Володимир Ладиженець, виконавчий продюсер дирекції аудіовізуального контенту Суспільного, розповідає про свій досвід роботи в Житомирській філії та центральному офісі мовника. Він також ділиться своїми думками щодо трансформації документалістики в умовах повномасштабної війни, обговорює найзначніші проєкти, що привернули увагу, та ділиться планами на майбутнє.
Володимир Ладиженець розпочав свою кар'єру на Суспільному в 2017 році. Спочатку він працював у регіональному відділенні в Житомирі, а пізніше перейшов до центральної дирекції. За цей час він пройшов шлях від створення регіонального контенту до управління великими командами та реалізації документальних, розважальних та спеціальних проєктів. Наразі він обіймає посаду виконавчого продюсера в дирекції аудіовізуального контенту Суспільного, спеціалізуючись на документальних фільмах.
У інтерв'ю "Детектору медіа" Володимир Ладиженець розповідає про перші роки реформи Суспільного та зміни на "Суспільне Житомир", формування продюсерських команд і критерії успішного проєкту. Говоримо також про розвиток української документалістики, культурну дипломатію, проєкти "Остання війна", "Будапешт. Бомба під незалежність", "Феномен українського донату" та про те, яким він бачить майбутнє власного виробництва Суспільного.
Володимире, ви спочатку отримали освіту як режисер-постановник, але згодом вирішили змінити вектор кар'єри, перейшовши до продюсування та управління масштабними командами. Коли ви усвідомили, що робота продюсера вам більше до вподоби?
Моя освіта полягає в режисурі, оскільки я навчався на факультеті режисури Київського національного університету. Проте ще до того, як почав працювати на Суспільному, я був залучений у створення телеканалів "під ключ". Це була унікальна сфера, де я виконував різні ролі: від оператора і монтажера до бухгалтера і продюсера — фактично, я був залучений в усі аспекти виробництва. Це був абсолютно новий рівень професійної діяльності.
Ми створювали місцеві регіональні проєкти, які згодом ставали обласними телеканалами. Особливістю всіх наших телеканалів було те, що ми самі створювали контент і завжди вміли знаходити правильних спонсорів, які допомагали його реалізовувати.
Саме тоді мені сподобалося не просто робити контент, а працювати з людьми, давати їм правильні посили й об'єднувати навколо певної ідеї. Коли це вдавалося, виходили класні речі. Напевно, тоді я й відчув себе більше продюсером, ніж режисером. Я не приховую, що маю здатність формувати команди.
Володимир Ладиженець
У 2017 році ви розпочали свою кар'єру в "Суспільному Житомир". Які основні труднощі ви зустріли на початку, і які зміни вдалося впровадити за час вашої діяльності?
Можливо, колись я вирішу написати про це книгу. Адже 2017 рік став фактично відправною точкою для Суспільного. Тоді ми зіткнулися з потужним опором старої системи. Для мене це стало значним і амбітним викликом. Моя попередня робота приносила набагато більше фінансових благ і можливостей для реалізації. Проте, я обрав шлях в Суспільне, керуючись своїми амбіціями. Завжди мріяв спробувати себе у державному секторі, у великій та структурованій справі, і довести людям, що немає нічого неможливого. Все можна досягти, якщо є справжнє бажання.
Це дуже класний приклад. Емоції людей, коли вони бачили зміни, складно пояснити. Наприклад, коли ми за одну ніч перебудували студію. Виявилося, що в нас для цього був ресурс. Або, коли ми за чотири місяці повністю зробили ремонти у більшості робочих просторів, люди побачили, що відбуваються зміни. Я приходив на роботу, переодягався в робочу форму, приносив банки з фарбою і разом із командою перебудовував студії. Бувало, що за ніч ми все змінювали, а вранці люди вже приходили в нову студію й виходили звідти в ефір. У них тоді змінювалося ставлення до мене.
-- Очевидно, що на початку реформи був і спротив.
