Ведучий програми "Суспільне Студія" Борис Іванович розповідає про усвідомлений підхід до вибору своєї кар'єри, основні професійні цінності, досвід роботи на Суспільному, найяскравіші ефіри, які залишили слід у пам'яті, а також про формати, які викликають інтерес для майбутнього.
"Бажання досягти справедливості є основним "джерелом енергії" для журналіста", - стверджує ведучий Суспільного, Борис Іванович. Він свідомо обрав шлях журналістики, залишивши свою посаду на металургійному заводі. Протягом 25 років він працював у різних ролях: від репортера до редактора та телеведучого. Після початку повномасштабного вторгнення він на деякий час змінив професію, приєднавшись до добровольчого формування своєї громади, а згодом взяв на себе відповідальність за комунікації в Офісі Генерального прокурора. У 2024 році Борис Іванович повернувся до журналістики, ставши частиною команди Суспільного мовлення.
У розмові з "Детектором медіа" Борис Іванович ділиться своїми думками щодо журналістських стандартів в умовах війни, питаннями довіри з боку аудиторії, відповідальністю медіа, а також про роль ведучого в періоди щоденних трагедій. Він також порушує тему професійного вигорання і мрії щодо майбутніх проєктів, які хотів би втілити в життя.
Борисе, поділіться, будь ласка, своїм шляхом у журналістику. Ви отримали освіту в галузі інженерії металів. Які обставини спонукали вас до зміни кар'єри?
Озираючись на пройдений шлях, можу з упевненістю сказати, що журналістика стала для мене не лише другою професією, а й усвідомленим вибором. Я зрозумів, що не хочу залишатися на заводі. Хоча сама діяльність була досить цікавою: ми займалися плавленням чавуну, я виконував обов'язки газівника, контролюючи процес змішування шихти: визначав, скільки коксу, котунів і залізної руди слід додати. Після цього я відправляв зразки чавуну через пневмопошту, а результати аналізу допомагали нам коригувати наступні пропорції. За допомогою приладів ми ретельно контролювали весь процес. Однак я відчував, що це не моє покликання. Пропрацювавши рік, я взяв відпустку і більше не повернувся. В той момент я почав чесно ставити собі запитання: що я вмію найкраще?
Я знав, що вмію працювати зі словом -- складати речення, будувати історії. У мене був знайомий з Алчевська, який тоді вже працював журналістом у "Комерсанті". Я читав його матеріали, бачив, що ця професія дає можливість багато подорожувати, знайомитися з людьми, відкривати нові теми. Це мене дуже зацікавило. На жаль, після 2022 року цей знайомий став російським пропагандистом.
Ще однією значущою причиною стало бажання справедливості. Вважаю, що саме це є основним "пальним" для представника журналістської професії. Також важливим фактором мотивації є прагнення до істини.
Після вступу до Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля в Луганську на факультет "Журналістика", я вже на етапі навчання знайшов роботу в Луганській обласній державній телерадіокомпанії. Варто зазначити, що спочатку я не мав наміру пов'язувати своє життя з телебаченням — моя мета полягала в тому, щоб стати газетним журналістом. Проте, життя внесло свої корективи.
Борис Іванович
"Я пройшов шлях від власкора в Луганській області до новинного репортера, оглядача, шеф-редактора аналітичного проєкту та ведучого". Таким чином, ви охарактеризували свій 25-річний досвід у сфері журналістики. Які професійні принципи залишаються для вас незмінними?
-- Те саме, що й привело мене в журналістику, -- прагнення до справедливості. Це головне "паливо" журналіста. Пошук правди і справедливості -- базові принципи, з яких виростають усі професійні стандарти: баланс думок, неупередженість, право кожної сторони бути почутою. Це вже тактичний рівень. А стратегічно журналіст завжди має шукати правду. За 25 років саме це для мене не змінилося.
Війна, що розгорнулася у всьому масштабі, істотно вплинула на вашу кар'єру. Поділіться, будь ласка, яким чином це сталося?
