Чому ти ведеш мене через стрімкі потоки?
-- Адже твої супротивники не мають навичок плавання.
Притча про святого Йосафата
Моя найулюбленіша ілюстрація механізмів рефлексивного управління — це притча про те, як ловити мавп за допомогою глечика з вузьким отвором. Жадібна мавпа, схопивши повну жменю горіхів, не може звільнити лапу з вузької шийки, внаслідок чого стає легкою здобиччю для мисливців.
Цей образ є метафорою певного стилю людської поведінки, що в основному керується базовими потребами, які за теорією Абрахама Маслоу відносяться до "нижчого" рівня. Такі характеристики, як правило, властиві більшості представників людства. Однак особистість цього типу рідко здатна активно формувати свою долю, внаслідок чого часто стає жертвою обставин, проявляючи велику схильність до жалісливих нарікань.
Існує також активна меншість, яка може або героїчно загинути, або ж здобути перемогу над пасивною більшістю. Все залежить від обставин. Це означає, що важливо, наскільки характер активності відповідає готовності системи до трансформацій.
Із культурою та ідеологією тут мало спільного. Ці феномени потім, заднім числом, розумними словами пояснюють соціальну динаміку. А на практиці достатньо буває одного хамовитого шляхтича Чаплинського, щоб вибухнула національно-визвольна війна (як її потім назвуть) під проводом іншого шляхтича, Богдана Хмельницького.
Діяльність не завжди є синонімом мудрості чи справедливості, адже сама природа не знайома з працями Арістотеля та Платона. Активна меншість не зобов'язана бути репрезентативною і не повинна шукати дозволу у більшості для своїх дій, якщо прагне досягти успіху. Це може звучати недемократично, однак демократія в основному стосується бюрократичного врегулювання існуючого, а не впровадження нововведень.
Тепер розглянемо наш контекст.
Ми про нього знаємо все (або думаємо, що знаємо). Є криваве море війни. Є шанси й потенціал переплисти його і досягти обіцяного берега процвітання та подолання всіх дефіцитів. Нам це обіцяли всі політичні пророки від часів відновлення української державності, ще коли море проблем не було кривавим.
Кожен із пророків заявляв, що має мандат на отримання палиці Мойсея, за помахом якої всякі води, зокрема криваві, розступаються. І народ виходить із полону (далі на місце єгипетського фараона призначався ворог, відповідний до політичної кон'юнктури конкретного пророка).
Але ж кажуть: спочатку ви в ту воду, а я вам потім помахаю. З Монако.
На тих обіцянках про рішуче подолання морських просторових труднощів ми фактично вже виростили жабри. Як ще можна пояснити українську витривалість? За всіма формальними критеріями ми давно мали б затонути, але, дивлячись на все, продовжуємо дихати. Жабри, безсумнівно.
Разом із усім світом увійшли в зону, де швидкість змін більше не є лінійною. Це нагадує відео, яке спочатку дивилися на звичайній швидкості, а потім раптово прискорили. Події настільки швидкі, що людське око й непідготовлений розум просто не вигрібають, якщо говорити народною мовою.
Конфлікт, у якому ми зараз знаходимося, не є простим продовженням минулого століття. Це складний, високотехнологічний та жорсткий екзистенційний виклик. У цій критичній точці, де немає дороги назад, кожне рішення, кожна реформа, а особливо -- кожне призначення стає вирішальним моментом, подібним до сильного руху весла на гребені хвилі. Від того, хто керує цим веслом, залежить, чи зможе човен втриматися на поверхні, чи розіб'ється об найближчу скелю.
Якщо трохи переосмислити цей образ у контексті сучасності, то можна побачити невелику групу людей, які перебувають у човні, тоді як більшість інших намагаються триматися на плаву, як можуть, або вже перетворилися на русалок і водяних, очікуючи кардинальних змін. Ставлення до цих людей у човні може бути різним, але їхній борт — наразі єдине, за що реально можна вхопитися. Можна також триматися один за одного, але кожен досвідчений рятівник підтвердить, що це найшвидший шлях до загибелі.
І саме в цей момент найвищої напруги українське суспільство стикнулось із парадоксальним і тривожним явищем. Замість максимальної меритократії, якої вимагає логіка виживання, державна та військова бюрократія дедалі частіше демонструє зворотне: карає за компетентність, вимиває автономних професіоналів і підіймає на поверхню лояльну безініціативність.
Громадські протести та активність в медіа, що спостерігаються останнім часом, ясно вказують на те, що терпець людей не безмежний, коли йдеться про кулуарні "кадрові маніпуляції". Люди усвідомлюють, що їхній човен розхитують, і це відбувається без їхньої участі, що викликає у багатьох обурення.