Отже, спочатку люди, які ставилися до мене з неприязню, були частиною системи, що підлягала змінам. На початку нам потрібно було закрити проекти, які не приносили користі Суспільному, а лише їх авторам, і переробити процеси. Я запрошував людей: "Я готовий пройти з вами всі етапи — від виїздів на зйомки до нових підходів у роботі, допомогти пришвидшити монтаж". Хоча я не мав права безпосередньо втручатися в новини, як і всі продюсери, наша мета полягала в тому, щоб підтримати журналістів у їхньому розвитку, аби вони стали більш ефективними та адаптивними. Я працював разом із ними, монтував, демонстрував, як швидко передавати матеріали з телефону та організовувати робочі процеси. Багато хто не витримав цього виклику. Для ясності: двері мого кабінету завжди були відкриті, і кожен міг зайти. У структурі, куди ви приходите, вам кажуть, що потрібно звільнити певну кількість людей і залишити тільки стільки-то. Ми відкрито озвучили це на початку. Але при цьому додали: "Дивіться, я готовий спілкуватися з кожним, хто приєднається, навчати, показувати, надавати інструменти для роботи".
У мене був чудовий досвід: люди настільки прагнули перетворень, що справді почали змінюватися. Один журналіст, який знімав один репортаж на тиждень, настільки захопився ідеєю змін, що залишився працювати на цьому проекті, адже сам зазнав трансформації. Це було неймовірно. Коли ти відчуваєш, що вкладаєш свою енергію в людей, а вони її сприймають і починають еволюціонувати, відчуваєш справжнє щастя.
Володимир Ладиженець
-- У 2019 році ви долучилися до центральної дирекції Суспільного. Чому вирішили перейти? Яким було ваше головне завдання на цій посаді?
Коли я прийшов до філії, чітко висловив свої наміри: планую залишитися на рік. Я усвідомлював свої можливості і сили, тому вважав, що цього часу вистачить, аби налагодити процеси, надати командам необхідні інструменти та навчити їх, як їх використовувати. Після цього я сподівався, що система зможе функціонувати автономно.
Коли я висловив намір шукати нові можливості, мені надійшло кілька пропозицій. Однією з них стало запрошення перейти до центральної дирекції, і я вирішив погодитися, оскільки завжди мріяв оселитися в Києві та продовжити свою кар'єру тут. Я трохи втомився від роботи в регіональних телеканалах.
Крім того, у центральному офісі існувало більше шансів для розвитку. Ми усвідомлювали, що Суспільне перебуває на етапі становлення, і це відмінна реформа, в яку хотілося інвестувати. Ресурси, які мені були запропоновані в центральній дирекції, виглядали багатообіцяючими, тому я вирішив перейти сюди. Моя робота з Тетяною Кисельчук була дуже продуктивною, і ми створили справжнє творче об'єднання.
Як проходив ваш дебютний значний проєкт у центральному управлінні?
Одним із перших проєктів, які я реалізував, стали "Бюджетники". Це був мій перший крок у центральній дирекції. Зйомки проходили в повному обсязі в приміщеннях телецентру "Олівець", і ми використовували всі доступні ресурси, намагаючись звести витрати до мінімуму. На фінальному етапі нам також вдалося залучити спонсорів.
Цей продукт став одним із перших у комерційній сфері, який отримав рекламну підтримку. Проєкт викликав різноманітні відгуки: від критичних до захоплених оцінок експертів галузі. Проте, цей проєкт досі залишається в пам'яті людей.
Згодом з'явилося безліч інших ініціатив — як малих, так і великих. Найсвіжіший проект, що охоплює всю країну, отримав назву "Ранок на Суспільному".
Проте перед початком масштабного конфлікту ми насправді створювали дуже обмежену кількість продукції. Я завжди вірив, що Суспільне повинно мати своє власне виробництво. І, хоча це може звучати дивно, війна фактично прискорила реалізацію цієї ідеї.
Володимир Ладиженець під час допрем'єрного показу завершальної серії циклу "Остання війна" у Будинку звукозапису "Українського радіо"
Ви керували департаментом внутрішнього виробництва. Які обов'язки та завдання входили до вашої компетенції?