Вона значно ускладнила мій шлях. Спочатку, по суті, перекреслила мою кар'єру. Телеканал, де я працював, згодом закрився. Хоча це не трапилося одразу. Перші два дні великої війни ми продовжували працювати в режимі прямих ефірів, але потім я вирішив приєднатися до добровольчого формування громади — загону на честь Євгена Коновальця. Я служив там до звільнення Київщини, а потім ще близько місяця.
Зараз, озираючись, згадую той час із різними почуттями. Тоді все здавалося дуже серйозним, хоча сьогодні розумієш, наскільки ми були неготовими: і в екіпіруванні, і в забезпеченні.
Після цього відбувся ще один несподіваний поворот подій — мені запропонували зайняти посаду прессекретаря генерального прокурора Андрія Костіна. Раніше я мріяв про можливість подивитися на роботу з іншого боку, щоб зрозуміти, чому державні органи не завжди готові швидко взаємодіяти з представниками ЗМІ. Але ці думки виникали ще до початку повномасштабної війни.
Під час моєї роботи в Офісі генерального прокурора, я не розглядав журналістів як опонентів. Навпаки, я вважав своїм обов'язком забезпечити їм легкий доступ до інформації, прокурорів і, коли це було можливо, до генпрокурора.
Наскільки мені відомо, після мого звільнення лише двоє колег висловили незадоволення нашою співпрацею. Вважаю, що я успішно впорався з цим викликом.
У 2023 році я прийняв рішення покинути Офіс генерального прокурора, адже усвідомив, що прагну знову зайнятися журналістською діяльністю.
Борис Іванович у студії Суспільного
-- І саме тоді ви прийшли на Суспільне. В одному з інтерв'ю ви дуже тепло подякували мовнику за можливість повернутися в професію. Чому це було для вас важливо?
-- Так, я справді вдячний Суспільному за довіру і шанс знову займатися журналістикою.
Під час своєї роботи в Офісі Генерального прокурора я завжди тримав телевізор увімкненим. Я слідкував за інформаційними марафонами і спостерігав за тим, як різні телеканали підходять до своєї роботи: кого запрошують у студії, які теми обговорюють і як організовують свої ефіри.
Розуміючи механізми роботи медіа, я усвідомлював причини багатьох ухвалених рішень. І з кожним днем все більше переконувався, що в умовах війни країна не може дозволити собі зневажати довіру своїх громадян.
Я прийшов до висновку, що Суспільне найбільш вірно реалізує свою місію, ставлячи людей на перше місце, а не зосереджуючи увагу на рейтингах. Тому, коли я вирішив повернутися до професії, моїм бажанням було працювати саме в цій організації.
Чесно кажучи, був момент, коли я вже починав сперечатися з телевізором. Дивився інтерв'ю й ловив себе на думці: "Я б поставив інше запитання. А про це чому не запитали?". Саме тоді зрозумів, що ще не поставив усіх своїх запитань і мені ще є що робити в журналістиці.
У березні 2024 року ви стали частиною команди Суспільного. На запитання про ваші очікування від нової роботи ви відповіли: "Сподіваюся, зможу принести користь людям". Чи вважаєте ви, що справді досягли цього після двох років роботи в Суспільному?
-- Думаю, це процес. Якби я міг запитати п'ятьох чи десятьох глядачів, чи були для них корисними наші ефіри, чи дізналися вони щось важливе, -- це була б найкраща оцінка.
Я бачу аналітику -- аудиторія зростає, показники хороші. Але не хочу пов'язувати це лише зі своєю роботою. Це результат роботи всієї команди. Моє завдання -- чесно виконувати свою частину.
Я прагну максимально використовувати свій досвід, який налічує 25 років у журналістиці, глибокі знання сучасної історії України та розуміння політичних процесів і інформаційного середовища. Це дозволяє мені формулювати влучні питання та глибше розбиратися у думках співрозмовників.
