жаль, деякі з них загинули, а інші покинули країну. Внаслідок цього вони втратили зв’язок з політичними процесами, які, незважаючи на війну, продовжують відбуватися. Якщо вони перебувають за кордоном протягом тривалого часу, то вже не відчувають внутрішній пульс подій. Їхнє уявлення про ситуацію може бути спотвореним через інформацію, яку вони отримують із телеграму та інших месенджерів.
На виборах ми будемо мати кілька груп людей із різними можливостями доступу до реальної інформації. Для різних груп це буде абсолютно різна Україна. І для журналістів так само. Тому ризики величезні, але головне завдання -- це вижити.
Ще один виклик. На мою суб'єктивну думку, під час війни ми перейшли в картинку ютубу. Зі всіма її недоліками. Я про клікбейти, про які пише "Детектор медіа" і говорять часто ваші колеги. Це жахлива ситуація. Всі женуться за швидкістю подачі, немає глибини, інформація подається дуже поверхово. На виборах не можна так подавати інформацію. Якщо раніше були білборди, то тепер будуть короткі рілси по три фрази: "Голосуйте за оцю людину!", а виявляється, що вона в СІЗО сидить.
-- І за невелику ціну.
-- Так. Ці нові засоби дуже сильно вплинуть на те, як буде здійснюватись агітація. Деякі журналісти підуть в штаби, наприклад, у пресслужби кандидатів або партій.
Отже, підготовку слід розпочати якнайшвидше. Я вважаю, що у нас є приблизно рік або два для відновлення до певної нормальності. Необхідно закрити марафони "Єдині новини", "FreeДом" та "Дім", оскільки вони несуть значні витрати з бюджету, не використовуючи кошти ефективно. У нас є Суспільне та інші канали, які дотримуються принципів вільних медіа навіть у складних умовах війни.
Поясню, чому я знову повертаюся до цієї теми. Я неодноразово буваю близько до кордону з Росією. Каналів, які не в марафоні, там не знайдеш. У кабельних мережах важко знайти 5 канал, "Еспресо", Прямий. Чому закрили так звані опозиційні канали?
Ви говорите про канали, які у квітні 2022 року припинили цифрове мовлення та запустили телемарафон?
Отже, це був сигнал від уряду про їхню негативну роль. Я виступаю на цих каналах як спікер і можу стверджувати, що в питанні протидії агресії вони працюють так само, як інші українські медіа. Ми самі обмежуємо свої можливості інформаційного впливу. Більше того, ці канали, наскільки мені відомо, фінансуються з приватних джерел, а не з державного бюджету, як марафон. Я сплачую до 45% податків у громадській організації. Чому я маю їх підтримувати? Хто дав право ухвалювати такі рішення? Тому я ще раз підкреслюю: закрийте це питання.
Щодо ефективності інформаційної політики, важливо зазначити, що президент не може забезпечити її повноцінне функціонування лише через щоденні відеозвернення. Тому варто почати підготовку вже зараз. Потрібно збільшити присутність українського контенту в медіа-просторі, зменшивши частку російськомовного, незалежно від думок інших. Це потрібно реалізувати до виборів. Президент повинен дати сигнал, що ми рухаємося до більш ефективної інформаційної політики. Почати слід з відновлення конкуренції серед журналістів та створення рівних умов для всіх телеканалів.
Читайте також: Юлія Бін, "Freeдом": Беззуба Україна не захистить своїх людей за кордоном
Мені б хотілося бачити більше єдності серед журналістів, подібно до того, як це відбувається в США. Коли Дональд Трамп заборонив доступ CNN, Politico та MS NOW, журналісти, навіть ті, хто підтримував Трампа, об'єдналися в протесті.
У квітні 2022 року ми отримали звернення від Медіаруху та Комісії з журналістської етики.
Президент України, очевидно, прагне мати медіа-канали, які висвітлюватимуть його та уряд лише в позитивному аспекті. Я також вважаю, що важливо проводити пресконференції президента, а не обмежуватися лише інтерв'ю з іноземними ЗМІ. Це, до речі, викликає певне здивування. Володимир Зеленський, з незрозумілих причин, обирає інформаційні канали через посередників. На мою думку, слід повернутися до більш традиційних методів комунікації, таких як активна робота прес-секретаря.