-- Зараз департаменту внутрішнього виробництва вже немає. Відбувається трансформація, і з 1 липня департамент перестав існувати. Раніше ми займалися фактично всім внутрішнім виробництвом: документальними фільмами, стендапами, розважальним контентом, спецпроєктами, забезпеченням внутрішнього продакшну, дитячим і дорослим "Євробаченням".
Зараз мій напрям -- суто документальні проєкти. Як далі відбуватиметься трансформація, поки остаточно не зрозуміло. Але є низка проєктів, які ми ведемо цього року незалежно від того, існує департамент чи ні. Моя нинішня посада -- виконавчий продюсер дирекції аудіовізуального контенту за напрямом документальних фільмів.
Яким чином ваша команда трансформувалася після змін?
Процес реорганізації все ще в активній фазі. Я зумів зберегти частину своєї команди, яка працювала раніше. Деякі члени колективу перейшли в інші відділи. У мене залишилася творча частина команди, яка продовжує реалізовувати проєкти.
Я займаюся їхнім контролем з позиції продюсування. Це, по суті, макроменеджмент: стеження за виконанням усіх основних показників, частково – за сенсовими аспектами та іншими завданнями. Для мене важливо, щоб усі ідеї, закладені в ці проєкти на початку року, були реалізовані. Серед таких ініціатив – "Є Конституція!" Олександра Зінченка. Також ми маємо кілька фільмів, які вже завершені, але ще не показані публіці.
У 2025 році команда департаменту успішно завершила більше 45 документальних та спеціальних проєктів. Яким чином можна організувати ефективну роботу з такою великою кількістю виробничих процесів одночасно?
Я вже згадував, що здатен формувати команди та розумію різні процеси. Мій принцип завжди полягав у тому, що "один у полі не воїн". Без підтримки команди жодна особа не здатна досягти значних результатів.
Колись я зміг зібрати команди навколо спільної концепції. Мені довелося звільнити кількох співробітників, щоб перерозподілити наявні ресурси та створити комфортні умови для тих, кого я запросив до своєї команди. Це дозволило нам швидко розпочати роботу.
Сьогодні я маю чудових співробітників. Є люди, які мене прекрасно розуміють, і я їх теж. Ми здатні спілкуватися майже без слів, адже вони вловлюють, що потрібно.
Коли ви формуєте команду, спочатку необхідно створити надійний фундамент. На ньому ви встановлюєте опори, яким повністю довіряєте, інвестуючи свій час, ресурси та знання. Ви чітко роз'яснюєте свої очікування, а далі не втручаєтеся. Відтепер це їхня відповідальність – розвивати структуру, підбирати нових учасників та формулювати завдання. Я втручаюся тільки тоді, коли помічаю, що якась з опор починає хитатися і може зламатися. Я не люблю ліквідовувати наслідки проблем. Моє завдання – запобігати їх виникненню.
Яке, на вашу думку, рішення продюсера є найкритичнішим під час старту нового проєкту?
Безумовно, ключовим є командний підхід. Наступний аспект — це ресурси, які ви інвестуєте на стадії концепції та передпродакшну будь-якого проекту, незалежно від його формату. Чим більше уваги ви приділите початковій фазі проєкту, тим вищою буде якість кінцевого результату. Якщо ви ігноруєте цей етап, ви ризикуєте отримати незадовільний результат.
Це ключовий аспект роботи продюсера — бути на старті процесу, надати учасникам необхідні інструменти та чітко сформулювати свої очікування. Якщо команда не розуміє завдання, вони можуть просто кивати, але насправді відчувати страх або сором, щоб визнати, що чогось не знають, або ж приховувати певні деталі. Тому важливо обговорити всі нюанси з самого початку.
Володимир Ладиженець із командою, яка працювала над створенням фільму "Українське прокляття: будівничі й руйнівники імперії" з циклу "Остання війна"
Які фактори слід враховувати, щоб вирішити, чи доцільно продовжувати роботу над проєктом?
Коли ви оточені талановитими креативниками, кожен день хтось приносить нові ідеї. Для мене концепція є ключовою. Без неї неможливо досягти результату.