Часом трапляються й особисті моменти. Нещодавно познайомився з чоловіком, який сказав: "Так це ж ви Борис Іванович". Ми поговорили, і я зрозумів: якщо людина ставиться до мене з повагою, значить, я не схибив у своїй роботі.
Які особливості роботи на Суспільному відрізняють її від діяльності інших телеканалів?
-- Найголовніше -- це стандарти. Тут вони не просто декларуються, а є обов'язковими. Ми повинні забезпечувати баланс думок, неупередженість, відокремлювати факти від власних оцінок. Навіть якщо маєш величезний досвід і дуже хочеться висловити власну позицію, ти не повинен цього робити. Якщо це особиста думка -- вона має бути чітко позначена як особиста.
Якщо присутній представник влади, інша сторона також повинна мати можливість висловити свою точку зору. Це основні принципи журналістської діяльності. Професійний журналіст прагне дотримуватися таких норм у будь-якому середовищі. Проте на багатьох телеканалах це часто залежить від особистих переконань журналіста. У Суспільному це є обов'язковою вимогою. На мій погляд, під час війни це набуває особливого значення.
Я сприймаю Суспільне як особливе інформаційне агентство, аналогічне бюро стандартів довжини та ваги. Як міжнародні еталони для метра або кілограма, так і якісна інформація повинна мати свій власний стандарт.
Є ще один образ, який мені дуже близький. Сьогодні багато говорять про когнітивну війну й інформаційні атаки Росії. В умовах величезної кількості інформації, анонімних телеграм-каналів, чуток і маніпуляцій людям потрібне місце, де вони можуть отримати перевірену інформацію. Для мене Суспільне -- це інформаційне укриття. Людина приходить сюди не тому, що тут завжди першими повідомлять новину. Вона знає: якщо інформація ще неповна, журналісти продовжують працювати. Вони перевірять факти, знайдуть усі сторони, підготують пояснення, аналіз чи експлейнер. Саме тому люди можуть довіряти Суспільному. І особисто для мене ця довіра -- величезна відповідальність.
Два роки тому ви говорили, що "Суспільне обирає найкращих". Чи з тих пір ваша точка зору залишилася такою ж?
Зовсім ні. Протягом всього цього часу я не відчував жодного тиску чи незручності. Тут можна вільно висловлювати свої думки, пропонувати нові теми та вести дискусії під час нарад.
Мені дуже подобається, що поруч працюють люди зі спільними цінностями. Вони прагнуть реалізовувати ці цінності у журналістиці, у виборі тем, у підходах до роботи.
Існують теми, які можуть залишитися поза увагою комерційних медіа, оскільки не приваблюють значну аудиторію. Наприклад, проблеми переселенців або інші соціально значущі розповіді.
На Суспільному такі питання неодмінно отримають своє відображення. Єдине, що залишається відкритим — це формат їх подання: чи це будуть новини, спеціальні проєкти, документальні фільми, чи цифровий контент. Проте, вони не залишаться без уваги. І, на мою думку, це має велике значення.
Під час ескалації війни я помітив цікаву тенденцію: багато моїх колег почали звертати увагу на Суспільне. Вони вбачають тут можливість працювати чесно, реалізувати свої навички та бути дійсно корисними для суспільства. Навіть якщо людина не знаходиться на фронті, вона все ще прагне зробити свій внесок у перемогу. Для журналістів цей внесок полягає в тому, щоб об'єктивно інформувати громадськість, пояснювати складні питання та ставити непрості запитання тим, хто приймає важливі рішення. Саме тому за останні роки багато талановитих журналістів обрали шлях роботи у Суспільному.
Який ефір залишився у пам'яті найбільше?
Якщо розглядати це в загальному, то, безсумнівно, найяскравішими для мене залишаться ефіри 24-25 лютого 2022 року. Ці моменти назавжди вкарбуються в моїй пам’яті. Щодо роботи в Суспільному, то справжніми знаковими подіями стали спеціальні ефіри, зокрема трансляція інавгурації Дональда Трампа та інші масштабні інформаційні марафони. Проте я щиро сподіваюся, що найзначніший ефір у моєму житті ще попереду.