Чому в періоди загроз система починає більше остерігатися компетентності, ніж явної некомпетентності або професійної нездатності?
Гордість людства примушує нас вважати, що сучасний стан нашої свідомості є вершиною еволюційного розвитку всього Всесвіту. Проте, насправді, наші дії, реакції та соціальні структури все ще управляються еволюційними силами дикої природи. Наш мозок адаптований для вирішення завдань, пов'язаних із виживанням: захистом території, миттєвим реагуванням на небезпеку, формуванням груп і агресивним підтриманням ієрархічного положення.
Основні труднощі системи пов'язані з її конструктивними та архітектурними аспектами, а не з якістю матеріалів. Якщо перенести це на мову міжособистісних відносин, можна сказати, що недосконала система здатна поглинути і знищити навіть найкращу особистість. У такій системі управління починає ґрунтуватися не на стратегічному баченні довгострокового розвитку держави, а на інстинктах самозбереження, що діють в межах її внутрішньої структури.
Компетентність за своєю природою є небезпечною для бюрократа, бо вона автономна. Професіонал спирається на жорсткі, об'єктивні дані, закони фізики, математики, воєнної науки та логістики, а не на політичну кон'юнктуру чи забаганки вищого керівництва. Тому професіонала дуже рідко призначають керівником.
Кваліфікований спеціаліст викликає у жителів кабінетної симуляції неймовірну агресію, оскільки вони вважають, що він ставить під загрозу їхнє місце на верхівці ієрархії.
Для некомпетентного керівника поява такого автономного професіонала є джерелом психологічного дискомфорту. Поруч із талановитим лідером сірість чиновника стає очевидною для всіх. Замість того, щоб використати знання професіонала для спільної перемоги, система вмикає рефлекс захисту території. Лояльність стає єдиною твердою валютою. Некомпетентний, але абсолютно слухняний виконавець є безпечним для системи.
В результаті виникає процес негативного відбору: система відштовхує талановитих, незалежних і ефективних працівників на околиці, в умовний "відстійник" (переводить на менш значущі позиції або звільняє під вигаданими приводами), в той час як на верхні щаблі піднімаються ті, хто вміє вчасно зберігати мовчання.
Це справді дивні реалії нашого часу. Кожна людина має повну владу над власним життям. Щоб отримати право керувати автомобілем, необхідно довести свою компетентність. Натомість, управляти своїм життям, яке є набагато складнішою системою, ми можемо без будь-яких попередніх вимог.
Якщо для окремої особи це може бути лише її приватна проблема, то в контексті держави, яка перебуває у стані війни, надання повної влади лояльним, але не надто здібним людям може призвести до катастрофічних наслідків.
Ми стикаємося з проблемою, про яку застерігав Рассел Акофф. Система не є лише набором елементів, а результатом їх взаємодії. Якщо ви просто "переставляєте меблі", ви не покращуєте загальну систему, а навпаки, завдаєте їй шкоди.
Спроба системи "усунути проблему", призначивши підконтрольного чиновника на складний вузол зв'язків, підриває всю загальну динаміку захисту.
Тепер знову поговоримо про мавп. Людство, немов сліпе, витягує кулі з величезного глечика, наповненого значеннями та рішеннями. Це метафора, запропонована філософом Ніком Бостромом. Більшість куль — білі або сірі, проте в глечику приховані й "чорні кулі" — рішення або призначення, які є настільки руйнівними за своєю суттю, що їх витягування може призвести до краху системи, якщо вона не обладнана відповідними засобами контролю.
Кожен кадровий вибір під час війни нагадує занурення руки в глечик Бострома. Визначення на важливі позиції в оборонному секторі лояльного корупціонера чи бездіяльного генерала є аналогічним витягуванню "чорної кулі", що слугує для зміцнення політичного впливу.
"Синдром відстійника" в управлінні виникає на фоні небаченої демографічної кризи та значних зрушень у соціальній динаміці.
Війна радикально змінила соціальну структуру України та посилила існуючий демографічний дисбаланс: мільйони громадян виїхали за межі країни, сотні тисяч були мобілізовані до Збройних сил, мільйони стали внутрішньо переміщеними особами, а значна частина населення залишилася в тилових містах, де панує відносний спокій.
Це стало причиною конфлікту між абсолютно відмінними життєвими шляхами, що, в свою чергу, сприяло атомізації суспільства — розпаду соціуму на окремі групи, які все більше втрачають здатність розуміти одна одну.