Другий аспект — це ресурси. Чи маємо ми необхідні ресурси для виконання цієї роботи? Чи зможемо знайти достатньо сил для реалізації проєкту? Чи здатна ця команда досягти поставлених цілей, використовуючи наявні ресурси? Чи існує платформа, що відповідає критеріям Суспільного? Які результати принесе цей проєкт?
Ми нарешті звернули увагу на питання рейтингів. У 2017 році це питання не було таким актуальним, як і в 2018-му. Однак після початку повномасштабної війни ми зрозуміли, що нам потрібно враховувати цю складову. Стало важливо, щоб наші глядачі залишалися з нами, тому показники стали значущими. Це не лише наші особисті KPI, адже для нас важливо, щоб люди бачили і чули нас. Тому нині ми ретельно аналізуємо, чи сподобається ідея широкій аудиторії, чи відповідатиме вона нашій місії, а також, де її реалізація буде найбільш ефективною. Можливо, це буде не лише телебачення, а й радіо, цифрові платформи або фестивалі.
Наразі я надаю цьому значну увагу – особисто відвідував фестивалі та представляв наші проєкти. Культурна дипломатія має велике значення. Ми усвідомлюємо, що повинні захищати свободу слова в Україні, але за межами країни про нас майже нічого не знають. Ми подорожували до Америки з фільмом "Будапешт. Бомба під незалежність". Люди аплодували стоячи і не відпускали мене, пояснюючи: "Ми не знали про це. Вибачте за нашого президента". В свою чергу, ми підкреслювали, що приїхали не для засудження, а щоб донести правду, навіть якщо вона є болючою.
-- А чи може документальний проєкт бути успішним, навіть якщо він не набрав великої аудиторії?
-- Можу впевнено сказати, що документальні фільми Суспільного зараз -- видимі на ринку. Я багато спілкуюся з колегами з інших медіагруп. Ми всі один одного знаємо, перетинаємося на різних подіях. І те, що нас зараз помічають, для мене означає, що ми вже стали сильним конкурентом.
Раніше нас могли взагалі не помічати або навіть висміювати. Зараз нас бачать, тому що ми маємо непогані показники, даємо хороші результати в диджиталі, робимо презентації, про нас говорять і нам дають нагороди.
Цифри є ключовим інструментом. Якщо говорити мовою телевізійників, то фраза: "Мій проєкт переглянули 9 мільйонів осіб" – це справжній доказ успіху.
Але це комплексна робота. Класний проєкт можна неправильно поставити в ефірну сітку, неправильно промотувати або недостатньо розповісти про нього на етапі розробки.
В даний час ми активно працюємо над організацією нашої діяльності таким чином, щоб ще до старту виробництва продукту була чітко визначена стратегія його подальшого просування. Наша команда займається розробкою контенту, а наступні етапи повинні бути підхоплені іншими групами, які виведуть цей проєкт на широкий ринок.
Юрій Макаров, Володимир Ладиженець і Вікторія Мурована
Яким чином ви знаходите гармонію між соціальною значущістю питання та його привабливістю для великої публіки?
Наприклад, в даний момент ми працюємо над створенням документального фільму під назвою "Феномен українського донату", де центральною фігурою є Вася Байдак. Крім того, у проекті беруть участь численні відомі особистості та публічні діячі України.
Ми трансформували наш підхід. Наша мета - створювати високоякісні публікації, а також частково займатися документалістикою.
Особливість "Феномену українського донату" полягає в оригінальному підході до стилю зйомки та у виборі людей, які постануть перед камерою. Цей фільм стане абсолютно новим етапом у нашій творчості. Це наш річний експеримент, в який ми щиро віримо. Ми усвідомлюємо значущість цієї теми, оскільки в Україні нині спостерігається зменшення обсягів донатів.
Тут є дві складові. Перша -- російські ІПСО, які працюють на те, щоб знижувати рівень донатів. Вони говорять про корупцію, різні проблеми, через що падає довіра людей до фондів.