Борис Іванович під час спецефіру, присвяченого інавгурації Дональда Трампа
Чи не плануєте провести ефір в день святкування перемоги?
-- Нехай буде саме так. Я був би тільки радий. Хотілося б, щоб саме він став найголовнішим спогадом і витіснив із пам'яті ефіри перших днів великої війни.
Ви часто займаєтеся надзвичайно складними питаннями. Чи має право ведучий виявляти свої емоції під час ефіру?
По-перше, ведучий — це особа. Коли в ефірі обговорюються питання, пов'язані з поверненням полонених, загибеллю дітей чи іншими трагічними подіями, проявляти емоції є цілком природно. Однак важливо знати, чи вдається тобі контролювати ці почуття.
Мабуть, за ці 25 років професія виробила в мені певну внутрішню витримку. З'являється той короткий часовий проміжок, коли мозок встигає відреагувати раніше за емоції. Це допомагає зберігати професійну рівновагу. Втім, це не означає, що журналіст нічого не відчуває. Штучно демонструвати емоції в кадрі не можна. Це одразу помітно й виглядає неприродньо. Ба більше, це суперечить журналістським стандартам. Але й холодною, байдужою людиною журналіст бути не повинен. Коли повідомляєш про трагедію, важливо знайти правильні слова. Не нав'язувати глядачеві власні переживання, а говорити так, щоб він відчував: перед ним така сама людина, яка співпереживає і розуміє біль. Саме це, як на мене, і є правильною рівновагою.
Борис Іванович у студії Суспільного
-- Журналістика -- одна з професій, де ризик емоційного вигорання дуже високий. Як ви даєте раду з цим навантаженням?
Інформаційне навантаження є постійним, хоча я не веду ефіри щодня. Вигоряння, звісно, іноді трапляється, адже ми всі — живі люди. Мій досвід допомагає мені справлятися з цим. За роки роботи я виробив певну професійну дистанцію, яка дозволяє не сприймати все особисто в моменти, коли потрібно бути максимально зосередженим і зберігати ясність сприйняття інформації.
Проте це не свідчить про те, що емоції зникають. Вони лише накопичуються. Тому важливо знаходити способи переключатися. Для мене найголовніше – це родина. У мене є син, собака та хобі, яким намагаюся приділяти час. Саме ці речі допомагають мені відновлювати сили.
Борис Іванович із сином на відпочинку
Улюбленець родини -- пес Сай
Водночас я завжди свідомий того, що є люди, яким зараз надзвичайно важко. Це військовослужбовці, а також ті, хто втратив рідних або свій дім. Коли я згадую про них, мої власні проблеми втрачають свій масштаб.
Ваша професійна діяльність охоплює безліч аспектів. Чи є якісь нові формати, які ви хотіли б відкрити для себе?
Так, безперечно. У мене є чимало ідей, якими я хотів би поділитися. Мене цікавлять авторські формати, такі як аналітичні програми, статті, а також великі бесіди. Мені також подобається формат токшоу, в якому бере участь кілька осіб з різними, навіть протилежними точками зору. Але не заради конфлікту, а для того, щоб вести змістовну дискусію. Хотілося б реалізувати подібний проєкт саме так, як я його уявляю. Подивимося, можливо, буде можливість втілити ці ідеї в життя.
#Дональд Трамп #Росія #Журналістика #Журналіст #Ведучий #Теплова енергія #Справедливість (чеснота) #Луганська область #Київщина #Паливо #Телевізор #Телевізійний канал #Луганськ #Редагування #Речення (лінгвістика) #Репортер #Залізна руда #Євген Коновалець #Емоція #Прокурор #Громадянський рух «Чесно» #ЗМІ (комунікація) #Виступ #Борис Іванов (актор) #Чавун #Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля #Металургійний завод #Алчевськ