У мене є ще два запитання до вас як до дипломата. Чи не вважаєте ви, що за останній рік ставлення до України на міжнародній арені стало, м'яко кажучи, більш обережним? Як досвідчений дипломат, які поради ви дали б Міністерству закордонних справ, щоб Україна змогла представити себе не лише як просителя допомоги в міжнародних відносинах? Які кроки можна вжити, щоб уникнути конфліктів, подібних до того, що виник між Сеулом і Києвом через північнокорейських військовополонених? І ще одне питання: чи можливо налагодити конструктивні та стабільні відносини зі Сполученими Штатами за нинішнього президента Трампа?
-- Почну з другого. Постановка питання традиційна, відповідь також традиційна. Нам треба працювати з тією владою в Америці, яка є, вибудовуючи перспективу. У них дві головні партії, які міняються при владі. Президенти відіграють в Америці дуже важливу роль, попри те, що обсяг їх повноважень навіть менший, ніж сьогодні у нашого президента. Я вже казав неодноразово своїм колегам: це велика помилка -- вважати, що Дональд Трамп не змінюється і що його інтереси не міняються. І думати, що це Дональд Трамп сам усе придумав. Це не Дональд Трамп, повірте мені.
В даний час численні ініціативи реалізуються в інтересах потужних бізнес-об’єднань. Нещодавно відбулася зустріч з представниками IT-сектору, які активно намагаються без належного контролю просувати технології штучного інтелекту, перейменувавши їх на суперінтелект. Сполучені Штати прагнуть зайняти лідируючі позиції в цій сфері, незважаючи на наявні ризики.
Політично він далі продовжує свою лінію, я би сказав, що вона більш тактична, ніж стратегічна. І, м'яко кажучи, вона дійсно дуже часто не на користь Україні. Але ми маємо працювати з тим, хто сьогодні при владі. Я сказав би так: якщо Дональд Трамп не блокує, то це вже добре. І треба розуміти, що він не один. У нього є багато різних радників. Позиція, яку висловлює Дональд Трамп у дописах, буває різна. Інколи його дописи -- це спеціально, щоб сформувати можливість гри на ринках. Якщо говорити про лінію переговорів з Росією -- це по суті лінія виконавчої влади. Вона може змінитися після проміжних виборів у Конгрес 3 листопада.
Дональд Трамп, як голова Республіканської партії, може опинитися в ситуації, коли втрачає вплив на Палату представників, а ймовірно, і на Сенат. У такому випадку ситуація зміниться кардинально. Його позиції стануть набагато вразливішими, а Конгрес матиме більший вплив на ухвалення рішень. Нам слід співпрацювати з наявними силами та прагнути досягти максимальної ефективності.
Щодо першого питання, воно має три складові. Як світ сприймає Україну? Існують різноманітні рейтинги, включаючи ті, що оцінюють країни за їхньою м'якою силою. Загалом, я не спостерігаю значних втрат для України на міжнародній арені. Усі знають про те, як українці героїчно протистоять ядерній державі, яка порушує всі міжнародні норми та правила. Україна — це нація, що творить історію, і саме українці є її авторами. Для американців та західного світу це є важливим показником.
Інша справа, чи хочуть вони це визнати зараз. Їм це стає більш невигідно. Я можу порівняти з початком війни в 2014 році, коли ми мали факти російської агресії, але це ніхто не хотів сприймати. Вони бачили ці факти, докази, а публічно не хотіли про це говорити. Це подвійні стандарти, позиція, яку вдалося розбити врешті-решт такими фактами, які неможливо було спростувати. Так само і зараз, усі діють так, як їм вигідно. Кожен думає про свої інтереси. У демократичних країнах політики спираються на думку народу, в авторитарних чи диктаторських, що вони забезпечать населенню прийнятний рівень життя, і воно дасть їм карт-бланш щодо зовнішньої політики.
На початкових етапах європейські держави не сприймали серйозно можливість, що Україна зможе вистояти. Тому, на жаль, я не можу стверджувати, що ставлення до нас суттєво змінилося. У Сполучених Штатах 52% населення підтримують надання допомоги Україні, тоді як 48% виступають за військову підтримку.