Наше завдання -- показати, що роблять ці люди і як працює система: куди йдуть кошти -- від першої гривні до моменту, коли результат цієї роботи допомагає українській армії. Як молоді люди завдяки гумору, пісням і креативності змогли озброювати українську армію. Цього, наскільки я знаю, у світі ніхто не робив. Наше завдання -- показати, що хоч у нас є багато проблем, зокрема і в українських фондах, але є люди, які справді роблять потрібну справу. Тож це не означає, що не треба донатити, навпаки -- треба робити це щодня і надихатися такими людьми.
-- Коли плануєте прем'єру проєкту?
Приблизно в кінці року. Проте, вважаю, що саму презентацію ми заплануємо на січень або лютий. Нам важливо спокійно довести проєкт до завершення цього року, якісно його презентувати і не квапитися, адже тема має велике значення.
Володимир Ладиженець і команда фільму "Будапешт. Бомба під Незалежність" під час його презентації
Які, на вашу думку, питання Суспільне висвітлює недостатньо?
-- Їх дуже багато. Питання в тому, що в нас є конкретна платформа.
Є спорт, де відбувається багато подій, і працює хороша команда. Є Перший канал, є новини, до яких у мене взагалі немає питань. Є культура, яка, на мою думку, могла б виробляти більше. Є диджитал із різними напрямами, дитячий контент. Ми намагаємося бути всюди, але розуміємо, що всюди одночасно бути неможливо. Десь потрібно бути лідерами. Особисто я зараз працюю з документальними проєктами -- документалістикою і частково публіцистичним контентом. Теми -- це те, чим ми живемо. Наші проблеми, наше життя, особливо наша історія. Ми намагаємося їх підіймати.
У документальному жанрі підхід є більш обширним, адже ми обираємо певну тему та детально аналізуємо її складові. Наприклад, це можуть бути такі теми, як "Пожертвування", "Нещодавня війна" або "Будапешт. Вибух, що загрожує незалежності".
-- Документальний проєкт "Будапешт. Бомба під незалежність" був доволі ризикованою темою?
-- Ми боялися його брати, якщо чесно. Це дуже політизована тема, яку довго ніхто не хотів порушувати. Після виходу фільму в нас залишилося багато проблем. Була реакція з боку українського МЗС та інших структур. Ми боялися, що після приходу Трампа цю тему взагалі не захочуть порушувати й допомагати нам із показами фільму. Хоча мені особисто написали близько 20 наших представників із дипломатичної служби з проханням надати фільм. А потім ми дізналися, що його сприймали як антиамериканський. Одна з причин, чому я поїхав в Америку, -- всупереч усьому показати цей фільм. Тому що це не наша претензія і не звинувачення. Це історія. Ми просто намагаємося розкласти її за фактами: що відбувалося в той момент. За історію не судять. Наша місія -- просто показати правду. Приймаєте ви її чи ні, це вже інша справа.
-- Ви багато років працюєте з документалістикою. Чи змінився підхід до цього жанру за останні роки?
-- Звичайно, змінився. Документалістика в Україні стала дуже популярним жанром. Після початку повномасштабної війни виник величезний запит на документалістику, тому що люди зрозуміли: історичного контенту немає. Його довго не було, тому що Росія не давала нам його створювати. Ви розумієте, що за останні десятиліття порушувати певні теми було небезпечно. Зараз ми маємо можливість говорити про свою історію. Завдяки Силам оборони України ми можемо порушувати ці теми, розкладати їх по поличках і давати людям інструмент у вигляді фактів.
Чому ми стільки часу повертаємося до наших революцій? Чому досліджуємо 1991 рік? Що відбувалося до цього? Яка в нас історія? Чи справді Україну "придумав Ленін"? У нас довга історія -- від давніх трипільських часів до незалежності й сучасності.
Суть проблеми полягає в тому, що російські ЗМІ мають значно більшу силу, а їхні засоби впливу є більш ефективними. Протягом багатьох років вони активно займаються дезінформацією, проникають на різні платформи і намагаються впливати на аудиторії в інших країнах.
Ми не можемо дозволити собі бездіяльність. Єдине, що нам залишається, — це продовжувати працювати без перерви: покращувати якість, збільшувати обсяги, і досягти того, щоб наші результати стали видимими для більшої кількості людей.