У серці колись єдиного суспільства почали формуватися різноманітні, часом абсолютно протилежні думки щодо сучасних обставин і перспектив розвитку.
Військовослужбовці, ветерани та активні волонтери існують у світі, де кожен день є випробуванням. Для них майстерність і вміння — це не просто навички, а питання життя і смерті. Вони уважно спостерігають за будь-якими кулуарними інтригами в тилу, адже знають, що за такі ігри доводиться розплачуватися дорогою ціною.
Частина населення, що перебуває у тилу, втомлена від тривалого стресу, прагне зануритися у віртуальну реальність звичайного життя. Ця група має тенденцію ігнорувати негативні новини, менше цікавитися кадровими змінами в політиці та готова приймати будь-яку стабільність, яку пропонують медіа, будь то телевізійні або цифрові платформи.
Мільйони українців за кордоном поступово інтегруються в інші суспільства. Їхній погляд на події в Україні стає дедалі більш відстороненим, а зв'язок із внутрішніми процесами слабшає.
Ця соціальна фрагментація створює ідеальні умови для того, щоб "синдром відстійника" процвітав. Замість колективного тиску на владу атомізоване суспільство часто занурюється у внутрішні міжусобиці (дискусії про справедливість мобілізації, мовні питання, поділ на "тих, хто поїхав" і "тих, хто залишився").
Система використовує цю стомлену фрагментацію як захисний механізм: поки соціальні групи зайняті вирішенням своїх відносин, урядовці можуть безперешкодно продовжувати свої ігри за владу та вплив.
Однак, попри атомізацію, інстинкт самозбереження періодично перемагає роз'єднаність.
Сучасні суспільні протести -- медійні кампанії, мітинги, відкриті заяви авторитетних військових -- це спалахи імунітету проти слабоумства системи. Коли чергова кадрова "перестановка" стає гранично абсурдною, розрізнені соціальні групи на мить знову консолідуються. Ліміт терпіння до "кадрових ігор" вичерпується не від фізичної втоми, а від психологічного абсурду. Український народ відмовляється спокійно спостерігати за тим, як погана система ламає й перемагає хороших людей.
Які дії може вжити конкретна особа? Як зберегти розум і на що покладатися?
Системний аналіз і філософія виживання вказують на те, що звичайному українцеві слід розробити стратегію дій, яка включатиме кілька чітко визначених етапів.
Відмовтеся від ілюзій і від пасивного сприйняття заспокійливих міфів, незалежно від того, чи йдеться про державні, чи про опозиційні наративи. Не слід перетворювати свій смартфон на закриту цифрову реальність, в якій або "усе добре", або "все втрачено". Чіткий аналіз дійсності має стати вашим основним активом. Важливо навчитися бачити систему в її цілому, усвідомлюючи, де чиновники просто маніпулюють елементами, а де дійсно відбуваються значні системні зміни.
Якщо ви не в змозі змінити всю державну структуру з верхніх рівнів, розпочніть створення "острівців розумного підходу" знизу. У своїй родині, бізнесі, волонтерських групах або ОСББ формуйте процеси на основі строгих стандартів компетентності та взаємної довіри. Якщо недосконала система знищує добрих людей у самотності, то сильні та кваліфіковані місцеві громади можуть протистояти цій системі. Станьте невід'ємною частиною професійного ланцюга, що забезпечує виживання.
Усвідомлено протидійте спробам різко поділити суспільство. Шукайте спільні інтереси з представниками інших соціальних груп. Військовий має вислухати цивільних; той, хто залишився, повинен зрозуміти тих, хто виїхав. Наші розбіжності живлять ворога та некомпетентну бюрократію.
Коли виявляєте громадянську позицію, фокусуйтеся не на прізвищах, а на правилах і цілях. Це не конкурси краси, а дискусія по суті.
Суспільство свій вибір зробило -- воно обирає боротьбу та виживання.
Тепер система повинна визначитися: або вона подолає свою застарілу "мавпячу жадобу", або ж страх перед експертизою знищить її разом з усіма офісами, кабінетами, звітами та імітаціями.
#Українці #Суспільство #Вода #Справедливість (чеснота) #Монако #Бюрократія #Чиновник #Єгипет #Пророк #Аристотель #Еволюція #Соціальна група #Притча #Логічно #Задній (військовий) #Механізм (техніка) #Оскільки #Ієрархія #Мавпа #Богдан Хмельницький #Компетентність #Куля (математика) #Дворянство #Нік Бостром #Платон #Мойсей #Рассел Л. Аккофф