Діючий президент США безумовно змінив свою позицію в порівнянні з попередником. Однак порівнювати його підходи з позицією Джо Байдена не зовсім коректно, адже ми неодноразово закидали останньому нерішучість. Проте саме його дії дозволяють нам зберігати стабільність. Дональд Трамп обрав інший шлях, ніж той, якого ми всі прагнули. Його власні принципи і цілі відрізняються. Як бізнесмен, Трамп ставить перед собою завдання не лише примножити своє багатство, а й залишити слід в історії США. І, звичайно, він би хотів утриматися при владі якомога довше. Але досягти цього в умовах демократичного суспільства буде досить складно.
Ми повинні виступати як надійний і стабільний партнер, уникати необов'язкових помилок. Ви згадали про конфлікт між Республікою Корея та Україною, який є яскравим прикладом. Цей конфлікт не виник на порожньому місці — є певні причини, які, швидше за все, лежать на стороні корейців, а не нашій. Проте, чому ми піддалися на провокацію і фактично підживили конфлікт? Причина криється в недостатній увазі до механізмів комунікації публічної інформації щодо зовнішньої політики. Президент звертається до ООН з заявами, які можна було б уникнути, якби внутрішні механізми працювали ефективно. Я маю на увазі комунікацію між Міністерством закордонних справ, Офісом президента, українським посольством у Сеулі та Києвом. Важливо зазначити, що наразі в Сеулі немає нашого посла.
Іноді важливо утриматись від висловлювань. Навіть коли виникає бажання підготувати щось вражаюче для спічрайтерів, краще залишити це на потім, якщо спічрайтер звернеться за порадою до фахівця. Все досить просто. Проблема полягає в тому, що президент більше довіряє своїм спічрайтерам, ніж дипломатам. І я скажу, що це суттєва помилка, адже доповідні дипломатів можуть бути не такими ефектними, але, спираючись на них, можна уникнути небезпечних ситуацій.
Чому наразі у Кореї це дуже чутлива тема? Виявилося, що це сталося в не дуже вдалий політичний момент. Не варто було сперечатися, чи домовлялися про оприлюднення факту передачі корейських полонених Північної Кореї до Сеулу. Треба було на цьому зупинитись і доручити розв'язати цей скандал МЗС. А у нас вийшов радник президента -- сам чи йому так доручили -- і сказав, що такої домовленості не було. Тим самим звинувативши по суті корейського президента в брехні. Зараз цей скандал роздмухують і росіяни, і китайці через свої інформаційні ресурси. Тобто можна мати проблему, але не давати їй шансу. На моїй пам'яті таких інформаційних помилок було вже декілька.
Я не розумію, чому Володимир Зеленський так легко віддає зовнішню політику не фахівцям. У нього на Банковій є фахівці з зовнішньої політики, а заяви роблять не фахівці. І тому ми наражаємося на такі конфлікти. І це, до речі, як висновок. Окрім внутрішньої інформаційної роботи, потрібна нарешті скоординована зовнішня інформаційна політика.
І плани конкретних заходів для досягнення конкретних цілей. Що я маю на увазі? У нас на початку повномасштабної війни була велика активність громадянського суспільства, недержавних організацій, наприклад, для отримання F16. Була координація, інформаційні акції проводилися. Зараз я такого не бачу. Немає майданчика, де з якоїсь важливої проблеми можна було б зібрати експертів і представників влади, щоб порадитися, як краще діяти.
Сьогодні з'явилася велика кількість матеріалів, які намагаються порівняти нас із росіянами. Згідно з цими твердженнями, обидві країни ведуть війну, мають корупційні проблеми та недостатньо ефективних лідерів. В результаті, пропонується, що обидві сторони повинні йти на однакові поступки для досягнення миру. Вкрай важливо не дозволити путінському наративу поширитися, що Росія обов'язково переможе. Я вважаю, що нам слід розробити ефективні інформаційні стратегії, які підтримають наші героїчні Збройні сили та сприятимуть досягненню перемоги через примушення агресора до справедливого миру.
#