Володимир Ладиженець, Мирослава Барчук, Олеся Моргунець-Ісаєнко та Юрій Макаров на презентації фільму "Бастіон зони відчуження"
В яких сферах документального мистецтва ви плануєте зосередитися найближчим часом?
Наша організація активно займається історичною публіцистикою та частково документалістикою. У цій сфері працюють Олександр Зінченко, Юрій Макаров і Мирослава Барчук. Вони мають глибокі знання історії, постійно проводять дослідження та виявляють неповторні факти.
Для мене важливо не просто розповісти історію, а принести глядачеві щось нове й цікаве, щоб йому захотілося подивитися і порадити цей проєкт комусь іншому.
Другий аспект нашої діяльності полягає у виявленні та розвитку талантів. Одним із прикладів є Володимир Бакум, який досліджує тему Тузлівських лиманів, охоронюваних територій і людей, що дбають про природу. Його підхід — це спостереження. Він не обмежується звичайними інтерв'ю, а глибоко занурюється у життя людей, вивчаючи їх побут і повсякденність. Класичних інтерв'ю ви тут не почуєте; натомість ви відчуєте, ніби опиняєтеся в самому центрі історій цих людей. Це справді унікальний стиль.
Ви згадали про молодих режисерів. Наскільки для вас значимо підтримувати їх у реалізації власних творчих задумів?
Це питання має для мене велике значення. Я завжди готовий до нових викликів. Нещодавно я став членом контентного комітету з правом голосу, що дозволяє мені брати участь у виборі проєктів. Я прагну постійно знаходити свіжі ідеї та формати, а також допомагати людям втілювати їхні задумки та правильно їх оформлювати.
Який з ваших продюсерських проєктів став для вас найбільшим викликом або мав найбільші ризики?
Мій найскладніший проєкт — "Остання війна". Все почалося з двох осіб: мене та Мирослави Барчук. Ми зустрілися за чашкою кави та обмірковували, як реалізувати нашу ідею. Проте ми стикалися з браком ресурсів. У 2022 році я не мав команди та необхідної техніки. Війна розкидала всіх нас, і цей час був справді важким.
Спочатку з'явилась ідея "Останньої війни". Ми планували просто серію інтерв'ю з класними спікерами на різні теми. Але я сказав Мирославі: якщо вже братися за такий важливий проєкт, то робити як мінімум фільм або серіал, щось, що залишиться потім. Не просто окремі інтерв'ю, які люди шукатимуть за іменами, а одна назва, одна історія. Вона настільки цим загорілася, що за день-два ми вже почали генерувати ідеї й шукати людей.
Десь знаходили редактора, десь оператора. Так це тривало до 2025 року, коли ми завершили проєкт. Він народжувався в муках. Ми навіть говорили, що "мучимо" цей проєкт. У мене було відчуття, що коли ми його закінчимо, закінчиться і війна -- настільки це була важка школа.
Володимир Ладиженець
На завершення: якщо б у вас була безмежна кількість фінансів і людських ресурсів, і ви мали б змогу реалізувати один великий проєкт, що б це стало?
Якщо розглядати це в загальному контексті, можна сказати, що це було б абсолютно інше суспільство. У випадку наявності безмежних ресурсів, першочерговим завданням було б створення міцної основи для молодих, талановитих і креативних особистостей. Існує безліч аспектів, які потребують змін. Це дозволить з'являтися новим, цікавим і масштабним проектам.
А якщо говорити про один-два конкретні проєкти, то мені як режисеру-постановнику за освітою завжди хотілося займатися кіно. Свого часу я саме з нього починав. Переконаний, що в Суспільного вже є технічні ресурси, багато власних локацій, є люди, яких можна зібрати й об'єднати навколо ідеї.
Наскільки мені відомо, ми маємо намір організувати креативну спільноту для виробництва художніх фільмів та серіалів.
Я б хотів, щоб Суспільне створило команду або ресурс у рамках свого продакшну, здатний щорічно випускати хоча б один художній серіал і хоча б один художній фільм. Вважаю, це могло б змінити позицію Суспільного на ринку на краще.
Зображення: Юрій Яцкулич та Суспільне
#
